Шляхи та методи покращення якості управлінських рішень на досліджувальному підприємств

     2. Розробникам рішення роз'яснити  права, відповідальність та повноваження; зміст організаційних документів  про початок виконання робіт  з розробки рішення. 

     3. Обговорити з розробниками невраховані  деталі для успішного виконання робіт. Акцентувати увагу на важливості завдання і значення його якісного виконання.

     4. Встановити відповідність рішення  чинному законодавству і статутних  документів організації. 

      Після перерахованих вище етапів  управлінське рішення приймається.

    На  процес прийняття управлінських  рішень впливає безліч різноманітних  факторів. До найважливіших з поміж них належать такі:

    1. Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності.

    2. Час, який відводиться менеджерові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.

    3. Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.

    4. Особисті якості керівника – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.

    5. Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення.

    Кінцевим  результатом прийняття рішення  є саме управлінське рішення, яке  постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.

    Управлінське  рішення є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації; складає основу реалізації кожної функції менеджменту.

    В теорії управління виділяють три  основні моделі прийняття рішень:

• класична модель;
• поведінкова модель;
• ірраціональна модель.

    Класична  модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.

    Отже, основні характеристики класичної  моделі такі:

• особа, яка приймає рішення, має чітку мету прийняття рішення;
• особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення;
• особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо всіх можливих альтернатив і наслідків їх реалізації;
• особа, яка приймає рішення, має раціональну систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості;
• мета особи, яка приймає рішення, завжди полягає у тому, щоб зробити вибір, який максимізує результат діяльності організації.

    Отже, класична модель передбачає, що умови  прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель.

    Поведінкова модель. На відміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики:

• особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;
• особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;
• особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або і те, і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.

    Враховуючи  ці характеристики Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі:

    1) поняття “обмеженої раціональності”,  яке означає, що люди можуть  тільки намагатися прийняти раціональне  рішення, але їх раціональність  завжди буде обмеженою (теоретично  завжди існує рішення краще  за прийняте);

    2) поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності”  неможливо, менеджери бажають  аби їх “страх” щодо прийняття  не найкращого рішення пересилив  намагання досягти оптимального  рішення. Саме такий стан (той  момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов.

    Ірраціональна модель грунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується:

    а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко  піддаються вирішенню;

    б) для вирішення проблем в умовах дефіциту часу;

    в) коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення [4].

    Таким чином, ми дійшли до того, що процес розробки та прийняття управлінських рішень може бути вирішальним при прийнятті саме якісного рішення керівника і це дасть змогу підприємству досягти тих високих результатів. 

    1.3 Якість управлінських рішень

    Важливу роль у діяльності кирівника відіграє якость рішень, яка виражається через його економічність та своєчасність. Економічність рішення характеризується ефективністю використання залучених в обіг трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів виробництва, а своєчасність - співвідношенням між часом виникнення проблеми та часом прийняття рішення.. Якість управлінського рішення визначає кінцеві результати управління.

    Як  і будь-який інший продукт людської праці, управлінське рішення може бути "хорошим" або "поганим". Формалізацією життєвих оцінок "хороший–поганий" є, як відомо, поняття "якість". Під якістю розуміють сукупність споживчих властивостей продукту, що характеризують його відповідність призначенню даного продукту [5].

    Результативність, ефективність і якість управлінських рішень досягаються тільки за умови дотримання певної послідовності їх підготовки, прийняття та реалізації (виконання). Підготовка управлінських рішень в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ являє собою важливий етап управлінської діяльності, реалізація якого вимагає від суб’єкту управління глибоких теоретичних знань, управлінського досвіду, навичок і творчості. Від належно організованої процедури підготовки управлінських рішень залежить реалізація наступних його стадій, зокрема прийняття та виконання

    Відразу треба відзначити: для того, щоб  управлінське рішення було якісним, воно, як мінімум, повинне бути своєчасним, адресним, конкретним. Але, окрім вказаних переваг, рішення, що визнається якісним, повинне володіти ще однією властивістю.

    Якісне  рішення – це рішення, що забезпечує прийнятний (розумний, раціональний) компроміс  як в досягнутих результатах, так  і в ресурсах, що витрачаються.

