Шляхи підвищення ефективності використання основних засобів підприємства (на прикладі ВАТ «Чернігівський молокозавод»)

  Категорія структури характеризує внутрішню будову і зв'язок складових певної сукупності величин (наприклад, основних засобів, витрат, доходів) і застосовується в економіці для відображення і здійснення економічного аналізу цієї сукупності. Структура основних засобів визначає темпи повернення основного капіталу, інвестованого в підприємництво. Чим більша частка пасивних елементів основних засобів у її складі, тим на довший строк повернення основного капіталу має розраховувати підприємець. Особливості структури основних засобів зумовлені специфікою галузі економіки, до якої належить підприємство, метою підприємницької діяльності, характером процесу відтворення основних засобів, методикою їх оцінки тощо. [6,c.134]

З набранням чинності розділом ІІІ Податкового кодексу України  з 1 квітня 2011 року розширено класифікацію основних засобів у податковому обліку, яка передбачає 16 груп основних фондів замість 4-х у попередньому законодавстві. Основні засоби класифікуються за групами, поданими нижче:

група 1 - земельні ділянки;

група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом;

група 3 – будівлі, споруди, передавальні пристрої;

група 4 - машини та обладнання. З них:  електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень;

група 5 - транспортні засоби;

група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі);

група 7 – тварини;

група 8 - багаторічні насадження;

група 9 - інші основні засоби;

група 10 - бібліотечні фонди;

група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи;  

група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди;  

група 13 - природні ресурси;  

група 14 - інвентарна тара;  

група 15 - предмети прокату;  

група 16 - довгострокові біологічні активи.   

 

1.2 Методи оцінювання основних засобів

  З метою визначення загальної суми необоротних активів підприємства, аналізу структури та ефективності використання основних засобів, формування поточних витрат і розрахунків фінансових результатів діяльності здійснюють оцінку основних засобів, використовуючи такі види вартості:

— первісна (до переоцінки);

— залишкова (до переоцінки);

— відновна (переоцінена);

— залишкова відновна (переоцінена);

— ліквідаційна;

— справедлива.

 На момент створення підприємства оцінка його основних засобів проводиться за первісною вартістю. Первісна вартість — це вартість, за якою основні засоби зараховуються на баланс підприємства в момент їх придбання. Величина первісної вартості характеризує сукупні витрати підприємства на придбання об'єкта основних засобів. Саме ця вартість вважається поточною ринковою вартістю активу на момент його придбання. Вона не змінюється через якісь ринкові обставини, а залишається у фінансовій звітності постійною протягом усього строку корисного використання активу, доки не здійснюється переоцінка. На основі величини первісної вартості визначається вартість основних засобів, яка підлягає амортизації.[6,c.139]

  Для придбаних за гроші основних засобів повна первісна вартість складається з таких елементів:

• сум, сплачених постачальникам активів;
• витрат на доставку об'єктів основних засобів;
• вартості будівельно-монтажних робіт;
• витрат на монтаж об'єктів основних засобів;
• ввізного мита;
• витрат на страхування ризиків доставки об'єктів основних засобів;
• інших витрат, пов'язаних з доведенням об'єктів основних засобів до стану, придатного до використання.

 У разі, коли підприємство є платником податку на додану вартість, сума цього податку, яка міститься у складі ціни придбаного об'єкта основних засобів та супутніх витрат, не включається до його первісної вартості.[6, c.139]

  Залишкова вартість — вартість основних засобів з урахуванням ступеня їх спрацювання на певний момент часу. Визначається як різниця між повною первісною вартістю і нарахованим за фактичний період експлуатації основних засобів зносом (сумою амортизаційних відрахувань). За економічним змістом залишкова вартість характеризує величину невідшкодованої шляхом амортизації на певний момент часу вартості основних засобів і застосовується для оцінки (за умов відсутності інфляційних процесів в економічному середовищі) суми реальних необоротних активів підприємства, а також є їх поточною вартістю.

  Відновна (переоцінена) вартість — це вартість відтворення об'єкта основних засобів у сучасних умовах. Виникає після переоцінки первісної вартості і вказує на суму коштів, необхідну для повної заміни об'єкта основних засобів. Після здійснення переоцінки основних засобів відновна вартість є базою для нарахування амортизації.

  Залишкова відновна (залишкова переоцінена) вартість — це вартість, яка визначається шляхом переоцінки первісної залишкової вартості. Близька до реальної вартості основних засобів на певний момент часу. За умов наявності інфляційних процесів в економічному середовищі застосовується для об'єктивної оцінки величини необоротних активів підприємства. У разі вимушеного продажу об'єкта основних засобів в інтересах підприємства продати його за ціною не меншою, ніж величина нідновної залишкової вартості.

