Предмет менеджменту та методи його пізнання

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «Україна» РАДОМИШЛЬСЬКИЙ ЛОКАЛЬНИЙ ЦЕНТР ДИСТАНЦІЙНОГО  НАВЧАННЯ

 

 

 

ШИФР____________

 

 

 

 

 

 

МОДУЛЬНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА № _1___

 

З дисципліни:« Менеджмент »

 

на  тему: «Предмет менеджменту та методи його пізнання.»

 

 

 

 

 

 

                                    Виконав: студент ІІ курсу

 

Спеціальність: 5.050104 «Фінанси»

                                      

                                         Флейшер Світлана Олегівна

 

 

                                                Викладач  Уваров_С.В__________

 

                                                Оцінка_______________________

 

                                                Дата_________________________

 

                                                 Підпис________________________

 

 

 

                                             Радомишль2012

 

 

ЗМІСТ:

 

 

ПРЕДМЕТ менеджменту  та методи його пізнання .

 

ПЛАН:

1. Вступ
2. Предмет менеджменту та методи його пізнання
3. Біхевіористська школа (К. Аджиріс , Р. Лайкерт , Д. Мак-Грегор , Ф. Герцберг , Л. Маслоу.)
4. Висновок
5. Список використаної літератури 

 

ВСТУП

Останнім часом в  побуті і в науковій літературі широке поширення набув термін «менеджмент», запозичений з англомовних джерел. Термін цей походить від англійського « manager », смисловому змісту якого більшою мірою відповідає поняття «керівник». Однак, це не зовсім точне визначення. Поняття управління з одного боку ширше, ніж поняття «менеджмент», а з іншого боку не повністю відображає зміст діяльності управителя. Так, управління має місце в технічних, кібернетичних і біологічних системах. Водій керує автомобілем, машиніст - електровозом, пілот - літаком, оператор - автоматичною лінією. Але нікому не прийде в голову називати когось із них менеджером. Отже , в діяльності менеджера є які - то функції, які не зводяться тільки до управління. Значить, менеджер виконує набагато більше роботи, ніж керуючий.

Менеджмент - це уміння домагатися поставлених цілей використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки  інших людей. Менеджмент - вид діяльності по керівництву іншими людьми в найрізноманітніших організаціях. Менеджмент це також область людського знання, що допомагає здійснити цю функцію.

Формуватися менеджмент як наука став вже давно. Адже якщо управління - це в якійсь мірі менеджмент, то з'явився він з того самого моменту, коли виникла організація людей, і вони стали разом прагнути до якої - то спільної мети. Набагато пізніше, в 30-і роки XX століття менеджмент з'явився як самостійна наукова дисципліна за кордоном. Вже тоді стало очевидно, що діяльність ця перетвориться на професію.

Зараз менеджери в  нашій країні вже мають деякі  знання з керівництва підприємствами і організаціями країни. Звичайно ж, їх знань ще не досить для того, щоб найбільш ефективно керувати, але розвиток подію показує, що в недалекому майбутньому нове покоління прийде на зміну вже існуючого і зможе відновити економіку країни на належному рівні.

У світі повсюдно існують  великі корпорації, банки. Від них залежать не лише уряду, а й усі люди. А значить, рішення менеджерів, подібно рішенням державних діячів, можуть визначати долі мільйонів людей, держав і цілих регіонів.

Тепер слід докладно зупинитися на таких питаннях, як предмет і  методи, використовувані в менеджменті, а також наука і мистецтво в менеджменті.

Предмет менеджменту  та методи його пізнання

 

Менеджмент - це самостійна наука, яка має методичні основи, свій предмет і метод.

Менеджменту притаманні категорії і наукові поняття, які відображують сутність тільки управлінської  праці.

До них відносяться:

• об'єкт управління - люди, техніка і технології, організація та інші;
• суб'єкт управління - особистість або кібернетичне обладнання; організація - сфера діяльності менеджера;
• функції менеджменту - планування, координація, мотивація і контроль;
• стиль управління та інше.

Науковцями в ході досліджень управлінських проблем  були відкриті і обґрунтовані об'єктивні  закони життєдіяльності організацій  і закономірності, характерні для  управлінської праці. Серед них  закони пропорційності і планомірності, адміністративної ємкості, ритму праці, спеціалізації та інтеграції управління, необхідної і достатньої централізації, демократизації, закон часу та ін.

В менеджменті як в  науці визначилися відповідні напрями:

• методологічні основи наукового управління;
• організаційні та управлінські структури;
• функції управління;
• процес управління, кадровий менеджмент;
• стратегічний та інноваційний менеджмент;
• управління інтеграційними процесами міжнародної економіки.

Менеджмент як практика управління охоплює весь процес виробництва і обміну продукції, включає управління виробництвом, маркетингом, фінансовою діяльністю, кадрами, обліком, а також контроль і аналіз господарської діяльності. Ці питання складають предмет учбових дисциплін по менеджменту, входять в учбові програми, що підтверджує прямий зв'язок теорії і практики.

Предмет менеджменту як науки управління охоплює дослідження законів і закономірностей життєдіяльності організацій, організаційні, управлінські та між особові відносини між працюючими в процесі виробництва.

Об'єкт менеджменту - це окремі трудові колективи і підприємці, які діють у формі підприємств, об'єднань, асоціацій, компаній, товариств тощо.

Складність явищ, що вивчається в менеджменті, передбачає використання діалектичного підходу, який дозволяє розглядати управлінські проблеми в їх постійному взаємозв'язку, русі і розвитку. Таким чином, всі явища вивчаються від простого до складного, від нижчого до вищого, від конкретного до абстрактного, від старого до нового. Основу досліджень в менеджменті складає діяльність людини, будь то керівника або виконавця (спеціаліста).

Метод менеджменту - це науковий засіб цілеспрямованого впливу на поведінку людини в організації або на трудовий колектив з метою досягнення поставлених цілей.

Таким чином, складність поведінки працівника в колективі, передбачає використання різних методів, основою яких є конкретно-історичний, плановий, оптимізаційний, структурно-функціональний, системного аналізу та експериментальний, а також спеціальні методи соціальної психології, індукції, дедукції, аналізу і синтезу, порівняння, міркування, інтуїції. Особливо важливими в менеджменті є метод системного аналізу який дає можливість застосовувати на практиці математичні моделі, та метод експерименту, який застерігає керівні кадри від широкомасштабних помилок і прорахунків, що неодноразово можна спостерігати навіть на державному рівні (поспішне реформування і приватизація підприємств, необдумане тестування випускників шкіл та інше).

Перелічені методи використовуються не тільки в менеджменті, вони є характерними для економічної теорії, яка формуючи світогляд керівників і спеціалістів у виробничому процесі, виступає методологічною основою менеджменту.

Біхевіористська школа (К. Аджиріс , Р. Лайкерт , Д. Мак-Грегор , Ф. Герцберг , Л. Маслоу.)

Розвиток теорії менеджменту, як й інших наук, відбувався шляхом еволюції. Більшість економістів світу поділяють розвиток її на декілька фаз, зокрема: перед фазу, наукового управління, класичної школи, руху за гуманні стосунки, школу поведінських наук, сучасну фазу тощо.

Школа людських відносин і поведінських наук, засновниками якої є Е.Мейо, М.Фоллєт, Д. Мак-Грегор та ін., і яку слід характеризувати  як менеджмент людських ресурсів бо представники цієї школи перенесли центр уваги  в управлінні з його задач на його сприйняття людиною і тому вона базується на досягненнях наук про людську поведінку, тобто на соціології і психології.

Особливістю теорії менеджменту  в період перед фази є перехід до ієрархічно-пірамідальної побудови організацій та застосування менеджерами в управлінні, переважно, авторитарного стилю керівництва.

Головним у теорії періоду фази розвитку школи поведінських наук (біхевіористської школи), за твердженнями американського економіста Ф. Герцберга, є надання допомоги менеджером підлеглому в усвідомленні ним своїх власних можливостей для самовиявлення у процесі праці.

У сучасній фазі розвитку теорії менеджменту характерним  є розробка моделей управлінських  рішень залежно від тих чи інших  ситуацій. За допомогою побудови сучасних управлінських моделей відбувається скорочення кількості впливових змінних величин після оцінки суттєвості впливу їх на кінцевий результат. Таким чином, залишаються найбільш впливові змінні складові, що дає менеджерам змогу об’єктивно описати кожну змінну зокрема, а також порівняти їх вплив між собою.

В 50-ті роки від хід  від школи людських стосунків  і створення нового напряму, який дістав назву школи поведінських наук (біхевіористської школи). Представниками цієї школи є К. Арджиріс, Р. Лайнкерт, Д. Мак-Грегор, Ф. Герцберг. Якщо прихильники школи людських стосунків зосередилися па проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то представники поведінської школи намагалися падати допомогу працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей для самовиявлення в про цесі праці. Виходячи і цього, будувалися концепції школи поведінських наук відносно управління організаціями підвищення ефективності використання людських ресурсів.

Поведінкові науки займалися  в основному методами налагодження міжособистісних відносин з метою  найбільш повного й результативного використання кожного працівника відповідно до його потенціалу (у деякому розумінні - психологічний тейлоризм). Таким чином, у центрі уваги двох зазначених шкіл виявилася вже людина в аспекті свого поводження й міжособистісних відносин в організації. В основі методології цих шкіл лежить біхевіористський підхід до людини (картина по ланцюжку: мотив - стимул - реакція).

У 60-ті роки поведінський підхід став надзвичайно популярним і охопив майже всю сферу управління в економічно розвинених країнах. Як і попередні школи, прихильники школи поведінських наук вважали, що вони знайшли найбільш ефективний шлях розв'язання проблем успішного управління «від ефективності працівника — до ефективності організації».

Теоретичні дослідження  такого напряму у нашій країні практично не провадилися. Більшість праць у цьому напрямі присвячена кришці теорії як засобу експлуатації трудящих Школа поведінкових наук зосередила свою увагу насамперед на методах налагодження міжособистісних відносин. Цей підхід прагне більшою мірою надати допомогу працівникові в усвідомленні своїх власних можливостей. Основною метою школи поведінкових наук було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності людських ресурсів, повного використання потенціалу кожного працівника.

Серед найбільш великих  фігур більш пізнього періоду  поведінкового напрямку (з 1950 р. по теперішній час) такі вчені, як К. Арджиріс, Р. Лайкерт, Д. Мак-Грегор, Ф. Герцберг. Ці й інші дослідники вивчали різні аспекти  соціальної взаємодії, мотивації, характеру влади й авторитету, лідерства, організаційної структури, комунікації в організаціях, зміни змісту роботи і якості трудового життя.

Новий підхід прагнув  більшою мірою надати допомогу працівникові в усвідомленні власних можливостей  на основі застосування концепцій поведінкових наук до побудови й керування організаціями. Основною метою школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів. Головний постулат полягав у тому, що правильне застосування науки про поводження завжди буде сприяти підвищенню ефективності й працівника, і організації. Однак у деяких ситуаціях даний підхід виявлявся неспроможним.

Принципи планування, їх сутність та застосування на практиці.

Принципи планування визначають характер і зміст економічної діяльності в організації. Правильне дотримання принципів планування створює передумови для ефективної підприємницької роботи і зменшує можливість негативних результатів. А. Файоль визначив чотири основні принципи планування, назвавши їх загальними рисами хорошої програми дій. Це єдність, безперервність, гнучкість і точність. А. Ансофф обґрунтував ще один визначальний принцип планування — принцип участі.

Принцип єдності передбачає, що планування в організації повинне мати системний характер.

У цьому випадку поняття  «система» означає:

• існування сукупності елементів;
• взаємозв'язок між ними;
• наявність єдиного напряму розвитку елементів системи поведінки, орієнтованої на спільну мету бізнесу.

Як основні складові системи можуть бути виражені у внутрішньо фірмовому плануванні? Їх можна описати, використовуючи категорії «координація» та «інтеграція».