    Треба відзначити ще один істотний момент, пов’язаний з оцінкою якості прийняття управлінського рішення. Миттєва оцінка рішення, що дається безпосередньо при його ухваленні, і оцінка цього ж рішення через якийсь час або після його повного здійснення можуть розрізнятися, бути навіть діаметрально протилежними. Така розбіжність оцінок якості може бути результатом "добросовісної помилки" при первинному оцінюванні, але може бути і результатом яких-небудь принципових змін, скажімо, результатом зміни системи цінностей.

    Відповідно  до приведеного тлумачення даного поняття  якість управлінського рішення – це міра забезпечення управлінським вирішенням досяжності тих результатів, задля яких це рішення розробляється. Кажучи про дане рішення як про якісне, ми даємо йому позитивну інтегральну оцінку (що відображає цілий набір характеристик рішення), яка свідчить про значний ступінь досягнення бажаного результату.

    Таким чином, само поняття "якісне рішення" є складним комплексним поняттям, в якому відбиваються багато аспектів і яке навряд чи може мати єдине  формалізоване тлумачення.

    Карл Спетцер (Carl Spetzler - директор консалтингової компанії Strategic Decisions Group) розробив методику прийняття рішень, використання якої дозволяє менеджерам зробити обгрунтований вибір у найрізноманітніших галузях. На думку Спетцера, рішення, які приймають менеджери, поділяються на три основні типи:

     - Стратегічні рішення. Для прийняття  їх потрібно досить багато  часу - тижні чи місяці, і це  зумовлене тим що рішення такого  роду мають величезний формуючий  вплив на життя і діяльність  компанії та окремих осіб, що входять до її складу.

     - Типові рішення. Найчастіше їх  приймають на командних сесіях, що тривають декілька годин.  Ці рішення також можуть мати  великий вплив, але досить часто  їхній характер тактичний. Досягають  їх зазвичай шляхом процесу  спільного пошуку, до якого залучаються члени команди.

     - Поточні рішення. Для прийняття  рішень у процесі щоденної  бізнес-діяльності використовується  інша ділянка мозку, що відповідає  за швидке розпізнавання образів  і закономірностей. При цьому  міркування відштовхується від обмеженої чи неповної інформації і передбачає пошук подібності до попереднього досвіду.

    Карл  Спетцер вважає, що для прийняття якісного рішення важливі шість складових:

     1. Правильна методика - передовсім слід переконатися, що ви вирішуєте правильну проблему.

     2. Ясність стосовно того, що ви хочете. Наприклад, ви намагаєтеся збіьшити цінність для власника чи лише намагаєтеся вижити і мінімізувати втрати?

     3. Створення альтернатив

     4. Збирання правильної інформації, включно з інформацією про непевність, що особливо важливо якщо ви дійсно хочете обрати найкращу альтернативу.

     5. Умовивід, який включає те, що ви знаєте, і те, чого не знаєте.

     6. Дійсна відданість, прагнення реалізувати свої ідеї, - адже жодне рішення не є сильнішим за свою найслабшу ланку [6].

    Підсумовуючи  вищевикладене, зробимо висновок, що керівники повинні добре знати переваги та недоліки різних методів прийняття рішень, вміти комбінувати їх, виділяти типові управлінські завдання і застосовувати при їх вирішенні, а також збагачувати арсенал методів власними розробками.

    Правильно ухвалювати рішення - це область науки  і може бути пізнана з книг. Прийняття  ж правильних рішень це область управлінського мистецтва. Здатність і уміння робити це розвивається з досвідом, придбаним  керівником протягом всього життя. Сукупність знання і уміння складають компетентність будь-якого керівника і в залежності від рівня останнього кажуть про ефективно або неефективно працюючому керівникові.  

    Розділ 2

    2.1. Загальна характеристика  об'єкту дослідження

    Об’єктом  дослідження обрано салон-магазин  «Камертон».

    «Камертон»  є приватною формою власності, знаходиться за адресою: м.Чернівці, пр-т Незалежності, торг.центр «Формаркет», маг.№301.

    Салон-магазин  «Камертон» розпочав свою діяльність в червні 2009 року.