Підходи щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, як основи стабілізації економіки

    Розвиток  і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною (якщо не вирішальною) мірою залежать від загальнодержавного інвестиційного потенціалу, який формується за рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій. За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, за браком власних інвестиційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією (інтеграцією) виробничо-господарських систем об'єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансової підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб'єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки. Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними типами прямих іноземних інвестицій зазвичай бувають:

    а) створення спільних підприємств (організацій);

    б) започаткування діяльності дочірніх підприємств (філій);

    в) укладання ліцензійних угод з  вітчизняними фірмами;

    г) придбання неконтрольних пакетів  акцій вітчизняних фірм-емітентів;

    д) купівля контрольних пакетів  акцій у підприємств, що їх випускають і реалізують.

    Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвесторами й місцевими партнерами. У ролі останніх виступають найчастіше приватні фірми, але такими можуть інколи бути й державні підприємства. Кілька іноземних інвесторів з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з метою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприємства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підприємницьким ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства (філії)

    Перехід України до ринкової економіки зумовлює необхідність створення механізму, який би стимулював науково-технічну діяльність та допомагав би впроваджувати в  життя принципи інноваційної політики. До таких принципів слід віднести:

    - по-перше, орієнтацію на довгострокові  та середньострокові цикли інноваційних  процесів;

    - по-друге, орієнтація на високотехнологічні  виробництва;

    - по-третє, орієнтація на впровадження  інноваційних процесів на підприємствах  та доведення їх до кінцевого результату ( із споживанням в нашій країні ).

    Лише  мізерна частка підприємств має  можливість провадити нові розробки та оновлювати виробничі потужності. Це пояснюється обмеженістю інвестиційних  коштів. Інноваційний процес в розвинутих країнах - це те, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління, охоплює весь комплекс відносин виробництва, обміну, споживання. З усіх інновацій лише 10% закінчується успіхом.

    Ефективність  проведення інноваційно-інвестиційних  процесів на макрорівні залежить від умов макросередовища, а точніше, від інвестиційно-інноваційного клімату країни. У ринковій економіці  інвестиційним кліматом називають сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій або іншій країні, залучаючих або відштовхуючих інвесторів. Ранжування країн по індексу інвестиційного клімату або зворотному йому показнику індексу ризику служить узагальнюючим показником інвестиційної привабливості країни, “барометром” для іноземних інвесторів.

        В Україні, на жаль, досі відсутня  своя система оцінки інвестиційного  клімату країни і її окремих  регіонів. Іноземні інвестори орієнтуються  на оцінки численних консалтингових фірм, що регулярно відстежують інвестиційний клімат в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату,  що даються зарубіжними експертами на їх регулярних засіданнях, що проводяться поза Україною і без участі українських експертів, представляються мало достовірними, а можливо, і упередженими. За даними “Сентрал юроніен економік рев’ю” Україна знаходиться на 15-му місці ( з 25 ) серед країн з перехідною економікою за ступенем привабливості. Хоча зараз можна казати про поліпшення ситуації внаслідок недавнього обвалу української економіки і, як результат, повернення уваги іноземних інвесторів до сусідньої, більш стабільної України. Важко визначити в таких дослідженнях долю похибки, тим більше, що деякі наші власні дослідники, аналізуючи стан української економіки приходять до невтішних висновків:

    Таблиця 2.1.

    Результати  аналізу і пргнозу середовища факторів України за 5-бальною шкалою.

Групи факторів	Поточний стан	Прогноз	на 10 років
		А	Б
1.Політико-правове  середовище	2.20	2.30	3.40
2.Економічне середовище	1.90	1.80	3.30
3.Соціально-культурне  середовище	2.20	2.10	3.20
4.Ресурси  та інфраструктура	2.30	2.00	3.30
Середня оцінка	2.15	2.05	3.30

    Оцінки  типу А прогнозують погіршення майже  усіх факторів (без урахування змін у економіко-політичному середовищі). Але навіть при реалізації комплексу позитивно спрямованих заходів кількісні оцінки покращення положення є незначними (оцінки Б).

    Прийняття рішень про розробку і впровадження новацій, про створення СП є функцією конкретних фірм як первинних суб’єктів ринкових відносин. По своїй суті, інвестиційно-інноваційна діяльність носить мікроекономічний характер. В результаті цього, державна політика при всьому її вагомому впливі має вторинні риси.

    Стан  економічної системи визначається слідуючими параметрами:

    1) об’єм, склад та структура  попиту;

    2) об’єм, склад та структура  ресурсів, що використовуються;

    3) система способів трансформації  ресурсів у предмети, вже готові  до споживання.

    Для забезпечення найефективнішого використання інвестицій в інноваційних процесах слід намагатися досягти максимальної ефективності при проходженні кожного параметру. Основним недоліком нашого інноваційного процесу була відсутність орієнтації на споживича. При створенні СП іноземні партнери можуть допомогти усунути цей недолік. В західній практиці стало звичним потреби споживачів ставити на перше місце. В результаті цього висувається цілий ряд факторів, тенденції яких треба відслідковувати для стабільного зростання фірми:

    Таблиця 2.2.

    Аналіз  впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на споживацький попит.

№ п/п	Детермінанти  попиту	Тенденція зміни попиту
I	Внутрішні
1	Відповідність галузевим стандартам	пряма
2	Відповідність тенденціям моди	пряма
3	Висока  якість нової продукції	пряма
4	Забезпечення  гарантійного і сервісного обслуговування нової продукції	пряма
5	Величина  витрат на наукові дослідження	пряма
6	Технічний рівень підприємства-виготівника нової  продукції	пряма
7	Швидкість освоєння	пряма
8	Транснаціональний рівень галузі	пряма
9	Ціна	зворотна
10	Авторитет покупця	пряма
11	Сегмент ринку	специфічна
12	Комунікація	пряма
13	Витрати на рекламу	пряма
14	Рівень  професійної підготовки кадрів	пряма
II	Зовнішні
1	Стан економіки	пряма
2	Політична обстановка	специфічна
3	Правова база	пряма
4	Екологічна  обстановка	зворотна
5	Технічний прогрес	пряма
6	Співвідношення  на ринку старої і нової продукції	специфічна
7	Підвищення  ефективності роботи споживача	пряма
8	Дієвість  реклами	пряма
9	Прибутки споживачів	пряма
10	Наявність замінників	зворотна
11	Невизначеність	зворотна

 

    На  сучасному етапі розвитку з усіх видів спільного підприємництва основним джерелом надходження іноземних  інвестицій в нашій країні виступають спільні підприємства. Створення  сприятливого інвестиційного клімату  в державі, галузі, регіоні або в окремій фірмі зв'язане з чітким регулюванням інвестиційної діяльності.

    Залучення в широких масштабах іноземних  інвестицій в українську економіку  переслідує довготривалі стратегічні  цілі створення цивілізованого, соціально  орієнтованого суспільства, що характеризується високою якістю життя населення, в основі якого лежить економіка, що передбачає не тільки спільне ефективне функціонування різних форм власності, але і інтернаціоналізацію ринку товарів, робочої сили і капіталу. 

    Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а так само постачальники, юридичні особи ( банківські, страхові і посередницькі організації, інвестиційні біржі) і інші учасники інвестиційного процесу.

      Об'єктами інвестиційної діяльності  в Україні є основні фонди, що модернізуються, що створюються і оборотні кошти у всіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інші об'єкти власності, а так само майнові права і права на інтелектуальну власність. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам екологічних, санітарно-гігієнічних і інших норм, встановлених законодавством, діючим на території України.

    Активна інвестиційна діяльність завжди е важливою ознакою динамічного розвитку підприємництва і позитивно впливає на зростання його соціально-економічної ефективності. Зараз правова система України складається з низки законів та інших нормативних актів, котрі мають регулювати весь комплекс питань інвестиційної діяльності фірм. З них варто назвати закони “Про інвестиційну діяльність”, “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”, “Про цінні папери і фондову біржу”, Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”.

2. Аналіз  конкурентних переваг  „Любомльського хлібзаводу „ в регіоні

      Історична довідка

      Перед проведенням аналізу функціонування ССГП «Любомльський хлібзавод» у  конкурентному середовищі, подамо спочатку  коротку характеристику підприємства.

      Хлібзавод у м.Любомль збудований у 1922 році на базі електростанції, зроблена реконструкція. Потужність заводу склала 32 тонни за добу. Спочатку на хлібзаводі було 4 печі, після реконструкції добудували 5-ту піч, внаслідок чого потужність хлібзаводу зросла до 45 тонн продукції за добу.

      В 2003 році було зупинено завод. Після 2-ох місяців простою його викупив  ССГ «П`ятидні» і запустили виробництво.

      Випуск  хлібобулочних виробів в середньому на добу 5-6 тонн.

      28 років завод працював на рідкому паливі, а з 2000 року запрацював на твердому паливі.

      На  даний час у інфраструктурі підприємства розвинута сітка торгових точок, своїх 6 магазинів.

      На  базі хлібзаводу є млин, який меле муку, з якої печуть хлібобулочні вироби.

      Аналіз виробництва і реалізації продукції

    Обсяг виробництва і реалізації продукції  залежить від рівня технічної  забезпеченості підприємства та інтенсивного використання обладнання, забезпеченості підприємства сировиною та її якість, наявність на підприємстві кваліфікованих кадрів та рівня організації праці. Всі ці фактори вивчаються в процесі аналізу, визначається їх вплив на процес виробництва та результати господарської діяльності підприємства.

      а) аналіз виробничої програми:

    виробнича програма визначає номенклатуру, строки, кількість і вартість продукції, є складовою частиною бізнес-плану. Аналіз виробничої програми по БКК наведено в таблиці 2.3.

      Таблиця 2.3

      Виробнича програма

	Один.	2003		2004	2004 в %
Показники	Вим.	рік		рік	до  2003 р.
1. Обсяг  продукції в діючих	Тис. Грн.	22472		25002	111.2
цінах (без ПДВ)
2. Обсяг  продукції в
Порівняльних  цінах (без	Тис.грн.	21528		24162	104.7
ПДВ) на 1.01.97р.
3. Виробництво  основних
видів:
• хлібобулочних  виробів	Тон	14189		14220	100.2
• кондитерських  виробів	Тон	1440		1814	128.3
4. Темп  росту в груповому
Асортименті:
4.1. Хлібобулочних  виробів	Тон	14189		14220	100.2
3 них:
• булочні  та здобні вироби	Тон	11765		10755	91.4
0,5 кг  і менше
• булочні та здобні вироби	Тон	426		454	106.6
0,3 кг  і менше
• булочні  та здобні вироби	Тон	290		294	101.4
0,2 кг  і менше
• бараночні  вироби	Тон	1530		868	56.7
* здобні  вироби	Тон	406		121	в 3,3 рази
• дієтичні вироби	Тон	135		116	86,0
в т. ч. Діабетичні	Тон		83	98	84,7
5. Кондитерські  вироби	тон		1848	1440	128,3
З них: