Планування та прогнозування на підприємстві

     Ще  однією особливістю планування собівартості й прибутку в сучасних умовах є  необхідність обліку високих темпів інфляції.  У ціну виробу варто закладати витрати з урахуванням прогнозованих темпів інфляції, щоб виторгу від реалізації було досить для витрат на наступний відтворювальний цикл. Наприклад, якщо фактичні витрати на матеріали склали 70 грошових одиниць, а тривалість виробничого циклу - 10-11 міс., те при інфляції 100% у рік для закупівлі матеріалів на наступний виріб буде потрібно більше 140 грошових одиниць. У цьому випадку багато керівників при встановленні цін виходять із помилкової посилки компенсації фактично понесених витрат на виробництво виробів (надання послуг), у результаті чого отриманого прибутку не вистачає навіть для поповнення оборотних коштів. Вищевикладене не означає, що планування системи заходів щодо зниження собівартості продукції зжило себе. досягнення, що були раніше, у даній області повинні бути не тільки збережені, але й збільшені[10]. 

 

2.2. Оптимізація  виробничої програми підприємства

 в  умовах ринкових відносин

     Сучасні умови господарювання, що характеризуються поворотом економіки країни на ринкові відносини, жадають від підприємств оперативного реагування на зміну попиту, підпорядкування виробництва потребам ринку[7]. Необхідність реалізації пов'язаних із цим проблем вимагає рішення комплексу завдань, основний серед яких є формування раціонального набору випускається продукції, що рішення даного завдання містить у собі:

* Розробку  стратегічних рішень

     При розробці даних рішень застосовуються якісні методи, спрямовані на формування господарського портфеля, під яким розуміється сукупність окремих напрямків діяльності й продукції підприємства. До числа таких методів ставляться широко відомі стратегічні матриці (матриця Бостонської консультативної групи, матриця «Дженерал-Элементрик-Маккінзі», а також ряд інших моделей).

* Розробку оперативно-тактичних рішень

     При розробці даних рішень застосовуються, як правило, кількісні методи, спрямовані на оптимізацію виробничої програми підприємства в рамках тих напрямків  і видів діяльності, які обрані на етапі розробки стратегічних рішень.

     У справжній статті розглядається  рішення завдання по оптимізації  виробничої програми підприємства, що складає в знаходженні раціонального  сполучення цін і обсягів реалізації продукції. Даний процес займає одне із центральних місць у системі  керування виробництвом, оскільки від нього прямо залежать кінцеві результати діяльності підприємства.

     Загальноприйнятим критерієм оптимальності при  формуванні виробничої програми підприємства є максимум прибутку від реалізації продукції.  Процес визначення оптимальних  цін і обсягів реалізації знаходить своє відбиття, насамперед, у зміні ваги окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва. Критерієм зміни питомої ваги окремих видів продукції є показник рентабельності продукції. При цьому вважається, що підвищення в загальному обсязі реалізації питомої ваги більше високорентабельних виробів забезпечує й найбільший розмір прибутку.

     Але чи завжди існує пряма залежність між рентабельністю продукції й  прибутком від її реалізації? Інакше кажучи, чи досягається програмою випуску, що забезпечує максимальний прибуток, адекватний максимізація ефективності виробництва, відбиваної показником рентабельності продукції?

     Для аналізу погодженості зазначених вище критеріїв необхідно побудувати на кожний аналізований вид продукції  функцію попиту й витрат, по яких, у свою чергу, визначається функція прибутку й функція рентабельності продукції.

     З метою рішення зазначеного завдання як об'єкт дослідження було взято  одне із промислових підприємств  м. Благовєщенська[6].

     У ході проведеного дослідження для ряду виробів, що випускаються підприємством, була виявлена функція попиту виду:

     Р = а0 + а1V,    (1)

де Р - ціна продукції, руб.;

V - обсяг  реалізації в натуральному вираженні,  шт.;

а0, а1 - постійні коефіцієнти, значення яких визначаються за допомогою математичних методів.

     З використанням методу найменших  квадратів була виявлена функція  витрат виду:

З = в0 + в1V,    (2)

де З - загальні витрати, руб.;

в0 - рівень постійних витрат;

в1 - рівень змінних витрат на одиницю продукції.

     Використовуючи вираження (1) і (2), можна побудувати функцію прибутку:

П = V(а0 + а1V) — в0 — в1V    (3)

і функцію  рентабельності продукції:

R = [(V(а0 + а1V) — в0 — в1V)/(в0 + в1V)] x 100%    (4)

     Взявши  першу похідну функції прибутку (3) і дорівнявши її до нуля, знаходимо, що вона досягає свого максимуму при обсязі реалізації продукції, рівному:

Vп = —  (а0 — в1)/2а1    (5)

     Взявши  першу похідну функції рентабельності продукції (4) і дорівнявши її до нуля, знаходимо, що вона досягає свого  максимуму при обсязі реалізації продукції, рівному можна довести, що й у цьому випадку функція прибутку й рентабельності продукції мають максимуми при різних обсягах реалізації продукції[10].

