Приватизація , як метод виведення національної економіки з кризи

      Окрім основного приватизаційного законодавства  процес приватизації в Україні регулювався  щорічними Державними програмами приватизації, у яких враховувалися реальні  зміни умов приватизації і через  які здійснювалося перманентне  удосконалення приватизаційних механізмів. Упродовж 1992–1998 рр. було ухвалено шість Державних програм приватизації, що регулювали малу і масову приватизацію. Причому дві з них, з огляду на опір парламенту, було введено в дію безпосередньо Указами Президента України.

У рамках Державних програм, в остаточному підсумку, було вироблено досить чітку технологію приватизаційного процесу. Модель малої і масової приватизації, що сформувалася в Україні, максимальною для того часу мірою враховувала існуючі групи інтересів. Це дозволило, незважаючи на опір парламенту та активне поширення лівої ідеології серед населення, майже відразу забезпечити порівняно високі темпи процесу зміни форми власності на державні підприємства.

     У 1996 р. в Україні була завершена  мала, а в 1998 р. – масова приватизація. Після цього в країні розпочався етап індивідуальної приватизації, розрахованої на проведення зміни форми власності на стратегічні об'єкти.

     За  увесь допомаранчевий період (1992–2004 рр.) змінили форму власності 96,5 тис. об'єктів, у тому числі державної – 25,06 тис. об'єктів, комунальної форми власності – 71,5 тис. об'єктів.

                          Кількість приватизованих державних об'єктів  
                              в Україні за 1992–2004 рр

                                                                                               Таблиця 2.1[15]

     У загальній кількості приватизованих державних об'єктів переважали дрібні підприємства (група А) – їх частка становила 47,1%. Частка середніх, великих і стратегічних підприємств (групи Б, В і Г) – 33,1%.

Нагальна  реформаторська мета – забезпечення стратегічних позицій приватної  власності в українській економіці  – була досягнута вже в 1998 р., тобто  на стадії завершення масової приватизації. До 2004 р. приватний сектор переважав в усіх показниках розвитку української економіки

Частка  об'єктів приватної  власності у загальних   
економічних показниках України в 2004 р.                           Таблиця 2.2[14]

     Приватний сектор, передусім великий український  капітал, відіграв роль локомотива відродження  національної економіки. З 1999 р. у країні припинилося кризове падіння  виробництва, і ситуація в економіці стабілізувалася, а з 2000 р. почалося швидке економічне зростання (відносно попереднього року): 2000 р. – 105,9%, 2001 р. – 109,2%, 2002 р. – 105,2%, 2003 р. – 109,6%, 2004 р. – 112,1% . Це забезпечило значний потенціал, для майбутніх приватизаційних та реприватизаційних процесів. 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                    2.2   Приватизація 2005-2007 років

       Помаранчева революція викликала безпрецедентний розпал пристрастей навколо приватизаційних проблем у суспільстві й парламенті. За цих умов Верховна Рада своєю постановою рекомендувала діючому на той час уряду М.Азарова запровадити тимчасовий мораторій на приватизацію та інші види відчуження державного майна. Верховна Рада зажадала від уряду встановити твердий контроль над виконанням умов мораторію. В.Литвин, тодішній голова парламенту, у своєму інтерв'ю з цього приводу жорстко заявив, що при порушенні мораторію "на винних очікує кримінальна відповідальність".

     На  цю рекомендацію Верховної Ради негайно  відреагував ФДМУ, який на той час  очолював В.Чечетов, нині активний член Партії регіонів. Того ж дня Фонд призупинив усі види відчуження державного майна. 17 січня були призупинені всі дії, пов'язані з оцінкою майна та передачею його в оренду.

      21 січня уряд М.Азарова офіційно запровадив повний мораторій на приватизацію на термін до формування нового складу Кабінету Міністрів України.

      Таким чином, нова команда президента В.Ющенка одержала в спадок від попередньої  влади цілком зупинений процес приватизації.

     Після приходу до влади уряду Ю.Тимошенко всю свою увагу зосередив на політичному аспекті – перегляді результатів приватизації. Уряд був переконаний, що за рахунок повернення раніше приватизованих стратегічних об'єктів у державну власність вдасться сформувати базу для повторного продажу об'єктів і виконати план надходжень доходів від приватизації у бюджет. Причому перелік стратегічних об'єктів, до приватизації яких висувалися претензії з боку нової влади, надавав для цього підстави. Недарма при внесенні змін у бюджет–2005 р. перший помаранчевий уряд передбачив щодо цього джерела бюджетних доходів підвищені завдання: план

     надходжень  коштів у бюджет від приватизації було затверджено на рівні 6,91 млрд. (план 2004 р. – 5,16 млрд. грн.).

      Після призначення керівником приватизаційного відомства В.Семенюк – активного члена СПУ й супротивника приватизації – аналогічної позиції дотримувався і ФДМУ. Нове керівництво публічно заявило про своє прагнення перетворити ФДМУ на орган з управління державною власністю. При цьому приватизації приділялася роль інструмента санації державного сектора – з її допомогою він звільнявся від дрібних і непривабливих об'єктів. ФДМУ почав виступати категоричним супротивником приватизації стратегічних підприємств. [15]

      Внаслідок цього в першій половині 2005 р. приватизаційний  процес в Україні відбувався значною мірою за інерцією. За цей період було продано 375 об'єктів, що становило від показників відповідного періоду 2004 р. усього 67,4%. Причому в структурі проданих об'єктів 90,4% припадало на частку невеликих об'єктів (група А) та об'єктів незавершеного будівництва (група Д). За шість місяців було продано усього 2 великих об'єкта (група В) і жодного стратегічного об'єкта (група Г). План з надходжень від приватизації у державний бюджет катастрофічно не виконувався. За перше півріччя 2005 р. від приватизації у бюджет було перераховано менше 700 млн. грн., що становило близько 10% річного плану. [15]

      Тогочасний  уряд старався  будь якою ціною забезпечити  надходження коштів у бюджет, оскільки в бюджеті було зазначено відповідну величину надходжень від приватизації, Kабмін прийняв новації. [15]

     Перша новація: дозоване визначення стратегічних підприємств для приватизації. Вони могли бути включені до приватизації тільки з метою наповнення бюджету  і за спеціальним рішенням уряду. При виборі об'єктів не бралися до уваги завдання реформування відносин власності.

     Друга новація: запровадження для стратегічних підприємств способу продажу  через конкурс з елементами відкритого аукціону. При цьому переможець визначався за більш високою ціною, запропонованою покупцем на другому етапі конкурсу. Зобов'язання щодо розвитку підприємства після приватизації відсувалися на другий план. Цей спосіб було розроблено під час підготовки повторного продажу повернутого у державну власність пакета акцій "Криворіжсталі" .

     Третя новація: включення до приватизації нового об'єкта – земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти приватизації. Одночасний продаж державних підприємств і земельних ділянок міг би значно збільшити вартість об'єктів і, отже, підвищити бюджетні доходи від приватизації. У багатьох випадках основну цінність для інвесторів становили якраз саме земельні ділянки, а не об'єкти з їх застарілими й зношеними активами та неконкурентоспроможною продукцією. Величезний масив становили також земельні ділянки під раніше приватизованими об'єктами. [15]

    Перші реальні рішення у сфері приватизації прийняв уряд Ю.Єханурова лише наприкінці грудня 2005 р. 26 грудня 2005 р. були скасовані всі розпорядження попереднього уряду стосовно переліків об'єктів приватизації на 2005-2006 рр. Натомість були затверджені два нових переліки об'єктів, у яких визначалися приватизаційні завдання на 2006 р.:

    Перелік 1. "Господарські товариства та холдингові компанії, державні пакети акцій (частки) яких підлягають приватизації у 2006 році". До нього було включено 518 об'єктів серед яких групи Г – лише 25 об'єктів або 4,8%. Найбільшими з них є: Нікопольський південнотрубний завод, "Нафтохімік", Маріупольський завод важкого машинобудування, Тернопільський завод "Оріан", Машинобудівне виробниче об'єднання "Оріон" та ін.. За розмірами пакети акцій першого переліку розподілялися таким чином: до 25% – 43,5%, від 25 до 50% – 38,4%, більше 50% – 18,1%.

    Перелік 2. "Державні підприємства та відкриті акціонерні товариства, які підлягають підготовці до продажу в 2006 році". До нього включено 23 об'єкти, з них до групи Г належить лише один – Горлівський машинобудівний завод. [15]

    В підсумку можна сказати показники 2005 р. були значно нижчими показників 2004 р. У цілому за 2005 р. (табл. 4.3) було приватизовано 890 об'єктів, що становило від кількості 2004 р. лише 72,0%. Основну частину об’єктів приватизації становили: невеликі об'єкти групи А – 61,7% та об'єкти незавершеного будівництва, що належать до групи Д, – 26,3%. До того ж, порівняно з 2004 р. у 2005 р. їх частка у загальній кількості об'єктів зросла з 84% до 88%. У 2005 р. у приватизацію не потрапив жоден великий об'єкт, тим паче стратегічного значення. Середні підприємства, які належать до групи В, становили у загальній кількості приватизованих об’єктів лише 1,2%.

    У першому кварталі 2006 р. було продано 146 об'єктів, це перевищило показники  першого кварталу 2005 р. на 14,1%. Але  це не може бути ознакою більшої  ефективності приватизаційного процесу, оскільки у 2006 р. продавалися дрібні об'єкти. Середня вартість об'єкта у 2005 р. перевищила середню вартість об'єкта у 2006 р. в 2,6 рази. [15]

    З урахуванням повторного продажу "Криворіжсталі", 2005 р. щодо фінансів є найбільш вдалим за всі роки української приватизації. У бюджет надійшло 20,69 млрд. грн., що перевищило планові показники 2005 р. у 2,4 рази і фактичний рівень надходжень від приватизації в 2004 р. у 2,2 рази (табл. 4.4). Проте ординарний  процес приватизації приніс у бюджет усього близько 930 млн. грн., що становило лише 10,8% річного плану.