1. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ  ПІДПРИЄМСТВА ТА  ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

     1.1 Комплексний підхід до визначення понятть «конкуренція», «конкурентоспроможність підприємства» та «конкурентні переваги»

     Конкуренція — економічне змагання виробників однакових видів продукції на ринку за залучення більшої кількості  покупців та одержання максимального  доходу в короткостроковому або  довгостроковому періодах. Основа конкурентних відносин — свобода вибору —  реалізується у формі прагнення  кожного одержувати для себе особисто грошовий дохід. Конкуренція означає  наявність на ринку великої кількості  незалежно діючих продавців і  покупців [19, с. 14].

     Форми конкуренції [30, с. 17]:

• предметна – конкуренція між товарами однієї асортиментної групи, між аналогічними об'єктами, що задовольняють ту саму потребу;
• функціональна – конкуренція між товарами (об'єктами) – замінниками.

     Методи  конкуренції на основі:

• критерію підвищення якості товару (нецінова);
• критерію підвищення якості, сервісу товару;
• зниження ціни (цінова);
• зниження експлуатаційних витрат у споживача товару;
• використання всіх конкурентних переваг об'єкта й суб'єкта (інтегральна).

     Конкуренція може відбуватися на таких рівнях:

• місцевому (у групі, відділі, організації й т.п.);
• регіональному (районі, місті, області й т.п.);
• національному (у країні); - міжнаціональному (у декількох країнах);
• глобальному (у світовому масштабі, без конкретних країн).

     Фактори, що впливають на конкурентну боротьбу:

• розмір ринку — чим більший, тим сильніші конкуренти;
• темпи зростання ринку — швидке зростання полегшує проникнення на ринок;
• потужності — зайві потужності призводять до падіння цін;
• перешкоди для входу або виходу з ринку — бар'єри захищають позицію фірми, їхня відсутність робить ринки уразливими для проникнення туди неконкурентоспроможних новачків;
• ціна;
• рівень стандартизації товарів — покупці мають перевагу, тому що їм легко перейти з одного товару на інший;
• мобільні технологічні модулі;
• вимоги до розмірів необхідних капітальних вкладень — тверді вимоги підвищують ризик, створюють додаткові бар'єри входу — виходу;
• вертикальна інтеграція підвищує вимоги до розмірів капіталу, призводить до сильних розходжень у конкурентоспроможності й витратах на виробництво — інтегрованих, частково інтегрованих і не інтегрованих фірмах;
• економія на масштабі — збільшує частку ринку, необхідну для досягнення конкурентоспроможності товару;
• швидке відновлення асортименту.

  Конкуренція сприяє правильній орієнтації споживача, дає можливість підприємству оцінити  результати досягнення успіху. В економічній літературі успіх підприємства у конкурентній боротьбі визначається його конкурентоспроможністю.

  Наукових  праць, присвячених питанням конкурентоспроможності, опубліковано досить багато як у вітчизняній, так і в закордонній науковій літературі. В даний час у ряді джерел поняття конкурентоспроможності активно використовується в аналізі  теоретичної і практичної проблематики.

  Перш, ніж експлотувати конкурентоспроможність як економічну категорію, доцільно розглянути досвід використання цього поняття в дослідницькій практиці [11, c. 50].

       Конкурентоспроможність підприємства  – це узагальнюючий показник  його життєдіяльності, який характеризує  рівень ефективності використання  ресурсного потенціалу, ступінь  та якість задоволення потреб  споживачів продукцією (послугами), можливість і динаміку його  адаптації до умов конкурентного  ринку, зовнішнього середовища, а  також наявність ефективної стратегії  конкуренції. 

     Запропонований  підхід до визначення конкурентоспроможності підприємства має ряд переваг:

     1) розглядає підприємство як цілісну  систему, що дозволяє досліджувати  його конкурентоспроможність у  поєднанні зі складовими зовнішнього  середовища;

     2) застосовує ситуаційний підхід, згідно якого вся організація  всередині підприємства є реакцією  на зовнішнє середовище: на потреби  споживачів, умови конкурентного  ринку тощо;

     3) визнає верховенство соціально-орієнтованої  концепції ведення бізнесу, за  мотивами якої підприємство повинно  оперативно й адекватно реагувати  на зміни в поводженні покупців, їхніх смаків і переваг; 

     4) застосовує комплексний підхід: поряд з показниками раціонального  використання ресурсного потенціалу  висувається проблема гнучкості  та адаптивності до постійних  змін зовнішнього середовища;

     5) визначає необхідність розробки  та реалізації системи стратегічного  управління підприємства;

     Таким чином, проведений еволюційний аналіз розвитку семантики поняття конкурентоспроможності підприємства дав можливість сформулювати більш логічне, з нашої точки  зору, визначення досліджуваної категорії.

