Предмет менеджменту та методи його пізнання

Об'єктами планування в  організації стають окремі підрозділи, що входять до неї, і окремі частини  процесу планування. Взаємозв'язок між підрозділами здійснюється на основі координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (відділ маркетингу, виробничий відділ, фінансовий відділ та ін.).

Єдиний напрям планової діяльності, спільність мети всіх елементів  організації стають можливими в межах вертикальної єдності підрозділів (єдність управлінської ієрархії, наприклад, організація загалом → виробничий підрозділ → цех → бригада) і їх інтеграції.

Координація планової діяльності окремих підрозділів виражається  в тому, що:

• діяльність кожної частини організації не можна планувати ефективно, якщо така діяльність не пов'язана з планами інших одиниць цього рівня;
• будь-які зміни в планах одного підрозділу повинні бути відображені в планах інших підрозділів.

Взаємозв'язок і одночасність — основні риси координації планування на підприємстві.

Інтеграція планової діяльності передбачає, що в організації  існує різноманітність відносно відособлених процесів планування та планів підрозділів, тобто різноманітність  підсистем планування, причому кожна з підсистем діє згідно загальної стратегії фірми, а кожен план є частиною плану вищого рівня — підрозділу й організації загалом.

Отже, всі плани, створені в організації, — не тільки сукупність, а й взаємопов'язана система.

Принцип участі тісно пов'язаний із принципом єдності й означає, що кожен член організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і функції. Іншими словами, процесом планування повинні займатися всі ті, хто в цьому зацікавлений (партисипатизм).

Звідси виникає запитання, які ж переваги отримують підприємці від реалізації принципу участі?

Кожен учасник організації  одержує обширнішу й об'єктивну  інформацію про саму організацію. Процес обміну внутрішньо фірмовою інформацією значно полегшується.

Крім того, особиста участь членів організації, зокрема рядових співробітників, у процесі планування призводить до того, що плани організації стають особистими планами працюючих, а участь у досягненні мети організації приносить задоволення основній частині працівників.

По-третє, застосування принципу участі сприяє тому, що працівники, займаючись плануванням, розвивають себе як особу. У них з'являються нові навички, нові знання, розширюється горизонт особистих можливостей, а значить, організація набуває додаткових ресурсів для вирішення майбутніх завдань.

По-четверте, планування участі об'єднує дві функції менеджменту, які часто вступають у суперечність, — оперативне керівництво і планування. Плани перестають бути чимось зовнішнім  для керівників, які самі залучаються  до їх складання.

Як організувати партисипативне планування? Якщо організація невелика, то система участі в процесі планування може бути заснована на безпосередніх контактах між керівництвом фірми, розробниками планів і співробітниками.

Практична участь колективів працівників у плануванні може бути організована в гуртках якості.

Принципи безперервності і гнучкості планування відображені у здійсненні безперервності й гнучкості процесу планування. Значимість безперервності планування полягає в тому, що цей процес на підприємствах повинен здійснюватися постійно в межах життєвих циклів проектів і виготовлюваних продуктів.

Процес планування має  бути безперервним унаслідок таких  важливих передумов:

• невизначеність зовнішнього середовища і наявність непередбачених змін вимагають постійного корегування очікувань фірми щодо зовнішніх умов і відповідного уточнення планів;
• змінюються не тільки передумови, а й уява фірми про свої внутрішні цінності і можливості. Якщо фірма не враховуватиме такі зміни, то запланований і отриманий результат може виявитися нікому не потрібним.

Безперервний процес планування дає змогу забезпечити  постійну участь працівників фірми  в плановій діяльності зі всіма спричиненими цим позитивними наслідками.

Поняття гнучкості пов'язане  з безперервністю планування, із можливістю міняти свою спрямованість у зв'язку з виникненням непередбачених обставин.

Для здійснення принципу гнучкості плани слід складати так, щоб у них можна було вносити  зміни, пов'язуючи їх із змінними внутрішніми  і зовнішніми умовами. Тому в плани, як правило, включають резерви.

