Внутрішня торгівля

Істотними недоліками законодавства  у сфері внутрішньої торгівлі є невизначеність основ формування відповідної державної політики та відсутність єдиного підходу  до вирішення питань, пов’язаних з  діяльністю суб’єктів господарювання у зазначеній сфері.

Провадження торговельної діяльності ускладнюється відсутністю чіткого  розподілу повноважень у сфері  внутрішньої торгівлі між центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, об’єднаннями роботодавців і професійних спілок.

Формування конкурентного  середовища у сфері внутрішньої  торгівлі, досягнення належного рівня  торговельного обслуговування та задоволення  потреби споживачів у високоякісних  товарах і послугах можливе лише за умови правового врегулювання відносин, які виникають під час  провадження торговельної діяльності.

Оптимальним способом розв’язання  проблеми є розроблення і прийняття  Закону України "Про внутрішню  торгівлю", основною метою якого  є визначення правових та організаційних засад провадження торговельної діяльності, основ її державного регулювання, механізму реалізації державної  політики у сфері внутрішньої  торгівлі.

Для створення правових засад  провадження торговельної діяльності у проекті Закону України "Про  внутрішню торгівлю" необхідно  визначити:

• терміни, зокрема "внутрішня торгівля", "виробничо-торговельна та торговельна діяльність", "оптова та роздрібна торгівля", "об’єкт торгівлі";
• принципи провадження торговельної діяльності;
• особливості організації окремих видів торгівлі;
• повноваження у сфері торгівлі спеціально уповноваженого центрального органу та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;
• напрями реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі, зокрема:
• створення системи взаємовідносин у сфері внутрішньої торгівлі, яка враховує інтереси всіх її суб’єктів;
• покращення торговельного обслуговування та задоволення потреби споживачів у високоякісних товарах і послугах;
• забезпечення належного рівня підготовки працівників, який відповідає встановленим стандартам якості професійної освіти та освітньо-кваліфікаційним вимогам, визначеним для кожної професії;
• правовий статус громадських організацій та об’єднань суб’єктів господарювання у сфері внутрішньої торгівлі, механізм їх участі у формуванні та реалізації державної політики у зазначеній сфері;
• механізм державної підтримки суб’єктів господарювання у сфері внутрішньої торгівлі, які здійснюють продаж соціально значущих товарів;
• відповідальність суб’єктів господарювання у сфері внутрішньої торгівлі за порушення вимог законодавства.

Прийняття Закону України "Про  внутрішню торгівлю" сприятиме  впорядкуванню торговельної діяльності, забезпечить скоординовану діяльність органів виконавчої влади та органів  місцевого самоврядування, дасть  змогу створити конкурентне середовище, залучити інвестиції у сферу внутрішньої  торгівлі, підвищити рівень торговельного  обслуговування населення та захисту  прав споживачів. [3].

Отже, необхідним базисом  розвитку цивілізованої внутрішньої  торгівлі є вдосконалення правового  забезпечення функціонування внутрішнього ринку, розширення можливостей державної  влади в цій сфері, здійснення дієвого контролю за дотриманням  законодавчих і нормативних документів у сфері товарного обігу.

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Роль внутрішньої торгівлі на  Україні - як одного з головних  наповнювачів Бюджету

 

Ринкова економіка, на відміну  від інших форм господарювання, віддзеркалює природну сутність людей, в яких на генетичному рівні закладене  бажання до змагання та перемог, як спосіб самовираження, а в ринковій економіці це виражено через конкуренцію  і те, що вона (конкуренція) є чесною і нечесною, підтверджує це.

Ринок як сфера товарного  обігу має свої просторово-територіальні  кордони. З огляду на них, а також  на масштаби товарообігу, можна виділити місцевий, регіональний, національний і світовий ринки. Коли йдеться про  національний ринок країни, маються  на увазі відкриту економічну систему, тісно пов'язану з ринками інших  держав потоками товарів, послуг, капіталів, робочої сили тощо. Тим часом термін "внутрішній ринок" нерідко вживається у контекстах "захист внутрішнього ринку", "орієнтація на внутрішній ринок", тобто це словосполучення  має відтінок певної замкнутості, автономності, самодостатності. Національний ринок  певної країни є функціональною формою взаємодії макроекономічних суб'єктів  домашніх господарств, підприємств, держави, а також зовнішнього світу. Всі  вони виступають одночасно як продавцями, так і покупцями благ або чинників виробництва.

Внутрішній ринок є  механізмом задоволення потреб суб'єктів  ринку, які знаходяться на економічній території даної країни, за рахунок пропозиції підприємств-резидентів. Разом з експортними та імпортними потоками внутрішній ринок утворює відкриту систему національного ринку, який функціонує у світовому ринковому середовищі та є його підсистемою.

В Україні частка торгівлі у формуванні національного ВВП  сягнула у

2011 р. майже 10 % порівняно з 4,5 % у 2010році та зберігає тенденцію до

зростання. Починаючи з 1995 р., внутрішній товарообіг динамічно  зростав і

станом на 31.12.2011 р. становив 67 556 млн. грн. Поряд з цим за аналогічний

період кількість підприємств  зменшилась майже вдвічі та становила 78,5 тис.

од., відповідно середній товарообіг на одне підприємство зріс у 9,5 раза: з 89,

483 млн. грн. у 1995 р  до 860, 585 млн. грн. у 2011 р. Це свідчить про те, що із

посиленням конкуренції  вижили тільки ті підприємства, які  максимально задовольняли вимоги споживачів. Поряд з цим торгівельна площа  підприємств зменшилася на майже на 0,3 тис. кв. м. і станом на 1.01.2011р. становила 5 896 тис. кв. м, а в розрахунку на 1 000 чол. населення становить 0,125 кв. м., в цей час, як у країнах з ринковою економікою цей показник дорівнює 213 кв. м. (Україні із 45 млн. населенням потрібна торгівельна площа у 1 004 440 тис. кв. м.). Чисельність працюючих у 2010 р. у підприємствах торгівлі дорівнювала 3 338,0 тис. чол., що становило 15,8 % від загальної зайнятості в цілому у країні, а у 2011 р. цей показник становив 17,6 %, або 3854 тис. чол.

За оцінками експертів, частка внутрішнього товарообігу імпортних  товарів у 2010 р. становила більше 50 %. Це, в край негативне явище, яке утворилось через те, що українські виробники для виробництва товарів використовують старе ресурсовитратне обладнання, завдяки чому енергетична складова у виробництві продукції сягає майже 25 % (водночас в США цей показник дорівнює 6 %, а у Франції 3 %), а загальна ресурсомісткість вітчизняної продукції перевищує світовий рівень майже вдвічі. Значно знизилась роль оптової ланки, як організатора системи руху

споживчих товарів. Порівняння обсягів роздрібного та оптового обігів споживчих товарів дає  підставу стверджувати, що на шляху  до споживача одна й та сама одиниця товару перепродується 3-4 рази. Відповідно необґрунтовано зростає вартість товарів. [14 С. 23-27].

Починаючи з 1992 р. торгівля в  Україні почала розвиватися за зовсім іншими правилами. Організаційно цьому сприяли Указ Президента України від 31.01.1992 р. № 70 [1] «Про комерціалізацію державної торгівлі й громадського харчування» і Закон України від 06.03.1992 р. № 2117 [2] «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Так була ліквідована адміністративна вертикаль державного управління галуззю, зруйновані колишні зв'язки й змінено інституціональний устрій її організації, а держава залишила за собою тільки контрольно-регулюючу функцію.

Основний обсяг продажів припадає на приватну форму власності. Так, обсяг реалізації цією формою власності  становить 104 млрд. 361 млн. грн, або 98,23 % від загального обсягу продажів. У той же час обсяг продажів підприємствами державної власності становив усього лише 26 млн. або 0,02% (в діючих цінах). За темпами зростання валової доданої вартості в 2010р. торгівля посідала третє місце серед галузей економіки України.

Протягом останніх років  відбулися позитивні зміни в  розвитку матеріально-технічної бази, зокрема відкрито нові магазини, що використовують сучасні технології, створено роздрібні торговельні підприємства, що за рівнем культури обслуговування покупців відповідають вимогам європейських стандартів. За обсягом інвестицій внутрішня торгівля посідає третє місце після промисловості й фінансової діяльності, хоча є однією з найбільш рентабельних галузей економіки. На початок 2011 р. в торговельну галузь інвестовано 3 млрд. 718,4 млн. доларів США. [16].

Останнім часом основна  маса населення воліє здійснювати  покупки в мережі організованої  торгівлі, тобто в магазинах. Свідченням цього є обсяг сплачених такими підприємствами у 2010 р. податків і зборів, який забезпечив 12,6% від загального обсягу бюджету. У внутрішній торгівлі України зайнято понад 10% працездатного населення країни.

Внутрішня торгівля – це рятівна соломинка для українських  громадян, які гарантовано мають  можливість заробити "живу" копійчину. Внутрішня торгівля приносить третину надходжень до бюджету та забезпечує майже 20% ВВП. За висновками експертів, у разі впровадження Закону України «Про внутрішню торгівлю» в дію відбудеться падіння товарообігу у сфері роздрібної торгівлі до 8 %. Цей сектор економіки остаточно буде загнано в тінь.

– Десятки тисяч селян-одноосібників  втратять доходи через заборону торгівлі м’ясом, молоком та молокопродуктами в інших місцях, крім магазинів та ринків.

– Малі підприємці-продавці втрачають можливість працювати на торгових площах більших за 200 кв. м. Тим самим буде практично заборонена торгівля на площах великих торгових центрів, супермаркетів, підземних переходів. Тисячі людей знову ж таки втратять роботу і можливість отримувати хоча б будь-який дохід.

– Підприємцю на спрощеній  системі оподаткування забороняється  вести торгівлю і орендувати приміщення площею, більшою за 200 кв. м, що напряму суперечить Податковому кодексу, який визначає вибір системи оподаткування (загальної чи спрощеної) в залежності від обсягів доходу, а не торгівельної площі, яку використовує підприємець.

– Виробники власного товару, що продають його дистанційно через Інтернет змушені будуть згортати своє виробництво, оскільки закон вимагає для них наявність офісних приміщень і складів. При цьому, немає чітких вимог до цих приміщень. Як показує практика такі вимоги встановлюються підзаконними актами. Таким чином, створюється чергова бюрократична годівниця, а підприємця змушують до дачі хабарів.

– Фактичне усунення з легального ринку малих підприємців продавців може мати наслідком зростання цін на «домашні» продукти харчування. [20].

Отже, з вищесказаного  можна зробити висновок, що поповнення бюджету також зменшиться.

Щоб виправити ситуацію із внутрішньою торгівлею та з економікою

загалом, щоб не зменшувалися поповнення бюджету, на мою думку, необхідно:

1. Вивести торгівельні  операції з "тіні" за допомогою  податкових важелів

та поступового запровадження  безготівкових розрахунків.

2. Збільшити реальні грошові  доходи населення шляхом створення  додаткових робочих місць.

3. Стимулювати та сприяти  розвитку потужних українських  торгівельних

мереж, які б конкурували  між собою за споживача та були б одним посередником між виробником та споживачем.

4. Сприяти та стимулювати  розвитку вітчизняного виробництва  наукомісткої продукції, що приведе  до підвищення конкурентоспроможності  українських товаровиробників та  зменшення імпорту товарів, а  отже зменшить відплив капіталу.

5. Поряд з цим, потрібно  виховувати у підприємців моральні  чесноти та стимулювати їх  активність у соціальній сфері  за допомогою економічних важелів.

Внутрішня торгівля є важливим чинником економічного потенціалу України, про що свідчать: середньорічні темпи  зростання товарообігу, починаючи  із 2009 р. перевищує 15 %, що вдвічі вище від  темпів зростання ВВП, чисельність  зайнятих у сфері торгівлі перевищує 17 % від загальної зайнятості, торгівля опосередковує товарно-грошовий обмін у величезних розмірах – понад 400 млрд. грн., щорічно формує не менше 12 % ВВП України. [13– 35 с.]

Отже, для подальшого економічного розвитку України потрібно приділяти  більше уваги розвитку внутрішньої  торгівлі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Стан, проблеми та шляхи щодо поліпшення  внутрішньої торгівлі на Україні. 

Розвиток торгівлі є важливою передумовою забезпечення сприятливого економічного та соціального клімату  будь-якої держави. Важливим завданням  сучасного торговельного бізнесу  є задоволення потреб населення. Торгівля – це з’єднуюча ланка  між виробниками та споживачами  продукції, яка підтримує баланс між попитом і пропозицією. Крім того, вона відіграє суттєву роль як у формуванні економічного потенціалу, так і в забезпеченні потреб людини у високоякісних товарах і послугах. На важливості торговельної сфери наголошують і представники наукових кіл, і органи державної влади. [18 С. 39].

Умови ведення торговельного  бізнесу в Україні весь час  ускладнюються. Це викликано загостренням негативного впливу світової економічної  кризи та посиленням конкуренції, зростанням вимог споживачів до якості обслуговування та обсягів торговельних і супровідних  послуг. Полегшити управління вітчизняним  торговельним бізнесом в сучасних умовах можна завдяки впровадженню управлінської  технології контролінгу.