Управління потенціалом підприємства (на прикладі ПрАТ «Рівень»)

До внутрішніх факторів відноситься, насамперед, стратегія підприємства, для реалізації якої формується потенціал, досвід і навички менеджерів, необхідні  для реалізації намічених планів, принципи організації та ведення  бізнесу, якими керуються на підприємстві, моральні цінності й амбіції керівників, а також загальноприйняті в рамках підприємства цінності та культура.

Рішення щодо формування потенціалу орієнтовані на майбутнє і тому базуються  на певних передумовах, які визначаються потребами клієнтів і впливають  на якість «виходу», пов'язані з конкурентами, тому що ресурсний потенціал підприємства втрачає свою цінність саме під їх тиском, пов'язані з загальноприйнятими настановами всередині підприємства (внутрішні передумови).

З використанням перерахованих  властивостей, підходів, факторів і  передумов запропонована багаторівнева  структурна модель формування потенціалу підприємства (рис.1.1). Матеріальною основою є фінансові ресурси, відбиті в балансі підприємства, а величина потенціалу – це результат їхніх сукупних зусиль, виражений потенційним прибутком, що залишається в розпорядженні підприємства.

Застосований підхід до формування величини економічного потенціалу припускає  виділення проміжних рівнів узагальнення потенційних можливостей підприємства.

Нижнім рівнем є виробничий потенціал, що представляє здатність  виробничої системи виробляти матеріальні  блага, використовуючи ресурси виробництва  та формується як результат використання і взаємодії техніко-технологічного, інформаційного, інфраструктурного, організаційного, кадрового елементів, а результатом  його реалізації є фактичний і  потенційний обсяг виробництва  продукції.

Інституціональний рівень

Господарський рівень

Виробничий

 рівень

І. Інвестиційна діяльність

ІІ. Господарська діяльність

ІІІ. Фінансова діяльність

1. Маркетингове середовище

2. Ділова активність

3. Виробнича діяльність

Т. Техніка та технології

П. Персонал, його здібності

У. Інформація, управління

1

2

3

Ринковий потенціал

Т

Виробничий 

потенціал

П

У

I

II

Сукупний

потенціал

III

 

Рис. 1.1. Модель формування потенціалу підприємства

Сполучною ланкою між нижнім виробничим і загальним інституціональним  рівнями виступає ринковий потенціал, який формується як результат прояву компетенцій виробництва (виробничого потенціалу) та рівня ділової активності підприємства, необхідних для задоволення потреб ринку в певному обсязі продукції в умовах існуючого маркетингового середовища. Результатом реалізації ринкового потенціалу є фактичний і потенційний обсяг продажів.

Господарський рівень характеризується потенційним обсягом продажу.

Економічний потенціал формується на інституціональному рівні, характеризується потенційним обсягом прибутку, який залишається у розпорядженні  у підприємства і складається  із інноваційного, господарського і  фінансового потенціалів.

Таким чином, структурна модель формування потенціалу підприємства показує, що потенціал будь-якого рівня виникає як результат взаємодії ресурсів, що його забезпечують, і компетенцій [9, с. 28-30].

 

3.  Управління результативністю використання потенціалу підприємства

 

Оскільки основним критерієм  ефективності функціонування підприємства є досягнення максимального кінцевого  результату діяльності при оптимальному використанні виробничих і фінансових ресурсів, то, відповідно, основне завдання управління потенціалом полягає  передусім у раціональному розподілі  названих ресурсів із метою досягнення найвищих показників.

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства (організації) можна розрахувати, користуючись формулою

, (1.1.)

де  — ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці;

 — обсяг чистої продукції  підприємства;

 — чисельність працівників  підприємства;

 — середньорічний обсяг  основних фондів за відновною  вартістю;

 — вартість оборотних фондів  підприємства;

 — коефіцієнт повних витрат  праці, що визначається на макрорівні  як відношення чисельності працівників  у сфері матеріального виробництва  до обсягу утвореного за розрахунковий  рік національного доходу і  застосовується для перерахунку  уречевленої у виробничих фондах  праці в середньорічну чисельність  працівників.

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси  включаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні фонди і нематеріальні  активи) і матеріальних витрат (оборотні фонди).

З-поміж узагальнюючих  показників ефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб’єкта господарювання виокремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб ринку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб’єктом господарювання до виявленого попиту споживачів [10, с. 471].

Для оцінки результативності використання потенціалу аналізується динаміка виконання підприємством обсягів виробництва продукції та обсягів реалізації.

Значне зростання обсягів  реалізованої продукції порівняно  з обсягом товарного випуску  за звітний період свідчить про погашення  раніше не сплачених рахунків. Позитивним фактором є зростання надходжень коштів через банківські рахунки, а  також зменшення обсягу реалізації продукції через бартерні операції.

При аналізі господарської  діяльності організації в першу  чергу вивчається його загальна виробнича  структура, кількість та місцезнаходження окремих структурних підрозділів, у тому числі допоміжних і обслуговуючих, оптимальність їх розташування, а  також стан будівель і споруд, основних фондів, використовуваних технологій (через показники їх енерго- та ресурсоємності, «відходності»), коефіцієнти використання проектної потужності, рівень рентабельності організації тощо.

Кожна галузь виробництва  має свою специфіку, а тому і підхід до аналізу різних галузей повинен бути різний.

У цілому методика охоплює  загальні показники роботи промислових  організацій. Нижче наводяться показники, які враховуються безпосередньо в галузях:

Обстеження виробництва. Обстеження виробництва здійснюється за всіма елементами керованої підсистеми: робітники; організація виробництва; процеси виробництва; організація  праці робітників; продуктивність праці; техніка та технологія виробничих процесів; продукція; взаємозв’язок факторів виробничого об'єкта; аналіз виробничої структури; виробничий потенціал організації.

