Внутрішня торгівля

Незважаючи на світову  економічну кризу, обсяги роздрібного  товарообороту в Україні протягом 2010–2011 рр. мали тенденцію до зростання (хоча й повільнішими темпами, ніж  у передкризовий період). У 2010 р. приріст  роздрібного товарообороту знизився на 12.2 відсоткові пункти. Невтішні тенденції  щодо розвитку вітчизняного ринку торговельних послуг сформувалися протягом 2011 р. [9].

свідчать, що оборот роздрібної торгівлі (у т. ч. роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі) за січень – листопад 2011 р. становив 399.6 млн. грн.., або 83.5 % від обсягу обороту роздрібної торгівлі за аналогічний період 2010 р.

Негативний вплив світової фінансово-економічної кризи на господарську діяльність вітчизняних суб’єктів торговельного бізнесу потребує оперативного вжиття антикризових заходів, мобілізації всіх

резервів. Активно сприятиме  цьому впровадження в управління інструментарію контролінгу. На позитивну  оцінку, з точки зору забезпечення розвитку торговельного бізнесу  в Україні, заслуговує динаміка кількості  суб’єктів торговельної діяльності.

Складність та важливість такого явища  як внутрішня торгівля, вимагає розробки науково-обґрунтованих підходів до можливостей удосконалення внутрішньої  торгівлі в Україні. Одним з головних моментів в такому процесі є забезпечення правової бази внутрішньої торгівлі. З цією метою було розроблено законопроект «Про внутрішню торгівлю».

Даний законопроект має важливе  значення для життя суспільства, оскільки внутрішня торгівля може впливати на політичну дестабілізацію суспільного  ладу в країні, як це було продемонстровано в Чілі. Певний вплив на розлад економічної  і політичної системи колишнього Радянського Союзу відіграли  проблеми «талонної» і дефіцитної форм торгівлі. В Україні останнім часом  спостерігаються деякі небезпечні симптоми внутрішньої торгівлі. Тут  мається на увазі процес накопичення  взаємного «невдоволення» між суб'єктами, які здійснюють торгову діяльність, і державними органами. Перші —  невдоволені тенденцією до суворішого обліку торгової діяльності (наприклад, пропозицією встановлювати на ринках касові апарати). Державні органи, зокрема  податкова адміністрація, не можуть знайти реальних засобів для забезпечення податкової дисципліни, оскільки багато продавців взагалі не сплачують  податків або сплачують не в повному  обсязі, приховуючи дійсний товарообіг.

Не вдаючись до глибокого аналізу  конкретних засобів реалізації фіскальної політики в торговій діяльності, на етапі створення законопроекту  можна лише констатувати наявність  суттєвих розбіжностей у засобах  досягнення відповідних результатів  між адміністративною системою України, в особі податкової адміністрації, та суб'єктами торгової діяльності. При цьому можна навести цілу низку й інших сучасних проблем, які існують нині в торгівлі, наприклад, вимога щодо підвищення рівня освіти продавців, яка, безумовно, мала б сприяти підвищенню загальної культури в сфері торгівлі, підвищенню якості обслуговування, що має позитивно впливати на результати торгової діяльності продавців та інтереси покупців.

Одним з головних завдань процесу  правового забезпечення внутрішньої  торгівлі в Україні є необхідність обґрунтування та визначення загальних  напрямів кодифікації законодавства, що регулює правовідносини в сфері  торгівлі. Так, на відміну від окремих  нормативних актів, які вводяться  з метою захисту інтересів лише окремої групи осіб, загальною доктриною розроблення Закону України «Про внутрішню торгівлю», на мій погляд, має бути спроба виробити загальноприйняті, а, можливо, й компромісні норми, з урахуванням інтересів усіх осіб, на права яких має вплинути новий Закон.

З такої концепції випливає висновок про доцільність участі в процесі створення законопроекту  не тільки науковців, але й провідних  фахівців, які на практиці стикаються з проблемами внутрішньої торгівлі.[6].

При цьому пропонується змінити  загальне негативне ставлення до суб'єктів, що здійснюють торгівлю, оскільки, по-перше, у багатьох випадках термін «торговка» асоціюється з випадками неналежного здійснення торговельної діяльності окремими суб'єктами, внаслідок чого у свідомості багатьох громадян складається образливий стереотип підприємців, які здійснюють торговельну діяльність По-друге, знаючи деяку частину суб'єктів, що займаються торговельною діяльністю, можна констатувати вимушеність у обранні відповідної професії або бізнесу, який є нелегким та ризикованим видом підприємницької діяльності. Загальне спрямування законопроекту обумовлюється необхідністю захистити права осіб, які здійснюють торговельну діяльність, оскільки права покупця законодавцем визначені і охороняються спеціальним Законом України «Про захист прав споживачів». Що ж до захисту суб'єктів, які здійснюють торговельну діяльність, то такого нормативного акта немає. А тому потрібний закон, який би одночасно регламентував права і обов'язки як продавців, так і покупців.

