Управління акціонерним товариством

Небажання солідних міжнародних  інвесторів інвестувати в АТ розвиваючихся  країн, викликано тим, що у цих  країнах вилучення інсайдерами  активів та грошових потоків може набувати форм розкрадання, вилучення  прибутків, у тому числі шляхом продажу  корпоративного майна за нижчими від ринкових цін, а також працевлаштування друзів і родичів, членів їх родин на посади старших менеджерів.

Основним джерелом стягнення  інсайдерської ренти є отримання  інсайдерами через афілійовані  структури частини виручки від реалізації товарів, робіт і послуг АТ. Зазначене стає можливим через безпідставне заниження для афілійованих фірм цін на реалізовану продукцію, штучне накопичення дебіторської заборгованості за поставлені афілійованим фірмам товари, роботи, послуги, подальше зарахування цих сум у резерв сумнівних боргів і віднесення на витрати АТ; економічно необґрунтоване формування мереж з реалізації продукції АТ; завищення розмірів комісійних винагород, а також проведення бартерних операцій, отримання в якості розрахунку за поставлену продукцію векселів та ін.

Джерелом інсайдерської  ренти також можуть виступати  фінансові операції АТ на кредитному ринку, зокрема: спрямування обігових коштів на депозит під нижчі за середньо-ринкові відсотки або без достатнього обґрунтування необхідності таких вкладень; отримання коротко- та довгострокових банківських кредитів під вищі за середньо-ринкові відсотки, надання при цьому у заставу високоліквідних (цінних) активів, що у наступному дозволяє реалізовувати схеми фіктивного банкрутства підприємств з метою перехоплення контролю над ними.

Класичним варіантом  є отримання ренти за рахунок  завищення вартості ремонтно-будівельних  робіт, формального проведення тендерів, безпідставного завищення розмірів оплати праці адміністративно-управлінського персоналу (за відсутності їх зв’язку із конкретними кількісними та якісними показниками роботи), високих представницьких та адміністративних витрат, необумовленого рішеннями загальних зборів акціонерів надання спонсорської (благодійної) допомоги  та ін.  

Для інвесторів та акціонерів основним показником, який може свідчити про стягнення інсайдерської  ренти, є зростання собівартості продукції темпами швидшими за темпи  зростання виручки від реалізації продукції. У такому випадку, аутсайдери мають вимагати від інсайдерів детального звіту про причини такого стану справ. Джерелом інсайдерської ренти також можуть бути операції АТ пов’язані з використанням реальних інвестицій на оновлення устаткування, заниженням доходів від продажу реальних активів та розмірів орендної плати, передачею у безоплатне користування нематеріальних активів тощо.

Отримання інсайдерської  ренти не є специфічно українським  явищем. ЇЇ виникнення обумовлено самою специфікою відмінності інтересів власників та менеджменту, а також можливістю менеджерів отримувати дохід від контролю над фінансовими потоками. Але у країнах з розвинутою ринковою економікою і у компаніях, які дотримуються принципів корпоративного управління, інсайдерська рента не є поширеним явищем при розподілі доходів корпорацій, а скоріше - рідкісним кримінальним явищем.

В умовах домінування  інсайдерів ринкова вартість акцій  вітчизняних компаній визначається з урахуванням готовності інсайдерів відмовитися від частини особистого неофіційного доходу на користь зовнішніх акціонерів, а також їх зацікавленості у проведенні легальних інвестицій. Саме цим можна пояснити те, що в Україні ринок цінних паперів не став вагомим джерелом залучення інвестицій, а також не відіграє помітної ролі у перерозподілі власності від менш ефективних власників до більш ефективних: це питання вирішується всередині інсайдерських груп.

Проблему інсайдерської  ренти необхідно вирішувати за участю усіх органів управління АТ, незалежних експертів, для чого мають бути розроблені формальні процедури, що відповідають повноваженням органів управління АТ. У таблиці 1 нами узагальнено типові заходи з підвищення якості та ефективності корпоративного  управління в акціонерних товариствах та корпоративних об’єднаннях, практична реалізація яких дозволяє також зменшувати рівень інсайдерської ренти в АТ.

Загальними об’єктивними умовами, специфічним правовим та економічним  підгрунтям для виникнення корпоративних конфліктів в акціонерних товариствах є: дистанціювання акціонерів від власності товариства,  якою безпосередньо розпоряджається виконавчий орган; суперечність між рівністю прав акціонерів та фактичним обсягом корпоративної влади залежно від кількості належних акцій; складна структуризація управління акціонерним товариством шляхом розподілу компетенції між вищим, контрольним, виконавчим та ревізійним органами товариства.

