Організаційна структура управління

 

Продовження таблиці 1.1

 

     Адаптивні (органічні) організаційні структури  розробляються та впроваджуються з  метою забезпечення можливостей  реагування на зміни зовнішнього середовища та впроваджування нових наукомістких технологій [7, ст.108].

     Бюрократичні  та адаптивні структури є крайнощами, а реальні структури реальних організацій знаходяться між ними і мають ознаки бюрократичних та адаптивних структур у різних співвідношеннях. Крім того, часто різним підрозділам в одній організації властиві різні структури. Так, наприклад, керівництво крупної організації використовує у виробничих підрозділах бюрократичні структури, а в науково-дослідних — адаптивні.

     Теорія  та практика менеджменту виробила велику кількість варіантів побудови бюрократичних  організаційних структур управління.

     Лінійний  тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами  зв’язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в  одній ланці управління. Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. На цій основі створюється ієрархія даної системи управління (наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об’єкту не дають.

     Таблиця 1.2.

     Переваги  та недоліки лінійних організаційних структур управління

 

     У практиці управління лінійна організаційна  структура використовується рідко, як правило, малими та середніми фірмами, які здійснюють нескладне виробництво.

     Функціональний  тип організаційної структури управління. Для сучасного виробництва характерним  є поглиблення спеціалізації  виробництва та управління, і реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов’язкові для них завдання. Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх по окремих ланках (табл. 1.3).

     Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен усувати недоліки лінійного та функціонального типів  структур управління: функціональні  ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. При лінійно-функціональній структурі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов’язаних з керівництвом процесом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків тощо.

     Таблиця 1.3.

     Переваги  та недоліки функціональних організаційних структур управління

     Комбіновані структури забезпечують такий розподіл праці, при якому лінійні ланки  управління повинні приймати рішення  та контролювати, а функціональні — консультувати, інформувати, організовувати, планувати (табл. 1.4).

     Таблиця 1.4.

     Переваги  та недоліки комбінованих організаційних структур управління

 

     Продуктовий тип передбачає створення в структурі фірми самостійних господарських структури підрозділів — виробничих відділень, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів продуктів однієї групи або ж одного продукту. При цьому передбачається спеціалізація виробничих відділень в головній компанії за окремими видами або групами продуктів і надання їм повноважень управління виробничими та збутовими дочірніми компаніями, розташованими в своїй країні та за кордоном.

     Оскільки  виробниче відділення саме виступає центром прибутку, воно здійснює не лише фінансовий, а й оперативний контроль за діяльністю підконтрольних підприємств.

     Продуктова  організаційна структура широко розповсюджена як результат переходу міжнародних фірм до децентралізації  управління, коли знання продукту та розвиток виробництва в глобальному масштабі набули першочергового значення (табл. 1.5). 

     Таблиця 1.5.

     Переваги  та недоліки продуктових організаційних структур управління

 

     Регіональний  тип організаційної структури управління виробництвом. При використанні регіонального  типу організаційної структури передбачається, що відповідальність за всю діяльність компанії на внутрішньому і зовнішньому ринках розподіляється між самостійними регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером діяльності можуть бути як виробничі відділення і бути центрами прибутку, а можуть організовуватися в формі дочірніх компаній і бути центрами прибутку та центрами відповідальності. Регіональна структура управління використовується компаніями, які виробляють продукцію обмеженої номенклатури та орієнтовані на широкі ринки збуту і конкретного споживача (табл. 1.6).

     Регіональна структура управління діяльністю компаній в цілому зустрічається рідко, хоча регіональний принцип управління закордонною діяльністю разом з управлінням продукту досить поширений. 
 

     Таблиця 1.6.

     Переваги  та недоліки регіональних організаційних структур управління

 

     Отже, кожен тип організаційної структури має свої переваги та недоліки. Вибір типу структури залежить від функцій організації, її задач та цілей.

 

      1.3 Проектування організаційної структури управління з урахуванням її ефективності