Методи менеджменту як сукупність способів впливу керуючої системи на керовану

Організаційне нормування як метод впливу передбачає розробку різних нормативів, які використовуються в системі управління організацією, правил внутрішнього розпорядку, розмірів амортизаційних відрахувань, норм керованості, норм витрат електроенергії, сировини, норми тривалості робочого дня, термінів впровадження нової техніки, мінімальної норми оплати праці, норми чисельності працівників, виплати дивідендів акціонерам тощо. Нормативи розробляються як органами державної влади і управління, так і самою організацією.

Організаційно-методичне інструктування здійснюється через розробку і практичне використаній інструктивних матеріалів, що визначають порядок і методи виконання управлінських робіт.

Організаційно-методичне  інструктування - найбільш м'який спосіб організаційного впливу. Він полягає в ознайомленні з умовами роботи чи обставинами дорученої роботи, з'ясуванні питань, можливих ускладнень, пересторозі щодо можливих помилок, у порадах щодо якісного виконання певних видів робіт.

Інструктування може здійснюватися за допомогою документів, радіо, телефону, селектора, відшкодування, особистим контактом керівника з підлеглими тощо.

У практичній діяльності організацій найбільш розповсюдженими актами організаційно-методичного інструктування є посадові інструкції і правила.

Посадова інструкція визначає статус (місце) працівника в системі управління організацією, закріплює за ним певні види діяльності і надає повноваження, необхідні для виконання посадових обов'язків.

Правило вказує на те, що слід зробити в тій чи іншій  ситуації. Воно розраховане на вирішення конкретного питання.

Розробка і використання посадових інструкцій і правил є  важливими умовами ефективності і безпечної праці управлінського персоналу.

Для забезпечення ритмічної, узгодженої діяльності апарату управління недостатньо використовувати тільки методи організаційного впливу. Через те керівники організацій вдаються до методів розпорядчого (адміністративного) впливу,

На відміну від методів  організаційного впливу, спрямованих  переважно на формування системи  управління, розпорядчі методи дають змогу оперативно вирішувати окремі питання. Основою розпорядчого впливу є порядок управління, розроблений в результаті актів організаційного впливу. Всі акти розпорядчого впливу, як правило, надходять суворо в одному напрямі: від вищих управлінських ланок до низових, від керівника до підлеглих.

Для розпорядчого впливу характерна нерегулярність його виникнення, оскільки відхилення в прийнятому порядку управління виникають раптово і їх складно передбачити наперед. У добре організованій системі ці відхилення зведені до мінімуму. Проте через різноманітні зовнішні і внутрішні причини інколи і в ній виникає потреба в застосувати розпорядчого впливу.

Причинами таких відхилень  у системі управління організації  можуть бути: неритмічність завезення товарів у торгову мережу, в технологічній системі — порушення технологічного процесу оптового та роздрібного продажу товарів, надходження від постачальників неякісних товарів, недодержання регламентів та режимів роботи; в системі організації праці — порушення трудової дисципліни, використання недосконалих систем матеріального стимулювання праці тощо; в економічній системі -- невідповідність фактичних витрат обігу запланованим, недосконалість діючих систем планування та економічного стимулювання.

Методи розпорядчого впливу дають змогу запобігти відхиленню від планової програми господарювання, здійснити перехід системи до стану рівноваги, наприклад, впровадження більш досконалого порядку організації праці, планування, стимулювання та ін.

Постанови — це розпорядчі акти, які приймаються колегіальними органами підприємства (збори акціонерів, правління акціонерного товариства) і містять шляхи вирішення важливих питань, що стосуються всієї організації.

Основною формою розпорядчого впливу на підприємствах, якими керують керівники на засадах єдиноначальності, є накази.

Наказ — це письмова форма  вирішення певного завдання чи ситуації з переліком конкретних шляхів, строків, порядку, відповідальних осіб і форм контролю.

Накази видаються тільки керівниками організацій, а в разі відсутності з поважних причин (хвороба, відрядження тощо) — їх заступниками.

Виконання наказу є обов'язковим, оскільки він виявляє волю лінійного  керівника, який має право одноосібне приймати рішення.

Різновидом розпорядчого впливу є розпорядження, яке видається лінійним або функціональним керівником організації для вирішення оперативних завдань чи ситуацій. Розпорядження, на підміну від наказу, може бути видано в письмовій чи усній формі. Розпорядження мають обмежений строк дії і стосуються вузького кола питань і виконавців.

Різновидом розпорядчого впливу є усна вказівка лінійного  або функціонального керівника  організації. Найчастіше що форму впливу застосовують керівники низової ланки: керівники відділів, секцій, дільниць підприємств.

В управлінні також широко застосовується резолюція, яка являє собою конкретну вказівку виконавцю щодо здійснення тих чи інших дій, передбачених посадовою інструкцією чи іншим нормативним актом управління.

Резолюція накладається лінійним або функціональним керівником у лівому верхньому куті документа під кутом до його тексту.

Після тексту резолюції  ставиться підпис керівника, число, місяць і рік.

Таким чином, розпорядний  вплив реалізується в різноманітних  формах. Різноманітність цих форм дає змогу успішно підтримувати стійкість системи управління до проблем, що виникають, і усувати відхилення від заданої програми в організаційній і виробничій діяльності системі підприємств.

Важливе місце в системі  управління займають соціальні методи управління, їх значення визначається суттєвою роллю соціальних факторів у функціонуванні і розвитку таких систем, як підприємство, галузь, народне господарство в цілому.

Здійснюючи виробництво, продаж продукції та надання послуг споживачам, ці системи одночасно  відтворюють такі соціальні елементи: відношення до праці, систему соціально-культурних благ, естетичні уявлення, норми моралі і етики, громадську думку, правосвідомість та ін.

Крім цього, у сфері  виробництва та споживання людина реально усвідомлює міру досяжності соціальних благ (умови праці, оплачувана відпустка, організований відпочинок тощо) і міру соціальних свобод (право критики, право організувати власну справу, участь у вирішенні корінних питань виробництва та розподілу). Тому соціальний фактор — це один з могутніх внутрішніх резервів виробництва, торгівлі, надання послуг, оскільки соціальні відносини вплітаються в процес виробництва та реалізації.

Сфера застосування соціально-психологічних методів дуже широка. Вона включає регулювання між групових і внутрішньогрупових відносин, управління груповою динамікою, управління окремими явищами і сторонами колективного життя. Залежно від завдань управління формуються групові ролі, цілі і основні групові характеристики: солідарність, згуртованість, інтеграція, підприємливість, груповий контроль, фактори організації та інші явища життєдіяльності колективу.

Необхідно враховувати  загальний інтелектуальний рівень розвитку колективу, звернути увагу на такі фактори, як рівень занепокоєння, конфліктність, тон взаємовідносин, груповий настрій.

У теорії менеджменту  існують різні види соціальних методів. Розглянемо найважливіші з них.

1. Нормування та орієнтація  визначає та закріплює відносини  в трудових колективах, між ними  і окремими робітниками, забезпечуючи їх сприятливими умовами для досягнення поставлених цілей.

Соціальні норми відображають, з одного боку, вимоги, які колектив (суспільство) пред'являє своїм членам (суспільні, колективні, індивідуальні); при цьому має забезпечуватись їх максимальна узгодженість щодо вимог та інтересів.

Можна виділити три підгрупи норм:

а)  правові (Закон про  підприємство, правила внутрішнього розпорядку та ін.);

б) моральні — вони підтримуються  авторитетом суспільної, громадської думки і обов'язку, власних переконань, відношенням до праці;

в)  суспільні (неюридичні) норми — вони формуються суспільством (громадськими організаціями). Це статут громадських організацій, положення про орендний колектив, положення про бригаду.

Соціальне нормування впливає  на поведінку людей і колективи (групи) трьома основними способами: дозволом, приписом і забороною.

2.  Виховання як  спосіб соціального впливу є  основним у діяльності суспільних організацій. Цей вплив проявляється у формуванні активної особистості.

