індивідуально зорієнтоване навчання дітей дошкільного віку

— заняття із закріплення  і систематизації досвіду (організованого і стихійного) дітей. Передбачають осмислення сприйнятого і формування найпростіших узагальнень (заняття зі спостереження  знайомих об'єктів, бесіди, дидактичні ігри);

— контрольні заняття. Покликані  з'ясувати наявність у дітей  знань, уявлень, умінь, навичок, перевірити розвивальний ефект виховання і  навчання і на цій підставі окреслити напрями, зміст і методи подальшої роботи;

— комплексні заняття. Включають  повідомлення дітям нових знань, повторення, закріплення, систематизацію і використання набутих знань, умінь  і навичок. Такі заняття найпоширеніші  у дошкільних закладах.

   За організацією  дітей заняття поділяють на:

— фронтальні (з усіма  дітьми групи);

— групові (10—12 дошкільнят);

— індивідуально-групові (4—6 дошкільнят);

— індивідуальні (1—4 дошкільнят).

   Зміст занять визначає програма виховання і навчання дітей у дошкільних закладах. Кожне заняття передбачає освітні, розвивальні та виховні завдання. Обсяг навчального змісту залежить від вікових можливостей дітей, рівня їхнього загального розвитку і працездатності. Оскільки засвоєння нового матеріалу відбувається на основі набутих знань, навчальний зміст кожного заняття має бути невеликим за обсягом, адже важливо, щоб на одному занятті відбувалося первинне сприймання нового матеріалу, його осмислення та закріплення, а на наступних — розширення знань, умінь, навичок.

   Як правило, заняття  відбувається за такою структурою:

   1) організаційний  момент. Метою його є пробудження  інтересу дітей до змісту заняття.  Охоплює він такі аспекти, як  формулювання мети, пояснення шляхів  її досягнення;

   2) основна частина  заняття. Педагог послідовно формулює дітям навчальні завдання, організовує самостійну їхню діяльність, спрямовану на вирішення завдань;

   3) підведення підсумків. Метою його є самостійний аналіз і самоаналіз дітей, з'ясування шляхів використання здобутих знань у діяльності після заняття, окреслення можливостей пізнавальної діяльності на наступних заняттях.

   Головні вимоги  до занять ґрунтуються на загальнодидактичних принципах навчання. Передусім слід чітко визначати навчальні, розвивальні, виховні завдання, методи і прийоми, передбачений програмою зміст заняття. їх вибір залежить від його мети. Особливо важливою є оптимізація виховної роботи на заняттях, на зміст якої впливає вік і рівень розвитку дітей.

   У молодших групах  активність дошкільників на заняттях, результати їхньої діяльності забезпечуються методами і засобами, що стимулюють зацікавленість дітей змістом знань. До участі в занятті їх залучають його емоційною насиченістю, ігровими ситуаціями, сюрпризними моментами. У середній групі дітей приваблює зміст знань і умінь, у них з'являється інтерес до занять, уявлення про те, що, навчаючись, можна дізнатися багато нового і цікавого. Старші дошкільники здобувають досвід колективної роботи на занятті, усвідомлюють, що від успіху кожного залежить успіх групи. Це важливо як для активних, так і для нерішучих дітей, які за неправильної організації навчання можуть стати невстигаючими. Організовуючи колективну пізнавальну діяльність дошкільників на занятті, вихователь повинен дбати про те, щоб вони не тільки виявляли себе, а й були доброзичливими, уважними до успіхів і труднощів однолітків.

   Приміщення, в якому  відбуваються заняття, має бути чистим, провітреним, добре освітленим, обладнаним меблями відповідно до зросту дітей. Дошкільники повинні навчитися правильно сидіти під час слухання, виконання різноманітних робіт. Традиційно у першій молодшій групі заняття триває 10—15 хв., у другій молодшій і середній групах — 15—20 хв., у старшій 20—25 хв., у підготовчій — 30—35 хв.

   Як стверджував  К. Ушинський, дитина втомлюється  не від самої діяльності, а  від її одноманітності, тому потрібно  протягом заняття чергувати різні види діяльності.

   Однією з умов  успішного навчання дітей дошкільного  віку є поєднання навчальної  роботи на заняттях і поза  ними. Сучасні концепції дошкільного  виховання націлюють педагогів  на необхідність здійснення навчальних  завдань не лише на заняттях, айв різних формах роботи у повсякденному житті: на екскурсіях, прогулянках, під час різноманітних спостережень, дидактичних ігор, виконання ігрових вправ.

   Отже, використання  різноманітних форм організації навчання дошкільників забезпечує ефективне засвоєння знань, умінь і навичок, розвиток пізнавальних можливостей дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Формування елементарної математичної компетентності у дітей  дошкільного віку.

На сучасному етапі  розвитку України йде становлення  нової системи освіти, орієнтованої на входження в світовий освітній простір. Цей процес супроводжується суттєвими змінами в педагогічній теорії та практиці навчального процесу. У "Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті " зазначається, що в Україні має стверджуватися стратегія прискореного, випереджувального інноваційного розвитку освіти і науки: повинні забезпечуватись умови для розвитку, самоствердження і самореалізації особистості впродовж життя. У зв'язку з цим на перший план виступають гуманістичні ідеї та орієнтири, що ґрунтуються на повазі до особистості дитини, турботі про її розвиток. Такий підхід передбачає визнання кожного вихованця як унікальної особистості, його прав, ставлення до нього як суб'єкта власного розвитку.

