Значення контракту в зовнішньо-економічній діяльності

     2.3.Ціна одиниці товару.

     Суттєвими та     впливовими     контрактними    ризиками    є невизначеність  одиниці  ціни  товару  та   відсутність   захисних застережень  у тексті контракту стосовно обраного виду ціни.  Слід зазначити,  що є певна сукупність цін,  існування яких  можливе  у зовнішньоекономічному  контракті.  До  таких  цін  можна  віднести базисну, фактурну, оптову, біржову, середню експортну чи імпортну, пропозиції,  змінну,  довідкову,  тверду,  рухому, розрахункову, з подальшою фіксацією тощо.  Кожна із зазначених цін,  перелік  яких наведено  далеко  не  повний,  має  певне  визначення  та механізм застосування на етапах укладення та виконання контракту.  Водночас слід  зауважити,  що  запис у контракті фрази "ціна одиниці товару становить..." передбачає тверду,  незмінну  ціну  на  весь  період виконання  контракту.  Це  є  першим,  необачно  внесеним  ризиком зазначення ціни у контракті, який можна подолати вказавши вид ціни одиниці товару та механізм її застосування. Наявність ціни одиниці товару,  що не має певних додаткових  ознак,  може  дати  підстави контролюючим органам,  за наявності певних обставин,  стверджувати про шахрайські наміри контрагентів угоди.     

      Наступним ризиком є зазначення  у  контракті  загальної  суми (вартості)  контракту  без  зазначення кількості товару.  У такому випадку вартість одиниці товару кожен із контрагентів  угоди  може розуміти на свій розсуд, при цьому у кращому положенні залишається експортер,  бо він виставляє вимогу до оплати  поставленої  партії товару  імпортеру.  Подолати  цей  ризик  дуже  просто - необхідно зазначити у контракті кількість товару та вартість одиниці  товару у традиційних одиницях виміру. Водночас потрібно акцентувати увагу на те,  що у цьому випадку експортер може мати  за  мету  отримати більшу суму відшкодування податку на додану вартість від держави в національному  полі,  а  з  боку  імпортера   виникає   можливість перерахування за кордон суми коштів,  що суттєво перевищує реальну вартість товару.  В обох випадках  можна  вбачати  шахрайські  дії контрагентів угоди,  які у світовій практиці мають визначену назву "подвійний контракт - подвійний інвойс".    

      Ризики заниження  або  завищення  ціни   одиниці   товару   у контракті  досить  великі.  У  підгрунті  цього виду ризику лежить недбале  ставлення  контрагентів  до  обрання  ціни   товару,   що пов'язано  з відсутністю досвіду аналізу цін на цей товар у країні експорту та країні імпорту.  Доцільно  здійснити  оцінку  динаміки зміни  рівня  світових  цін  на  цей  товар за результатами торгів провідних  товарних  бірж  світу.  Ця   сукупність   ризиків   має особливості,  як і в попередньо розглянутому випадку. Митні органи особливу увагу звертають на ціну одиниці товару,  бо вона визначає фактурну  вартість  партії  товару,  яка  при  митному  оформленні імпорту є основою для визначення митної  вартості  та  нарахування митних платежів (зборів,  мита,  податку на додану вартість тощо). Спроби  заниження  митної  вартості  при  імпорті  товару  повинні розглядатися державними контролюючими службами як спроби ухилитись від сплати податків за зовнішньоекономічними операціями,  а спроби завищення  ціни  товару  при  його  експорті  - як шахрайські дії, спрямовані на відшкодування податку на додану вартість  з  бюджету держави.    

