Школи менедждменту

     ПЛАН 

Вступ 2

Розділ1. Поняття шкіл менеджменту…………………………………………..5

1.1 Історичний розвиток шкіл управління………………………………………5 
1.2 Характеристика шкіл меджменту……………………………………………8

Розділ 2. Загальна характеристика неокласичної економічної теорії………..10

2.1 Зародження неокласичної теорії.

Основні  ідеї  неокласичного напряму…………………………………………10

     2.1.1 Маржиналізм………………………………………………….11

     2.1.2Австрійська школа……………………………………………12

2.2. Становлення неокласичної економічної теорії. Кембриджська школа……………………………………………………………………………..15

     2.2.1 Альфред Маршалл - основоположник неокласичний теорії……………………………………………………………………….17

     2.2.2 Економічна теорія добробуту А. Пігу………………………29

2.3. Американська неокласична школа. Економічне вчення Дж. Б. Кларка…………………………………………………………………………….35

Висновки…………………………………………………………………………42 
Список використаної літератури………………………………………………..44 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

      

     Поняття «менеджмент» останнім часом все частіше і частіше вживається в українській мові. Відкриваються «школи менеджерів», створюються «клуби менеджерів", проводяться «семінари менеджерів», що ж саме ховається за цим гарним словом.

     Термін «менеджмент» (англ. management) має американське походження і не перекладається іншими мовами дослівно. Слово «менеджмент» є похідним від англійського to manage — «управляти». У свою чергу, останній термін запозичив корінь латинського слова manus, що означає «рука». З розвитком суспільства зміст поняття «менеджмент» трансформувався й увібрав у себе всю різноманітність вимог до управління як мистецтва ведення справ і стилю роботи. Багатозначність поняття «менеджмент» віддзеркалює фундаментальний Оксфордський словник англійської мови в якому наведено такі його визначення: 1) спосіб, манера спілкування з людьми; 2) влада і мистецтво управління; 3) особливі вміння, адміністративні навички; 4) орган управління, адміністративна одиниця [ 36].

     Слова «менеджер» і «менеджмент» почали застосовуватися в англійській мові ще в минулому столітті. Однак лише у другій чверті ХХ ст. вони поступово починають набувати певного значен­ня, відповідно до якого менеджером є людина, яка організує конкретну роботу, керуючись сучасними методами. Менеджери — це не обов’язково керівники або члени вищого керівництва підприємства. Вони працюють в усіх «ешелонах» управління. За американськими поняттями, менеджером є людина, до завдань якої входить організація конкретної роботи в межах визначеної кількості підлеглих їй працівників.

     У літературі менеджмент визначається як сукупність принципів, методів, засобів і форм організації та керування виробництвом і виробничим персоналом з метою підвищення ефективності виробництва та одержуваного прибутку [6].

     Проблеми природи і принципів управління хвилювали мислителів протягом багатьох століть. Особливу увагу їм приділяється на сторінках спеціальної видань в період трансформації суспільно-економічних відносин. Економічна наука як інструмент пізнання конкретної істини в тому вигляді, в якому ми сьогодні його використовуємо, в значній мірі є творінням А. Маршалла, А. Пігу та Дж. Б. Кларка.

     В даній курсовій роботі було зроблено спробу дослідити внесок у розвиток світової економіки теорії англійського економіста Альфреда Маршалла, який займає важливе місце в буржуазній політекономії кінця XІ - початку XX століття. Значення цього економіста виходить далеко за часові рамки його життя і діяльності. Ряд запропонованих ним ідей ліг в основу одного з ключових розділів сучасної політекономії - мікроекономіки.

     Актуальність  теми дослідження. Актуальність даної теми полягає в тому, що у сучасній західній економічній науці існують різні напрями і школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослідження. Вивчення цієї теми дасть можливість з'ясувати передумови виникнення, основну ідею та методологічні принципи маржиналізму, а також зрозуміти роль різних шкіл та їхніх лідерів у формуванні неокласичного напряму в економічній теорії.

     Неокласицизм  заперечує необхідність втручання  держави в економіку, розглядає  ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.

     Неокласичний  напрям охоплює багато різних концепцій  і шкіл: монетаризм, теорію суспільного вибору, теорію реальних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетаризму: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

     Об’єктом  дослідження є неокласичні школи та напрями економічної теорії.     

     Предметом дослідження є комплекс відносин, що виникають в процесі функціонування та розвитку шкіл і напрямів неокласичної економічної теорії.

     Отже, метою роботи є розгляд питання про історичний розвиток та дослідження основоположних принципів вчення неокласичних шкіл і напрямів економічної теорії.

     Досягнення  встановленої мети вимагає виконання  наступних завдань дослідження:

1. Визначити поняття «менеджмент» та його походження
2. З’ясувати передумови виникнення неокласичної школи менеджменту
3. Охарактеризувати  основні засади неокласичної економічної теорії
4. Розглянути основні етапи розвитку неокласичної традиції
5. Дослідити внесок у розвиток світової економіки теорії Маршалла

 

 

      РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ШКІЛ МЕНЕДЖМЕНТУ

1. Історичний розвиток шкіл управління

Велика індустріальна  революція XVII-XIX ст. справила набагато більш істотний вплив на теорію і практику управління, ніж всі попередні революції. Саме на цьому етапі і почав розвиватися менеджмент в тому вигляді, в якому ми звикли сприймати це слово. Саме тоді з'явилася потреба в талановитих управлінцях, які могли б виробити свою стратегію управління фірмою і розвитку бізнесу і привести фірму до успіху, або, в крайньому випадку, врятувати її від банкрутства [32].

   До  кінця XIX - початку XX ст. з'явилися перші роботи, в яких була зроблена спроба наукового узагальнення накопиченого досвіду та формування основ науки менеджменту. Це було відповіддю на потреби промислового розвитку, масове виробництво і масовий збут, орієнтація на ринки великої місткості і великомасштабну організацію у формі потужних корпорацій і акціонерних товариств.

   Як  самостійна наука менеджмент зародився  на рубежі XIX-XX ст. Саме в цей період з'явилися перші роботи, присвячені управління господарською діяльністю.

   Багато  в чому це було зумовлене потребами  капіталістичного суспільства. Поділ праці призвело до того, що виробництво стало дуже складним, а, отже, ускладнилися і механізми управління ним. 
Крім того, було усвідомлено, що без ефективного управління неможливо нормальне функціонування підприємства, яке передбачає в тому числі і отримання прибутку. Це й стало основною передумовою формування уявлень про управління.

     Класичний напрям менеджменту включало в себе три області:

     - Науковий менеджмент – акцент робився на науково обґрунтовану організацію виробництва, раціональність і піднесення менеджмента  як промислового ( Ф.У. Тейлор, Г.Гант, Ф. Гілберт); 
- Адміністративний менеджмент - увага приділялася організації в цілому і таких функцій як планування, організація, командна ланцюжок, координація і контроль (А. Файоль, М. П. Фоллет); 
- Концепція бюрократичних організацій передбачала чітке визначення посадових обов'язків і відповідальності працівників, ведення формальної звітності, розподіл власності й управління, що повинно було будуватися на безособової, раціональній основі (М. Вебер).

     У цілому період домінування класичного напрямку менеджменту був плідним - з'явилась наука управління, нове фундаментальне поняття, підвищилася ефективність.

     До теперішнього часу відомі чотири найважливіших підходи, які внесли істотний внесок у розвиток теорії і практики управління. 
Процесний підхід розглядає управління як безперервну серію взаємозалежних управлінських функцій. 
У системному підході підкреслюється, що керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структура, завдання й технологія, які орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища.

     Ситуаційний підхід концентрується на тому, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує безліч факторів, як у самій організації, так і в навколишньому середовищі, не існує єдиного «кращого» способу керувати організацією. Найефективнішим методом у конкретній ситуації є метод, який більш всією відповідає даній ситуації. 
Підходи на основі виділення шкіл управління. У першій половині двадцятого століття одержали розвиток чотири чітко розрізняє школи управлінської думки.

     Хронологічно вони можуть бути перераховані в наступному порядку: школа наукового управління, адміністративна шкала, шкала психології і людських відносин і шкала науки управління (або кількісна школа). Найбільш переконані прихильники кожного з цих напрямків думали у свій час, що їм вдалося знайти ключ до найбільш ефективного досягнення цілей організації. Пізніші дослідження та невдалі спроби застосувати теоретичні відкриття шкіл на практиці довели, що багато відповідей на питання управління були лише частково правильними в обмежених ситуаціях. І тим не менше, кожна з цих шкіл внесла значний і відчутний внесок у дану галузь. Навіть самі прогресивні сучасні організації до цих пір використовують певні концепції і прийоми, які виникли в рамках даних шкіл.

     Вчені виділяють безліч підходів в управлінні. Так, представляє інтерес класифікація Г. Кунца, який виділив такі підходи до управління:

     1. Емпіричний підхід.

     2. Підхід з точки зору поведінки людини.

     3. Підхід з точки зору суспільної системи.

     4. Математичний підхід.

     5. Операційний підхід.

     Трохи інакше розглядає принципи організації управління фірмою Дж.О. Шоннесі, що групує школи управління наступним чином:

     1. Класичний підхід.

     2. Теорія людських відносин, біхевіоральний підхід.

     3. Системний підхід.

     4. Ситуаційні теорії організації.

     Вчені виділяють також і інші школи чи теорії. Наприклад,

     1. Теорія індустріального менеджменту.

     2. Школа «наукового управління».

     3. Теорія бюрократичної організації управління.

     4. Теорія «людського фактора в управлінні».

     5. Концепція «виробничої демократії».

     Аналіз наведених підходів, стосується, перш за все, «процесного підходу», «системного підходу» і «ситуаційного підходу», тобто має місце штучне і невиправдане розділення. З одного боку, висвітлюються методи дослідження управління, з іншого, розглядається менеджмент з виділенням шкіл, підміняються поняття «метод дослідження управління» поняттям «підхід до управління». Справді, останні є методами дослідження менеджменту в рамках шкіл управління.

     1.2  Характеристика шкіл  менеджменту

     Вважається, що, незважаючи на певне розмаїття у виділенні шкіл і напрямів, можна виділити чотири основні сформовані школи:

     1. Школа наукового управління.

     2. Адміністративна або класична  школа.

     3. Школа людських відносин.

     4. Математична школа управління.

     Така  класифікація умовна, бо в рамках кожної з названих шкіл можна виділити цілий ряд напрямків, причому всі вони взаємопов'язані і взаємно обумовлені. 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕОКЛАСИЧНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