Міжнародний менеджмент

5)існування великої  кількості ланок організаційної  структури управління, що висуває  на перший план проблему децентралізації  управлінської діяльності. Це питання  загострюється у зв’язку з  територіальним розміщенням окремих  частин корпорації у багатьох  країнах різних частин світу.  Це ускладнює і так званий вертикальний поділ праці, який означає відокремлення управлінської діяльності від безпосереднього виробничого процесу, утворення певної організаційної ієрархії (майстер, начальник цеху, директор та ін.), а також спеціалізацію всередині апарату управління (планування, облік, контроль, регулювання тощо); 

6)деперсоналізація  менеджменту, пов’язана з прийняттям  ключових рішень не окремими  менеджерами, а певними ланками  організаційної структури, групою  менеджерів. Ефективність діяльності  корпорації залежить тепер не  від окремих лідерів, а від  усієї команди менеджерів-професіоналів,  які пов’язані між собою не  тільки різноманітними формами  співпраці та взаємозалежності, а й своєрідною бюрократичною  корпоративністю. Це, звичайно, не  означає приниження ролі особистості  у менеджменті; 

7)професіоналізація  менеджменту, яка полягає в  тому, що серед керівників різних  рівнів, а також фахівців систематично  зростає прошарок співробітників, які, крім звичайної вищої освіти, мають додаткову освіту з менеджменту; 

8)формування специфічного  феномена корпоративної культури. Вона - своєрідний психологічний  клімат організації, її дух.  Корпоративна культура поряд  із формальними вимогами служить  для працівників орієнтиром, допомагає  їх зрозуміти, які вимоги ставить  перед ними компанія, яким має  бути підхід до ухвалення рішень, які рішення вважаються прийнятними.  Корпоративна культура знаходить  свій прояв у внутрішній обстановці, що панує в корпорації, її цінностях,  способах їх передавання тощо.[7, c.87-89] 
 

2. Моделі міжнародного  менеджменту

2.1. Загальна характеристика  моделей міжнародного менеджменту 

Менеджмент міжнародних  корпорацій в сучасних умовах спрямований  на підвищення рівня глобалізації бізнесу. Цьому можуть сприяти різні фактори, передусім впровадження технологічних  інновацій; зниження виробничих затрат; висока надійність та якість продукції, що випускається і реалізується на світових ринках. Раціональне поєднання  усіх існуючих факторів глобалізації з цілями і завданнями міжнародних  корпорацій забезпечують різні моделі міжнародного менеджменту. 

Історія розвитку міжнародного бізнесу, специфіка галузей, у яких здійснюють свою діяльність міжнародні корпорації, принципи організаційного  проектування, стратегія діяльності впливають на формування особливостей управління міжнародною корпорацією. На сьогодні виділяють такі моделі міжнародного менеджменту: 

1) інтернаціональна (міжнародна) модель; 

2) мультинаціональна  модель; 

3) глобальна модель; 

4) транснаціональна  модель.

2.1.1. Інтернаціональна (міжнародна) модель 

Інтернаціональна (міжнародна) модель характеризується такими особливостями: 

- закордонні підрозділи  використовують принципи менеджменту  головної компанії; 

- головне організаційне  завдання полягає в переміщенні  знань і ноу-хау в усі структурні  підрозділи незалежно від місця  їхнього базування, що дозволить  зблизити рівень розвитку вітчизняного  і закордонного бізнесу (особливо  у сфері технологій і маркетингу) на зовнішні ринки (ринки інших країн, місцезнаходження підрозділів міжнародної компанії), що є менш розвинутими в порівнянні з вітчизняним щодо технології і маркетингу; 

- здійснюється інтенсивний  контроль і координація закордонних  підрозділів материнської компанії.

2.1.2. Мультинаціональна  модель 

Для мультинаціональної моделі міжнародного менеджменту характерно: 

- закордонні підрозділи  мають відносну самостійність  у прийнятті управлінських рішень; 

- головне організаційне  завдання полягає: 

а) у зміцненні  місця продукції на важливих ринках; 

б) у підвищенні ефективності автономно діючих закордонних підрозділів; 

- координація і  контроль здійснюються в основному  через особливі відносини топ  менеджменту материнської компанії  і менеджерів закордонних підрозділів.

2.1.3. Глобальна модель  міжнародного менеджменту 

Глобальна модель міжнародного менеджменту характеризується наступними особливостями: 

- досягнення ефективності  бізнесу базується на централізації  капіталів, ресурсів і компетенцій; 

- здійснюється однобічний  потік товарів, кадрів і ноу-хау:  від материнської компанії до  закордонних підрозділів; 

- фіксується незначний  рівень автономії закордонних  підрозділів; 

- відзначається високий  ступінь стандартизації виробництва,  завдяки чому скорочуються його  витрати, розширюються ринки збуту  продукції корпорації.

2.1.4. Транснаціональна  модель міжнародного менеджменту 

Транснаціональна  модель міжнародного менеджменту характеризується: 

- усуненням ієрархічних  відносин між головною (материнською) компанією і її закордонними  підрозділами; 

- імплементацією  внутрішньо-організаційної мережі; 

- використанням національних  особливостей закордонними підрозділами  у процесі реалізації стратегії  корпорації[3, c. 18-21].

2.2. Переваги і  недоліки моделей міжнародного  менеджменту 

Переваги і недоліки кожної із чотирьох моделей, розглянутих  вище, представлені в таблиці 1.1. 
 