      Суттєвою особливістю  цінової політики контракту є зазначення в його умовах можливості зменшення ціни одиниці товару залежно від обсягів  купівлі-продажу та термінів виконання контракту.  Світова торговельна  практика  свідчить  про  можливість  зменшення   ціни продажу у кожній наступній партії експортованого товару, при цьому основою такого рішення,  разом  з  прибутком  від  кожної  окремої партії,  є  загальний  прибуток  від  усього обсягу за контрактом. Контрагенти повинні бути обізнані з переліком можливих  знижок  та механізмом    їх   застосування   у   контрактній   практиці.   До загальноприйнятих знижок можна віднести такі:  за платіж готівкою, сервісну,   просту  (загальну),  пільгову,  за  оборот  (бонусну), функціональну,  прогресивну,  дилерську,  спеціальну,   експортну, сезонну, приховану, за якість тощо. Кожна із зазначених знижок має певні механізми застосування,  тому  сторонам  контракту  потрібно обрати  й узгодити механізм запровадження знижок під час виконання контракту,  при  цьому  виникає  можливість  для  експортера  мати постійне  виробництво  та  збут  товару на іноземний ринок,  а для імпортера -  стабільне  надходження  товару  для  перепродажу  та, залежно  від  насиченості  ринку  товарами певного виду,  зниження оптової та  роздрібної  (продажної)  ціни  одиниці  товару.  Ризик такого цінового рішення полягає у фіксації сталої ціни товару,  що не дає змоги здійснити її відповідне коригування у бік зменшення.     

      Цінові ризики  мають  додаткове  джерело  свого   походження, пов'язане з обранням валюти ціни, яка загалом може не збігатись із валютою платежів.  Коливання курсів валют  може  протягом  терміну виконання  контракту  порушити  співвідношення між валютою ціни та валютою платежів,  а ризик збитків у  цьому  випадку  матимуть  як експортер,  так  і  імпортер.  На жаль,  імовірність такого ризику досить велика,  а шлях його подолання - простий. Контрагенти угоди можуть  обрати  на  свій  розсуд  один  із  варіантів  зниження та усунення ризиків даного виду,  а саме обрати один вид  валюти  для ціни  та  платежів  або  зафіксувати  співвідношення  валют на час виконання контракту у  разі  зазначення  у  контракті  двох  видів валют.  Доцільно  також  закласти  в  умови  контракту  можливість перегляду цінової політики контракту залежно від коливань основних світових  валют,  що  дасть змогу контрагентам у разі необхідності прийняти рішення стосовно виконання зобов'язань за контрактом.    

      Для контролюючих  органів  -  митних   (на   момент   митного оформлення  товару)  та  податкових  (при перевірці повноти сплати податків експортерами чи імпортерами) може виникнути  необхідність перевірки   заявленої   фактурної  вартості  товару  для  усунення можливих шахрайських дій,  пов'язаних із заниженням або завищенням ціни  одиниці  товару.  Підтвердженням  реальної  ціни  конкретної партії товару може бути надання контролюючим органам (при імпорті) копії вантажної митної декларації країни експорту,  що не є досить коректним,  оскільки такий документ - суто  національний,  виконує функції  документа  контролю  доставки  та можливого відшкодування податку на  додану  вартість  у  країні  експорту.  Найкоректнішим шляхом,  хоча  тривалішим  за  часом,  є підтвердження контрактної (фактурної)  ціни  при  купівлі  товару  у  підприємства-виробника шляхом  надання  контролюючим  органам  прайс-листів  або  фактур, завірених  торговими  представництвами  дипломатичних  установ  чи консульствами країни експорту, акредитованими у країні імпорту.    

      У разі  експорту  товару  ризик  неправильно  зазначених цін, закладених до умов  контракту,  можна  усунути  шляхом  порівняння контрактних  цін  з  цінами  інформаційної бази експортних товарів митних органів або отримати попередню  інформацію  спеціалізованих установ,  які  здійснюють  моніторинг  цін зовнішніх та внутрішніх товарних ринків.  На підставі порівняння цін можна обрати найбільш правильну та прибуткову контрактну ціну.

     3.Умови здійснення платежів.     

