Пенсійне забезпечення в Україні та напрямки його реформування

    У 1981 р. південноамериканська країна Чилі дозволила перемістити всі внески із солідарної системи до систем повного обов'язкового та добровільного інвестування. Заощадження людей почали накопичуватися на особистих рахунках та інвестуватися у цінні папери на ринку капіталу.

    Згодом  деякі південноамериканські сусіди Чилі (наприклад, Перу - 1993 року, Аргентина та Колумбія - 1994-го, Уругвай - 1996-го, Болівія та Мексика - 1997 року), а потім чимало інших країн провели подібні реформи й скасували або зменшили роль своїх солідарних систем. Стоячи перед викликами глобалізації, проблемами старіння населення та високого рівня безробіття, які разом зумовлюють фінансовий тягар на солідарну систему, багато країн запровадили обов'язкове страхування. До такого кроку вдалися деякі заможні демократії: наприклад, Данія - у 1983 році, Швейцарія, Нідерланди - у 1985-му, Велика Британія -у 1988-му, Австралія - у 1991 -му, Швеція - у 1996 р., а також ряд посткомуністичних держав: Казахстан, Угорщина -у 1998 р., Польща - у 1999-му, Латвія -у 2001-му, Хорватія, Естонія, Росія - у 2002 р. Більшість із них створили комбіновану модель, засновану на солідарній системі та рівнях фінансування/інвестування.

    Однак не всі країни задоволені ідеєю замінити солідарну систему на обов'язкове фінансування/інвестування. Україна теж не змінила своє бачення на ці зміни і обрала для себе солідарну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Без сумніву, ефективна солідарна система має чималі переваги, чим пояснюються її тверді позиції в континентальній Європі та країнах зі змішаною системою. Навіть старіння населення не послаблює солідарної системи - ефективним, хоч і не дуже популярним, рішенням може бути підвищення пенсійного віку. Перехід від солідарної системи до обов'язкового фінансування/інвестування потребує величезних витрат державного бюджету. Через це багато країн таких як: Німеччина, Італія, Франція, Австрія, Іспанія, Чехія та Словенія концентрують увагу на вдосконаленні своїх солідарних систем і підтримці схем добровільного фінансування/інвестування, а не розробленні системи обов'язкового фінансування/інвестування.

    Реформуючи  солідарні системи, деякі країни, наприклад Швеція, Німеччина, Італія або Польща, запровадили систему «умовно визначеного внеску». Принцип її дії - коли нинішні працівники сплачують за теперішніх пенсіонерів - залишається таким самим. Однак умовно визначеному внеску притаманні дві нові особливості: 1) кожна особа має власний умовний рахунок, де впродовж усього життя фіксуються надходження та відплив грошей, 2) пенсію розраховують як суму залишку на рахунку на час, обраний для виходу на пенсію, поділену на оцінку середньої тривалості життя для особи такого віку, що означає: пенсія головнимчином залежить від внесків, сплачених упродовж загального робочого стажу.

    Реформування  пенсійної системи в країнах  Центральної Європи стартувало в кінці 90-х років. Угорщина (1998), Польща (1999) та Словаччина (2004) провели основні реформи, що передбачають роздержавлення національних пенсійних систем. Вони були частково замінені системами фінансування/інвестування особистих заощаджувальних рахунків, якими управляють комерційні структури. В Угорщині пенсійна реформа залишила державну солідарну систему майже без змін - із надлишковим перерозподілом грошей і відсутністю обліку особистих внесків. Польща запровадила систему умовних рахунків, де пенсійні виплати відображатимуть особисті внески майже в лінійний спосіб. Словаччина обрала схожий підхід, хоч і без запровадження умовних рахунків. Вона також розробила комбіновану систему, але порівняно з деякими іншими посткомуністичними країнами прогресивніше рухається до системи обов'язкового фінансування/інвестування. Натомість у Чехії та Словенії уряди вирішили реформувати свої нинішні державні солідарні системи без приватизації. Водночас вони заохочували громадян для виходу на пенсію заощаджувати гроші на добровільній основі в приватних пенсійних фондах.