 

 

Оскільки дошкільна освіта є першою ланкою у неперервній  системі освіти, від того, який старт  буде дано малюкові, значною мірою  залежатимуть якість та динаміка особистісного  розвитку, життєві настанови та світорозуміння дорослої людини. Тому необхідно створити сприятливі умови для особистісного становлення і творчої самореалізації кожної дитини, формування її життєвої компетентності. Це передбачає поступовий перехід від навчально-дисциплінарної моделі до особистісно орієнтованої, яка спрямована на організацію повноцінної життєдіяльності самої дитини як її активного суб'єкта.

Провідні психологи та педагоги проблему компетентності вважають однією з найактуальніших. Останнім часом вона міцно входить до сучасних методик (В.Г.Бочарова, І.А.Зязюн, Л.Г.Коваль, О.Л.Кононко, І.А.Костюк та ін.). Це стосується і технологій дошкільної освіти, тому що саме в дошкільному віці закладаються основи розумових, моральних та емоційно-вольових якостей особистості. Поняття компетентності науковцями застосовується щодо різних життєвих сфер. Так, О.Л.Кононко у своїх працях розкриває поняття життєвої компетентності . У дослідженні В.У.Кузьменко визначаються шляхи розвитку соціальної компетентності дошкільнят. Дослідниця Г.І. Раратюк розглядає компетентність дитини у предметному світі.

Базовим компонентом, що є  нормативним документом, визнано "за основні пріоритети життєву компетентність та морально-духовний розвиток дошкільника " . У ньому акцентується увага "на необхідності узгодженості таких основних життєвих сил дитини, як прагнення до самовираження, саморозвитку і самозбереження " . Згідно з його положеннями пріоритети змінюються. "Якщо традиційною метою занять було навчити, передати знання і вміння з того чи іншого предмета, то тепер мета стає глобальнішою - допомогти дошкільникові опанувати складну науку життя, набути компетентності у різних його сферах ".

У згаданому документі  визначено і логіко-математичну  компетентність, яка передбачає наявність  у дітей таких умінь: здійснювати  серіацію за величиною, масою, об'ємом, розташуванням у просторі, перебігом  подій у часі; класифікувати геометричні  фігури, предмети та їх сукупності за якісними ознаками та чисельністю; вимірювати кількість, довжину, ширину, висоту, об'єм, масу, час; здійснювати найпростіші усні обчислення, розв'язувати арифметичні та логічні задачі; виявляти інтерес до логіко-математичної діяльності; прагнути знаходити свої шляхи розв'язання завдань; уміти розмірковувати; довільно, у потрібний момент, відтворювати знання тощо. Оскільки дошкільник тільки починає оволодівати елементарними математичними знаннями, на нашу думку, доречно характеризувати його математичну компетентність як елементарну, але при цьому розглядати її як складну, комплексну характеристику розумового розвитку дітей, що включає мотиваційний, змістовий, дійовий компоненти. Тому розробка та дослідження методичної системи, орієнтованої на формування в дошкільників елементів математики на основі трьох компонентів (мотиваційного, змістового, дійового), є важливою та актуальною проблемою.

Робота з формування мотиваційного  компонента здійснюється в таких  напрямках: вироблення позитивного  ставлення до математичної діяльності, виховання пізнавального інтересу, розвиток елементів пізнавальної самостійності та активності. На початку використовуються навчально-ігрові ситуації, умовою проведення яких є включення в навчальні завдання ігрових ситуацій, а саме виконання ігрового завдання має передувати обов'язковому розв'язанню навчального завдання.

Наприклад, розглянемо заняття  за сюжетом казки "Двоє жадібних ведмежат", де навчально-ігрове завдання - знайти спосіб поділу цілого на дві рівні частини. У результаті використання ігрової ситуації (допомогти ведмежатам) вдалось досягти максимального рівня уваги дітей, вони могли тривалий час працювати зосереджено. Це дало змогу виконати завдання одразу 40% вихованців. Щоб підтримати їх інтерес до заняття, запропонували знайти спосіб поділу квадрата на два однакові трикутники або прямокутники. Якщо дитина має труднощі, дорослий подавав їй допомогу, починаючи з мінімальної. Наприклад, стимуляція успіху необхідна була 20% вихованців: "У тебе все вийде, починай працювати". Деяким (16%) допомагали запитання-роздуми: "Ти правильно виконав завдання? А, може, ні? Як перевірити, чи рівні вийшли частини?". Іноді дошкільнятам (20%) подавалася пряма вказівка на помилку: "Ти не підрівняв краї фігури і половини вийшли не однакові", "Фігура розрізана не по лінії згину". За допомогою до вихователя діти не звертались. Лише одна дитина після кількох невдалих спроб попросила допомоги в однолітка. Отже, поєднання різних організаційних форм діяльності дітей (та, яка змінюється - ігрова, та, яка приходить їй на зміну - навчальна) забезпечили її успішність.

Вплив мотиваційного компонента на якість виконання завдання можна  простежити на такій навчально-ігровій ситуації: "Допомогти Попелюшці розкласти квасолю в кошики (класифікувати геометричні фігури за різними ознаками: форма, колір або величина)". Деякі діти не просто старанно виконували завдання, а й виявляли при цьому ініціативу. Вони розміщували фігури у колі, дотримуючись певного порядку (розбивали множину квадратів на підмножини - за величиною, кольором ), і пояснювали свої дії по-різному ("Щоб мачуха похвалила дівчинку", "Щоб Попелюшці сподобалось"). Більшість дітей були захоплені ігровою ситуацією. На нашу думку, саме вона стимулювала їх розумову та словесну активність. У деяких дітей ми спостерігали появу пізнавального інтересу до самого математичного завдання.

Для формування позитивної мотивації  використовуються такі прийоми заохочення: схвалення, похвала, авансування особистості; нагорода - присвоєння титулів "Розумник", "Винахідник"; підтримка успіхів, емоційне невербальне спілкування  дорослого з дітьми - погляд, жест, міміка. При заохоченні педагог ураховував ступінь старанності та індивідуальні особливості кожної дитини. Одним вихованцям (48%) достатньо було схвального погляду або слів: "Молодець, добре стараєшся", і вони продовжували працювати. Іншим необхідне було розгорнуте словесне схвалення : "Ти молодець, придумав гарний візерунок, у ньому цікаво поєднуються фігури". У "слабких" дітей, у яких, як правило, низький рівень мотивації, вихователь відзначав найменший успіх і знаходив привід для заохочення. Отже, підвищення емоційного тонусу кожної дитини досягалось за допомогою тактовної й адекватної системи заохочення.

Ефективним також було використання таких прийомів, як фізхвилинки математичного змісту, які задовольняли потребу дітей у руховій діяльності, знімали втому; художнє слово для посилення емоційно-образного аспекту, відновлення інтересу до математичних завдань.

Успішність формування мотиваційного  компонента значною мірою залежить від наявності дидактичного матеріалу. Розробляючи його, необхідно прагнути, щоб він був багатофункціональним і давав можливість здійснювати диференціацію та індивідуалізацію навчання. Наприклад, -   пенали, у які покладено знайомі дітям геометричні фігури (різного кольору та величини). Такий матеріал використовується для порівняння множин, ознайомлення з утворенням числа, вправляння у кількісній та порядковій лічбі, складанні задач тощо. Дидактичний матеріал для занять добирається яскравий, динамічний, періодично змінюється. Тоді він сприяє підвищенню ефективності навчання, допомагає уключати дітей у практичну діяльність, полегшує засвоєння та усвідомлення ними матеріалу, викликає живий інтерес.

На другому етапі експериментального навчання перевага надається методам  стимулювання навчальної діяльності, які сприяють формуванню в дітей  пізнавального інтересу: забезпечення успіху в навчанні, логічні та розвивальні ігри. Причому діти не тільки виконують готові завдання, а й складають їх самостійно.

Ефективним, також, є використання методу змагань. Наприклад, розвага "Подорож  до країни Математики", у якій виборюється першість дві команди. Формуванню позитивної мотивації сприяє не тільки прийом змагання, а й святково прибраний зал, прихід королеви Математики, вірші, пісні, завдання для батьків, вручення нагород (медаль "За кмітливість", звання "Всезнайка"). Вихованці мають можливість застосувати свої знання у незвичних ситуаціях, коли результат залежить від усіх учасників команди. Таким чином, на другому етапі використовуються такі пізнавальні завдання, які вимагають від дітей активної пошукової та творчої діяльності.

Формування другого компонента ЕМК - змістового здійснюється на основі індивідуально-диференційованого підходу. Спираючись на дослідження Н.І.Баглаєвої, Т.М.Степанової, К.Й. Щербакової та ін., використовують таку модель диференціації, яка передбачає використання та поєднання різних форм організації дітей (індивідуальна, групова, фронтальна, робота в парах). Необхідно зазначити, що критеріями диференціації були не тільки обсяг знань, а й ставлення дітей до математичної діяльності, рівень самостійності, вміння контролювати та оцінювати свої дії.

Форму навчальної діяльності дітей ми обирали, виходячи з основної дидактичної мети та змісту навчального  матеріалу. Розглянемо кілька варіантів занять. Так, під час засвоєння та закріплення знань, якщо не було великої розбіжності між підгрупами в темпі вивчення матеріалу, проводили фронтальні заняття. На таких заняттях диференційований підхід здійснювали в межах групи без порушення фронтальної організації праці вихованців. Наприклад, виконуючи завдання "Розділи фігуру на дві рівні частини", діти першої підгрупи (низький та середній рівень) ділили квадрат навпіл, а діти другої підгрупи шукали спосіб поділу предмета, якщо його не можна зігнути (достатній та високий рівень). Таким чином, на таких заняттях поєднувались індивідуально-групова та колективно-групова форми навчальної діяльності.