     Як  відомо, чинність впливу операційного важеля визначають відношенням валової  маржі (різниця між прибутком від реалізації й змінних витрат) до прибутку. В економічній літературі відзначається, що цей показник указує на ступінь підприємницького ризику, пов'язаного з даним підприємством: чим більше чинність впливу операційного важеля, тим більше підприємницький ризик.  Легко доводиться, що якщо функція прибутку підприємства й чинності впливу операційного важеля N мають екстремуми, то ці екстремуми досягаються при однакових обсягах реалізації продукції.

     Вищевикладене дозволяє зробити важливий висновок: виробнича програма підприємства, що забезпечує максимальний прибуток від реалізації продукції, приводить до мінімізації підприємницького ризику, пов'язаного з діяльністю даного підприємства, але не забезпечує максимально можливої ефективності виробництва.

     Таким чином, у процесі оптимізації  структури випускається продукції, що, підприємство зіштовхується з  фундаментальним протиріччям, дилемою: або виробнича програма забезпечує максимальний прибуток, або максимальну  рентабельність продукції. У такій  постановці вибір оптимальної структури випуску носить багатокритеріальний характер. Оптимальна з погляду ефекту структура випускається продукції, що, досягається при орієнтації на прибуток від реалізації продукції, або чинність впливу операційного важеля, а оптимальна з погляду ефективності - при орієнтації на рентабельність продукція[7].

     Таким чином, виробнича програма призначена для надання зведеного плану  основного й допоміжного виробництва  по підрозділах. Виробнича програма розраховується з урахуванням ранжирування попиту клієнтів і сторонніх споживачів, ранжирування пропозиції постачальників і усунення дефіциту сировини й матеріалів, визначення величини передбачуваних і нормованих складських запасів, виробничих потужностей з урахуванням зупинок виробництва, а також внутрішньої потреби підприємства в напівфабрикатах і продуктах допоміжного виробництва. 
ВИСНОВОК ДО ТЕОРЕТИЧНОЇ ЧАСТИНИ

     Прогнозування - розробка планів по досягненню стратегічних цілей підприємства.

     Планування - процес формування цілей, визначення пріоритетів, коштів і методів їхнього досягнення.

     Планування  й прогнозування в умовах економічного ринку являє собою набір дій  і рішень, початих керівництвом, які ведуть до розробки специфічних  стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягти своїх цілей.

     Процес  планування й прогнозування є  інструментом, що допомагає в прийнятті  управлінських рішень. Їхнє завдання - забезпечити нововведення й зміни  в організації в достатньому  ступені. Точніше кажучи, процес планування є тим парасолькою, під яким укриваються всі управлінські функції.

     Планування  й прогнозування на підприємстві повинне обґрунтовуватися великими дослідженнями й фактичними даними.

     Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу, фірма повинна  постійно займатися збором і аналізом величезної кількості інформації про галузь, ринок, конкуренції й інших факторах. Планування надає фірмі визначеність, індивідуальність, що дозволяє їй залучати певні типи працівників, і, у той же час, не залучати працівників інших типів. Цей план відкриває перспективу для організації, що направляє її співробітників, залучає нових працівників і допомагає продавати вироби або послуги.

     Нарешті, планування повинне бути розроблене так, щоб не тільки залишатися цілісним протягом тривалих періодів часу, але й бути досить гнучким, щоб при необхідності можна було здійснити його модифікацію й переорієнтацію.

 

3. ПРАКТИЧНА  ЧАСТИНА

(варіант  № 6)

      3.1. Розрахунок базових даних по підприємству

      Підприємство  виробляє три види продукції: «А», «Б», «В». Обсяг виробництва продукції в базовому році в натуральному виразі, її ціна та собівартість приведені в табл. 3.1. 

                                                                           Таблиця 3.1.

 

     Виробництво впродовж року = Виробництво впродовж місяця × 12 (шт.)

     Прибуток  з одиниці = Ціна виробу – Собівартість виробу  (тис. грн.)

     Рентабельність = (Прибуток з одиниці/ Собівартість виробу) × 100%  (%)

     Найбільш  рентабельний виріб А.

     Прибуток  в цілому, тис. грн.. = Виробництво  впродовж року × Прибуток з одиниці ( тис. грн.)

     ∑ Прибутку: 8250+33000+66300 = 107550 (тис. грн.)

      Керівництво підприємства дає завдання менеджеру  забезпечити максимальний приріст  прибутку.

 

3.2. Розрахунок прибутку за прогнозом маркетологів

   Виходячи  з даних попиту на продукцію підприємства за табл. 3.2.  

    Таблиця 3.2.

Прогнозна зміна попиту на продукцію підприємства на наступні три роки

 
 

     Розрахунок  прибутку у плановому році            

     Таблиця 3.3.