Ціноутворення як елемент комерційної діяльності підприємства

      Практика, на думку західних учених, свідчить, що коефіцієнт цінової еластичності на хліб становить 0,15%, на яловичину  — 0.64, на яйця — 2.65, на електроенергію — 0,13, на одяг і взуття — 0,20, на квитки до кінотеатру — 0,87%.

     Залежно від рівня суспільного розвитку загалом і вдосконалення системи згаданих передумов зокрема, комерційна діяльність, базується на послідовній трансформації таких концепцій її державного регулювання:

• вдосконалення виробництва (держава вбачає своє завдання у сфері формування комерційного впливу на виробництво, який забезпечував би максимальне насичення ринку товарами і доступні ціни на них;
• удосконалення товару (зусилля спрямовуються на поступове підвищення якості товарів згідно з постулатом, за яким покупець завжди за однакової ціни надасть перевагу якіснішому товару);
• поліпшення організації торгівлі, якості торговельного обслуговування населення відповідно до зростання рівня його добробуту. За насичення ринку якісними й доступними за ціною товарами успіх торгового бізнесу передусім залежить від рівня торгового сервісу;
• концепція маркетингу, яка передбачає переорієнтацію комерційної стратегії з намаганням продати те, що виробляється, на завдання сприяти виробництву у випуску того, що купують на цільових ринках, і відповідним чином формувати свою власну ринкову пропозицію. На передній план виходить потреба передбачення, формування й найповнішого задоволення запитів споживачів;
• концепція соціально-етичного маркетингу, основним змістом якого є вирішення тих же завдань і тими самими засобами, але за одночасного збереження та зміцнення добробуту споживача і суспільства загалом.

1.2. Законодавче забезпечення комерційної діяльності

 
     Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

     Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства  приймаються виходячи з економічного та правового становища підприємства.

     Комерційна  діяльність підприємства, регулюється  рядом законів та постанов, серед  яких Конституція України. Закони України "Про підприємства в Україні", " Про власність ", "Про підприємництво". Статут підприємства. Установчій договір, бізнес-план тощо.

     Поняття "підприємство" є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загально-галузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

     Підприємство  як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні", уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

      Закон встановлює, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської ("бізнесової") організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку.

      Визначення "основна ланка", з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого — - від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

      Закон також встановлює, що підприємство – це господарюючий суб'єкт. Суть визначення "господарюючий суб'єкт" полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін "господарюючий" означає, що підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій — релігійних, об'єднань громадян тощо).

     Підприємство  є самостійним господарюючим  суб'єктом. Самостійність У прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності "має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України" (ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні").

     Нарешті, підприємство — це статутний господарюючий  суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому ст. 9 Закону України "Про підприємства в Україні" спеціально визначає обов'язкові й альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

     Підприємство  має необхідне для господарюючого суб'єкта майно - основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, повного господарського відання чи оперативного управління). Це майно юридично відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і обороті кошти перебувають на самостійному бухгалтерському балансі, гроші – на поточному рахунку підприємства в банку.

     Підприємство  є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні"). Цим підприємство істотно відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи.

     Як  господарюючий суб'єкт з правами  юридичної особи підприємство починає  діяти від дня його державної  реєстрації.

      Таким чином, підприємство це самостійна господарська організація створена і зареєстрована у встановленим) законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі

статуту, користується правами і виконує  обов'язки щодо своєї діяльності, є  юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.

     Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

     Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно  від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України "Про власність", та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі України "Про підприємства в Україні" і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

     Загалом організаційна форма і вид  визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі казенні).

1.3 Аналіз цінової політики як елементу комерційної діяльності підприємства

      Маркетинговий аналіз це системне дослідження маркетингового середовища підприємства. Він включає  кілька конкретних завдань, головними з яких є:

      1.Аналіз ринків збуту продукції.

      2.Аналіз цінової політики.

      3.Аналіз системи розповсюдження товарів.

      4.Аналіз конкурентоспроможності продукції.

      5.Оцінка кон'юнктури ринку нового товару.

      6.Аналіз ефективності маркетингової діяльності та ін.

      Системний підхід уможливлює виявлення проблем, що виникають, формулювання рекомендацій щодо вдосконалення маркетингової  діяльності підприємства.

     Одним з найсуттєвіших напрямків аналізу  є цінова політика підприємства на товарних ринках. Ціни забезпечують підприємству запланований прибуток, конкурентоспроможність продукції, попит на неї. Через ціни реалізуються кінцеві комерційні цілі, визначається ефективність діяльності всіх ланок виробничо-збутової структури підприємства.

     Цінова  політика полягає в тому, що підприємство встановлює ціни на такому рівні та змінює їх (залежно від ситуації на ринку) так, щоб забезпечити досягнення короткострокових і довгострокових цілей.

     Процес  ціноутворення розглядається як серія процедур установлення ціни. Тому (залежно від цілей аналізу) аналізують або окремі процедури або весь комплекс.

Основні завдання аналізу:

• вивчення змісту процедур установлення ціни, рівня цін для 
визначення обґрунтованості конкретної ціни на продукцію;

• розробка пропозицій щодо формування ефективної цінової політики. 
Зміст та послідовність аналізу цінової політики загалом можна

розподілити на такі етапи: 

      І етап. Аналіз впливу типів ринку  на цінову політику.

      Аналізуючи  цінову політику, треба мати на увазі, що вона залежить від типу ринку. В економічній літературі відокремлюють чотири типи ринку («чиста конкуренція», «монополістична конкуренція», «олігополістична конкуренція», «чиста монополія»), кожний з яких має власні проблеми в галузі ціноутворення. За винятком роботи на ринках чистої конкуренції, підприємствам необхідно аналізувати методику встановлення початкової ціни на свої товари. 

      II етап. Аналіз цілей ціноутворення.

      Політика  цін залежить від того, яких саме цілей підприємство намагається  досягти за допомогою конкретного  товару. Прикладами таких цілей можуть бути: виживання підприємства, максимізація прибутку, вихід у лідери за показниками частки ринку або якості товару, оволодіння відповідною часткою ринку та ін. Так, забезпечення виживання стає основною ціллю підприємства тоді, коли на ринку занадто багато виробників та панує гостра конкуренція, або тоді, коли потреби клієнтів несподівано й різко змінюються. Щоб забезпечити роботу підприємств та збут своїх товарів підприємства змушені встановлювати низькі ціни, запроваджувати програми цінових знижок. За реалізації завдань здобування лідерства за показниками якості товару цілком виправданим буде встановлення на нього високої ціни (для покриття витрат на досягнення високої якості та проведення НДОКР). 

      III етап. Аналіз факторів, що визначають цінову політику підприємства.

      На  практиці процес формування цін залежить від багатьох факторів - витрат виробництва, величини попиту, конкуренції, транспортних витрат, ввізного мита, зміни курсів обміну валют, реклами та інших елементів стимулювання збуту. Отже, під час аналізу треба враховувати таке: