Управлінські рішення

Управлінське рішення  – це процес, який реалізується суб'єктом

управління і визначає дії, спрямовані на вирішення поставленого завдання

в наявній чи спроектованій  ситуації. 

За допомогою рішень: 

• встановлюються цілі діяльності; 

• закріплюються  люди за посадами і робочими місцями; 

• визначаються функції, права і відповідальність працівників; 

• встановлюються правила  поведінки на роботі; 

• розробляється  система заходів щодо заохочення і стягнення працівників; 

• розподіляються ресурси  – матеріальні, трудові, фінансові  тощо; 

• оцінюється якість продукції та ін. 

елементом процесу  управління є люди, які беруть у  ньому участь і

приймають найрізноманітніші  за змістом, значенням і характером рішення.

Характер основних рішень менеджера залежить від його місця у системі

ієрархічних відносин організації, а також від предметного  кола функцій,

які закріплюються  за ним в цій організації. При  чому, чим вищим є

ієрархічний рівень менеджера, тим більшою мірою  в його діяльності

присутні стратегічні  рішення, а чим нижчим – тим  більше управлінські

рішення носять оперативний  характер. 

Особи, що приймають  рішення, називаються суб'єктами рішення. Це можуть

бути як окремі менеджери, так і групи працівників, які  мають відповідні

повноваження для  прийняття рішень. 

Отже, будь-яке управлінське рішення має: 

- суб'єкт, тобто  особу або орган, що приймає  це рішення; 

- об'єкт, тобто  трудовий колектив або окремі  працівники, що мають

виконувати це рішення; 

- предмет, тобто  зміст рішення, у якому визначається, що потрібно

робити, як саме і  що в результаті має бути отримано. 

Управлінське рішення  носить комплексний характер. У правовому  відношенні

– це владний акт  суб'єкта керування, у якому він  виражає свою волю,

реалізує надані йому владні повноваження і несе відповідальність за його

можливі несприятливі наслідки. З іншого боку управлінське рішення є

актом соціальним, тому що приймається людьми і стосується людей.

Управлінське рішення  також є психологічним актом, тому що являє собою

результат розумової  діяльності людини і її вольового  зусилля. Нарешті, з

інформаційної точки  зору рішення є результат опрацювання  інформації, у

ході якої здійснюється вибір серед можливих варіантів  такого, що

найбільше близький до оптимального, тобто є найкращим. 

Потреба у прийнятті  управлінського рішення виникає  у зв'язку з різними

обставинами. В організації  приймається велика кількість

найрізноманітніших  рішень, які відрізняються між  собою за змістом,

термінами дій та розробки, масштабами дій, рівнем прийняття,

інформаційною забезпеченістю тощо. Тому у процесі обґрунтування  і

прийняття управлінських  рішень необхідно враховувати їх різновиди. 

Отже, за визначенням  Хміля Ф.І. [115, c.40j:

 У правлінські  рішення — це сукупний результат  творчого процесу (суб 'єк-та) та дій колективу (об 'єкта управління) для вирішення конкретної ситуації, що виникла у зв’язку з функціонуванням системи.

 Управлінські  рішення є соціальним актом,  що організовує і спрямовує  в певне русло діяльність трудового  колективу та виконує роль  засобу, який сприяє досягненню  мети, поставленої перед підприємством.

 Процес розробки  і прийняття рішень, як правило,  охоплює ряд стадій:

 розробку і  постановку мети;

 вибір і обгрунтування критеріїв ефективності та можливих наслідків рішень, які приймаються;

 розгляд варіантів  рішень, які приймаються;

 вибір і кінцеве  формулювання рішення;

 прийняття рішення;

 доведення рішень  до виконавців;

 контроль за  виконанням рішень.

 Тому під управлінським  рішенням розуміють вибір альтернативи, акт, який спрямований на вирішення  проблемної ситуації. В кінцевому  підсумку управлінські рішення  є результатом управлінської  діяльності. В більш широкому  розумінні управлінські рішення  розглядають як основний вид  управлінської праці, сукупність  взаємопов'язаних, цілеспрямованих  і логічно послідовних управлінських  дій, що забезпечують реальність  управлінських завдань.

 Управлінські  рішення класифікують за такими  ознаками:

 За роллю в  досягненні цілі організації:  стратегічні і тактичні.

 За часовим  горизонтом: прогнозні, планові,  оперативні.

 За результатами: вірогідні, детерміновані.

 За ступенем  жорсткості: директивні, рекомендувальні, орієнтуючі.

 За періодом  дії: довгострокові, середиьострокові, короткострокові.

 За функціональним  змістом: організуючі, координуючі,  активізуючі, регулюючі, контролюючі.

 За широтою  охоплення: вибіркові, систематичні, суцільні.

 За об'єктами: виробничі, фінансові, кадрові  тощо.

 За способом  прийняття: одноосібні, сумісні,  консультативні, парламентські.

 За ступенем  універсальності: загальні, спеціальні.

 За визначеністю: запрограмовані, незапрограмовані.

 За наслідками: ризикові, безризикові.

 За характером: творчі, стандартні.

 Мескон М., Альберт М. і Хедоурі Ф. виділяють організаційні, інтуїтивні й раціональні рішення.

 Організаційні  рішення - це вибір, який повинен  зробити керівник, щоб виконати  обов'язки, зумовлені посадою. Мета  організаційного рішення — забезпечення  руху до поставлених перед  організацією завдань.

 Організаційні  рішення ділять на дві групи:

 запрограмовані;

 незапрограмовані.

 Запрограмовані  рішення - не такі рішення, що  однозначно диктуються обставинами,  постійно повторюються. Вони пропонують  набір стандартних дій: вимагають  від керівника інструктажу, сигналу  про початок дій, контролю, стимулювання.

 Незапрограмовані  рішення пов'язані з унікальними  ситуаціями, пропонують нестандартні  дії та вимагають від керівника  дослідження проблем, розробки  альтернатив, вибір варіантів,  навчання підлеглих.

 Інтуїтивні рішення  грунтуються на припущенні, що вони засновані на "шостому почутті" і на тому, що вибір правильний. Вони приймаються за умов, що є досвід роботи і відсутність часу. Недоліком цих рішень є відсутність гарантії успіху.

 Адаптаційні рішення  базуються на аналогії з минулими  успішними діями. Вони приймаються  за умов, що є добрі загальні  знання, досвід, здоровий глузд. Недоліками  такого рішення є те, що здоровий  глузд зустрічається рідко, необхідний  досвід може бути відсутній,  обставини можуть не відповідати  тим, які уже були.

 Раціональні (аналітичні) рішення грунтуються на всесторонньому науковому аналізі, наявності можливостей дослідження проблеми. Недоліком таких рішень можуть бути великі затрати часу та засобів.

 Відносно альтернативності  рішень потрібно відмітити, що  вони можуть бути безальтернативні, бінарні, багатоваріантні та інноваційні.  Безальтер-нативні рішення це такі, які мають лише один варіант дій. Бінарні передбачають два протилежних варіанти дій. Багатоваріантні мають декілька різних варіантів дій, із яких необхідно вибрати оптимаїьний. Інноваційні штучно складаються із елементів, які підходять і раніше, були відкинуті. Так формується принципово новий варіант.

 Доктор економічних  наук, професор Завадський Й.С.  управлінські рішення класифікує  за такими ознаками: 1) за функціональними  призначеннями — планові, організаційні,  регулюючі, активізуючі, контрольні; 2) за характером дій — директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозволяючі; 3) за часом дії - стратегічні, технічні й оперативні; 4) за напрямом впливу - внутрішні й зовнішні; 5) за способом прийняття - індивідуальні й колективні; 6) за характером і змістом — творчі, прийняті за аналогією, прийняті автоматично: 7) за ступенем повноти інформації — прийняті в умовах визначеності, невизначеності і ризику; 8) за ступенем ефективності - оптимальні, раціональні; 9) за методами підготовки -креативні, евристичні, репродуктивні [38, с.332].

 Рішення можна  класифікувати також за об'єктами  і суб'єктами управління, соціальною  значущістю цілей і завдань  - залежно від стадії процесу  управління, на якій їх приймають,  ступеня детатізації вказівок, що в них містяться, обов'язковості виконання, наявності кількісних і якісних характеристик та ін.

 Класифікацію  рішень слід розглядати як  складовий логіко-пізнаваль-ний процес, який дає змогу упорядковувати їх і виявити загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам. Для кожного виду рішень розробляють систему інформації, що орієнтує керівників у підготовці рішень, вибір кращого варіанта і реалізації прийнятого рішення.

 Для того, щоб  управлінське рішення досягло  своєї мети, воно має відповідати  ряду вимог. Доктор економічних  наук Хміль Ф.1. в підручнику "Менеджмент" розкриває вимоги до управлінських  рішень [115, с.40].

 Наукова обґрунтованість  передбачає розробку рішень з  врахуванням об'єктивних закономірностей  розвитку об'єкта управління, які  знаходять своє відображення  у технічних, економічних, організаційних  та інших аспектах його діяльності.

 Цілеспрямованість  зумовлена самим змістом управління  і передбачає, що кожне управлінське  рішення повинно мати мету, чітко  пов'язану із стратегічним планом  розвитку об"єкта управління.

 Кількісна і  якісна визначеність. Вимога кількісної  визначеності управлінських рішень  задовольняється встановленням  конкретних, виражених у кількісних  показниках, результатів реалізації  рішення, яке розробляється. Результати, які не мають кількісного вимірювання,  мають бути охарактеризовані  якісно.

 Правомірність.  Будь-яке управлінське рішення  повинне випливати з правових  норм та виходити з компетенції  структурного підрозділу управління  чи посадової особи.

 Оптимальність.  Вимога оптимальності зумовлює  потребу в кожному конкретному  випадку вибору такого варіанту  рішення, який відповідав би  економічному критерію ефективності  господарської діяльності, максимум  прибутку при мінімальних витратах.

 Своєчасність  рішень означає, що вони повинні  прийматися у момент виникнення  проблеми, порушень, відхилень у  перебігу господарських процесів.

 Комплексність  управлінських рішень передбачає  врахування всіх найважливіших  взаємозв'язків та взаємозалежностей діяльності підприємств.

 Гнучкість. Будь-яке  всебічно обгрунтоване рішення в управлінській динамічній системі може потребувати коректив, а інколи і прийняття нового рішення.

 Повнота оформлення. Необхідно, щоб форма викладу  рішення виключала непорозуміння  або двозначність у розумінні  завдань. Рішення слід формулювати  чітко, лаконічно. 

Управлінське рішення  — результат вибору суб'єктом  управління способу дій, спрямованих  на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій ситуації.

 Управлінські  рішення спрямовані на розв'язання  конкретних управлінських завдань,  які характеризуються:

 невизначеністю, а в деяких випадках і суперечливістю  умов;

 недостатністю  інформації про можливі способи  їх вирішення та чітких алгоритмів  вирішення;

 необхідністю  вирішення в обмежений час.

 Виділяють три  основні типи управлінських завдань:

 концептуальні  (стратегічні завдання, пов'язані  з довгостроковим плануванням,  прогнозуванням);