Принцип точності. Всякий план повинен бути підготовлений  із таким рівнем точності, який усуває можливу невідомість. Тобто плани  повинні бути конкретизовані і деталізовані, залежно від зовнішніх і внутрішніх умов діяльності фірми.

Стратегічне, довгострокове  планування необхідно обумовлювати визначенням основної мети і найзагальніших напрямів діяльності, оскільки кількість  достовірної інформації про майбутнє незначна, а діапазон і швидкість  змін постійно зростають. У планах, розрахованих на короткі проміжки часу і для окремих підрозділів організації, конкретність і опрацьовування деталей обов'язкові.

Розробляючи бізнес-плани, необхідно враховувати Закон  України «Про державне прогнозування  та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» , нині єдиний основоположний документ із проблем прогнозування та програмування економічної і соціальної діяльності не тільки на рівні держави, а й регіонів та видів економічної діяльності. Тобто цим законом визначено систему прогнозів та планів (програм), яка складається з прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньостроковий (5 років) та короткостроковий (1 рік) період; Державної програми економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей районів та міст на короткостроковий період; прогнозів розвитку окремих галузей економіки (видів економічної діяльності) на середньостроковий період.

Унаслідок бізнес-планування склалась система планів нижчого  рівня, — такий план включає основні  показники діяльності, які повинні бути досягнуті до кінця планового періоду. Іншими словами, план — це набір документів для менеджерів, які описують роль, яку кожна частина організації повинна відігравати в процесі досягнення мети фірми.

Процес планування, розроблені плани і цілі, шляхи досягнення яких містять плани, відображають індивідуальні характеристики підприємства. Однак процес планування повинен здійснюватися з дотриманням загальних (тільки для планування) принципів.

У сучасній літературі з  менеджменту, і, зокрема, з проблем планування, є ряд повторюваних принципів, що висвітлюють окремі вимоги до процесу планування. Наприклад, об'єктивність, системність, комплексність, оптимальність, збалансованість, обґрунтованість.

Неважко помітити, що одні з них є головними, інші — другорядними. Так, комплексність і збалансованість є основною умовою системності, а об'єктивність і обґрунтованість досягаються оптимізацією. Дотримання цих принципів нічого нового не вносить у розкриття сутності процесу планування. Подібне явище свідчить про те, що бурхливий розвиток науки, яка останнім часом займається плануванням, залишається поки що мистецтвом управління. Науковість планування виявляється у використанні сучасних методів оптимізації планів, але не в усвідомленні природи, сутності й можливостей планування як процесу менеджменту. Ясно, що планування — це попереднє прийняття рішень про шляхи досягнення бажаного майбутнього. Однак менш ясні ті особливі риси, що виділяють його із загального процесу менеджменту. Для цього потрібні принципи, що можуть бути основою для прийняття правильних рішень у плануванні. Планові рішення спрямовані на поєднання параметрів усіх змінних організації (матеріальних, фінансових і людських ресурсів, технології, структур продукції) у їхніх можливих змінах, що відбуваються під впливом зовнішнього середовища.

Розглянуті нижче принципи, на нашу думку, відповідають цим умовам. Ці принципи також визначають правила  розробки всіх видів планів: стратегічних, тактичних, оперативних. Принципи, які  будуть розглянуті нижче, далеко не остаточні. Тому немає ніяких заперечень проти їхнього доповнення або розвитку. На практиці важко встановити "рамки" дії якогось принципу. Ми маємо справу із сумішшю, в якій при відповідному розгляді виявляється який-небудь конкретний принцип. Також складно провести аранжування послідовності їхнього розгляду. Тому при розгляді цих питань використаний довільний порядок їх розгляду.