      Ризики умов  здійснення  платежів  за контрактом породжуються контрагентами у разі невизначення валюти платежів та  термінів  їх здійснення.  Національне  валютне  законодавство різних країн може зобов'язувати   контрагентів    зовнішньоекономічного    контракту здійснювати   платежі,  що  не  перевищують  певних  термінів  (за українським  законодавством  термін  повернення  валютної  виручки повинен  становити  не  більше  90  календарних днів).  Зазначення термінів та умов проведення платежів повинно базуватись на законах світової торгівлі - вся торгівля здійснюється у кредит, при цьому, залежно  від  умов  контракту,   необхідно   розрізняти   товарний (спочатку  надходить  товар,  а  потім  здійснюються  платежі)  та фінансовий (надходження коштів  на  рахунок  експортера  є  умовою відвантаження  товару  на  користь імпортера) види кредитування за контрактом.  Водночас доцільно визначати пільгові умови проведення попередньої  оплати за товар,  про що необхідно зробити відповідні посилання  у  тексті  контракту.  Нормальною  світовою   практикою розрахунків вважається зменшення суми платежів за достроковий (від зазначеної у контракті дати) платіж. Подолання ризиків такого виду не  складне,  проте  потребує проведення попередніх узгоджувальних переговорів з контрагентом до  моменту  укладення  контракту  щодо визначення  валюти платежів та термінів їх здійснення,  узгодження можливості зменшення суми платежу за поставлену партію товару  при проведенні дострокової оплати тощо.

     3.1.Форми розрахунків за товар.

      Світова торгівля  здійснюється  в  основному  шляхом  надання кредиту однією із сторін угоди іншій.    

      При кредитуванні  (товарному  чи  фінансовому)   контрагентам контракту  необхідно узгодити термін поставки товару відносно дати надання  авансу.  Такий  спосіб  є  засобом   страхування   ризику неприйняття  товару покупцем-імпортером,  оскільки експортер має у своєму розпорядженні авансовий платіж грошима  чи  товаром.  Такий авансовий   платіж  повинен  передбачатись  умовами  контракту  із зазначенням терміну авансування та визначення захисних застережень імпортера  щодо  можливого  невиконання  експортером зобов'язань з поставки  товару,   а   також   забезпечити   страхування   ризику неприйняття товару імпортером. Одним із можливих напрямів усунення ризику втрати авансового  платежу  імпортером  у  разі  непоставки товару  експортером  може  бути використана банківська гарантія на його повернення або,  крім того,  застереження  у  контракті  умов грошового   переказу,  які  передбачатимуть  перерахування  авансу банком експортера на рахунок відправника (експортера) тільки після надання документів,  що засвідчують митне оформлення та здійснення експорту.     

      Форми розрахунку,  що  закладаються  у  контракті,  також   є джерелом   ризиків  і  можуть  поставити  під  сумнів  доцільність проведення зовнішньоторговельної операції. До форм розрахунку, які рекомендовано    застосовувати    суб'єктам   зовнішньоекономічної діяльності за  товарними  контрактами  з  інопартнерами,  належать банківський переказ (розглянуто вище) документарного акредитива та інкасо.    

      Однією із  складових  ризику  є   відсутність   у   контракті визначеної валюти платежів, тобто валюти, у якій здійснюватимуться розрахунки між контрагентами шляхом використання зазначених  форм. Державна  система  валютного  контролю,  до  якої  входять митні й податкові  органи  та  банківські  установи,  керується  у   своїй діяльності  положенням,  що один контракт повинен мати одну валюту платежів. Таке положення дає змогу стороні контракту, за наявності великої   кількості   партій   товару,   здійснювати  контроль  за відповідністю  сум  платежів  по  окремих  партіях  із   загальною вартістю   контракту  та  кількістю  придбаного-проданого  товару. Контролюючим органам  буде  легко  здійснити  процедуру  валютного контролю  й  не  виникне необхідність приведення вартостей окремих партій товару,  оплачених  різними  видами  валют,  до  однієї  та порівняння з загальною вартістю контракту. З метою страхування від ризиків  коливання  курсів  валют  платежів  та  ціни   (загальної вартості  контракту)  можна  зафіксувати їх співвідношення на весь час дії контракту або  обрати  одну  валюту  для  визначення  ціниодиниці  товару,  загальної вартості контракту та валюти платежів. Слід розуміти,  що у цьому разі такою валютою повинна бути  обрана найстабільніша  валюта,  яка  найменше  залежитиме від коливань на світових валютних біржах.    

