Планування та прогнозування на підприємстві

1) Кінцеві  (перемога в конкурентній боротьбі, збільшення частки підприємства  на ринку);

2) Вищі (одержання прибутку, зростання прибутку й рентабельності, збільшення обсягу послуг);

3) Проміжні (збільшення пропускної здатності  ресторану);

4) Підцілі  (збільшення кількості послуг).

     По  можливості виміру цілей підрозділяються  на економічні, кількісні, якісні й  стратегічні.

     До  економічного ставляться: обсяг послуг, прибуток і рентабельність, ліквідність, структура капіталу й т.д. Кількісні тісно пов'язані з економічними.

     Якісні  цілі підприємства - це рівень обслуговування, рівень сервісу, відповідність світовим стандартам.

     Основні стратегічні цілі підприємства в умовах ринкової економіки можна сформулювати так:

a. Завоювання  й розширення частки ринку,  на якому працює підприємство;

b. Зростання  прибутку на вкладений капітал;

c. Завоювання  довіри клієнтів;

d. Ефективність  функціонування.

     Цілі  підприємства повинні володіти рядом характеристик, які іноді називають критеріями якості поставлених цілей. До числа основних характеристик цілей ставляться:

• конкретність і вимірність. Виражаючи цілі в чітких вимірних формах, керівництво створює базу для прийняття рішень і оцінки ходу робіт;

• межі планування. Виділяють довгострокові (більше 5 років), середньострокові (від 1 року до 5 років) і короткострокові (звичайно в межах року) цілі. Чим вужча межа планування, тим конкретніше повинна бути виражена ціль;

• досяжність. Цілі встановлюють так, щоб вони не перевищували можливості підприємства. Встановлення недосяжних цілей блокує прагнення працівників до успіху й знижує мотивацію праці;

• несуперечність. Дії й рішення, необхідні для досягнення однієї цілі, не повинні заважати досягненню інших[4]. 

1.3. Етапи,  принципи й види планування

     Процес  планування проходить ряд етапів, по В. Хойєру їх чотирьох:

I. Розробка  загальних цілей;

II. Визначення  конкретних, деталізованих цілей  на заданий (порівняно короткий) період часу;

III. Визначення  шляхів і засобів досягнення  цілей;

IV. Контроль  за досягненням поставлених цілей,  шляхом зіставлення планових  показників з фактичними.

     Процес  планування може бути розширений до шести  етапів, до вищевказаного додається: аналіз ситуації й планування реалізації.

Багато  авторів вважають, що варто виділяти формулювання проблеми як перший етап планування.

     Принципи  планування підприємство може вибирати самостійно.

     До  основних принципів планування відноситься  наступне:

· Гнучкість  – реакція на змінення умов, яка проявляється наданню планам здібності змінювати свій напрям з ціллю протидіяти можливому або дійсному зменшенню ефективності функціонуванню економічного об’єкта - це означає, що підприємство повинне мати деякий запас міцності, деякий резерв(грошовий, виробничої потужності, площі).

· Неперервність  передбачає, що планування повинне  здійснюватись безперервно в  рамках установленого циклу; таке планування дозволяє впроваджувати в процес розробки плану робітників підприємства.

· Холізм – об’єднує два напрямки координації ти інтеграції. Принцип координації встановлює, що діяльність любої частини організації не можна планувати ефективно, якщо робити це незалежно від решти одиниць даного рівня. Принцип інтеграції передбачає, що в організації існує різноманіття відносин відокремлених підрозділів зі своїми власними планами, але кожна з пісистем повинна працювати віходячи з загальних стратегій розвитку підприємства і його план повинен бути частиною плану підрозділу більш високого рівня. Виходячи з цього,  відповідно принципу холізму,  чим більше елементів та рівнів у системі, тим вигідніше планувати одночасно й у взаємозалежності.

· Оптимальність  – вибір з альтернативних варіантів  розвитку такого, який забезпечить  максимальну ефективність функціонування підприємства.

· Комплексність  – взаємозв’язок, взаємозалежність всіх елементів системи планування.

· Ціленаправленість – розробка планів для досягнення назначених цілей.

· Точність передбачає, що плани повинні бути конкретизовані і виражені деталі в такій степені, в якій це необхідно для успішної реалізації плану і в якій дозволяються внутрішні можливості[2].

     Існують інші принципи планування. Процес планування повинен бути зустрічним, тобто «  зверху долілиць» і «знизу нагору», коли задіяні всі ланки керування: від керівництва до структурних підрозділів.

     Розрізняють види планування по наступних ознаках:

I. По  рівнях: планування на макрорівні, мікрорівні, мезоуровні;

II. По  характеру: індикативне, директивне, регулятивне, рівноважне.

     Індикативне планування - це система, що опирається на виявлення бажаних цілей, а не на накази для їхнього досягнення.

     Директивне  укладається в тім, що плани доводять до виконавців і носять обов'язковий  характер.

     При регулятивному планування держава  може брати на себе регулювання деяких параметрів (регулювання цін, тарифів).

     При рівноважному плануванні план повинен  бути збалансований за всіма показниками.

III. По  ступені охоплення: загальне планування, часткове;

IV. По  тривалості тимчасового інтервалу:  довгострокове, короткострокове, середньострокове.

     На  сучасному етапі розвитку довгострокове  планування перетворюється в стратегічне.

     Завданням стратегічного планування є вироблення стратегії, що дозволяє впоратися з  небезпеками й використовувати  виникаючі нові можливості[1].

     Процес  стратегічного планування складається  з 6 взаємозалежних етапів.

1) Визначення  місії підприємства;

2) Формулювання  цілей;

3) Оцінка  й аналіз зовнішнього середовища;

4) Оцінка  й аналіз внутрішнього середовища;

5) Розробка  й аналіз стратегічних альтернатив;

6) Вибір  стратегій з наявних альтернатив[3].

     Місію підприємства варто відрізняти від  цілі. Ціль має кількісне конкретне  вираження. Місія - основна, загальна ціль організації, чітко виражена причина  існування підприємства.

     Зміст місії кожне підприємство визначає вільно, гнучко й творчо підходячи до процесу її розробки.

     Місія деталізує статус підприємства й  забезпечує орієнтири для вироблення цілей і стратегій на різних організаційних рівнях[4].

     Основні компоненти місії:

1. Продукти або послуги, які провадить підприємство, тобто коло потреб, що задовольняються.

2. Категорії цільових груп споживачів.

3. Застосовувані управлінські технології й функції, тобто спосіб задоволення потреб споживачів.

4. Конкурентні переваги.

5. Філософія бізнесу.

Табл. 1.1. Характеристика основних компонентів,

що визначають зміст місії організації

 
 

     У сучасній літературі широко висвітлюються  підходи до формування комплексу цілей. Можна позначити наступні напрямки:

· Положення  та доля підприємства на ринку

· Праця  з клієнтами

· Ефективність

· Управляючі та організаційні аспекти

· Соціальна  відповідальність

· Інновації.

     Кажучи  про планування цілей, не можна обійти той факт, що більшості керівників хотілося б досягти відразу подвійного результату: дістати максимальний прибуток і зайняти міцне положення на ринку. Ці цілі не комплементарні - досягнення однієї нітрохи не полегшує наближення до останньої.  Для першої більше підходить стратегія первісного нагромадження капіталу з усіма її моральними поступками, для другої - стратегія довгострокової присутності на ринку. Застосування відразу двох в одній фірмі провокує хаос, тому що кожне рішення вимагає індивідуального підбора стандартів, у людини аналогічне поводження звичайно називають роздвоєнням особистості. Однак підприємство має більші адаптаційні можливості, і може сполучити протилежні цілі, якщо не буде намагатися неодмінно змішати їх.

     У стратегічному плануванні необхідно приділяти увагу аналізу зовнішнього середовища. Це дають підприємству час для прогнозування можливостей, складання плану на випадок непередбачених обставин, розробки системи раннього попередження на випадок можливих проблем і на розробку стратегій, які можуть перетворити колишні проблеми у вигідні можливості. Проблеми й можливості, з якими зіштовхується підприємство, звичайно виділяють у сім областей: економіка, політика, ринок, технологія, конкуренція, міжнародне поводження й соціальне поводження[2].

     Аналіз  факторів зовнішнього середовища, правильне  й повне подання про сильні й слабкі сторони підприємства дозволяють скласти прогноз збуту, що є основою  всього внутріфірмового планування.

     Тактичне  планування являє собою конкретизацію стратегічного. Воно покликано направляти поточну діяльність фірми на досягнення стратегічних цілей, вибирати оптимальні шляхи для їхнього досягнення, забезпечувати погоджену роботу структурних підрозділів.

     Основними завданнями тактичного планування є:

* визначення конкретних дій, які варто почати для досягнення стратегічних цілей;