Таким чином, пропонується змінити  негативну практику прийняття «однобоких»  нормативних актів, які спрямовані на захист лише однієї групи суб'єктів  у правовідносинах. Кожне право відношення має складатися із сукупності прав та обов'язків його суб'єктів В цьому випадку доречним є застосування ст. 68 Конституції України, за якою кожен зобов'язаний неухильно додержувати Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Звідси випливає, що продавець має не тільки обов'язки, а й права. А покупець, крім прав, повинен мати й відповідні обов'язки. Тому об'єктивна правова регламентація конкретних ситуацій у сфері торгівлі має безпосередньо вплинути на захист обох суб'єктів правовідносин. [1].

Безсумнівно, досконалість будь-якої роботи не має меж, а тому протягом певного часу будуть вноситись відповідні зміни в закон, які стануть  наслідком його застосування на практиці. На теоретичному рівні неможливо  передбачити всі випадки та ситуації, які виникатимуть при реалізації закону. Наприклад, при науково-технічному проектуванні є можливість прогнозувати ситуації застосування відповідної  моделі. При відповідних коефіцієнтах кореляції можна отримати доволі наближену до реальності картину  поведінки майбутнього технічного приладу. Юридична ж наука відрізняється  складністю в «проектуванні» поведінки  суб'єктів суспільних відносин. В  технічних науках є поняття про  можливі шість ступенів вільності, а в теорії права є можливість кваліфікувати кожну дію за ознаками правомірної або неправомірної  поведінки, а останню також як підставу можливої цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності. Звернувши увагу на правовідносини щодо купівлі-продажу, можна помітити, як вони «штучно» ускладнюються державою та її органами. Тобто проста модель — гроші проти товару — в  житті може проявлятися у різних варіантах застосування та мати неординарні  шляхи вирішення. Так, останнім часом з'явилися такі засоби розрахунку, як магнітні картки, зовсім нова форма торгівлі — електронна тощо. А тому, крім стереотипу правомірної поведінки, закон має передбачати по можливості всі «нестандартні» варіанти правопорушень для того, щоб була можливість у наступному кваліфікувати ці дії на підставі закону.

Вже сьогодні приблизно понад 1700 різних за ієрархічним значенням документів використовують термін «торгівля» і  у 50 законодавчих актах даний термін має місце. Але така ситуація викликає неузгодженість у регулюванні внутрішньої  торгівлі, забезпеченні прав усіх суб'єктів  правовідносин тощо.

Отже, навіть поверхове порівняння юридичної науки з технічними свідчить про більшу складність суспільних наук і неможливість лише теоретично створити модель поведінки суб'єктів  торгових правовідносин. Тому для визначення меж дослідження планується піддавати  аналізу можливу поведінку суб'єктів  торгових правовідносин, яка передбачається нормативними акти як України, так і  найбільш розвинених країн.

Для того, щоб запобігти наступним  постійним змінам у законодавстві, автором зроблена спроба запропонувати  новий метод створення законодавства  на науково-практичному рівні, який орієнтований на всі існуючі методи та має глибоко продумані власні позитивні риси. Шлях обґрунтованого запозичення як окремих норм, так  і цілих інститутів із правових систем найбільш розвинених країн — загальновідомий  спосіб, і нехтувати цією можливістю не слід. Але процес запозичення  має враховувати особливості  економічного стану України, менталітет суспільства тощо. Тому планується досвід інших розвинених правових країн  проаналізувати і запроваджувати лише після широкого обговорення і  адаптації до правової системи України. Наприклад, у Торговому укладенні  Німеччини велику увагу приділяють правовій класифікації суб'єктів, що здійснюють торговельну діяльність (друга книга), ведення торгового реєстру судом тощо. [7С. 413].

Тобто запровадження першого положення  дублюватиме норми Цивільного кодексу  України та Господарського кодексу України. А реєстрація суб'єктів торговельної діяльності судом суперечитиме загальному принципу його компетенції щодо вирішення спірних правових ситуацій тощо. Таких прикладів можна навести доволі багато, коли формальне запозичення західноєвропейського досвіду призведе до не передбачуваних правових наслідків — неузгодженості системи права, а в майбутньому її нестабільності.

Отже, потрібні значні аналітичні дослідження  доцільності запозичення окремих  норм або інститутів із законодавства  інших країн. Разом з тим за наявності в Україні великої кількості нормативних актів, які регулюють правовідносини в сфері торговельної діяльності, та досвіду іноземних країн, в яких ці правовідносини регламентуються не законом, а кодексом, автором пропонується перейти від законопроекту «Про внутрішню торгівлю» до проекту Торгового кодексу України. Це зумовлюється також іншим мотивом, а саме — труднощами коректного вирішення проблеми врегулювання торгових правовідносин лише одним нормативним актом. Сутність цієї пропозиції випливає із специфіки продажу окремих видів товарів, що вплинуло на зміст структури проекту «Торгового кодексу України». Науковцями проаналізована необхідність вирішення складного завдання щодо об'єднання в одному кодексі доволі різних за змістом та відповідною ієрархією нормативних актів. Сьогодні продаються товари від олівця до автомобіля, від заводу або фабрики до права користування комп'ютерною мережею, тобто необхідно принципово визначитись у межах дії закону щодо конкретних правовідносин купівлі-продажу та доцільності і реальності їх врегулювання в одному створюваному нормативному акті. Сучасний стан законодавства, коли під окремий вид товару видається не тільки відомчий нормативний акт, а й окремий закон, позбавляє учасників правовідносин реальної можливості узгоджувати власні дії з вимогами законодавства.

Розглядаючи процес створення проекту  Торгового кодексу як наукову  діяльність, пропонується провести аналіз окремих чинних підзаконних актів, що регулюють торгові відносини, та їх вмотивоване узагальнення, з  якого в майбутньому виникне  загальна концепція внутрішньої  торгівлі України. В наступному перевірку  одержаних результатів планується здійснити через критичний аналіз дії загальних і конкретних норм у різних правових ситуаціях. Тобто  філософські методи дослідження  теоретичної моделі торговельної діяльності мають запобігти майбутнім помилкам у трактуванні тих чи інших  ситуацій. Для запровадження цієї концепції в життя в проекті  кодексу зроблена на сьогодні спроба відокремити поки що три розділи, в яких знайдуть місце як загальні положення, так і положення, які  регулюватимуть особливості торгових правовідносин.

Таким чином, за загальновідомим критерієм  товару пропонується визначати особливості  продажу окремих речей — спеціальні порядки та умови торговельної діяльності по продажу окремих видів продуктів  харчування та непродовольчих товарів. Запропонована читачеві структура Торгового кодексу є робочою. В її основу покладено завдання — об'єднати якомога більше видів товарів з метою виявлення в порядку їх продажу спільних рис, що дасть можливість сформулювати Загальну і Особливу частини Торгового кодексу. Однією з перших норм, які планується внести до Торгового кодексу, є норма, яка визначатиме сферу дії закону. Вже сьогодні автор бачить недоцільність включення до меж дії Кодексу таких предметів торгівлі, як цінні папери, нерухомість, об'єкти приватизації тощо, які за своїми властивостями та характером врегулювання відрізнятимуться від загальноприйнятого розуміння підприємницької діяльності та змістом правовідносин, які лежать в основі угод щодо продажу таких товарів.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Таким чином, сучасна торгівля розвивається під впливом радикальних змін, що відбуваються в Україні в цілому. Ця галузь в своєму розвитку відстає  від рівня 1990 р.

Передумови розміщення продуктивних сил – це умови, без яких розміщення й розвиток виробництва неможливі. До передумов відносять спосіб виробництва, технологічні особливості виробничого  процесу, зумовлені науково-технічним  прогресом, рівнем територіального  поділу суспільної праці. Їх можна поділити на три великі блоки: природні, демографічні, економічні.

Одними з передумов розміщення внутрішньої торгівлі є історичні  передумови. Розвиток та виникнення внутрішньої  торгівлі на території сучасної України  сягає найдавніщих часів. На розвиток та розміщення внутрішньої торгівлі важливий вплив чинять також демографічні показники. На сьогодні демографічна ситуація є досить складною, що зумовлено  складним соціально-економічним становищем у державі, зростанням урбанізації  та пов'язаним із нею промисловим  розвитком держави.

Торгівля, як і інші галузі економіки  України, переживає соціально-економічну кризу починаючи з 1990 р. Тому, незважаючи на те, що в 2010-2011 рр. намітилася позитивна динаміка в розвитку торгівлі, ці досягнення не можна порівняти з масштабом падіння обсягу її діяльності в попередні роки. Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) в Україні у 2009 р. складав всього 31,9 % порівняно з 1990 р.

В розрізі окремих областей України  спостерігалися суттєві відмінності  в каналах реалізації та їх питомій  вазі в загальному обсязі роздрібного  товарообороту регіонів. Так, порівняно  з середнім показником по Україні  в цілому (63,7%) найбільша питома вага роздрібного товарообороту, включаючи  виручку фізичних осіб, що мають  торгову мережу, спостерігалася в Сумській (73,0 %), Житомирській (72,6 %) Закарпатській (71,5 %), Чернігівській (70,1 %), а також в м. Києві (74 %) та в м. Севастополі (70,8 %).