Логістичний підхід до забезпечення конкурентоздатності підприємства на зовнішньому ринку

Шляхові автомобілі залежно від гранично допустимих осьових навантажень поділяються на групи «А» і «Б». До групи «А» належать автомобілі й автопоїзди з критичним осьовим навантаженням не більше 10 мс, які можуть рухатись лише дорогами вищих класів, що мають більш стійке капітальне покриття, а до групи «Б» — з максимальним навантаженням на вісь не більше 6 мс і такі, що можуть рухатися по всій мережі автодоріг країни. Автомобілі й автопоїзди, в яких осьове навантаження перевищує 10 мс, належать до груп позашляхових. Габаритні розміри рухомого составу лімітують довжину, ширину й висоту автомобілів та автопоїздів, що має велике значення для забезпечення маневреності одиниці (особливо під час руху вулицями міст) та безпечності руху, а також для реалізації пропускної спроможності доріг та заданої швидкості. Загальна критична маса і габаритні розміри автомобіля (табл. 6) чи автопоїзда залежать від кількості його осей. Шляхи сполучення — це шляхи руху рухомого составу, тобто доставки вантажів і пасажирів.

Залежно від  адміністративного підпорядкування, економічного та культурного значення розрізняють автодороги: загальнодержавного, республіканського, обласного, районного значення, міські, населених пунктів (вулиці), підприємств і організацій промисловості, сільського, лісного господарства, по яких здійснюються внутрішньогосподарські перевезення, під’їзні шляхи до великих міст і промислових центрів. До технічних пристроїв та будівель автомобільного транспорту належать гаражі, авторемонтні майстерні, станції технічного обслуговування.

Вантажні автомобільні перевезення розрізняють за:

1) галузевими  ознаками — перевезення промислових,  будівельних, сільськогосподарських,  торговельних вантажів, а також  вантажів комунального господарства, поштових;

2) розміром партій  вантажів — масові перевезення  великої кількості однорідних вантажів та дрібними партіями вантажів різної номенклатури;

3) територіальними  ознаками — внутрішньовиробничі,  міські, приміські (до 50 км за межами  населеного пункту), міжміські (більш  як 50 км за межами міста), внутрішньорайонні,  міжрайонні та міжнародні перевезення;

4) способом виконання:  місцеві — здійснюються одним  автотранспортним підприємством;  прямого сполучення — при перевезенні  діють кілька автотранспортних  організацій; змішаного сполучення  — перевезення двома або кількома  видами транспорту.

1.3 Позиціювання  України у світовій глобальній  логістичній системі.

Процес позиціювання України у світовому економічному просторі проходить в умовах зміни  зовнішнього середовища й посилення  конкурентної боротьби на міжнародному рівні.

У цьому зв'язку досліджено, з урахуванням раніше визначених принципів сучасної економічної глобалізації , позиції національного господарства України на світових ринках.

Характерною рисою  економічного розвитку України в  період трансформації стало посилення  зовнішнього вектора розвитку. В останнє десятиліття підприємства чорної й кольорової металургії, хімічної промисловості, АПК, транспортного машинобудування та низки інших галузей для збереження обсягів виробництва й рівня зайнятості намагалися повною мірою використати можливості задоволення зовнішнього попиту, що стало можливим у результаті лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.

Інакше кажучи, зростання обсягів експорту України  за зазначений період здійснювалося  переважно за рахунок товарної складової, що є додатковим свідченням негативних тенденцій в економіці, оскільки послуги відрізняються більш високою питомою вагою доданої вартості, а підприємства цієї сфери більшою ефективністю, ніж підприємства сфери матеріального виробництва

Посилення ролі базових галузей в економіці України, а також наростання диспропорцій між галузями з виробництва кінцевої продукції й галузями проміжного споживання стали закономірними наслідками поспішної, необґрунтованої, не підкріпленої коштами структурної політики лібералізації зовнішньої торгівлі. Дія ринкових сил, що направляли свою дію на задоволення зовнішнього попиту, формувала структурні диспропорції в економіці України та сприяла прискореному розвитку її паливно-сировинних галузей.

Напівсировинна  спрямованість вітчизняного експорту породжує не тільки проблему нееквівалентності зовнішньоекономічного обміну, але й проблеми, пов'язані з нестабільністю економічного розвитку. Відомо, що динаміка ВВП, торговельного балансу та бюджетних доходів в Україні істотно залежить від коливань світогосподарської кон'юнктури. За визначенням міжнародних експертів, у структурі українського експорту домінують так звані "чутливі товари", ціни на які характеризуються високою нестабільністю [8;76].