     Оскільки, в цьому досліджені, робиться наголос  на конкурентоспроможність підприємства як мотиваційний чинник залучення іноземного капіталу, то буде доцільним розглянути саме ті рівні і напрями конкурентоспроможності економіки, які найбільше цікавлять іноземних інвесторів.

     Для інвестора важливо, щоб не тільки безпосередньо об'єкт інвестування (проект, підприємство), але й сфера  його діяльності - галузь, регіон, країна теж були конкурентоспроможними. Він  має в комплексі оцінити інвестиційний  клімат країни та регіонів, галузей  та виробництв, підприємств та проектів.

     Це  відповідає теоретичним положенням науки про конкурентоспроможність. Так, В. Андріанов відзначає, що "конкурентоспроможність - багатопланова економічна категорія, яку можна розглядати на декількох рівнях. Це конкурентоспроможність товарів, товаровиробників, галузей, країни в цілому. Між всіма цими рівнями існує взаємозв'язок: адже конкурентоспроможність країни і галузі залежить від здатності конкретних виробників випускати конкурентоспроможні товари" [3, c. 47].

     Характеристики, критерії та фактори конкурентоспроможності на рівні підприємства, регіону, галузі чи країни мають свою специфіку. О. Шнипко відзначає, що "...найпростіше поняття конкурентоспроможності піддається осмисленню на рівні підприємства” [25, c. 112]. Підприємство є конкурентоспроможним, якщо воно здатне виробляти конкурентоспроможну продукцію. Тому, нижчим рівнем характеристики конкурентності як системи слід вважати конкурентоспроможність продукції, яку виробляє підприємство.

     Найбільш  повне визначення конкурентоспроможності продукції, на наш погляд, дають Г. Волинський та І. Соловйова. Вони наводять декілька визначень конкурентоспроможності продукції: перше - як сукупність властивостей, які представляють інтерес для  споживача і забезпечують задоволення  його потреб; друге - як співвідношення параметрів продукції конкретного  виробника з продукцією конкурента та вимогами споживачів [2, c. 21].

     Загалом, як показують дослідження, під конкурентоспроможністю продукції розуміють комплекс споживчих  якісних і цінових характеристик  продукції на основі їх порівняння з аналогічними видами продукції  інших виробників та з вимогою  покупців. Виходячи з цього, можна  виділити основні фактори конкурентоспроможності продукції, які мають важливе  значення для іноземних інвесторів: якість, собівартість, ціна, рентабельність, тривалість та умови зберігання, транспортування, споживчий попит, способи збуту.

     Через економічні механізми конкурентоспроможної продукції виражається конкурентоспроможність її виробника на ринках аналогічної  продукції. Тому для інвестора також  важлива характеристика підприємства, фірми, компанії. На думку М. Єрмолова, "конкурентоспроможність виробника (фірми) представляє собою відносну характеристику, що відображає відмінності  процесу розвитку даного виробника  від виробника - конкурента, як по мірі забезпечення власними товарами та послугами  конкретної суспільної потреби, так  і з точки зору ефективності виробничої діяльності" [10, c. 239]. Інші визначення базуються переважно на теорії конкурентних переваг, розроблені М. Портером [18, c. 38 - 40]. У цьому контексті конкурентоспроможність підприємства може бути визначена тільки в межах групи компаній, що відносяться  до однієї галузі, або фірми, що випускають товари-замінники.

     Такий методологічний підхід до оцінки конкурентоспроможності підприємства є найбільш прийнятним для інвестора, який має інтереси щодо конкретного підприємства. З  його позицій суть "конкурентоспроможного  підприємства" означає ефективність вкладення коштів у його придбання  та розвиток порівняно з іншими подібними  підприємствами. Виходячи з цього, можна  сформувати основні конкурентні  позиції підприємства, які представляють  пріоритетне значення та інтереси для  іноземного інвестора: виробничий потенціал, сировинна база, збутовий потенціал, кадровий потенціал, науково-технологічний  потенціал та інноваційний рівень, фінансове становище, організаційна  структура, кваліфікований менеджмент, імідж.