Правила переоцінки регламентовані державою. Згідно з бухгалтерським обліком підприємство може переоцінити об'єкт основних засобів за умов суттєвих відмінностей між його справедливою та залишковою вартістю.[6,c.141]

 У разі переоцінки одного об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх інших об'єктів групи основних засобів, до якої належить переоцінений об'єкт. Індекс переоцінки визначається як співвідношення справедливої вартості об'єкта і залишкової його вартості.

 Сума дооцінки залишкової вартості основних засобів включається до складу додаткового капіталу підприємства, а сума уцінки — до складу поточних витрат.

  Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) об'єкта основних засобів після закінчення строку його корисного використання з вирахуванням очікуваних витрат, пов'язаних з ліквідацією (витрат на демонтаж, передачу або продаж).

  Категорія ліквідаційної вартості використовується при обчисленні суми амортизаційних відрахувань за деякими системами амортизації, які застосовуються в бухгалтерському обліку. Якщо величину ліквідаційної вартості можна передбачити (спрогнозувати), то амортизувати слід різницю між первісною і ліквідаційною вартостями. Інколи витрати з ліквідації об'єкта основних засобів можуть дорівнювати очікуваній ліквідаційній вартості активу. Тому для багатьох довгострокових активів ліквідаційну вартість зовсім не визначають.

  Справедлива вартість — це сума, за якою може бути здійснено обмін об'єкта основних засобів у результаті операції між зацікавленими сторонами.[6,c.142]

 

1.3. Амортизація, спрацювання, і відтворення основних засобів

Амортизація основних засобів. З економічного погляду амортизація – це процес перенесення авансованої  раніше вартості основних засобів на вартість продукції з метою її повного відшкодування. Чим повільніше відбувається цей процес, тим більша різниця між основними засобами, застосованими в процесі виробництва, і основними засобами, споживаними в ньому. Коли ця різниця зникає, це означає, що засіб праці віджив свій вік і разом зі своєю споживною вартістю втратив свою вартість.[28,c.640]

Згідно з бухгалтерським обліком амортизація – це систематичне розподілення вартості основних засобів, що амортизуються протягом терміну  їх корисного використання. Мінімально допустимі строки корисного використання основних засобів визначені законодавством (табл.1.1).

Таблиця 1.1

Класифікація груп основних засобів та інших необоротних  активів і мінімально допустимих строків їх амортизації

Групи	мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 – земельні ділянки	-
група 2 - капітальні витрати  на поліпшення земель, не пов'язані  з будівництвом	15
група 3 - будівлі,	20
споруди,	15
передавальні пристрої	10
група 4 - машини та обладнання	5
з них:

Продовження таблиці 1.1

електронно-обчислювальні  машини, інші машини для автоматичного  оброблення інформації, пов'язані з  ними засоби зчитування або друку  інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела  безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень	2
група 5 - транспортні засоби	5
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 - тварини	6
група 8 - багаторічні насадження	10
група 9 - інші основні засоби	12
група 10 - бібліотечні фонди	-
Група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди	5
група 13 - природні ресурси	-
група 14 - інвентарна тара	6
група 15 - предмети прокату	5
група 16 - довгострокові біологічні активи	7

 

Нарахування амортизації  здійснюється протягом строку корисного  використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але  не менше ніж визначено в таблиці 1.1  і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).[1]

При визначенні строку корисного  використання (експлуатації) слід ураховувати:

1) очікуване використання  об'єкта підприємством з урахуванням  його потужності або продуктивності;

2) фізичний та моральний  знос, що передбачається;

3) правові або інші  обмеження щодо строків використання  об'єкта та інші фактори.

Амортизація об'єкта основних засобів нараховується, виходячи з  нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного  використання (крім виробничого методу нарахування амортизації). [1]]

Амортизаційні відрахування – це частина вартості основних засобів, яка щорічно (щомісячно, щоквартально) переноситься на вартість виготовленої продукції (включається до витратної  частини доходу).[31,c.54]

Амортизація   основних   засобів   нараховується  із застосуванням  таких методів:

1) прямолінійного,   за   яким   річна    сума    амортизації визначається діленням  вартості,  яка  амортизується,  на  строк корисного використання  

               основних засобів.

=   ,                                         (1.1)

                де  - річна сума амортизаційних відрахувань;

ПВ – первісна (або  відновна) вартість об’єкта основних засобів;

Л – ліквідаційна вартість об’єкта основних засобів. За умов складності прогнозування величини ліквідаційної вартості, її значення можна прийняти за «0»;

Т – очікуваний термін корисного  використання об’єкта основних засобів.

Цей метод базується на припущенні рівномірності стану  економічної корисності об’єкта  основних засобів із року в рік.

Метод має такі переваги:

-  простий у використанні;

- доцільний для використання, коли ступінь експлуатації активу  в кожному обліковому періоді  залишається незмінним;

- у випадку, коли об’єкт  основних засобів зношується  рівномірно протягом терміну  його корисного використання, сума  нарахованих за цією системою  амортизаційних відрахувань відображає  величину фактичного  зносу активу;