Менеджмент

ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЇ  ЯК ОБ’ЄКТИ УПРАВЛІННЯ

 

1. Сутність і класифікація  організацій. 

2. Колективи (групи)  працівників в організації. 

3. Фактори впливу на  організацію. 

4. Процес менеджменту.

 

 

Вступ. Намагання людей об’єднатись у групи, а надалі в організації зумовлене необхідністю задоволення їх потреб у захищеності, причетності, взаємопідтримці, спілкуванні тощо. Об’єднання зусиль індивідів у будь-якій сфері на засадах спеціалізації і розподілу праці з метою підвищення продуктивності і результативності виконуваних робіт спричинили необхідність визначення ролей, функцій, обов’язків кожного із членів організації.

 

1. Сутність і класифікація організацій

 

У процесі виробничо-господарської  діяльності працівники об’єднуються з метою виконання місії, цілей  та завдань організації. Саме це забезпечує ефективне використання ділових якостей кожної людини.

Організація – група людей, діяльність якої свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.

В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, товариствами, асоціаціями, об’єднаннями тощо. На практиці використовують терміни „фірма”, „корпорація” та ін. Організації класифікують за різними ознаками: способом та метою утворення, кількістю цілей, величиною, юридичним статусом, формами підприємництва, характером адаптації до змін.

 

Класифікація  організацій.

За  способом і метою утворення організації поділяються на формальні і неформальні. Формальні організації – групи працівників, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється та регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служби, комітети, факультети, кафедри тощо. (Формальні організації називатимемо просто „організаціями”). Неформальні організації – це групи працівників, що виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вини входять до складу формальної організації, створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є групи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо.

За  кількістю цілей виділяють прості організації (мають одну ціль) і складні організації (ставлять перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей), яких в економіці переважна більшість.

За  величиною виокремлюють великі, середні та дрібні організації. У великих організаціях працюють тисячі працівників, у середніх – сотні, а в дрібних – десятки.

Офіційно зареєстровані  організації отримують статус юридичної  особи (офіційне визнання, атрибути державної  реєстрації, рахунок у банку тощо). Усі інші організації є неюридичними особами.

За  формами підприємництва організації поділяють на підприємства, господарські товариства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.

За  характером адаптації до змін виділяють механістичні організації (характеризуються консерватизмом, негнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі і комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо) і органістичні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управління, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій тощо). Узагальнену класифікацію організацій подано на рис. 2.1.

 

Організація як система. Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов’язаних, взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення, наділене властивостями, відмінними від властивостей його складових.

На сучасному етапі  всі організації розглядаються  як відкриті системи, тобто системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім середовищем. Відкрита система характеризується:

• цілісністю (зміна однієї складової зумовлює зміну інших);
• одноосібністю (кожну складову можна розглядати окремо);
• перспективністю (розвиток у напрямі вдосконалення);
• незалежністю (можливе відокремлення підсистем);
• спеціалізованістю (здатність виконувати певні роботи);
• перетворенням вхідних елементів на вихідні;
• централізацією (одна із складових стає домінуючою);
• зростанням (тяжіння до розширення, збільшення);
• циклічністю розвитку;
• рівновагою;
• непередбачуваністю причин можливих збурень.

Відкрита система має  вхід та вихід. Входом для організації як системи є всі види ресурсів (матеріали, капітал, робоча сила, інформація тощо), виходом – продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників.

Організація складається з керуючої та керованої підсистем, щодо яких частіше вживають термін „система”. На рис. 2.2. подано процес функціонування організації як відкритої системи.

У процесі функціонування утворюється ефект синергії (зростання сукупної ефективності управлінської діяльності внаслідок поєднання, інтеграції та взаємодії керуючої та керованої систем). Синергія створює умови, за яких загальний ефект перевищує суму показників віддачі окремих підсистем організації, які діють незалежно.

Організації, незалежно  від їх специфіки, характеризуються такими загальними особливостями:

• визначенням місії та цілей;
• наявністю ресурсів: люди, капітал, матеріали, технологія, інформація;
• залежність від зовнішнього середовища ( економічних і правових умов, громадських організацій, міжнародних подій, законодавчих актів, конкурентів, техніки, менталітету суспільства тощо);
• горизонтальним поділом праці (визначенням конкретних завдань), який зумовлює утворення відповідних підрозділів і служб;
• вертикальним поділом праці, спрямованим на координацію роботи, тобто на здійснення процесу управління;
• необхідністю управління; наявністю формальних і неформальних груп;
• здійсненням певних видів діяльності (виробничої, інвестиційної, фінансової, торговельної, науково-дослідної тощо).

Успіх  у діяльності будь-якої організації залежить від  таких умов:

• прибутковості;
• капіталізації;
• виживання;
• підприємницької ініціативи;
• розвитку комунікацій;
• результативності (ефективності);
• продуктивності;
• здатності до формування культури;
• здатності до практичної реалізації;
• здатності до саморозвитку тощо.

 

Життєвий  цикл організації. Розвиток кожної організації має циклічний характер, тобто проходить через певні стадії життєвого циклу, що визначають особливості виробничо-господарської, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності тощо (табл.2.1).

Існує і інша концепція  життєвого цикли організації, за якою виділяють чотири стадії їх розвитку: зародження (реєстрація, початкове інвестування діяльності); зростання (нарощення обсягів виробництва і збуту, формування іміджу, зростання прибутку); „пік” діяльності (максимальні прибутку, обсяги виробництва і збуту); спад (згортання діяльності та переорієнтація).

Таблиця 2.1.