      Отже, пенсійні системи удосконалюються практично в усьому світі, і в першу чергу в країнах з високорозвиненими суспільними відносинами. Це зумовлено тенденціями старіння населення. Тому, крім підвищення пенсійного віку, запроваджуються інші, побудовані на принципово нових засадах, системи пенсійного забезпечення, які розосереджують ризики і послаблюють їхній вплив.  

3.2. Напрями та завдання  пенсійної реформи  в Україні та  шляхи їх удосконалення.

      Нова  пенсійна система, яка регулюється двома базовими законами - “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” і “Про недержавне пенсійне забезпечення”, - в Україні працює понад два роки.

       Передбачений цими законами шлях  реформування пенсійної системи  є логічним продовженням та складовою частиною економічних реформ в країні, послідовною реалізацією раніше прийнятих рішень і відповідає вимогам Конституції України, положень Концепції соціального забезпечення населення України, яка схвалена Верховною Радою України 21 грудня 1993 року, основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, Указу Президента України “Про Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні” [9].

      Цими  документами встановлено основні  завдання та цілі пенсійної реформи, а саме:

• підвищити рівень життя пенсіонерів;
• встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу;
• забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;
• заохотити громадян до заощадження коштів на старість;
• створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

      Метою реформування пенсійної системи є забезпечення належного рівня життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості, гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному зростанню.

     Враховуючи  соціально-економічні та політичні  реалії в Україні, Уряд пропонує шлях поступового запровадження трирівневої  пенсійної системи(Дод.4):

     Рівень 1 – солідарна система;

     Рівень 2 – загальнообов‘язкова накопичувальна система;

     Рівень 3 -  добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.

1. Реформування солідарної системи - сутність реформування солідарної системи полягає у забезпеченні, з одного боку, базових принципів соціальної рівності, однакового для всіх захисту від бідності у похилому віці, поступового підвищення розмірів пенсій відповідно до державних соціальних гарантій, а з іншого - у ліквідації соціальних відмінностей, пільг та привілеїв. За таких умов солідарна система зможе забезпечити мінімальний достаток на старість усім, хто працював.

Обов'язковою  умовою гарантованого і ефективного  виконання солідарною системою своїх  функцій є усунення об'єктивних і  суб'єктивних чинників, накопичених  за час її існування. З цією метою необхідно:

* Забезпечити обов'язковість державного пенсійного страхування всіх без винятку працюючих громадян і поступово перейти до паритетної сплати пенсійних внесків - порівну роботодавцями та найманими працівниками. За тих, хто не працює з поважних причин (здійснює догляд за малолітніми дітьми, інвалідами, проходить військову службу), внески мають сплачуватися з коштів Державного бюджету.

* Встановити порядок визначення пенсій виключно на основі персоніфікованого обліку пенсійних внесків. До стажу, що дає право на пенсію, мають зараховуватись тільки ті періоди, за які сплачено обов'язкові пенсійні внески. Трудовий внесок і пенсія громадян повинні обчислюватися на основі персоніфікованого обліку за весь період трудової діяльності. Для осіб, які не працювали і не сплачували пенсійних внесків, слід зберегти соціальні виплати з коштів Державного та місцевих бюджетів, а не за рахунок пенсійних заощаджень працюючих громадян.

* Пенсії мають обчислюватися лише з тієї суми доходу, з якої сплачені внески. Обмеження максимальної суми доходу, з якої сплачуються внески, необхідно щорічно коригувати з урахуванням динаміки середньої заробітної плати.

Вдосконалити  механізм фінансування дострокових  пенсій та їх призначення. Дострокові пенсії повинні фінансуватися за рахунок роботодавців, що заохочуватиме їх до запровадження нових технологій, поліпшення умов та охорони праці, зменшення чисельності працюючих у шкідливих умовах.

