Культурна різноманітність: сучасні виміри” Характеристика культурного середовища Франції

    У порівнянні з американськими учасниками переговорів французькі менш вільні й самостійні. Французи володіють  тактикою ведення переговорів, і  часто демонструють велике розмаїття  засобів і прийомів. У наслідок цього вони приділяють багато уваги  попередній домовленості, вважають доцільним  заздалегідь визначати питання, що можуть виникати під час офіційної  зустрічі, проводити попередні консультації. Французькі підприємці не люблять під  час переговорів стикатися з  несподіваними змінами в позиціях. Текст контрактів французьких підприємств  завжди коректно сформульований і не допускає різночитань.

 

    

4. Статус, ієрархія, влада і  повага

     Статус  у Франції визначається рівнем освіти, сімейним походженням і багатством. Випускники елітарних університетів  займають високі пости в уряді  і промисловості. Три з чотирьох головних менеджерів 200 найбільших французьких  компаній - вихідці з багатих сімей, в той час як у Німеччині  ця цифра складає один з чотирьох, а у Великобританії - один з десяти. Французькі боси керують компаніями в авторитарному стилі. Менеджери  повинні бути високо компетентними  і знати відповідь на кожне  питання, що виникає. Вони часто не хочуть ділитися владою. Братання з рядовими працівниками не заведено. Традиційний  французький стиль управління різко  відрізняється від скандинавської моделі з її чіткою структурою і  егалітарним підходом.

     З першого погляду здається, що у  французькому буржуазному суспільстві  панує справжнє рівність - спробуйте, наприклад, уявити собі, щоб в Англії відвідувач ресторану говорив офіціантові "сер". І все ж непомітне  оку колишній поділ на класи загалом  дотримується. Серед вихідців з робочого класу вкрай мало юристів, університетських професорів, лікарів чи бухгалтерів  високої кваліфікації. Синові звичайного шофера і раніше надзвичайно важко  стати архітектором, а вже дочки  шофера - і поготів.

     Сама  буржуазія теж ділиться на декілька вельми різняться між собою підкласів:

• Велика (grande) буржуазія - це вихідці з таких всім відомих сімей, які в деяких інших країнах називають "хорошими".
• Середня (bonne) буржуазія або просто буржуазія - це нащадки нової породи французів, яким, швидше, визначено зіграти головну роль у великому майбутньому країни.
• Дрібна (petite) буржуазія викликає у французів найбільше презирство: її представники не зіграли скільки-небудь істотної ролі у бізнес середовищі Франції. До того ж ряди дрібної буржуазії постійно поповнюються за рахунок робітників, нехай навіть і великих трудівників.

     Досить  важко буває відрізнити одного буржуа від іншого: представники великої  буржуазії завжди бездоганно одягнені і ніколи не розмовляють з тими, хто не належить до їх кола: представники середньої буржуазії теж завжди бездоганно одягнені, але розмовляють  абсолютно з усіма; бездоганно одягнені й представники дрібної буржуазії, проте ці розмовляють виключно для  того, щоб на щось поскаржитись. Представники великої буржуазії і без вас  чудово знають, до якого класу належать, і будуть незадоволені, бо ви стверджуєте  і без того очевидне. А представники середньої буржуазії неодмінно  будуть стурбовані тим, що їх можуть переплутати  з представниками дрібної буржуазії  і тим самим образити їхню честь  і гідність. Єдина порада: намагайтеся  по можливості уникати цього поняття  в розмові з французами.

     Французи  люблять, коли уряд рішуче втручається  в їхнє життя. Вони вважають,що участю держави у своєму житті слід пишатися і в жодному разі не уникати  його. Всюди на узбіччях доріг французьких  величезні плакати сповіщають партнерство  між державою, округом і тим  департаментом, який відремонтував  дану ділянку дороги. Подібна система "наскрізних" відносин вже сама по собі - пам'ятник державного планування: завдяки їй здійснюється бездоганна інтеграція всіх складових, наприклад, безпосередній зв'язок метро з  основною залізницею, яка веде прямо  в аеропорт імені Шарля де Голля.

     Французькі  бюрократи панують на пошті, на залізниці, на митниці, в муніципалітетах, у  туристичних бюро, в поліцейських ділянках і в школах.

