Управління акціонерним товариством

Корпоративне  управління - це система відносин між акціонерами, органами управління АТ, його менеджерами, а також іншими зацікавленими особами (працівниками, постачальниками, споживачами, кредиторами, державними та місцевими органами влади, громадськістю тощо) задля забезпечення ефективної діяльності товариства, інтересів власників та інших зацікавлених осіб.

Рівень корпоративного управління є одним з ключових факторів, що обумовлює інвестиційний клімат в країні, впливає на ефективність діяльності товариств, визначає ступінь захищеності прав інвесторів та врахування інтересів інших зацікавлених осіб. Однак, у вітчизняних АТ все ще не приділяється належної уваги таким важливим для забезпечення розвитку корпоративного управління питанням, як мінімізація інсайдерської ренти, інструменти вдосконалення роботи спостережних рад. Небагато керівників АТ усвідомлюють й той факт, що реалізація таких заходів може мати результатом збільшення акціонерної вартості, що є однією із головних задач будь-якого керівника. Слід зазначити, що згідно результатів дослідження, проведеного Міжнародною фінансовою корпорацією, 74,7% керівників АТ визначили неефективне законодавство найважливішою перешкодою для впровадження стандартів кращої практики корпоративного управління. При цьому, лише керівники 30% АТ знайомі з Принципами корпоративного управління  досить детально, а тільки у загальних рисах – 50% керівників АТ .

Розвиток корпоративних відносин в Україні повинен відбуватися на основі загальноприйнятих принципів ефективного корпоративного управління.

Загальноприйнятими принципами корпоративного управління є:

• захист прав та законних інтересів акціонерів - визначення корпоративних прав акціонерів та забезпечення їх належного захисту;
• рівноправність акціонерів - рівне ставлення до акціонерів. Усі акціонери повинні мати можливість використовувати ефективні засоби захисту у разі порушення їхніх прав;
• урахування законних інтересів зацікавлених осіб - визнання передбачених законом прав зацікавлених осіб та заохочування активного співробітництва між товариством та зацікавленими особами в створенні добробуту, робочих місць та поліпшенні фінансового стану товариства;
• розкриття інформації та прозорість - забезпечення своєчасного і повного розкриття інформації з усіх суттєвих питань, що стосуються товариства, які включають його фінансовий стан, результати діяльності, власників та управління товариством;
• розмежування повноважень органів управління - чіткий розподіл функцій та обов’язків між загальними зборами, спостережною (наглядовою) радою та правлінням;
• дієвість, незалежність та відповідальність спостережної ради - забезпечення стратегічного управління товариством, ефективного контролю за діяльністю правління (виконавчого органу), а також відповідальність спостережної ради перед товариством та акціонерами. Спостережна рада повинна мати можливість ухвалювати рішення з питань діяльності товариства незалежно від правління.

Для покращення управління АТ можна запропонувати такі шляхи та засоби :

• удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів та забезпечення рівноправності акціонерів;
• удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств;
• розмежування повноважень між органами управління товариства;
• урахування законних інтересів зацікавлених осіб;
• формування та розвиток культури корпоративного управління.

Удосконалення системи захисту прав та законних інтересів акціонерів та забезпечення рівноправності акціонерів.

Головним завданням  реалізації цього напряму є визнання захисту прав акціонерів одним із пріоритетів соціально-економічної  політики держави. Особливу увагу необхідно  приділити захисту прав дрібних  акціонерів.

Удосконалення системи  захисту прав та законних інтересів акціонерів, забезпечення рівноправності акціонерів потребують:

• законодавчого забезпечення акціонерам рівного переважного права на придбання додатково випущених акцій;
• забезпечення представництва акціонерів у спостережній раді, включаючи впровадження кумулятивного голосування;
• урегулювання питання придбання та реалізації товариством акцій власного випуску;
• встановлення вимоги про обов’язковий викуп товариством акцій власного випуску на вимогу акціонера за ринковими цінами у разі його незгоди з певними рішеннями загальних зборів;
• урегулювання питань реорганізації товариств;
• урегулювання питань придбання контрольного пакету акцій товариства через тендерні пропозиції;
• встановлення окремого порядку укладання товариством угод, щодо яких є заінтересованість посадових осіб товариства та укладання товариством суттєвих угод (продаж значної частини активів, створення інших суб’єктів підприємницької діяльності, тощо);
• удосконалення процедури підготовки та проведення загальних зборів акціонерів;
• запровадження механізмів колективних та похідних позовів;
• установлення відповідальності за порушення прав акціонерів;
• запровадження узгодження процедур банкрутства з законними інтересами акціонерів;
• сприяння створенню та функціонуванню громадських організацій, предметом діяльності яких є захист прав акціонерів.