* Запровадити сплату єдиного страхового внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, доручивши це Пенсійному фонду. В результаті можна буде уникнути зростання навантаження на фонд заробітної плати, дублювання функцій різними фондами соціального страхування та зменшити адміністративні видатки.

* Передбачити економічні стимули для пізнішого виходу людей на пенсію шляхом прогресивного підвищення розміру пенсії за кожний рік роботи після досягнення пенсійного віку.

     Отже, одним з напрямів інтенсивної  реалізації заходів що до реформування державної солідарної системи пенсійного забезпечення в Україні є  розбудова системи персоніфікованого обліку відомостей  про застрахованих осіб.

     Персоніфікований  облік, як базова платформа для перебудови пенсійної системи на принципи пенсійного страхування, створюється на підставі новітніх інформаційних технологій і полягає в зборі, обробці, систематизації і збереженні передбачених законодавством про пенсійне  забезпечення відомостей, про фізичних осіб, що зв'язано з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду і їхній розмір по загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.

               Сутність нового виду обліку полягає втому, що для кожного громадянина враховуються відомості, що використовуються для визначення його права на державну пенсію з урахуванням результатів його трудової діяльності. Ведеться облік того, як кожна людина і його підприємство виплачують страхові внески в Пенсійний фонд України, а також які права на пільгове пенсійне забезпечення має кожен працівник.

     Громадянин  може змінювати місце роботи, працювати  за сумісництвом, бути зареєстрованим як підприємець, але відомості про стаж, заробіток і страхові внески будуть накопичуватися в цій єдиній обліковій картці.

2. Запровадження обов'язкової накопичувальної системи - забезпечення соціальної справедливості, економічної обґрунтованості та фінансової стабільності пенсійної системи настійно вимагає запровадження накопичувальної її складової (другий рівень). Це означає, що усі працівники зобов'язані відкладати частину зароблених коштів на старість і вносити її в Накопичувальний пенсійний фонд. А отже, після досягнення пенсійного віку кожен буде одержувати додатково до виплат за солідарною системою пенсію з обов'язкової накопичувальної системи.

Ця система  передбачає більшу, ніж солідарна, свободу  вибору і одночасно відповідальність працівника.

Основні завдання запровадження обов'язкової накопичувальної системи:

· підвищення рівня пенсій за рахунок отримання  інвестиційного доходу;

· посилення залежності розміру пенсії від пенсійних внесків роботодавців і найманих працівників;

· забезпечення права успадкування коштів пенсійних внесків спадкоємцями у разі передчасної смерті застрахованої особи;

· формування на основі пенсійних внесків інвестиційного капіталу;

· розосередження ризиків фінансування виплати пенсій між солідарною і обов'язковою  накопичувальною системами;

· удосконалення  управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним  компаніям функції управління активами Накопичувального пенсійного фонду;

· створення  дієвих механізмів захисту майнових прав та інтересів застрахованих осіб.

      Важливою  умовою запровадження обов'язкової  накопичувальної системи є правильний вибір Урядом моделі її адміністрування (централізованої, децентралізованої  чи іншої), використання переваг різних моделей, світового досвіду, а також  урахування особливостей внутрішньої соціально-економічної ситуації.

      Це  ж стосується і питання вибору банківської чи небанківської фінансової установи або мережі таких установ, які мають обслуговувати накопичувальну пенсійну систему.

3. Запровадження добровільної недержавної системи пенсійних заощаджень.

Добровільна недержавна система пенсійних заощаджень розрахована на людей, які хочуть і можуть створити більші заощадження  на старість. У рамках такої системи  фінансуються і дострокові пенсії. Кожен громадянин повинен мати можливість обрати ту форму заощаджень, якій він довіряє найбільше. Тому право здійснення добровільних недержавних заощаджень необхідно надавати не тільки пенсійним фондам, а й банкам та небанківським фінансовим установам.