      Оплата через  відкриття  акредитива  може,  шляхом   внесення різноманітних  застережень,  знижувати  ризики  обох сторін угоди. Гарантією сплати для експортера є надання йому покупцем-імпортером авансу  у  формі  акредитива,  про що він отримає повідомлення від банку,  що його обслуговує.  У  такому  разі  зменшуються  витрати експортера   на  зберігання  підготовленого  до  експорту  товару. Контрагентам  доцільно  також  визначити  термін  дії   акредитива залежно  від характеру та кількості товару у товарній партії,  при цьому  така  форма  розрахунку  забезпечує  експортеру  надійність розрахунку (гарантія банку щодо оплати), швидкість його здійснення (отримання  коштів  після  відвантаження  товару)  та   можливість додаткового  фінансування у разі відкриття акредитива певного виду (з підтвердженням або відкритого).    

      Імпортер зменшує  ризики  тим,  що  відкриття  акредитива  на користь   експортера   здійснюється   банком  після  надання  йому експортером  відповідних  документів,  які   підтверджують   митне оформлення експорту товару та його відвантаження.    

      Акредитивна форма  оплати  суттєво зменшує ризики невиконання умов поставки товару на користь імпортера,  але є  менш  фінансово вигідною для нього, бо імпортер додатково сплачує кошти на користь банку за відкриття акредитива й залишає свої  кошти  без  руху  до моменту митного оформлення та відвантаження товару.    

      Інкасова форма розрахунку за зовнішньоекономічними операціями передбачає перехід права власності  на  товар  від  експортера  до імпортера   на  момент  передачі  банком  імпортерові  комерційних документів на поставлену партію товару.  Сама процедура проведення розрахунків  уже  є  ризиковою для експортера,  бо оплата за товар здійснюється виключно після митного  оформлення  та  відвантаження товару. Джерелом ризику є платоспроможність імпортера, що потребує від експортера впевненості в обов'язковому  здійсненні  оплати  за відвантажений товар.  Подолання цього ризику обох сторін контракту може бути здійснено виключно обговоренням  пакета  документів,  що стануть  підставою  для  проведення  розрахунків між імпортером та експортером.    

      Слід зазначити,  що світова спільнота  визначила  уніфіковані правила здійснення розрахунків у акредитивній та інкасовій формах, які стали основою спільної постанови Кабінету Міністрів України  і Нацбанку України від 21.06.95 р.  N 444 ( 444-95-п )  "Про  типові платіжні   умови  зовнішньоекономічних  договорів  (контрактів)  і типові  форми   захисних   застережень   до   зовнішньоекономічних договорів  (контрактів),  які  передбачають розрахунки.

     3.2.Умови поставки товару.

     З метою  уніфікації  порядку та правил перевезення товару від продавця до покупця Міжнародною  торговельною  палатою  розроблено міжнародні правила   під   назвою   "Інкотермс"   (інтерпретація комерційних термінів),  які мають версії відповідно до року введення в дію.  Правила  містять  13  термінів,  зміст  і порядок   застосування  яких  наведено  у  поясненні  до  кожного. Контрагенти угоди не завжди розуміють спрямованість цих  правил  і застосовують їх не лише до товарних угод,  а й до посередницьких - перевезення та страхування,  що формує ризики вільного трактування міжнародних  норм.  Слід  розуміти,  що  кожне з правил "Ікотермс" застосовується виключно до договорів купівлі-продажу і впливає  на визначення  митної вартості партії товару.  Всі ризики та розподіл витрат при проходженні товару від продавця до покупця визначені  у кожному  з  правил.  Окрім  того,  при  детальному  аналізі  можна виокремити в кожному із  правил  такі  основні  положення:  момент виконання   продавцем   своїх  обов'язків  щодо  поставки  товару; відповідального за ризики загибелі або пошкодження товару під  час транспортування;  сторону контракту,  відповідальну за організацію перевезення;  відповідального  за  митне  оформлення  товару   при експорті та імпорті тощо.