Принцип системності. Цей  принцип є конкретним використанням  правил системного підходу в реалізації функції планування. Системність планування виявляється у двох аспектах:

• у розробленні планів для кожної змінної (елемента) організації як індивідуальної підсистеми і водночас — як цілісної системи. Досягнення цілі можливе лише при збалансованому функціонуванні всіх частин (змінних) організації. Наприклад, продуктово-ринкова стратегія не може бути ефективною, якщо вона розроблялася ізольовано без обліку стратегії маркетингу, конкурентної стратегії, стратегії капіталовкладень та ін. Тільки цілісний розгляд усіх стратегій дає змогу розробити стратегічний план організації;
• у наскрізному плануванні взаємозалежних показників: стратегічних, тактичних, оперативних показників.

Цей аспект процесу планування змінює підхід до розробки стратегії  організації. Сутність цього підходу  полягає у відкритості формулювання стратегії, при якій стратегія є прерогативою не тільки вузького кола лише керівництва, а й справою її безпосередніх виконавців.

Цей принцип визначає організацію  процесу планування і масштаби деталізації  планів.

Принцип ставлення до суспільства. Користь від планування для організації буде тільки в тому разі, якщо менеджери, відповідальні за розробку планів, зуміють відмовитися від звичного "погляду на прибуток", зверненого на традиційні види продукції і звичні ринки, на користь "погляду на суспільство", що визначатиме майбутні тенденції, небезпеки і нові можливості.

Традиційно в ринковій економіці  вважалося, що підприємства приносять  блага для суспільства, і їхні головні інтереси полягають в  одержанні прибутку. Ця омана призвела до того, що суспільство перестало миритися з волею підприємництва і різко збільшило число обмежень у діяльності організацій.

У цих умовах відносини організацій  із суспільством перестають бути другорядною  проблемою і перетворюються на одну з ключових. Отже, організації необхідно розробляти не лише традиційні стратегії (склад їх буде розглянутий далі), а й стратегії відносин із суспільством.

Стратегія відносин із суспільством повинна охоплювати три основних напрями: аналіз цілей, обмежень і зовнішнього  силового поля, у якому діє підприємство .

При плануванні організація  прагне до вибору найкращих правил гри на ринку. Однак погляди на її діяльність різних соціально-політичних груп, державних або суспільних інститутів (наприклад, товариство захисту споживачів) не збігаються з найкращими для неї правилами гри. Задача планування у цій ситуації полягає у виробленні таких напрямів діяльності, за яких найкращі умови якнайповніше збігалися б із можливими умовами.

Цей принцип зумовлює розробку стратегії організації, представленої  трьома компонентами:

• Найкращих умов діяльності.
• Прогнозів соціально можливих умов діяльності.
• Меж зближення можливих і найкращих умов діяльності.

Недотримання цього  принципу в процесі планування призведе до марності розробленої стратегії  для практичної діяльності організації, оскільки її неможливо буде реалізувати.

Принцип взаємозв'язку. Успішна  діяльність організації в конкурентному середовищі досить часто пов'язана зі зміною наборів видів діяльності. Багато організацій надають перевагу стратегії диверсифікованості виробництва. Досить розповсюдженою є діяльність організації в різних стратегічних зонах господарювання (СЗГ).

Планування діяльності організації, що працює в подібних умовах, має проводитися з урахуванням принципу взаємозв'язку.

Суттєвим є те, що розробка плану починається зі встановлення взаємозв'язку між СЗГ у межах  базової (у якій традиційно працює організація) сфери діяльності.

Таке ув'язування СЗГ  забезпечує синергізм . Взаємозалежне спільне планування видів діяльності і СЗГ забезпечує синергізм за рахунок використання того самого устаткування, загальної збутової мережі, дослідницьких і конструкторських підрозділів та ін.

Потенційне значення принципу взаємозв'язку полягає у  тому, що планування створює умови  для забезпечення більш (або не менш) високої рентабельності капіталовкладень при комбінації СЗГ, ніж у випадку  їхнього роздільного планування.

Принцип системності планування. "Планування — це один із найскладніших і нелегких видів розумової праці, доступних людині. Складність полягає в тому, що управління — це практична діяльність, а що і як робити, визначається до того, коли потрібно діяти.

Досягнення бажаного стану, забезпечуване плануванням, залежить від цілого набору взаємозалежних рішень. Це означає, що: