Внутрішня торгівля

Роздрібна торгівля є сферою підприємницької діяльності з продажу  товарів та послуг на підставі усного чи письмового договору купівлі-продажу

безпосередньо кінцевим споживачам для їх власного некомерційного споживання. До торговельних підприємств у сфері  роздрібної торгівлі належать різноманітні за масштабами торговельної діяльності (за обсягами товарообороту і територіального  охоплення) підприємства, комерційні структури, засновані на приватній, державній  або колективній власності, великі універсальні і спеціалізовані магазини, які перебувають на повному господарському розрахунку, а також споживчі товариства, роздрібні торгові об'єднання, дрібні торговельні об'єкти зі статусом юридичної особи і т.п.[8c.5-8].

Крім цих підприємств, роздрібну торгівлю здійснюють в  Україні також підприємства ресторанного господарства, промислові, транспортні  та інші неторгові підприємства, які  реалізовують товари населенню безпосередньо  через касу підприємств, підприємці – фізичні особи, а також власні торговельні (закупівельно-торговельні) підприємства ринків і залучені торговельні  підприємства, які діють на продовольчих, речових та змішаних ринках. Суб'єкти сфери товарного обігу і, зокрема  – торгівлі товарами споживчого призначення, постійно видозмінюються, трансформуються, максимально пристосовуються до конкурентного середовища; лібералізація  комерційної діяльності та глобалізація міжнародної торгівлі породжують принципово нові форми і види суб'єктів даної  сфери, серед яких можна виділити віртуальні магазини в системі електронної  комерції, транснаціональні торгові  компанії тощо.

Роздрібні торговельні підприємства традиційного типу (і їх структурні

підрозділи – торговельні  одиниці) здійснюють роздрібний продаж товарів через роздрібну торговельну  мережу, що становить основу матеріально-технічної бази роздрібної торгівлі. Роздрібна торговельна мережа являє собою сукупність торговельних підприємств і торгових одиниць (магазинів, палаток, кіосків, яток), які розміщені і діють на певній території .

 Фактично саме роздрібна торговельна мережа є своєрідним каркасом, на основі якого організовується цілісна система торговельного обслуговування, під яким розуміють комплексну взаємодоповнювану систему способів, прийомів, умов та засобів, які забезпечують здійснення операцій продажу товарів їх остаточним споживачам" [6 c.2-6].

Із врахуванням особливостей торговельного обслуговування населення роздрібну торговельну мережу поділяють на стаціонарну, пересувну і посилкову. Основою роздрібної торговельної мережі є стаціонарна, до якої належать підприємства, що мають постійне місце знаходження: магазини, палатки, кіоски, торговельні автомати; поряд з торговельними підприємствами у роздрібній торгівлі продовжують функціонувати пункти продажу (торгові одиниці) – магазини, палатки, павільйони, кіоски, які входять до складу торговельного підприємства і виконують тільки частину торгового процесу – продаж товарів. До підприємств дрібно-роздрібної торгівлі належать також

автозаправні станції. Крім реалізації основної продукції (бензину, дизпалива,

інших пально-мастильних матеріалів), АЗС часто організовують також  роздрібну торгівлю товарами народного  споживання та надання послуг з організації  харчування ("фаст фудз").

Одним із якісно нових варіантів  здійснення комерційної діяльності в

сфері роздрібної торгівлі є торгівля через мережу електронних  магазинів, які

здійснюють роздрібну  реалізацію товарів і послуг комерційним  посередникам і споживачам, згідно з отриманими від них замовленнями через локальні і глобальні комп'ютерні мережі відповідно до попередньо розповсюджених у цих же мережах комерційних пропозицій (каталогів, прайс-листів, специфікацій тощо).

Сучасна концепція розвитку і реформування роздрібної торгівлі, яка сформульована у вигляді  затвердженої Кабінетом міністрів  України Концепції розвитку внутрішньої  торгівлі, передбачає створення такої  моделі даної ланки торгівлі, яка  б передбачала:

• раціональні напрямки та оптимальні пропорції у розвитку матеріально-технічної бази;
• посилення економічних методів управління і матеріального стимулювання,
• ефективне використання матеріальних і трудових ресурсів;
• оптимальне поєднання спеціалізації торгівлі непродовольчими товарами концентрації торгівлі, товарами періодичного попиту і технічно складними товарами з розвитком мережі невеликих підприємств комбінованого абокомплексного типу;
• відновлення в практиці торговельної діяльності т.зв. прогресивних методів
• продажу товарів і обслуговування покупців;
• створення сучасної системи товаро-просування і активну взаємодію роздрібних підприємств з підприємствами-постачальниками товарів;
• технічне переозброєння, механізацію ручної праці та удосконалення торгово-технологічних процесів у підприємствах роздрібної торгівлі.

Проблема полягає ще й  в тому, що скорочення мережі об'єктів  роздрібної торгівлі має відносно нерівномірний  характер, внаслідок чого в основному,

згорнуто мережу підприємств  у сільській місцевості країни, де зосереджено

лише 36,8 % магазинів і 14,2 % об'єктів дрібно-роздрібної торговельної мережі за умови, що в селах проживає коло 46 % всього населення країни. При  цьому значно меншими є і обсяги продажу товарів у сільській  місцевості, в якій реалізовується лише 11 % із загального роздрібного  товарообороту. По-друге, в роздрібній торговельній мережі відбуваються суперечливі процеси зміни видової структури магазинів, що пов'язано із відмовою від встановленої спеціалізації та типізації торговельних об'єктів та пошуком оптимального товарного профілю кожного самостійного суб'єкта торговельної діяльності. Це ускладнює не лише проблеми пошуку покупцями необхідних їм товарів у чисельній мережі різноманітних магазинів, але й створює певні проблеми для формування оптимальної моделі роздрібної торговельної мережі на території окремих регіонів, адміністративних територій чи населених, пунктів.

 Досить часто на  поряд розташованих ділянках  у межах навіть одного

мікрорайону в містах споруджуються  однотипні магазини, які конкурують

між собою, натомість в  інших місцях підприємства торгівлі практично відсутні або через  свій товарний профіль не здатні забезпечити  комплекс потреб покупців у товарах.

По-третє, в складі роздрібної торговельної мережі з'явилось багато

підприємств нових типів (наприклад – супермаркети, дискаунт-магазини та

ін.), розвиток яких здійснюється за аналогією зі зарубіжною торгівлею, але

методологічні основи організації  діяльності яких в умовах вітчизняної  економіки не сформовані.

По-четверте, серйозною проблемою  організації торговельного обслуговування населення в роздрібній торговельній мережі є нерівномірність рівнів технічного оснащення підприємств  роздрібної торгівлі і одночасне  застосування в мережі об'єктів роздрібної торгівлі сучасних і застарілих ("традиційних") технологій торговельного обслуговування. Як відомо, істотним чинником зниження витрат споживання є скорочення затрат часу на процес обслуговування покупців на підприємствах роздрібної торгівлі. Дані затрати часу, за даними фахівців, становлять близько 20 % всіх затрат часу населення на придбання товарів. На жаль, в останні роки дані затрати часу мають тенденцію до збільшення. Це пояснюється поголовною відмовою від використання такого прогресивного методу продажу товарів, як самообслуговування, і тим, що в багатьох магазинах застосовуються застарілі технології торговельного обслуговування покупців, не використовуються методи активізації продажу, внаслідок чого значно зростають витрати споживачів на огляд і придбання товарів, ігнорується необхідність надання додаткових торгових послуг.

До того ж, по-п'яте, ситуація з одночасним застосуванням принципово

відмінних технологій торговельного  обслуговування, одна з яких орієнтована

на індустріальні, а інша – на традиційні системи організації  торговельного

обслуговування, обумовлює  необхідність паралельного застосування двох

систем товаропросування і товаропостачання магазинів, що веде до збільшення загальних витрат учасників  даних процесів. Покращання торговельного обслуговування покупців, підвищення культури торгівлі значною мірою залежить від неухильного дотримання працівниками торгівлі правил роботи магазинів, їх високої професійної майстерності, культурного рівня персоналу, відповідальності за доручену справу. Вирішенню цих проблем має сприяти конкуренція магазинів різних форм власності за покупця.

Проте, по-шосте, у нових  економічних умовах магазини певною мірою втрачають своє значення як основні пункти роздрібного продажу  товарів, оскільки в останні роки значні обсяги реалізації товарів реалізовуються

через т.зв. неупорядковану торгівлю ("вулична" торгівля з  найпростіших

пристосувань і технічних  засобів), в якій не дотримуються навіть мінімальні

вимоги щодо санітарного  стану і правил торгівлі товарами споживчого призначення, реалізовуються товари-фальсифікати і відсутні гарантії щодо якості товарів і захисту  прав споживачів тощо.

Удосконалення організації  торгівельної діяльності неможливе без:

• подальшого розвитку матеріально-технічної бази роздрібної торгівлі, раціонального розміщення магазинів на території населених пунктів;
• концентрації торгівлі товарами складного асортименту в універмагах, крупних спеціалізованих магазинах по торгівлі товарами рідкого попиту, фірмових магазинах, що дасть змогу значно полегшити вибір товарів покупцям;
• встановлення раціонального режиму роботи підприємств, розробленого із врахуванням побажань населення та інтенсивності потоків покупців;
• широкого впровадження прогресивних форм і методів торговельного обслуговування населення;
• дотримання вимог національного законодавства щодо організації процесів торговельного обслуговування населення і скорочення неупорядкованої роздрібної торгівлі, зниження рівня тінізації процесів реалізації товарів споживчого призначення;
• розширення і вдосконалення надання покупцям додаткових торговельних послуг;
• покращання оснащення підприємств торгівлі сучасним торговельно-технологічним обладнанням, найбільшою мірою пристосованим до застосування вибраних прогресивних методів продажу товарів і їх специфіки.[12 c.34-38].

Таким чином, зниження соціально-економічної  напруги в суспільстві значною мірою залежить від чіткої організації торгівельної діяльності, вдосконалення процесів торговельного обслуговування населення, швидкого доведення товарів від виробників до споживачів з мінімальними затратами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Зміст  нормативної бази, що регулює  внутрішню торгівельну політику  на Україні

 

Сформований в Україні  правовий механізм внутрішньої торгівлі є неповним. Через це процеси, що протікають у внутрішній торгівлі, часто-густо набувають неприпустимих  перекручень. Багато питань, що мають  важливе значення для подальшого розвитку торгівлі, залишаються поза правовим полем сучасного законодавства  України. Метод внесення змін, доповнень  у чинні численні нормативні акти, як показує практика, мало ефективний.

Регулювання відносин у сфері  внутрішньої торгівлі полягає у  забезпеченні сприятливих нормативно-правових умов для ефективного здійснення торгівлі як важливої соціальної сфери  суспільства. Об'єктами регулювання  у сфері внутрішньої торгівлі є насамперед процеси товаропостачання, реалізація товарів споживчого призначення  і торговельне обслуговування (надання  торговельних послуг покупцям).

Специфікою нормативної  бази внутрішньої торгівлі є відсутність  єдиного кодифікованого акту.

До нормативної бази внутрішньої  торгівлі відносяться:

Конституція України.

Стаття 42. “Кожен має право  на підприємницьку діяльність, яка  не заборонена законом. Держава захищає  права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції  та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій  споживачів”.

Закони України:

“Про захист прав споживачів”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, “Про рекламу”, “Про якість та безпеку  харчових продуктів і продовольчої сировини”, Податковий кодекс, Цивільний  кодекс України та ін.

Укази Президента України :

“Про Сорочинський ярмарок”, “Про комерціалізацію державної  торгівля та громадського харчування”  та ін.

Постанови Кабінету Міністрів  України:

 “Про порядок технічного  обслуговування та заміни технічно  складних побутових товарів”  та ін.

Накази та інструкції центральних  органів виконавчої влади України:

Міністерства економіки, Державної податкової адміністрації, Державного комітету стандартизації, сертифікації та метрології, Державної  санітарно-епідеміологічної служби та ін.

Рішення органів місцевої державної влади:

“Про роботу ринків в  м. Суми” та ін.

Постанови пленуму Верховного Суду України:

“Про практику розгляду цивільних справ за позовами про  захист прав споживачів”, “Про судову практику по справам про відшкодування  моральної шкоди” та ін.

Механізм державного регулювання  торговельної діяльності передбачає формування належної нормативно-правової бази, яка  б регламентувала організаційні  й економічні аспекти розвитку внутрішньої  торгівлі. В Україні  державними органами було розроблено понад 160 нормативних  актів, які регулюють торговельну  діяльність. Проте все більш відчутним  стає необхідність розробки і прийняття  загального закону, який би регулював  сферу внутрішньої торгівлі. [17 С. 65-69].