     Французи  ставляться до цього наступним чином: доводиться визнавати, що без бюрократії у будь-якій пристойній державі не обійтися, однак обійти її яким-небудь способом можна постаратися. Жителі Франції в усі часи прагнули утвердити  своє право на незгоду з деякими  правилами і законами

     Чинна французька конституція створювалася з урахуванням того, що приблизно  раз на покоління у Франції  виникає тяга до тиранії. Вона, втім, цілком врівноважується радісною грою в демократію і наявністю безлічі  крихітних політичних партій, до яких входять, наприклад, дрібні фермери, дрібні торговці і маленькі рибалки.

     Своєрідним  запобіжним засобом проти всяких ультра є те, що президента обирають на сім років, а членів Національних Зборів - всього на п'ять. А тому виникають  такі моменти, коли президент Франції  та її парламент йдуть як би не в  ногу - таку ситуацію громадяни цієї країни називають "співіснуванням".

     Французам подобається, коли їх політики - люди відважні й трохи не від світу цього. Вони здатні пробачити їм будь-яку  помилку або проступок, що виявилися  досить серйозними. (Один з неписаних  законів французької конституції  говорить: кожен новий уряд має  викрити якесь гучне скандальна справа, пов'язане з попереднім урядом.)

    Що  ж стосується приватного життя самих  членів уряду, то французам абсолютно  незрозуміло, чому перед громадянами  інших держав виникають такі серйозні проблеми, якщо їх політики виявилися  замішаними в якій-небудь любовній інтрижці, сімейній сварці тощо.

 

5. Час та графіки

    На  перший погляд, ставлення французів  до часу здається одним з найлегших  питань дослідження, адже вже не один науковець зосереджував на ньому  свою увагу. Зокрема, в рамках кросс-культурного  менеджменту, варто звернути увагу  на дослідження Едварда Холла  та Річарда Льюіса. Обидва дослідники визначають французів як непунктуальну націю із ставленням до часу радше як до полощини із різноманітністю прямих та точок, ніж направленого променя, рух яким здійснюється лише в одному напрямку. Е. Холл відносить націю до поліхронних культур, Р. Льюіс – до полі активних. Проте насправді ситуація є дещо інакшою. На нашу думку, найбільш точно ставлення французів до часу характеризує фраза Альберта Енштейна: «Час – поняття відносне.»

    Дійсно, на побутовому рівні, особливо з точки  зору представників педантичних  моноактивних культур, французи видаються  лінивими, невідповідальними людьми, для яких обіцяне «завтра» настає через рік.

    На  питання «коли?» тут не буває вірної відповіді. Будь-яка відповідь фальшива і умовна. Відповідь «завтра» - це просто форма ввічливості, мовляв, не посилати ж Вас далі, ніж в завтра. Власне ні «завтра», ні «через тиждень», ні «через рік» взагалі нічого не означають. І лише повні неофіти або зовсім вже невиправно наївні люди можуть розраховувати на певну конкретику у питаннях часу. Як казав один російський менеджер після перемовин із французьким партнером: «Французи час перемогли! Вони його не враховують, вони на нього не розраховують, вони його в гріш не ставлять.»

    Аналогічно  реагують й британці та американці: «Ми говорили годинами, але не було прийнято жодного рішення та не було здійснено жодних дій.»

    Проте, на нашу думку, подібні твердження є  дещо хибними. Французи дійсно «перемогли час», але це не є свідченням їх несерйозного ставлення до нього.

    Справа  в тому, що в душі французи традиціоналісти. Вони дуже несхвально ставляться до порушення загальноприйнятих норм поведінки, навіть не дивлячись на те, що усім серцем люблять різноманітні революції, люблять руйнувати старе і будувати нове. Усе повинно робитися comme il faut (як слід). Французи вірять, що у світі існує встановлений порядок речей, дотримання якого є обов’язковим.

    Наприклад, на вранішній туалет французи, і чоловіки, і жінки, витрачають не менше двох годин. Саме стільки часу потрібно французові, щоб вмитися, поголитися, розчесати вуса і прийняти душ. Коли він, нарешті, закінчує, пора вже переходити до аперитиву перед обідом. Французькі дружини готують своїм чоловікам обід з трьох страв і подають його на витонченому столику, накритому льняною скатертиною. Як тільки обід буде закінчений, жінка неодмінно перемиє посуд і усе акуратно прибере, і тільки після цього подружжя почне будувати якісь плани подальшого проведення часу.