Удосконалення системи розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств.

Удосконалення системи  розкриття інформації та забезпечення прозорості діяльності товариств потребує:

• забезпечення повноти та достовірності інформації про діяльність акціонерних товариств, що розкривається, через приведення її складу та структури у відповідність до вимог міжнародних стандартів розкриття інформації та міжнародних стандартів аудиту;
• удосконалення системи надання та оприлюднення інформації, у тому числі:
• удосконалення способів розкриття інформації для забезпечення рівноправного  та не пов‘язаного із значними витратами доступу користувачів до інформації;
• встановлення оптимальних термінів подання та оприлюднення інформації;
• врегулювання питань, пов’язаних з використанням інсайдерської інформації.

Розмежування  повноважень між органами управління товариства.

Розмежування повноважень  між органами управління товариства потребує:

• чіткого розподілу повноважень між органами управління товариства (загальними зборами, спостережною радою, правлінням);
• визначення виключної компетенції загальних зборів акціонерів та спостережної ради, врегулювання порядку делегування інших повноважень загальних зборів акціонерів іншим органам управління;
• підвищення ролі спостережної ради через надання їй повноважень щодо здійснення стратегічного керівництва діяльністю товариства та контролю за діяльністю правління;
• удосконалення системи внутрішнього контролю товариства та запровадження внутрішнього аудиту.

Урахування  законних інтересів зацікавлених осіб. 

Урахування законних інтересів зацікавлених осіб потребує:

• дотримання законних інтересів зацікавлених осіб, зокрема під час:
• формування та зміни розміру статутного капіталу (фонду) товариства;
• придбання та реалізація акціонерним товариством акцій власного випуску;
• реорганізації та ліквідації акціонерного товариства;
• реалізації соціальних та екологічних програм розвитку товариства й регіону;
• удосконалення доступу зацікавлених осіб до інформації, яка їх стосується, про товариство.

Формування  та розвиток культури корпоративного управління.

Формування та розвиток культури корпоративного управління потребує:

• розробки та запровадження Кодексу (національних принципів) корпоративного управління;
• створення комплексної, постійно діючої системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з питань корпоративного управління;
• проведення наукових, науково-практичних конференцій і семінарів з актуальних проблем корпоративного управління;
• поширення серед населення інформації про питання та проблеми корпоративного управління, популяризації загальноприйнятих принципів корпоративного управління;
• проведення досліджень з актуальних проблем корпоративного управління в Україні;
• запровадження системи оцінювання рівня корпоративного управління.

Державна політика у галузі корпоративного управління .

Державна політика у  галузі корпоративного управління спрямовується  на реалізацію напрямів розвитку корпоративного управління та здійснюється у формах:

• державного регулювання корпоративних відносин;
• нормативно-правового забезпечення розвитку корпоративного управління;
• правозастосування у галузі корпоративного управління;
• управління державними корпоративними правами.

Державне регулювання  корпоративних відносин потребує:

• чіткого визначення та розмежування повноважень органів державного управління у галузі корпоративного управління;
• посилення державного контролю за дотриманням акціонерними товариствами та професійними учасниками фондового ринку прав акціонерів;
• визначення та оприлюднення державної політики щодо підприємств з державними частками (закріплення за державою пакетів акцій цих підприємств, їх відчуження, управління підприємствами), яка впливає на корпоративне управління;
• підвищення ефективності управління державними корпоративними правами;
• підвищення кваліфікації державних службовців у галузі корпоративного управління.

