індивідуально зорієнтоване навчання дітей дошкільного віку

 

- заохочення намагань  учня знаходити власний спосіб  роботи (вирішення задачі), аналізувати  способи роботи інших учнів  у ході уроку, обирати і використовувати найраціональніші;

 

- створення на уроці  педагогічних ситуацій спілкування,  яке дає можливість кожному учневі виявити ініціативу, самостійність, вибірковість у способах роботи; створення ситуацій для природного самовираження учня.

 

Найважливішими умовами  індивідуально особистісного розвитку учнів, на думку І.С.Якиманської, е:

 

- розробка предметного  змісту, технологій його використання  в навчальному процесі. Для  цього в рамках програми (тематичного  планування) учитель повинен мати  дидактичний матеріал, який варіює вид і форму подачі навчального матеріалу, а учень мас свободу вибору завдання (те саме завдання повинно забезпечити можливість його виконання через образ, слово, схему, моделювання і под.);

 

- виявлення ставлення  учня до учіння, аналіз використаних  учнем різноманітних способів опрацювання навчального матеріалу (вибір найраціональніших з них, зіставлення своїх і чужих способів, їх аналіз, обговорення, аргументація, застосування і под);

 

- спрямованість учителя  на навчальні можливості кожного  учня; складання Індивідуальної  карти особистісного (пізнавального) розвитку дитини, індивідуальної корекційної програми навчання з опорою передовсім на успіх у досягненні позитивних навчальних результатів;

 

- побудова уроку, спрямованого  на створення умов самореалізації, самостійності кожного учня; розкриття  і максимальне використання суб'єктного  досвіду дитини; стимулювання учнів  до використання різноманітних способів виконання завдань з правом на помилку; на застосування активних форм спілкування (не лише монологу, а й діалогу, полілогу).

 

Концепція І.С.Якиманської  показує можливості виникнення і  дії внутрішніх механізмів розвитку, які створюються самим учнем  у процесі учіння і самостійної  пізнавальної діяльності (наприклад, спосіб учіння, спосіб самореалізації та інші). Очевидно, ці механізми мають значно більший ступінь дієвості, ніж ті, які виникають під впливом зовнішніх педагогічних чинників і перетворюються у внутрішній план особистості.

 

В основу моделі особистісно  орієнтованої освіти, розробленої В.В. Сєрико-вим, покладено теорію особистості  СЛ.Рубінштейна, згідно з якою суть особистості виявляється в здатності займати певну позицію ("особистості характерний такий рівень психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо управляти власною поведінкою і діяльністю"). Ідея концепції - створення умов для повноцінного прояву і розвитку таких функцій особистості учня: вибірковості (здатності людини до вибору), рефлексії (особистість повинна оцінювати власне життя), буття, що полягає в пошуках сенсу життя та творчості, формувальної (формування образу "Я"), відповідальності ("Я відповідаю за все"), автономності особистості (у міру розвитку вона дедалі більше стає вивільненою від інших факторів). Освіта, орієнтована на особистість, досягає своєї мети такою мірою, якою створює ситуацію прагнення особистістю власного розуміння життя, життєвих смислів, сил саморозвитку.

 

Прояву особистісних здібностей в освітньому процесі сприяють спеціально створені особистісно орієнтовані  ситуації (навчальні, пізнавальні, життєві) - ситуації, в яких затребуються прояви особистісних функцій. Наприклад, дитина потрапляє у ситуацію, коли потрібно шукати смисл, подумати про себе, побудувати модель свого життя, обрати творчий варіант вирішення проблеми, дати критичну оцінку факторам і под. У цій ситуації виникає задача, яку не можна вирішити на знаннєво-репродуктивному рівні, тобто немає правил, однозначних істин, простих рішень. Орієнтація на попередній смисл виявляється неефективною. Тоді відбувається явище, яке психологи називають "ревізією смислу". Дитина сама вишукує проблему, протиріччя, знаходить причину і джерела власної помилки, намагається самостійно пояснити явища і под. У такій ситуації формується її суб'єктний досвід. Зміст особистісно орієнтованої освіти повинен включати різні види такого досвіду.

 

В.В.Ссриков розробив педагогічну  технологію створення особистісно  орієнтованих ситуацій. Ця технологія грунтується на ідеї реалізації трьох  основних характеристик особистісно  орієнтованої ситуації: життєвого контексту, діалогічності та рольової взаємодії  її учасників. *

 

У нових концепціях особистісно  орієнтованого навчання підсилюється гуманістична спрямованість процесу навчання; розглядається особистість, яка, крім соціальних якостей, наділена суб'єктними властивостями (її незалежність, здатність до вибору, рефлексії, саморегуляції і под.); особистість виступає системоутворюючим началом педагогічного процесу; головними цілями освіти стає створення умов для розвитку індавідуально-особистісних здібностей, властивостей; поряд з інтеріоризацією (перетворенням зовнішніх впливів у внутрішній план особистості) важливого значення набуває персонолізація, прагнення до самоактуалізації, самореалізаціі та інші внутрішні механізми індивідуального саморозвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

 

   Навчання дошкільників  здійснюється не лише на спеціально  організованих заняттях, а й у  повсякденному житті, у різноманітних видах діяльності дітей за допомогою форм організації навчального процесу.

 

   Форма організації  навчання — спільна навчальна  діяльність педагога і дітей,  що здійснюється в певному  порядку і встановленому режимі.

 

   Значною мірою вона  виражає характер зв'язку між педагогом і дитиною, їхньої діяльності, місце заняття і режим його проведення. У дитячому садку використовують фронтальні, групові, індивідуально-групові, індивідуальні форми організації навчання. Головною вимогою у виборі форми організації навчання є необхідність сприяння дошкільникові у його бажанні навчатися. Як відомо, дитина розвивається тоді, коли вона переживає радість від процесу навчальної діяльності, здобутого результату.

   Педагог повинен  уміти визначати ступінь складності  навчальних завдань, дбаючи, щоб  навантаження було посильним  для дошкільнят. Важливо забезпечити  особистісно-орієнтований стиль  керівництва навчальною діяльністю  дітей, не допускати зверхності, ігнорування їхніх інтересів,  поверхових оцінок зусиль. Усе  має бути спрямованим на те, щоб навчання було для них  цікавим, особистісно значущим. “Зробити  серйозне заняття для дитини  захоплюючим — ось завдання  початкового навчання”, — стверджував  К. Ушинський.

   Необхідним компонентом  процесу навчання є дидактичні  засоби, оптимальне поєднання яких  допомагає дошкільникам глибше  пізнавати дійсність, збагачує їх враженнями, дає матеріал для спостережень, які вони використовують у навчальній, а згодом і в інших видах діяльності. Такими дидактичними засобами є слово (вихователя, дитини, художнє слово); образ (створюваний за допомогою технічних засобів, дидактичних матеріалів; об'єкти живої і неживої природи, їх зображення; існуючий в уяві дитини); дія (дитини, вихователя, дидактичні вправи, елементарні досліди). Добирають їх залежно від віку, форм мислення, рівня розумового розвитку дошкільника.

   У ранньому віці  малюк одержує нову інформацію  здебільшого через дії з предметом,  іграшкою, зі слів вихователя. У  середньому дошкільному віці  на передньому плані опиняється  образ і слово, а дії сприяють  закріпленню знань (наприклад,  практичні дії у дидактичній  грі). У старшому дошкільному віці, коли розвивається словесно-логічна  форма мислення, можливі різноманітні поєднання дидактичних засобів, що залежить від матеріалу, який вивчається, індивідуальних особливостей дітей.

   За провідною діяльністю розрізняють такі форми організації навчання дошкільників: дидактична гра, екскурсія, заняття.

   Дидактична гра.  Використовують її як самостійну  форму організації навчання і  як частину заняття. Дидактичні  ігри ознайомлюють дітей з  різноманітними явищами, предметами та їх властивостями (формою, величиною, кольором, просторовим розміщенням).

   Кожна дидактична гра має своє навчальне завдання, наприклад, ознайомити із властивостями і якостями предметів, порівняти предмети, явища тощо. Гра активізує довільні і мимовільні процеси сприймання, уваги, пам'яті. Якщо у ранньому віці майже всі заняття відбуваються у формі дидактичної гри, спрямованої на розвиток сенсорики, мовлення, ознайомлення з предметами і явищами дійсності, то для старших дошкільників вона набуває значення самостійної форми організації навчання. Найчастіше її використовують для закріплення знань, здобутих дітьми під час занять.

   Екскурсія. Цінність екскурсії полягає у безпосередньому ознайомленні дітей із предметами, явищами природи, діяльністю дорослих у природних умовах. Починають проведення екскурсій у другій молодшій групі (екскурсії-огляди в межах дитячого садка, під час яких дітей ознайомлюють із його приміщеннями, організовують їхнє спостереження за роботою його працівників). Екскурсії з дітьми середньої групи проводять за межами дитячого садка (в магазин, на пошту, в бібліотеку та ін.).

   Специфічне значення  екскурсій полягає в забезпеченні  першого сприймання невідомих  предметів і явищ. За правильної  методики таке сприймання є  яскравим і цілісним, наснаженим  емоційним ставленням дитини  до побаченого, Що сприяє розвитку  її пізнавальних інтересів.

   Однією з вимог  до екскурсії є повторюваність  її проведення, тому вихователь  повинен раціонально розподілити  знання, які діти мають отримати  під час кожної екскурсії. Наприклад, оскільки для ознайомлення з осінню як порою року організовують три екскурсії в різні її періоди (ранньою, середньою (“золотою”), пізньою осінню), педагог поступово вчить дітей спостерігати й аналізувати зміни у спостережуваних явищах. Пізнавальний матеріал ускладнюють як у плані поглиблення знань про об'єкт чи явище, так і завдяки розширенню кола предметів і явищ, із якими ознайомлюють дітей. Важливими умовами успішності екскурсії є раціональність спостереження, посильна участь дітей у ньому.

   Екскурсія як організована  форма навчання має таку загальну  структуру:

   1) підготовчий етап. Педагог визначає її зміст, готує відповідний об'єкт, створює у групі настрій очікування цікавого і корисного, повідомляє певну інформацію щодо об'єкта, який діти спостерігатимуть;

   2) власне екскурсія.  Під час екскурсії вихователь організовує спостереження дітей, спрямовує їхню пізнавальну активність, стимулює мислення, увагу, сприяє розвитку уяви;

   3) закріплення знань.  Робота після екскурсії забезпечує закріплення отриманих під час спостережень знань і вражень. Із цією метою вихователь організовує використання зібраного матеріалу, читання відповідної художньої літератури, створює умови для розвитку ігрової діяльності за мотивами побаченого на екскурсії.

   Заняття. На перших етапах свого розвитку дошкільна педагогіка вбачала у заняттях можливість чимось зайняти дітей: іграшкою, розповіддю, малюванням. Пізніше головним змістом занять стали дидактичні ігри, вправи з дидактичним матеріалом, самостійна художня діяльність та ін. На сучасному етапі утвердився погляд на заняття як на форму впливу вихователя на дітей, виконання передбачених програмою завдань, тобто як на особливу форму організації навчання.

   Заняттю властиві  такі ознаки:

— реальні можливості дітей  активно засвоювати передбачені  програмою знання і вміння;

— постійний склад дітей  усієї вікової групи;

— провідна роль педагога, який визначає тему, завдання і зміст заняття, підбирає методи і прийоми, організовує й оцінює пізнавальну діяльність дітей, спрямовує їх на використання набутих знань, умінь і навичок у практичній діяльності.

   Заняття є формою  педагогічного впливу, яка поєднує  розвивальний і виховний ефекти  навчання, формує у дітей уміння  активно засвоювати знання і  творчо використовувати їх за  безпосередньої участі педагога, що сприяє набуттю досвіду  спільної діяльності з дорослим  і однолітками. 

 

   Заняття — форма  дошкільного навчання, за якої  вихователь, працюючи з групою  дітей у встановлений режимом  час, організовує і спрямовує  пізнавальну діяльність з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини.

   За допомогою різноманітних методів і дидактичних засобів педагог забезпечує на занятті процес засвоєння всіма дітьми знань, умінь і навичок, розвиток пізнавальних здібностей.

   На заняттях з  дошкільниками не обмежуються  лише навчальною роботою. Тому  організоване їх навчання повинно  бути позбавлене жорсткого регламентування,  передбачати такі його форми:

— організоване навчання у  повсякденному житті;

— організовані заняття за вибором дітей (вони самі обирають вид  діяльності, матеріал, з яким працюватимуть, способи роботи з ним під керівництвом педагога);

— обов'язкові заняття за планом педагога, який визначає їх мету, зміст, структуру та ін.

   Такий підхід набуває актуальності у зв'язку з гуманізацією процесу навчання і виховання у дошкільних закладах і зменшенням кількості обов'язкових занять за планом вихователя. На це націлюють програми виховання та навчання дітей у дитячих садках, які, на відміну від попередніх, не поділяють навчальний матеріал на той, що має бути засвоєний лише на заняттях, і той, який діти повинні опановувати у повсякденному житті.

   У навчальному процесі  дошкільного закладу використовуються  різні види занять.

   За змістом навчання  розрізняють заняття:

— з ознайомлення з навколишнім  середовищем;

— з розвитку мовленнєвого спілкування;

— з формування елементарних математичних уявлень;

— з образотворчої діяльності;

— з фізичної культури;

— музичні.

   За дидактичними  цілями виокремлюють такі види  занять:

— заняття із засвоєння  дітьми нових знань. Мають на меті постановку пізнавальних завдань, збагачення, уточнення знань про предмети і явища світу. Ними можуть бути спостереження за новим об'єктом, читання художніх творів, розповіді вихователя та ін.;