     Для іноземних інвесторів, коли вони приходять  в країну з власною технологією  виробництва товарів (Coca-Cola, DuPont, P&G), важливо створення умов для ефективного збуту продукції, виробленої, як правило, на новозбудованому компанією підприємстві. Тому основними факторами, що визначатимуть конкурентоспроможність їхньої продукції в країні інвестування, будуть помірна вартість і висока кваліфікація робочої сили, ефективне використання інновацій країни-донора, помірні витрати на виробництво, стимулювання експорту виробленої продукції.

     Водночас, тісне переплетіння понять конкурентоспроможної продукції та підприємства обґрунтовує  правомірність категорії "конкурентоспроможність галузі", яка охоплює виробництво  даної продукції, даного підприємства. Конкурентні переваги галузі визначаються ефективною роботою підприємств, виробництвом та збутом конкурентоспроможної продукції. Характеристика конкурентоспроможності галузі є важливою для інвестора  з декількох причин: 1) для передбачення змін конкурент-ної ситуації в галузі та її структурі; 2) для розширення масштабів залучення інвестицій в галузь; 3) для аналізу основних тенденцій розвитку технологій в галузі, виявлення її можливостей та ризиків. Тому важливо з'ясувати фактори, які можуть впливати на конкурентоспроможність галузі.

     М. Портер відзначає, що "...в будь-якій галузі економіки сутність конкуренції  визначається п'ятьма силами: 1) загрозою появи нових конкурентів; 2) загрозою появи товарів та послуг-замінників; 3) спроможністю постачальників комплектуючих  виробів торгуватись; 4) спроможністю покупця торгуватись та 5) суперництвом між існуючими конкурентами" [18, c. 52 - 53]. Ці п'ять сил дозволяють визначити  прибутковість галузі, тому що вони впливають на ціни, які можуть диктувати  компанії, на втрати, на розміри інвестицій, необхідні для того, щоб конкурувати  в цій галузі. Щоб зберегти конкурентоспроможність в галузі "...необхідний постійний  процес накопичення переваг" [18, c. 182]. До таких переваг належить і  залучення інвестицій у підприємства галузі.

     Світовий  досвід показує, що постійне залучення  капіталу в ту чи іншу галузь сприяє виведенню її на високий рівень конкурентоспроможності. Міжнародний розподіл праці та високий  рівень інвестиційно-інноваційної діяльності призвів до певної спеціалізації  країн на світовому ринку в  залежності від ступеня конкурентоспроможності тієї чи іншої галузі. У США, наприклад, найбільш конкурентоспроможними галузями є авіаційна, аерокосмічна, автомобілебудування, виробництво комп’ютерів та розробка програмного забезпечення. У Японії найбільш конкурентоспроможними на світовому ринку є електронна, електротехнічна, автомобільна, суднобудівна галузі та станкобудування. Нові індустріальні країни Азії створили конкурентоспроможні галузі по виробництву товарів масового споживання (одяг, взуття, побутова електротехніка), а також наукоємних виробів (електронні компоненти, комп'ютерне обладнання).

     Зазначені конкурентні переваги в багатьох країнах в значній мірі досягнуті  завдяки іноземним інвесторам. В  більшості країн Азії, і особливо, в Китаї, швидкого індустріального  розвитку досягнуто завдяки іноземним  інвесторам. У 2006 році Китай отримав 52,7 млрд. дол. США, або понад 50 процентів  усіх інвестицій у країни Азії, у  той час як економіка США - 30 млрд дол. США [22, c. 250 - 251]. Такому "масовому" залученню інвестицій у країни Азії послугували ряд факторів: низька вартість робочої сили, економічна стабільність, відсутність підприємств із сучасним рівнем інноваційно-технологічного виробництва, нереалізований індустріальний потенціал, велика кількість населення - потенційних споживачів. Все це - складові інвестиційної конкурентоспроможності.

     Територіальна зосередженість підприємств теж  представляє певну однорідну  сукупність, на цей раз - регіональну, яка може розглядатись як окремий  об'єкт конкурентоспроможності. Розвиток галузей в територіальному аспекті  теж відрізняється. Це найбільше  стосується тих галузей, які дуже залежать від територіальних відмінностей, наприклад сільське господарство. Тому, як економіка регіону в цілому, так і окремі його галузі в регіональному аспекті теж можуть бути об'єктом оцінки конкурентоспроможності.