Нормативно-правове  забезпечення розвитку корпоративного управління потребує:

• створення чіткої, системної та стабільної нормативно-правової бази;
• приведення українського законодавства у галузі корпоративного управління у відповідність до законодавства Європейського Союзу;
• урахування світового досвіду та загальноприйнятих принципів корпоративного управління при розробці нових нормативних документів з питань корпоративного управління та внесенні змін і доповнень до діючих;
• упровадження ефективних механізмів реалізації, захисту та поновлення порушених прав акціонерів;
• удосконалення наявних та розробка нових рекомендованих внутрішніх нормативних документів для акціонерних товариств.

Правозастосування у галузі корпоративного управління потребує:

• удосконалення правозастосування з боку органів державного управління;
• розробки та впровадження різноманітних форм та способів взаємодії Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Фонду державного майна України та Антимонопольного комітету України з правоохоронними та судовими органами з питань попередження та припинення порушень прав акціонерів;
• створення дієвої процедури судового захисту прав та законних інтересів акціонерів;
• розвиток недержавних форм захисту прав акціонерів, у тому числі через саморегулівні організації та третейські суди;
• узагальнення судової практики у галузі корпоративного управління;
• запровадження системи моніторингу порушень прав акціонерів.

Ще одним з болючих  питань в управління акціонерним  товариством є корпоративні конфлікти.

Під корпоративним конфліктом в АТ слід розуміти загострену суперечність між суб’єктами корпоративних правовідносин, яка полягає у діях хоча б однієї сторони конфлікту щодо досягнення та утримання одноосібного контролю над акціонерного товариства з метою задоволення своїх майнових чи інших інтересів. Від корпоративних конфліктів треба відрізняти конфлікт інтересів. Це поняття описує випадки, коли посадові особи акціонерного товариства при прийнятті рішень діють чи можуть діяти під впливом власних інтересів без урахування можливих негативних наслідків для цього товариства.

На мою думку основним конфліктогеном є дійсна чи уявна  невідповідність між інтересами акціонерів та менеджменту і рівнем їх задоволення за рахунок ресурсів акціонерного товариства чи акціонерів. Мотивом вступання особи в корпоративний конфлікт є її прагнення як суб’єкта корпоративних правовідносин усунути деструкцію своїх інтересів, контролювати акціонерне товариство та отримувати вигоди від здійснення такого контролю. Таким чином, основним стримуючим розвиток вітчизняних АТ фактором стає політика керівництва таких АТ, спрямована на збереження контролю над ними будь-якими засобами і, як наслідок, небажання використовувати основну перевагу акціонерних товариств, яка полягає у можливості об’єднання дрібних капіталів мільйонів громадян через розміщення акцій на ринку для мобілізації значних капіталів та їх подальшого спрямування на реалізацію мети створення товариства. Зокрема, маємо наступні цифри: 76,5% АТ не планували залучати іноземні інвестиції  протягом 2005-2007 років, переважна більшість товариств – 86,8% - не збиралися виводити власні акції на організований ринок, і лише 12,9% АТ бажають включити власні акції у лістинг бірж, а 0,3% АТ планували вивести власні акції на закордонні ринки цінних паперів. На нашу думку, основною причиною негативного ставлення керівників багатьох АТ до залучення інвестицій шляхом розміщення акцій на фондовому ринку є небажання поділяти контроль над фінансовими потоками АТ, тобто, щоб не втратити інсайдерську ренту.

Інсайдерська  рента – це частина недоотриманого АТ чистого прибутку за рахунок проведення інсайдерами неефективних та незаконних операцій з активами товариства, необґрунтованого зменшення доходів та збільшення витрат, яка розподілена між домінуючими в органах управління АТ інсайдерськими групами без врахування інтересів дрібних акціонерів, у тому числі працівників підприємства.

Стягнення ренти негативно  впливає на збалансування інтересів  широкого кола суб'єктів корпоративних  відносин, оскільки привласнення ренти  найчастіше пов’язане із використанням  тіньових схем та ухилення від сплати податків. В умовах розвинутої ринкової економіки виникнення інсайдерської ренти можливе, але тиск на інсайдерів з боку фондового ринку щодо збільшення прибутковості акцій компанії та вартості цінних паперів, важливість та „вартість” ділової репутації менеджменту компанії, не дозволяє інсайдерам використовувати факт контролю фінансових потоків АТ для максимізації особистого доходу. Але в умовах трансформації економіки, коли зовнішні механізми тиску на менеджмент компанії відсутні, це негативне явище має місце.