Аналіз якісних  характеристик розвитку товарного  експорту України дав можливість зробити такі висновки:

• по-перше, певною позитивною тенденцією розвитку національного експорту є поліпшення його позицій на ринках харчової промисловості, транспортних засобів й окремих галузей машинобудування;
• по-друге, найбільше зменшення частки українського експорту на світовому ринку відбулося в галузях, які забезпечують до 65 % зовнішньоторговельних надходжень в Україну;
• по-третє, значне збільшення частки українського експорту на зовнішніх ринках відбулося в галузях з низьким і середнім рівнем переробки і, як наслідок, з низкою та середньою часткою доданої вартості;
• по-четверте, серйозно похитнулися позиції України на світових ринках товарів, які характеризуються найвищими темпами розвитку й часток доданої вартості (електроніка, інформаційні технології й комп'ютерна техніка).

Невідповідність українського експорту якісним критеріям  його конкурентоспроможності підтверджується  зіставленням обсягів експорту продукції  з високим рівнем доданої вартості з експортом продукції з низьким її рівнем.

Аналізуючи сучасні позиції  України у світовому господарстві, також слід зазначити тенденцію  постійного зменшення кількості  підприємства-експортерів, що не є однозначною.

Крім того, укрупнення українських фірм-експортерів відповідає розглянутим вище світовим тенденціям збільшення ролі ТНК і створення стратегічних альянсів.

Важливим етапом сучасної глобалізації світового господарства з'явилося створення і розширення Світової Організації Торгівлі (СОТ). Доцільно розглянути наслідки вступу України у СОТ з погляду зміцнення її конкурентних позицій у світовій економіці. Вступ у СОТ має для України ряд позитивних моментів, таких, як відкриття для українських товарів деяких ринків, обмеження антидемпінгових процедур, придбання деяких нових технологій, зменшення комерційних ризиків внаслідок існування більш стабільного режиму торгівлі, здешевлення кредитних ресурсів завдяки лібералізації ринку фінансових і банківських послуг, розширення асортиментів й якості товарів і послуг, можливе зниження цін на товари й послуги, що, у підсумку, потенційно приведе до зростання рівня життя населення України тощо. Разом з тим вступ у цю організацію таїть у собі ряд серйозних погроз, зв'язаних, насамперед, з істотним зниженням або повним скасуванням митних бар'єрів. Розглянемо ці загрози стосовно основних секторів української економіки[4;11].

Антидемпінгові  санкції до українських виробників металу серйозно обмежили географію  експорту й не дозволили поліпшити  його структуру за рахунок постачань прокату більше високого ступеня обробки, а не екологічно "брудних" й енергоємних у виробництві напівфабрикатів.

Що стосується виробників промислових товарів споживчого характеру. Відкриття дверей для  імпорту таких товарів, зокрема, ліквідація державної монополії на зовнішню торгівлю, уже привели до різкого підвищення частки імпорту в товарних запасах торгівлі. Можливість вибору (реалізації споживчих переваг) переконливо показала, що українські споживачі воліють купувати імпортні одяг, взуття, побутові прилади й навіть лицювальну плитку. Переважає навіть імпорт із країн Східної Європи, що обумовлено незрівнянно кращим співвідношенням (параметром) "ціна - якість". Вступ у СОТ (різке зниження мит) вже приводить до здешевлення імпортних товарів, робить їх більш доступними для населення і разом з тим ставить більшість українських виробників промислових товарів на межу руйнування і їх до прямого знищення, а, отже, до скорочення робочих місць.

Сьогоднішній  вступ України у СОТ навряд чи буде сприяти ліквідації її технологічної відсталості, зате може привести до нового витка "шокової терапії", багатою на банкрутство багатьох підприємств, зростання безробіття та падіння і без того низьких доходів населення. Отже, у цьому зв'язку, у першу чергу треба здійснити технічну модернізацію економіки, відкрити дорогу технологічному прогресу, зацікавити підприємства (компанії) в інноваціях, тобто радикально зміцнити інноваційний сектор і забезпечити технологічну конкурентоспроможність українських товарів. Якщо зазначені заходи будуть реалізовані, то вступ у СОТ принесе безсумнівні й дуже значні позитивні результати.

Таким чином, позиціювання України як конкурентоспроможної на світових ринках країни вимагає формування нової стратегії інноваційно-технологічного, інституціонального та інфраструктурного  прориву, що повинна бути покладена  в основу її експортно-орієнтованої політики.