У вітчизняній практиці існує ряд конфліктогенних умов виникнення та розвитку корпоративних конфліктів, насамперед – недосконале корпоративне законодавство України, яке часто не вирішує складних питань функціонування акціонерних товариств, породжуючи дисбаланс в управлінні товариствами та спричиняючи виникнення патових ситуацій. Поряд із цим у багатьох акціонерних товариствах статути затверджуються виходячи не з інтересів товариства в цілому, а з вузькокорпоративних цілей. Як наслідок вони часто-густо не лише не доповнюють корпоративне законодавство, а навпаки – вихолощують позитивне законодавче регулювання або заплутують чи унеможливлюють ефективні управлінські процеси. Досить низьким є рівень корпоративної культури акціонерів, що не дозволяє їм ефективно захищати свої права. З цієї ж причини й управлінці не усвідомлюють необхідності управляти акціонерним товариством цивілізовано. До інших причин конфліктів слід віднести:

• активне прагнення органів державної влади до контролю над акціонерними товариствами виходячи як з інтересів публічного контролю, так і з вузьких приватних інтересів державних службовців;
• розходження інтересів управлінців (зацікавлених у швидких власних доходах) з інтересами акціонерів (зацікавлених у збереженні та розвитку підприємства);
• різноспрямовані інтереси мажоритарних та міноритарних акціонерів.

У більшості випадків корпоративні конфлікти виникають із приводу:

• реалізації акціонерами прав власності на набуті акції;
• придбання акцій у власність; реєстрації (обліку) прав власності на акції;
• допуску акціонера до управління товариством;
• нарахування та одержання дивідендів;
• одержання інформації; виконання рішень вищого та контрольного органів акціонерного товариства;
• перевищення органами управління їх повноважень тощо.

З вищесказаного можна  зробити висновок, що корпоративні конфлікти справляють негативний вплив не лише на діяльність акціонерного товариства, а й на ефективність роботи інституційних інвесторів, що виражають інтереси своїх вкладників. Обсяг пропозиції на ринку акцій є досить низьким, у вільному обігу перебувають цінні папери емітентів із низькою капіталізацією. Основною причиною такої ситуації є постійні суперечки, що виникають в акціонерних товариствах. Судова практика розгляду корпоративних конфліктів є недосконалою. З одного питання різні суди часто-густо приймають протилежні рішення. Значно покращити стан справ здатне нове корпоративне законодавство й піднесення культури корпоративного управління.

  Також наявність в акціонерному товаристві конфліктів негативно впливає на його ринкову вартість. Цікаво, що через незламну позицію директорів багатьох підприємств, які вважають себе їх повноправними господарями, вітчизняні АТ не перейшли у власність іноземних інвесторів. При цьому в Україні вже сформувався прошарок капіталовкладників, які здатні інвестувати свої кошти в АТ і цивілізовано вирішувати проблемні питання. Головне завдання на сьогодні полягає у зменшенні впливу менеджменту АТ та підвищенні статусу акціонерів.

Шляхи подолання проблеми конфліктів в управлінні акціонерного товариство є:

• більш повне та регулярне (раз на квартал) інформування акціонерів про фінансову діяльність товариства;
• закріплення на законодавчому рівні пропорційного представництва акціонерів у спостережній раді, зокрема можливості для акціонерів, що володіють 10% акцій, мати одне місце у цьому органі;
• наявність у спостережній раді певної кількості незалежних директорів;
• введення нового фінансового інструменту на зразок деривативу під назвою «права на акції», який би давав право на участь у вторинній емісії акцій і вільно торгувався на фондовому ринку;
• публічне визнання акціонерних товариств, які впроваджують найкращу практику корпоративного управління.

Висновок.

Ефективне корпоративне управління стає вирішальним фактором успішної роботи компаній в умовах ринку. Для багатьох компаній, фінансових інститутів, бірж і урядів ця вимога ринку є на сьогодні ключовою. Без ефективної системи, що визначає взаємини ради директорів, виконавчого органу та акціонерів, розвиток українських компаній та економіки в цілому буде постійно стримуватися нестачею капіталу.

У майбутньому, вітчизняні ринки капіталу повинні забезпечувати зростання економіки країни. Розвиток стабільного, ліквідного та потужного вітчизняного ринку - необхідна умова для ефективного використання ресурсів країни і, отже, розвитку здорової ринкової економіки. А це багато в чому буде залежати від ефективності корпоративного управління, що може підвищити рівень довіри вітчизняних та іноземних інвесторів.

Основними джерелами  цілої низки існуючих проблем  у корпоративному секторі економіки  України залишаються недосконалість корпоративного управління, законодавча незахищеність прав акціонерів і формальність існуючих механізмів захисту таких прав (зокрема, через недосконалу судову систему), відсутність надійних механізмів реєстрації та переходу права власності, невідповідність практики корпоративного управління міжнародним та вітчизняним стандартам, нормам, принципам, низький рівень корпоративної культури, і, як наслідок, культури взаємодії між корпорацією та її власниками, і врешті-решт суспільством.

З точки зору перспектив зростання важливості ролі, яку мають  відігравати акціонерні товариства у соціально-економічному розвитку держави, зокрема, через забезпечення зростання добробуту своїх акціонерів, до числа яких відноситься майже  четвертина дорослого населення нашої держави, найбільш проблемними є питаннями, пов’язані із захистом прав та законних інтересів дрібних акціонерів. Тому, нагально потребують вирішення питання:

• забезпечення обов’язкового представництва у спостережних радах АТ дрібних акціонерів;
• дотримання переважних прав акціонерів (на виплату дивідендів, участь в роботі органів управління АТ, отримання повної інформації про АТ;
• права на незгоду і викуп належних їм акцій);
• оптимізації розподілу компетенції між органами управління АТ з метою забезпечення належного контролю за діяльністю виконавчого органу АТ та незалежності контрольних органів (комісій, аудиторів);
• віднесення в усіх АТ до повноважень спостережної ради питання погодження укладання виконавчим органом угод на значні суми; 
• захисту прав акціонерів у процесі провадження справи про банкрутство.

Зазначений вище перелік  не вичерпує у повній мірі всю глибину  проблем, які роками накопичувалися в акціонерних товариствах України. Однак, реальне вирішення проблемних питань у сфері корпоративного управління, насамперед, потребує свого законодавчого врегулювання. Водночас, багато спірних і не врегульованих чинним законодавством питань можуть бути врегульовані внутрішніми нормативними документами АТ, вдосконаленню змісту яких у більшості АТ не приділяється належної уваги. Ініціювати ці питання на рівні АТ має спостережна рада, але у нашій країні, на жаль, важливою проблемою на сьогодні залишається взагалі низький ступінь активності діяльності більшості спостережних рад, їх незалучення до вирішення більшості актуальних питань у діяльності АТ.

Отже, на мою думку, реалізувавши на практиці наступний комплекс шляхів та заходів можна покращити управління АТ :

• прийняття внутрішнього корпоративного кодексу поведінки, затвердження та оприлюднення специфічних цінностей компанії стосовно клієнтів, персоналу, акціонерів;
• побудова системи стратегічного моніторингу середовища АТ;
• розробка системи стратегій, належне управління «стратегічним набором» АТ на основі впровадження системи стратегічного планування;
• вдосконалення організаційно-управлінських аспектів взаємодії між органами управління АТ;
• побудова ефективної системи корпоративного контролю;
• прийняття вищими органами управління АТ конкретних довгострокових та щорічних цільових програм, стратегічного бюджету та оціночних показників діяльності виконавчих органів (якісних, кількісних, результативності та ефективності);
• створення ефективної системи розкриття інформації в АТ;
• забезпечення високого ступеню фінансової та нефінансової заінтересованості топ-менеджерів компаній у дотриманні встановлених законодавством та нормами корпоративної етики правил ведення дорученого їм бізнесу та у досягненні встановлених цільових показників;
• постійне вдосконалення внутрішніх нормативних документів та корпоративних стандартів, що регламентують діяльність органів управління АТ;
• реалізація та належне фінансування здійснення функції достовірного обліку (у відповідності до міжнародних стандартів) і ефективного, у тому числі незалежного, контролю за діяльністю менеджерів та визначення її результатів;
• затвердження порядку оприлюднення конфліктів інтересів в АТ;
• запровадження посади корпоративного секретаря АТ;
• Спостережна рада повинна мати можливість ухвалювати рішення з питань діяльності товариства незалежно від правління;
• формування та розвиток культури корпоративного управління.