Таким чином, для  інтернаціональної (міжнародної) моделі міжнародного менеджменту найбільш характерна перевага, пов'язана з  можливістю перенесення надбаного  досвіду на закордонні ринки. Наприклад, за рахунок упровадження цієї моделі міжнародного менеджменту американські корпорації «Coca-Cola» і «Procter & Gamble» у 1960-70-х роках установили монополію на багатьох європейських ринках у своїх галузях. У той же час, дана перевага поширюється тільки на певну сферу досвіду (розробка і маркетинг марочних споживчих товарів; виробництво, управління матеріалами і розробка нових товарів і т.д.). Тобто одночасно виникають такі недоліки, як відсутність реагування на особливості місцевого попиту; нездатність реалізувати економію на місцезнаходженні; нездатність використовувати ефект кривої досвіду. Іншими словами, міжнародна компанія, «експортуючи» свій досвід, не враховує особливості ринку приймаючої країни, не має можливості досягти переваг за рахунок розміщення своїх підрозділів, тому що вони керуються засадами менеджменту головної компанії і не мають можливості скористатися ефектом так званої кривої досвіду. 

Крива досвіду - це функція  постійного скорочення виробничих затрат, що мали місце протягом усього життєвого  циклу продукту. За результатами деяких досліджень було встановлено, що виробничі  затрати скорочуються щоразу, коли подвоюється валовий обсяг продукції. 

За мультинаціональної моделі міжнародного менеджменту відбувається пристосування до місцевих особливостей, тому що міжнародна компанія функціонує вже не в одній (національній) країні, а в багатьох державах. 

Проте такі недоліки, як нездатність реалізувати економію на місцезнаходженні і використовувати  ефект кривої досвіду, залишаються  у зв'язку з пристосуванням до місцевих особливостей тільки товарної пропозиції і маркетингу, але не виробництва. Досить часто відзначається неможливість перенесення досвіду на закордонні ринки. 

Глобальна модель міжнародного менеджменту сприяє використанню ефекту кривої досвіду й економії за рахунок  масштабів. Однак глобальність процесів управління приводить до зниження реагування на особливості місцевого попиту через масштабність діяльності компанії. 

Транснаціональна  модель міжнародного менеджменту має  найбільшу кількість переваг. Серед  них: одержання вигоди від глобального  навчання, тобто надбання досвіду  усередині мережі міжнародної корпорації й обміну знаннями і технологіями між підрозділами і головною компанією. 

Основний недолік  транснаціональної моделі управління міжнародними корпораціями полягає  в складності впровадження, що обумовлено організаційними проблемами (досить складною і широко розгалуженою організаційно-інституціональною  структурою міжнародної корпорації). 

Таким чином, на сучасному  етапі економічної глобалізації найбільш ефективною моделлю міжнародного менеджменту є транснаціональна. Це пояснюється тим, що вона використовує переваги стандартизації і диверсифікованості в міжнародному бізнесі. 

Крім того, розрізняються  моделі корпоративного управління за національно-регіональною ознакою. З  цієї точки зору виокремлюються дві  базові моделі - американська і європейська (німецька). Характерна риса американської  моделі - високий ступінь розосередження акціонерного капіталу серед інвесторів компанії. Для німецької моделі характерний  високий ступінь концентрації власності  в руках великих промислових  і банківських інвесторів. З метою  підвищення ефективності менеджменту  міжнародні корпорації використовують переваги тієї чи іншої моделі корпоративного управління. Наприклад, міжнародна автомобільна грпа Daimler Chrysler стане першою в Німеччині компанією, яка впровадить англосаксонську модель корпоративного управління. Нова модель передбачає формування незалежної колегії управління замість звичної ради директорів. Нове керівництво перегляне стратегію компанії і розгляне можливість ліквідації збиткових операцій на ринку США [2, c. 23-25]. 

Застосування теорій і моделей управління, які розроблені в одній частині світу, до явищ, що відбуваються в інших частинах, є однією з найскладніших проблем  міжнародного менеджменту. Ця проблема вперше виникла відносно американських  теорій, а потім також торкнулася японських концепцій управління якістю і придбання знань, а також  європейські моделі організаційного  проектування і спільного підприємництва. Завдання полягає в тому, щоб розробити  загальні основи менеджменту, зберігаючи одночасно гнучкість щодо місцевих умов. 

Типові концепції  і моделі управління визначають стратегію, цілі і методи міжнародного менеджменту. 

3. Класифікація цілейта завдань міжнародного менеджменту

3.1. Головні цілі  міжнародного менеджменту 

Ринкова економіка - це конкурентне середовище, що визначає особливу систему управління.В умовах глобалізації світової економіки конкурентне середовище розширюється, набуває міжнародного характеру. І щоб вижити (а тим більше ефективно функціонувати) в цих умовах міжнародні корпорації розробляють стратегію функціонування. Вона значною мірою залежить від цілей, що ставить перед собою корпорація. 

Цілі можуть бути різними. Важливо певним чином згрупувати (класифікувати) їх за визначеними критеріями. Виділяються наступні чотири основні  групи. 

Перша група включає  цілі, що розрізняються за значенням: 

♦ стратегічні; 

♦ тактичні; 

♦ оперативні. 

Стратегічні цілі орієнтовані  на досягнення стабільності, проникнення  на той або інший світовий ринок, на досягнення першості у певній діяльності, тобто є довготривалими. Тактичні цілі спрямовані на досягнення певних результатів на тому або іншому етапі  міжнародної діяльності компанії.Оперативні цілі пов'язані з вирішенням поточних завдань міжнародного бізнесу. 

Друга група цілей  відрізняється за термінами їхнього  досягнення: 

♦ короткострокові (до 1 року); 

♦ середньострокові (від 1 до 5 років); 

♦ довгострокові (понад 5 років). 

Третя група цілей  залежить від об'єкта міжнародного бізнесу і міжнародного менеджменту: