Особливості менеджменту в некомерційних організаціях

     Міністерство  освіти та науки України

     Тернопільський  національний економічний університет

     Факультет міжнародного бізнесу та менеджменту 
 

     Кафедра менеджменту 
 
 

     ІНДЗ

     на  тему:

     « Особливості менеджменту в некомерційних  організаціях» 
 
 
 
 

     Підготувала:

     Ст. гр. МЗЕД-33

     Пасічник Катерина 

     Перевірив:

     Кулик Р. В. 
 
 
 

Тернопіль-2010

     ЗМІСТ 

     План

     Вступ

     Розділ 1. Теоретичні аспекти некомерційних  організацій

     Розділ 2. Розкриття особливостей некомерційних  організацій на реальному прикладі кредитної спілки

     Розділ 3. Проблеми розвитку некомерційних організацій в Україні

     Додаток 1

     Висновки

     Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ПЛАН 

     Вступ

     Розділ 1. Теоретичні аспекти некомерційних  організацій

     Розділ 2. Розкриття особливостей некомерційних організацій на реальному прикладі кредитної спілки

     Розділ 3. Проблеми розвитку некомерційних організацій в Україні

     Висновки

     Додаток 1

     Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 
 

     Актуальність  теми. Розпочавши своє існування як специфічна риса комерційних інститутів, менеджмент стає загальним і суттєвим органом розвинутого суспільства. Сьогодні організації некомерційного характеру дедалі частіше звертаються  до досвіду менеджменту, щоб навчитися  управляти (лікарні, державна адміністрація, військові установи та ін.). Але це не означає, що принципи бізнес-менеджменту можуть бути перенесені на інші установи, які не мають комерційного характеру. Менеджмент починається з постановки цілей, і тому некомерційні установи (наприклад, університет, лікарня тощо) потребують управління, відмінного від управління комерційними підприємствами. Однак раціональність управлінських рішень, оцінка співвідношення виділених ресурсів і здобутих результатів - це загальні принципи менеджменту, що цілком стосуються і некомерційних установ.

  Важливу роль у формуванні структури ринку, у подоланні не тільки відомчого, але й економічного монополізму  грають малі підприємства. Малому бізнесу належить особливе місце в становленні нової соціальної структури суспільства, у рішенні проблем хронічного дефіциту, успадкованого від командної економіки, у рішенні багатьох соціально-економічних проблем, які не можуть бути вирішені більшими  господарськими структурами в силу громіздкості їхнього керування, відсутності в них зворотних зв'язків зі споживачами. Малі підприємства в якомусь змісті перебувають між великими господарськими структурами й споживачами, заповнюючи незаповнені ніші між ними. Як правило, менеджмент у малому бізнесі носить спеціалізований характер, що дозволяє при незначних вкладеннях первісного капіталу мати своїх покупців й успішно конкурувати з великими фірмами.

  Багато  науковців розглядають в своїх  працях особливості менеджменту  у малому бізнесі, значна кількість науковців займалися питаннями менеджменту в некомерційних організаціях. Серед них: Андрєєв С.Н., Буряк Л.Д., Осовська Г.В., Осовський О.А., Гаєвський Б.А., Егорушков А.П., Левицька С.О., Малис Н.І., Веселова А.В., Мачульска О.В., Балацький Е.В., Пушкар Р.М., Тарнавська Н.П., Шекова Е.Л., Юрьева Т.В., Левицькі С.О  та інші.

  Мета  дослідження – дослідити значення менеджменту в некомерційних організаціях і у малому бізнесі.

  Завдання  дослідження:

  1. розглянути сутність та зміст менеджменту як специфічної сфери людської діяльності;

  2. проаналізувати основі положення  менеджменту у малому бізнесі;

  3. проаналізувати основні положення  менеджменту в некомерційних  організаціях.

  Об’єкт  дослідження – малий бізнес і некомерційні організації.

  Предмет дослідження – менеджмент у малому бізнесі і некомерційних організаціях.

  У дослідженні використано ряд загальнонаукових та спеціальних методів дослідження процесів і явищ у їх взаємозв’язку і розвитку. Серед загальнонаукових методів пізнання необхідно виділити абстрактно-теоретичний, історичний, діалектичний, аналізу й синтезу, узагальнення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти некомерційних організацій 

     Для початку визначимо теоретичні аспекти  некомерційної організації:

     НЕКОМЕРЦІЙНА  ОРГАНІЗАЦІЯ - організація, що не ставить основним завданням своєї діяльності одержання прибутку. Такі організації, як правило, займаються підприємницькою діяльністю лише в межах статутної необхідності. До Н.о. належать громадські, релігійні організації, фонди сприяння розвитку науки, культури, освіти, охорони здоров'я, спорту, благодійні фонди, спілки, організації (напр.. Міжнародна Економічна фундація) [14].

     Непідприємницька  організація (неприбуткова організація, некомерційна організація) — юридична особа, метою діяльності якої не є отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками цієї організації. Це можуть бути муніципалітети, суспільні лікарні, релігійні й інші організації, діяльність яких не спрямована на одержання прибутку [1].