    Якщо  ви звернулись, наприклад, до столяра, то можете бути впевнениними, що його робота також буде виконана як слід, проте, не сподіватесь, що він вкладеться у  відведений місяць. Французи переконані, що в них є стільки часу, скільки  необхідно на якісне виконання завдання.

    Те  саме стосується і ділових переговорів. Французька делегація зазвичай приходить  на зустріч заздалегідь, що налаштовує їх партнерів на швидке вирішення  питань, проте важливі рішення рідко приймаються під час переговорів. Часто той, хто відповідає за ухвалення рішень, відсутній на зустрічі. Французи затягують обговорення, оскільки ставляться до нього як до інтелектуального процесу, під час якого вони знайомляться з іншою стороною і, можливо, виявляють її слабкості. Їх цілі довгострокові, вони прагнуть встановити міцні особисті взаємини. Досить часто проядок денний може бути порушено, оскільки окремому питанню французи відводять стільки часу, скільки вони вважають за необхідне.

    Відтак, доходимо висновку, що французи належать до категорії людей, які є досить пунктуальними та притримуються  встановленого розпорядку, проте  ладні відсунути строки виконання  завдання заради вищої якості результату.

    До  речі, щодо встановленого розпорядку, наведемо розпорядок роботи окремих  закладів та установ у Франції:

    Магазини:

    У Франції немає чітко регламентованого часу роботи магазинів. (Відкриття, зазвичай відбувається о 10.00, проте обідня перерва та закриття – не регламентовані.) Магазини у великих містах працюють, як правило, довше, ніж підприємства дрібної торгівлі в провінції. Але в розпал сезону двері магазинів майже усюди відкриті допізна.

    У великих містах більшість магазинів  відкриті з 10.00 до 19.00, вихідний – неділя. У провінції багато магазинів закрито і в понеділок. Перерва на обід – з 12.00 до 14.00 або з 13.00 до 15.00, деякі магазини раз на тиждень працюють до 21.00. Супермаркети часто відкриті до 21.00 - 22.00. Продуктові магазини і булочні зазвичай працюють вранці в неділю і святкові дні.

    Написи  «solde», «liquidation» або «promotion» на вітринах магазинів означають, що тут йде розпродаж. Літній розпродаж оголошується в період з 15 липня по 15 вересня, зимовий – з 2 січня по 28 лютого.

    Банки:

    Банки у Франції працюють з понеділка по п’ятницю з 9.00 до 13.00 і з 14.30 до 17.00, великі філії банків – без перерви.

    Установи:

    Час роботи – з понеділка по п’ятницю з 9.00 до 13.00 і з 14.30 до 17.00.

    Музеї:

    Музеї відкриті в основному з 9.00 до 17.00. Державні музеї не працюють в понеділок  або у вівторок, а також у  святкові дні. Невеликі музеї можуть варіювати час своєї роботи як завгодно. Більшість церков закрита  з 12.00 до 14.00.

    Аптеки:

    Як  правило, відкриті з 8.00 до 19.00 з перервою 12.30 - 15.00. Чергові аптеки помічені вивіскою «Pharmacie de nuit».

    Поштові відділення:

    У великих містах працюють з понеділка  по п’ятницю з 9.00 до 19.00 без перерви, в провінції з 8.00 до 18.30, перерва з 12.00 до 14.00, в суботу з 8.00 до 12.00.

    Заклади громадського харчування:

    Перекусити  в кафе і бістро можна в будь-який час протягом усього дня. А ресторани  працюють тільки обідньої пори (12:00-15:00) і ввечері (19:00-23:00).

 

6. Невербальна поведінка в бізнесі

    З входженням економіки України у  міжнародне «ринковий простір» збільшується число ділових контактів із закордонними партнерами. І це насамперед особисті контакти, а вони можуть бути повноцінними лише при знанні як основних правил, етичних норм і традицій, вироблених для ділових відносин і заснованих на дипломатичному протоколі, так і  сталих у національно-культурному  й етнічному відношеннях розходжень у стилях і цілях проведення переговорів. Кожен народ має свої культурні  традиції, що відповідають національному  характеру. При партнерських взаєминах  вони мають велике значення, особливо в тому випадку, коли з’являються  розбіжності.