Робітники. При аналізі діяльності робітників слід використовувати такі показники: темпи росту чисельності працюючих; темп росту продуктивності праці; темпи росту заробітної плати; середня кількість відпрацьованих за рік робочих днів з розрахунку на одного працюючого; коефіцієнт плинності кадрів; питома вага робітників, що підвищили кваліфікацію за певний період у загальній кількості.

При обстеженні цього елементу підсистеми визначаються: - рівень забезпеченості робочих місць виробничого підрозділу персоналом в необхідному для  виробництва професійному та кваліфікаційному складі; - рівень використання трудових ресурсів (робочого часу) у процесі  виробництва.

Оскільки основними трудовими  ознаками, які характеризують діяльність організації, є використання робочої  сили, робочого часу та продуктивність праці, основними завданнями аналізу  є:

1) об'єктивна оцінка використання  трудових ресурсів робочої сили, робочого часу, продуктивності часу;

2) визначення факторів  та їх кількісний вимір впливу  на зміну трудових показників;

3) пошук шляхів усунення  факторів, які негативно впливають,  та закріплення впливу позитивних  факторів.

Діагностика трудових ресурсів організації повинна виявляти проблеми недовикористання трудових ресурсів, пошук резервів та розробку заходів, що відповідають цілям та завданням дослідження [11, c. 321-322].

При аналізі робітників використовують такі показники:

1. темп зростання чисельності робітників;
2. темп зростання продуктивності праці;
3. темп зростання заробітної плати;
4. середня кількість відпрацьованих за рік робочих днів з розрахунку на одного робітника;
5. коефіцієнт плинності кадрів;
6. питома вага робітників, що підвищили кваліфікацію за певний період (рік, квартал, місяць), у загальній чисельності робітників.

Організація виробництва. Під виробничим процесом розуміють сукупність організованих у певній послідовності процесів праці та природних процесів для виготовлення продукції (робіт, послуг). Виробничий процес може складатися з основних, допоміжних та обслуговуючих процесів. Усі виробничі процеси повинні раціонально сполучатися в часі та просторі. Кожна організація (підприємство) має свої особливості такого сполучення, однак виділяють загальні принципи раціональної організації виробничого процесу: спеціалізація; паралельність; безперервність; пропорційність; ритмічність.

Аналіз організації виробництва  включає:

- аналіз рівня кооперування  організації;

- аналіз спеціалізації  основного та допоміжного виробництв;

- аналіз централізації  допоміжних робіт;

- визначення типу виробництва  (одиничне, малосерійне, серійне,  багатосерійне, поточне, безперервне).

Рівень кооперування організації  характеризують такі показники:

а) число підприємств-суміжників, які постачають напівфабрикати та комплектуючи вироби даному підприємству;

б) коефіцієнт кооперування.

Аналізують схему зовнішніх  поставок покупних виробів та напівфабрикатів, кооперовані зв'язки на організації, територіальне розміщення підрозділів  підприємств, пов'язаних кооперацією.

При аналізі рівня спеціалізації  виробництва особливу увагу слід приділяти встановленню можливості ліквідації малопотужних виробництв, цехів, дільниць; розширенню діючих або  організації нових спеціалізованих  виробництв; отриманню стандартних  та уніфікованих вузлів, деталей, оснастки по кооперації.

Рівень централізації  допоміжних робіт організації характеризує коефіцієнт централізації допоміжних робіт [12, c. 157-158].

Процеси виробництва. Для аналізу процесів виробництва розраховується низка показників: коефіцієнт охоплення виробів (деталей) типовими (стандартизованими) технологічними процесами; питома вага прогресивних технологічних процесів; обсяг впровадження технічно обґрунтованих норм виробітку.

Для аналізу процесів виробництва  розраховують низку показників:

1. Коефіцієнт охоплення виробів (деталей) типовими (стандартизованими) технологічними процесами.
2. Питому вагу прогресивних технологічних процесів визначають співвідношенням кількості прогресивних технологічних процесів або обсягу продукції, що виготовляється за допомогою прогресивної технології, до загального випуску даної продукції в організації у натуральному, вартісному або трудовому виразі.
3. Обсяг впровадження технічно обґрунтованих норм характеризується питомою вагою (в процентах) трудомісткості продукції, при виготовленні якої використовуючи технічно обґрунтовані норми у загальній трудомісткості продукції
4. Питома вага технічно обґрунтованих норм виробітку (часу) характеризує стан технічного нормування організації і визначається в загальному вигляді (в процентах) відношенням кількості технічно обґрунтованих норм до загальної кількості діючих норм виробітку (часу).

При аналізі організації  праці робітників визначаються:

- рівень організації робочих  місць робітників;

- впровадження прогресивних  форм організації праці;

- рівень механізації праці  робітників;

- рівень трудової дисципліни.

Продуктивність праці. Цей важливий показник ефективності виробництва і управління дає можливість відчути: структурні зрушення у виробництві; підвищення технічного рівня виробництва; вдосконалення управління, організації виробництва і праці; зміни обсягу виробництва; вплив галузевих факторів.

Найважливішим показником ефективності виробництва й правління є  продуктивність праці, що дозволяє встановити рівень, темпи та фактори її зростання.

При розрахунках зростання  продуктивності праці визначають можливе  зменшення чисельності промислово-виробничого  потенціалу за рахунок факторів, представлених  такими групами:

1) структурні зрушення  у виробництві;