3.  Соціальне регулювання  використовується для упорядкування соціальних відносин, взаємодії їх з іншими видами відносин шляхом виявлення, обліку і регулювання інтересів і цілей різних колективів, Іруп і особистостей.

До цих методів відносять  розробку і реалізацію статутів суспільних організацій, договорів про творче співробітництво, встановлення порядку розподілу благ, черговості їх отримання.

4.  Активізація і  новаторство. Вони орієнтовані  на виявлення, розвиток і підтримання  в колективі прогресивних соціальних  норм, інтересів, потреб. Серед них найбільше розповсюдження отримали обмін досвідом, гласність, соціальна справедливість та Ін.

5.  Моральне стимулювання  використовується для заохочення  трудової і соціальної активності  колективів, груп, окремих працівників. У господарській (комерційній) діяльності стимулювання -це не тільки метод впливу, а й найважливіший елемент механізму управління.

6.  Соціальна спадковість  спрямована на розвиток у колективах  найбільш прогресивних норм і  традицій. До них відносяться:  вшанування ветеранів праці, огляди, конкурси на кращого з професії тощо.

7.  Соціальна справедливість  забезпечує повагу до особистості,  створення умов для її всебічного  розвитку. Вона не сумісна з  утриманським настроєм, зрівнялівкою, отриманням нетрудових доходів. Соціальна справедливість — це такий стан:

а)  коли в суспільстві, зокрема па підприємствах, не обмежують  без підстав прав працівників;

б)  коли всі дотримуються установлених у суспільстві і  на підприємствах діючих законів, не дивлячись на посади;

в)  коли всі мають  рівні можливості для отримання освіти, професії та зайняття підприємництвом тощо.

Це є основний перелік  вимог для забезпечення соціальної справедливості.

 

 

4. Шляхи вдосконалення та раціоналізації методів управління.

 

Методи менеджменту  є важливими складовими системи управління і використовуються поряд із іншими її елементами, такими як закони, закономірності, принципи тощо. Зважаючи на це методи повинні відповідати усім іншим категоріям, що використовуються в менеджменті.

Методи менеджменту  органічно пов'язані із загальними та специфічними (конкретними) функціями менеджменту і є інструментами їх реалізації  застосування окремих методів і їх груп неможливе за нереалізованості їх функцій. Це засвідчує існування між функціями і методами менеджменту прямих і зворотних зв'язків (рис. 41.).

Рис 4.1. Взаємозв’язок  функцій і методів менеджменту

 

Для реалізації одних  функцій використовують комплекси різних методів менеджменту. Інші потребують незначної їх кількості наприклад, функції «визначення цілей» і «планування» реалізують передусім через застосування економічних методів — планування, комплексних цільових програм, комерційного розрахунку. Реалізація їх не обмежується виробничо-господарською діяльністю організацій, а охоплює і їх соціальну складову — соціальне прогнозування, соціальне планування, соціальне нормування. Функцію «рішення» здійснюють через застосування організаційно-розпорядчих методів менеджменту: регламентування, нормування та розпорядництво Оскільки застосування більшості економічних методів менеджменту потребує оформлення у вигляді рішень, функція «рішення» тісно пов'язана з ними як способами й реалізації   Реалізується вона і в соціальних методах менеджменту.

Кожний працівник має  обов'язки, права, відповідальність, які формуються в процесі здійснення функції менеджменту «організування». Реалізація організаційних відносин у системі відбувається через застосування організаційно-розпорядчих методів Однак тільки їх ресурсу недостатньо для виконання всього комплексу робіт, які передбачає функція «організування» Тому для здійснення її застосовують також економічні та соціальні методи.

У процесі реалізації функції «оперативне регулювання* застосовують економічні регулятори, розпорядництво, інструктування, соціальне регулювання

Функцію вмотивування»  втілюють за допомогою соціальних методів, орієнтованих на активізацію трудових зусиль індивідів, груп працівників, колективу організації. Функцію можна реалізувати і за допомогою таких економічних методів, як комерційний розрахунок, метод комплексних цільових програм, метод економічних регуляторів.