Підготовка зовнішньоторговельної угоди з імпорту взуття

       А по-друге,  сьогодні багато виробників використовують  технологію пресування шкіри.  Вона припускає раціональне використання (пресування, розрівнювання) вторсировини, відходів шкіряного виробництва.

       Тому  на полиці магазина взуття  з пресованої шкіри виглядає  непогано, але її зносостійкість  прагне до негативного значення.

       Безпека  взуття визначається відсутністю  в матеріалах і конструкції  взуття речовин і елементів,  які можуть надавати несприятливу  дію на стопу або організм  людини. У поняття безпеки входить  також відсутність можливості  заподіювати травми. Наприклад, небезпечною  можна назвати взуття, яке має  гострий високий каблук з гострими  гранями або металевою набійкою, а також взуття з металевими  носами, пластинами і шпильками.  Відомі випадки, коли фірма-виробник  була вимушена відкликати цілу  партію взуття, при носінні якої, наприклад, в транспорті, виникали  травми.

       Сьогодні  в умовах жорсткої конкуренції  виробник вимушений враховувати  і можливість використання його  взуття не по прямому призначенню,  наприклад як знаряддя вбивства  або інструменту насильства.

       Від гнучкості  взуття залежить зручність взуття. Гнучкість забезпечується властивостями  матеріалу верху і підошви.  Від того, наскільки взуття еластичне,  залежать енерговитрати і стомлюваність  людини при ходьбі. Чим визначається  гнучкість? Існують спеціальні  стандарти і нормативи, які  відносяться до показників якості.

       Якщо  гнучкість підошви взуття нижча  за ці стандарти, то її власник  приречений на постійну втому  м’язів при ходьбі. Якщо понижена  гнучкість верху взуття, то черевики  тиснутимуть на тильну сторону  стопи, стискатимуть стопу, порушуватимуть  кровообіг в судинах, а в  деяких випадках підвищена жорсткість  верху може привести до некрозу  тканин стоп, особливо при низьких  температурах. Крім того, недостатня  еластичність матеріалів призводить  до того, що взуття швидко втрачає  зовнішній вигляд і деформується.

       Жорсткість  взуття нарівні з гнучкістю  забезпечує взуття здатність  зберігати в процесі експлуатації  первинну форму, фактуру і інші  характеристики.

       Так,  відсутність достатньо жорсткого  задника може привести до того, що взуття перестане виконувати  підтримуючі функції, а то і  зовсім стане причиною травми.

12 Аналіз цін на даний  товар

       На ринку  представлені товари різних цінових  сегментів: від дуже дорогих  моделей відомих торгових марок  до дешевих. Дуже високі ціни  має взуття відомих брендів.  Низькі ціни характерні для  взуття українського та китайського  виробництва.

       Як правило,  в торговельній мережі ціну  на взуття встановлюють на 50% вищу, аніж та, за якою його було  придбано у виробника, адже  треба не лише покрити витрати  на митні платежі, транспортування,  зарплату працівників, оренду  приміщення, комунальні послуги,  а ще й заробити. Коли ж після  закінчення сезону торгівля встановлює  нам 20-30 % знижки, то все одно  ми платимо за взуття більше, аніж воно коштувало у виробника.  Зрідка в кінці сезону ці  знижки можуть сягати максимуму,  до 70 %, і тоді маємо шанс придбати  взуття за ціною виробника. [17].

1.2.Аналіз українського  ринку товару

       Історія  взуття і одягу в Україні  нерозривно пов’язана з історією  виробництва взуття і одягу  в Росії. Історія створення  українського взуття починалася  з обробки шкіри: шкіру спочатку  не шили, а закладали спеціальними  складками, прив’язували до ніг  довгим мотузком, морщили.

Звідси пішли назви  першого українського взуття: морщуні, морщенці, постолі, ходаки. Популярним було шкіряне взуття без каблуків - ті самі чоботи, які так часто  згадувалися в українській класичній  і народній літературі. Іноді замість  каблука використовувалася невелика залізна підкова на п’яті [8].

       В середині XIX в. особливу популярність придбав  такий вигляд чобіт, як так  звані виворотні чоботи: у таких  чоботях підметка пришивалася  до чобота зсередини. Також  як і росіянам, українцям в  ранній період становлення нації  була відома споконвічно слов’янське  взуття - личаки. Від російських і  білоруських личаків українське  національне взуття відрізнялося  прямокутним плетінням, низькими  боках і майже не оформленою  шкарпеткою.

       Сьогодні  ринок є ринком покупця. Купівельна  культура росте, що, у свою чергу,  мотивує будь-якого бізнесмена, який  працює з кінцевим споживачем, придумувати — як створити  покупцеві умови, щоб він не  пішов за товаром до конкурента.

       Український  ринок взуття стабільно розвивається, і його ріст прямо залежить  від підвищення життєвого рівня  й платоспроможності українців.  Український ринок взуття, за  різними оцінками, становить 100-170 млн пар, а приріст ринку  – у середньому 10-12 % у рік.

       Що стосується  України, то вітчизняні виробники  взуття побоюються, що змушені  будуть згорнути свою діяльність  через наплив на український  ринок китайської продукції.

       Ще однієї  тенденцією стало збільшення  рівня споживання взуття. Так,  споживачі, які купують три  й більше пари взуття в рік,  становлять більше 50%, причому їхня  кількість постійна росте. За  рівнем споживання взуття Україна  поки ще відстає від європейських  країн. В Україні середній показник  споживання взуття на душу  населення становить 2,7 пари, у  той час як у Західній Європі  – 6-8 пар. Хоча сегмент споживачів, які купують 2-3 пари взуття  в рік, в Україні постійно  росте, і за даними досліджень становить більше 52%. Але, останні роки спостерігається спад попиту на взуття.

       Мережі  та формати [8]:

       Вітчизняний  споживач поступово переорієнтоуються  з покупок дешевого взуття  на речових ринках на придбання  більше якісного в спеціалізованих  взуттєвих магазинах. Згідно з  дослідженнями, в 2009 році , у порівнянні  з 2006 роком, кількість споживачів, які при покупці взуття віддають  перевагу магазинам над ринком, збільшилося на 60%. Можна сміло  говорити, що покупець, нарешті, пішов  у магазини. Українці стали більше  вимогливі до якості продукції,  і ціновий фактор уже не  є єдиним при виборі взуття. Люди відвідують взуттєві салони  спеціально (тобто кількість спонтанних  покупок дуже невелике), і роблять  покупки, як правило, не перед  сезоном, а в сезон.

       На ринку  працює більше 20 великих операторів (оптових постачальників і виробників  з обсягом продажів більше  двох млн.. гривень на місяць) і  більше 3500 дрібних. Також на ринку  представлені немережеві магазини, які можуть становити конкуренцію  мережам на локальному рівні.

       Крім  того, роздрібні мережі переходять  на нові формати торгівлі, збільшується  присутність торговельних представництв  у великоформатному ритейлі (ТЦ). На українському ринку попит  визначають великі торговельні  мережі. Відомих вітчизняних дизайнерів, які б спеціалізувалися на  дизайні взуття, в Україні практично  немає. Саме фахівці великих  торговельних мереж формують  колекції з орієнтиром на європейські  й світові тенденції, підбираючи  в процесі створення набіру  колекції відповідні матеріали  , гаму кольорів, форми носка, підбори,  аксесуари і т.д.

       З кожним  роком взуттєвий ринок пропонує  усе більше якісній і модній  продукції, що відповідає світовим  і європейським стандартам. А  власники взуттєвих магазинів  використовують різні способи  створення зручної для здійснення  покупок обстановки, вирішуючи в  такий спосіб два завдання: комфортні  умови для покупців і збільшення  обороту магазину

       Сьогодні  на ринку можна виділити два  формати взуттєвих магазинів.  Перший формат, який умовно назвемо  "взуттєвим супермаркетом", не  припускає індивідуального підходу  до продажу, покупець самостійно  вибирає потрібну модель. Другий  формат взуттєвих магазинів можна  зрівняти із прилавочними продовольчими  підприємствами, хоча все взуття  також виставлене у вільному  доступі. У таких магазинах  розміщення продукції повинна  привернути увагу покупця, дати  подання про асортименти, а  необхідну модель і розмір  йому принесе продавець. У цьому  випадку чільна роль віддана  індивідуальному підходу до продажу,  коли створюється тандем " покупець-продавець".

       На взуттєвому  ринку, як і на будь-якому  будь-якім іншому, існують різні  сегменти: хтось орієнтується на  дуже дорогий сегмент взуття, хтось – на взуття по більше  доступних цінах. Чим дорожче  сегмент, тим, як правило, менший  формат магазину він припускає,  наприклад взуття Carlo Pazolіnі розрахована  на людей зі статком середнім  і вище за середнє, тому й  формат магазинів переважно невеликий  - у межах 200-300 кв.м.

       В Україні  системно займається взуттєвим  бізнесом, "Пальміра-РУТА", Іntertop (MTІ)  і Carlo Pazolіnі. Pazolіnі позиціонує  себе як взуття більше високого  цінового сегмента, Іntertop перебуває  в середньодорогому, хоча в його  магазинах також може бути  представлене взуття по відносно  високих цінах.

       Отже, значну  роль у формуванні попиту споживачів  відіграють великі торгівельні  мережі з реалізації взуття. Найбільшими  гравцями в Україні виступають  такі торгівельні мережі як: «Монарх», «Інтертоп», «Взуття для всіх»,  «Step by Step» та ін. Характерними  рисами, що сприяють розвитку  таких мереж є: широкий асортимент  продукції, високий рівень обслуговування, сучасний дизайн інтер’єру, активна  маркетингова політика. Щороку спеціалісти  таких магазинів формують 2 колекції  взуття – весна-літо та осінь-зима, які формуються у відповідності  із сучасними, європейськими тенденціями  у світі взуттєвої моди.

       У сегменті  загальнонаціональних спеціалізованих  мереж українського ринку взуття  на сьогодні можна виділити  два великі оператори, а також  близько восьми операторів, які  відкрили кілька магазинів (від  4 до 10) у різних регіонах України  і працюють переважно на локальному  рівні. Серед них можна виділити  «Іntertop», «Монарх», «Взуття для  всіх», «Твоє улюблене взуття»,  «Світ взуття», «Step by Step», «Carlo Pazolіnі», «Helen Marlen» та інші [8].

       Щодо  прогнозів взуттєвого ринку України,  то фахівці відзначають що  впродовж останніх 5-6 років «взуттєвий  парк» пересічної української  сім’ї скоротився в середньому  у 1,5 рази. Практично щорічно, за підрахунками фахівців, взуттєвий гардероб пересічні українці оновлюють лише на 16-17%, замість необхідних 38-40%. 

       Практично  не купують взуття пенсіонери, суттєво знизилася купівельна активність сільського населення. У наступному році очікується зростання продажу взуття приблизно на 10-20%. Загальна ситуація на ринку буде залежати від дієвості заходів, спрямованих проти "сірого" імпорту та заниження митної вартості. Причому, якщо останній показник залишиться на стабільно низькому рівні, то український взуттєвий ринок може опинитися під загрозою чергового нашестя дешевої продукції азійського виробника.

       Однак  будь-який новий ринок для будь-якої  закордонної компанії чреватий  проблемою входу. Сьогодні іноземному  оператору вигідніше приходити  й купувати готову мережу, чим  починати з нуля. Причому немає  навіть необхідності міняти вивіску  — відбувається просто зміна  технологій і, можливо, продуктова  реструктуризація.

       Але найбільші  світові торговельні мережі, такі  наприклад як американська Payless Shoes з річним оборотом більше $5 млрд. і середньою ціною покупки  в $29, не дуже поспішають навіть  на розвинені європейські взуттєві  ринки й обмежуються північноамериканським.

       Вітчизняний  виробник, покинувши потужні фабрики,  перебрався у рятівну тінь напівкустарних майстерень. Високоякісне і дороге взуття провідних фірм поки що не по кишені абсолютній більшості населення країни, його частка в загальній структурі продажів не перевищує 5%. При загальному перевищенні пропозиції над попитом на ринку спостерігається брак взуття для всіх вікових груп, окрім молоді. [22].

       Потужності  вітчизняної взуттєвої промисловості  дозволяють виробляти до 120-130 млн. пар взуття щорічно. Проте останнім часом використовуються вони лише на 10-12 %. Десятки підприємств галузі за останні три роки не спромоглися пошити бодай по одній парі взуття на кожного "середньостатистичного" споживача.

       Останнім  часом у структурі пропозиції дещо зменшилася частка елітного взуття. Через високі ціни контингент споживачів таких виробів в Україні обмежений 3-4 відсотками населення.

       Чи не найпомітнішою рисою вітчизняного ринку взуття є невідповідність асортиментної структури пропозиції та попиту різних вікових груп споживачів. Цим пояснюються великі обсяги нереалізованого попиту (15-16 %) і вимушених покупок, тобто таких, що не зовсім задовольнили покупців (17-18 %). Подвійне перевищення пропозиції молодіжного взуття над попитом трейдери пояснюють найменшими ризиками, позаяк на його придбання ангажуються кошти  людей середнього віку, які швидше  – найбільш платоспроможної частини населення відмовлять в обновці собі, аніж своїм підростаючим чадам.