Можна виділити декілька причин, які пояснюють феномен  економічного зростання завдяки  експортозаміщенню (export-leading growth). По-перше, зростання експорту приводить до збільшення попиту на продукцію даної  країни, що саме по собі забезпечує збільшення реального випуску продукції. По-друге, експортна експансія сприяє формуванню нових пріоритетів спеціалізації виробництва, що у свою чергу, може підвищити рівень продуктивності, а також умінь і навичок в експортному секторі.

Результатом цього є ефективний перерозподіл потоків ресурсів, що стимулює зростання виробництва й ВВП. Цей ефект іноді називають Законом Вердоорна, що був сформульований в 1949 р [7;45].

По-третє, збільшення експорту може послабити обмеження  на обмін іноземної валюти, що полегшує задоволення внутрішнього попиту через імпорт, і, природно, стимулює розширення виробництва.

По-четверте, реалізація зовнішньоторговельної політики надає  доступ до передових технологій, кращим моделям управління, забезпечує приплив  у країну капітальних товарів, надає більші можливості й стимули для підприємницької діяльності, що є ключовими факторами економічного зростання.

Аналізуючи  інструменти сприяння експорту можна  зробити висновок про важливу  роль урядів у забезпеченні конкурентоспроможного експорту, формуванні його ефективної структури. Якщо уряд підтримує форсування експорту промислової високотехнологічної продукції, країна швидше досягне збільшення обсягів експорту, оскільки буде виходити на ринки з конкурентоспроможними товарами, які відповідають структурі світового попиту, що надасть можливість забезпечити валютні надходження, ефективний платіжний баланс та економічний зростання.

Зміна товарної структури експорту таким чином, щоб вона відповідала сучасним вимогам  розвитку глобальної економіки, повинна стати зараз одним із найбільш пріоритетних завдань зовнішньоекономічної діяльності України. Так, модель експортного зростання Японії базувалася  на виділенні високотехнологічних галузей господарства як основи даного процесу, а також інвестуванні в них значного капіталу, у наслідок чого країна забезпечила небачене зростання конкурентоспроможності на світових ринках товарів і послуг, а також свого економічного потенціалу.

Зараз існують  необхідні передумови для реалізації стратегії стимулювання експорту, зростання зовнішньоекономічного потенціалу України. Однак, необхідно прикласти максимум зусиль, щоб вітчизняний експорт дійсно став двигуном економічного зростання нашої держави.

Заходи щодо оптимізації експортної діяльності України за 5 основними напрямками:

1. Експортна база: розвиток міжнародної конкурентоспроможності української продукції на основі впровадження нових технологій у виробництво, методів управління й сучасних систем організації, збільшення продуктивності на підприємствах експортних галузей; поліпшення якості й дизайну експортних товарів; переорієнтація сировинної структури експорту на збільшення частки високотехнологічної продукції; стимулювання експорту малих і середніх підприємств, проведення їхньої модернізації.
2. Експортні ринки: територіально-географічна диверсифікованість, збереження наявних і завоювання потенційних ринків збуту; здійснення їхнього постійного моніторингу й прогнозування розвитку з метою забезпечення стабільної прибутковості комерції; проведення маркетингово-логістичних досліджень, насамперед, з погляду специфіки попиту й культури споживання, політичної стабільності тощо
3. Інституціонально-логістична інфраструктура: забезпечення оптимально функціонуючого нормативно-правового середовища здійснення експортних операцій на основі прийняття прозорих законів і норм; гарантування прав власності в рамках реалізації інвестиційних проектів; формування антикорупційного середовища; розвиток дієздатного ринку капіталу й банківського сектора; створення транспортно-складських логістичних структур з метою обслуговування потоків матеріальних ресурсів конкретних клієнтів на міжнародних ринках; формування інформаційно-консалтингових систем з погляду надання максимуму управлінських логістичних послуг.
4. Формування «експортної психології»: визначення стратегічних експортних цілей; розвиток освітньої функції у створенні інтелектуально-професійного потенціалу корпорацій; морально-матеріальне стимулювання здійснення програм експортно-імпортних операцій фірми; розвиток стратегій підготовки й перепідготовки кадрів, що забезпечують реалізацію міжнародних програм.
5. Поглиблення міжнародного економічного співробітництва: сприяння науково-технологічній кооперації українських підприємств із міжнародними партнерами; активна робота із СОТ; співробітництво з міжнародними фінансовими, торговельними, транспортно-складськими центрами з метою оптимізації потоків матеріальних ресурсів на зовнішніх ринках; активізація роботи українських підприємств із міжнародними партнерами в контексті формування економічних союзів, альянсів тощо. з погляду ефективності експортно-імпортних операцій.