     Для визначення діяльності недержавних  неприбуткових організацій в  міжнародній практиці використовують два терміни: недержавні (non-goverment organizations NGO) і неприбуткові організації (НУО, not for profit, non-profit organizations NPO). Останнім часом  досить популярним став ще один термін – private voluntary organization (PVO), що в перекладі  означає “приватні волонтерські організації”). Однією з перших міжнародних  НУО була “Міжнародна Комісія  Червоного Хреста” (International Committee of the Red Cross), яку було засновано в 1863 р. Сам термін “недержавна організація” (non-governmental organization) було введено в  обіг Організацією Об’єднаних Націй  у 1945 р. Договором ООН (Стаття 71 Параграф 10). Визначення терміну Міжнародна недержавна організація - МНДО (INGO – international Non-governmental Organization) уперше було сформульовано  в резолюції 288 (Х) ECOSOC 27 лютого 1950 р. [9].

     Досвід  демократій світу свідчить, що громадянське суспільство не може існувати без  розвинутої мережі неприбуткових, насамперед, неполітичних, об’єднань громадян, яка забезпечує участь широких кіл громадськості в процесі розвитку. Такі об’єднання виконують функції посередника між державою і різними соціальними групами, захищаючи їхні права й інтереси; вони запобігають монополізації державою політичної, економічної та інших сфер життя суспільства, забезпечуючи громадський контроль за діяльністю держави і її структур. Не маючи за мету одержання прибутку, вони перерозподіляють ті, які є, і створюють додаткові фінансові, матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спрямовані на задоволення приватних і суспільних інтересів. Завдяки таким об’єднанням громадськість також презентує державі власний погляд на різні проблеми – соціальні, культурні, економічні та ін. [5].

     НУО відрізняються між собою специфікою підходів до роботи. Тим часом, як деякі  НУО виконують суто лоббістські  функції, інші адмініструють повномасштабні проекти і керують програмами. Згідно з міжнародною класифікацією, виділяють кілька методів роботи міжнародних НУО. Основні з них  – це консультування і управління проектами. Багато міжнародних НУО  мають консультаційні погодження з  агенствами ООН у певних сферах діяльності. Наприклад, організація “Third World Network” (Інформаційна мережа третього світу) має статус консультанта в рамках “Конференції з розвитку торгівлі” (Conference of Trade and Development UNCTAD), а також  статус в рамках “Економічної й  соціальної ради ООН” (UN Economic and Social Council ECOSOC). Якщо в 1946 р. тільки 41 НУО мала такий  статус ECOSOC, то в 2003 р. ця цифра піднялася  до 2350. Прикладом непідприємницької організації є також Фонд «Вікімедія» [16].

      Некомерційні  установи та організації головним чином  належать до невиробничої сфери і  їх фінансова діяльність відмінна від  діяльності комерційних підприємств.

      Основною  особливістю цих організацій  є те, що вони на виготовляють матеріальний продукт, не створюють вартість і  існують за рахунок продукту створеного у матеріальному виробництві. Розрізняють  некомерційні державні та недержавні установи.

      Фінансування  видатків державних установ здійснюється через систему бюджетного фінансування. Установи, що функціонують за рахунок коштів бюджетів різних рівнів називають бюджетними (Рис. 1).

      

Рис. 1. Бюджетні установи і заклади

      Найбільша питома вага видатків бюджетних установ  припадає на заробітну плату.

      Некомерційні  установи невиробничої сфери залежно  від характеру фінансової діяльності поділяють на 3 групи:

·        установи бюджетного фінансування (послуги безплатні);

·        підрозділи бюджетних установ, що працюють на господарському розрахунку і не є відокремленими юридичними особами (оплата послуг здійснюється на договірних засадах та у вигляді тарифів);

·        установи, що працюють на господарському розрахунку з низьким рівнем доходності (оплата послуг дозволяє підприємству покривати видатки, винагороджувати своїх працівників т.п. );

·        установи, що працюють на господарському розрахунку з високим рівнем доходності (оплата послуг дозволяє підприємству розвиватися) [6].

      Фінансовий  план бюджетної організації є  основою його фінансування і складається  у вигляді кошторису доходів  і видатків. У видатковій частині  кошторису виділяють окремо видатки  за рахунок бюджетного фінансування та видатки за рахунок надходжень від діяльності. Перевищення суми видатків над сумою бюджетного фінансування можливе лише за рахунок прибутку від госпрозрахункової діяльності, що залишається на підприємстві після  сплати податків та обов’язкових платежів. Прибуток від неосновної діяльності направляють в першу чергу на оплату праці, оплату комунальних послуг та інших невідкладних потреб.

      Перелік платних послуг, що їх може надавати бюджетна установа, встановлює Кабінет  Міністрів України. Ці послуги, як правило, не обкладаються податком. Доходи від  іншої діяльності оподатковуються  на загальних підставах. Облік неосновної діяльності з цією метою ведеться відокремлено.

      Як  свідчить досвід ринкових країн, держава  зацікавлена у зменшенні питомої  ваги підприємств, що фінансуються з  бюджету. Є певна межа, коли можливість бюджетного фінансування стає самодостатньою і наступне зменшення такого фінансування приводить до напруги в суспільстві [9].

      Один  зі шляхів удосконалення бюджетного фінансування лікувальних закладів є страхова медицина. При страховій медицині джерелами фінансування видатків на охорону здоров’я можуть бути як бюджетні кошти з одного боку, так і кошти суб’єктів господарювання (що входять до витрат виробництва) та кошти населення (для оплати послуг вищого рівня від того, що гарантується).