Етапи життєвого циклу  організації

 

Етапи життєвого циклу  організації	Особливості діяльності організації
1. „Народження”	Проникнення на ринок; забезпечення виживання  за збиткової діяльності; забезпечення у достатніх обсягах капітальних вкладень для започаткування діяльності організації
2. „Дитинство”	Закріплення на ринку, його окремих  сегментах, забезпечення беззбиткової діяльності
3. „Юність”	Суттєве розширення цільових сегментів  ринку; забезпечення високих темпів зростання прибутку; інвестування розвитку на засадах само інвестування
4. „Рання зрілість”	Подальше розширення сегментів  ринку; орієнтація на регіональну диверсифікацію; забезпечення стабільного прибутків  на оптимальному рівні
5. „Завершальна зрілість”	Формування іміджу підприємства; збалансоване зростання; орієнтація на галузеву диверсифікацію діяльності з метою підтримання рівня конкурентоспроможності; забезпечення підтримання рівня прибутковості на оптимальному рівні
6.”Старіння”	Збереження позицій або часткове зменшення обсягів виробництва; згортання діяльності; зниження прибутковості, фінансової стійкості
7. „Відродження”	Суттєве оновлення форм, видів та напрямів діяльності; забезпечення умов для зростання прибутковості; залучення  значних обсягів інвестицій

 

Культура  організації. У процесі еволюції організація формує свою культуру, яка характеризує якісні аспекти управлінської діяльності та її відповідність економічним, фізіологічним, естетичним, психологічним і технологічним вимогам.

Культура організації – сукупність цінностей, традицій, норм поведінки, поглядів, властивих членам організації.

Організаційну структуру  формують об’єктивні та суб’єктивні елементи. До суб’єктивних елементів культури організації належать організаційні табу, звичаї, ритуали, зразки поведінки, мова спілкування, гасла тощо. Об’єктивні елементи: місце розташування організації, дизайн і обладнання робочих місць, престиж та імідж організації тощо.

 

2. Колективи  (групи) працівників в організації. 

 

Кожна організація складається  з формальних і неформальних груп (колективів), які внаслідок дії  різноманітних чинників взаємодіють у різних конфігураціях, що впливає на загальну якість і ефективність діяльності.

Колектив (група) – дві й більше осіб, які взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під впливом інших осіб.

 

Формальні групи працівників. Група і колектив є ідентичними за своєю суттю термінами (перший поширеніший на Заході, другий – у пострадянських країнах). Групи, які створені волею керівників організації, називаються формальними. Здебільшого вони виникають при поділі праці:

• горизонтальному (формування підрозділів);
• вертикальному (виникнення рівнів управління).

Первинною функцією формальних груп є виконання певних завдань  і досягнення конкретних цілей.

У кожній організації  існує три типи формальних груп:

- групи керівників (командні  групи);

- цільові виробничі  (господарські) групи;

- комітети.

До груп керівників можуть належати: президент компанії та віце-президенти; директор магазину і завідувачі відділами; командир авіалайнера, другий пілот і бортінженер; директор заводу та його заступники; начальник цеху та його заступники.

Цільові виробничі (господарські) групи формують особи, які виконують одне завдання. Вони мають певну самостійність, самі планують свою роботу, є вузькоспеціалізованими, щодо них застосовують окремі елементи цільового стимулювання тощо. В організаціях можуть існувати групи конструкторів, технологів, фінансистів, економістів, маркетологів та ін.

Комітет – це група, якій організація делегує повноваження для виконання конкретного завдання. До комітетів належать ради, комісії, збори, команди, товариства тощо. За функціональним призначенням виділяють дві основні типи комітетів:

• спеціальний (тимчасовий) – створюється для виявлення проблем, розв’язання локальних, глобальних чи делікатних питань, вироблення альтернативних рішень тощо;
• постійний – діє перманентно і має конкретну, найчастіше довготривалу мету (рада директорів, науково-технічна рада організації, ревізійна комісія, комісія з розгляду скарг працівників та ін.).

Можливе виникнення і неформальних комітетів (наприклад, страйкового  комітету). Тоді менеджер повинен застосовувати  „правила гри”, характерні для неформальних груп. Ефективною альтернативою може бути формалізація таких комітетів.

Формальні групи повинні працювати як єдиний налагоджений колектив. Чим краще керівник володіє механізмами управління групами і факторами впливу на них, тим сильніше він впливатиме і на окремих осіб (працівників), і на результати діяльності організації. Лі Якокка, видатний практик-менеджер у книзі „Кар’єра менеджера” зазначає, що головну увагу менеджер повинен звертати на створення згуртованого, цілісного та цілеспрямованого колективу. За його словами, у бізнесі колективи працівників слід формувати як спортивні команди, починаючи з найелементарніших речей. Гравці (члени колективу) повинні знати основні правила та  прийоми гри і вміти правильно обрати свої позиції. Далі потрібно встановити дисципліну та навчити її дотримуватися, запровадивши певні стимули та санкції. Команда повинна дружною та націленою на досягнення певної глобальної мети, відчувати свою безпосередню причетність до бізнесових результатів.

 

Неформальні групи працівників. Менеджер повинен звертати на них особливу увагу, оскільки вони можуть стати домінуючими в організації, проникати в інші неформальні і формальні групи і відчутно впливати на управління. Не завжди пересічний працівник чи навіть керівник усвідомлює те, що він уже опинився в складі неформальної групи.

Неформальні та формальні  групи мають певні спільні характеристики:

• ними управляють лідери з метою розв’язання певних завдань на основі конкретної ієрархії;
• мають певну структуру управління і взаємодії;
• використовують у своїй діяльності неписані правила (норми);
• застосовують певну систему винагород, заохочень і санкцій.