Конкурентоспроможність продукції на зовнішньому ринку та шляхи її підвищення

Конкурентоспроможність продукції - це комплекс споживчих та вартісних характеристик, які визначають його успіх на ринку, тобто спроможність сааме даного товару бути обміненим на гроші в умовах широкої пропозиції до інших конкуруючих товаровиробників.

Конкурентоспроможність підприємства слід розуміти, як реальну та потенційну спроможність, а також наявні для цього можливості підприємства вивчати попит (ринок), проектувати, виготовляти та реалізувати товари, які по своїм параметрам у комплексі більш для споживачів, ніж товари конкурентів.

Конкурентоспроможність підприємства - можна розглядати також, як вміння виготовляти і реалізувати швидко та дешево якісну продукцію в достатній кількості.

Конкурентоспроможність персоналу, тобто робітників, спеціалістів, керів-ників підприємства - це вміння кожного з них і всім разом, як одне ціле, швидко і ефективно сприймати і реалізувати різні новинки в кожній стадії життєвого циклу продукції. Це вміння створювати вироби, які відповідають всім вимогам споживача з найменшими витратами всіх видів ресурсів.

Критерій конкурентоспроможності - важливий елемент апарату даної категорії. Визначається стабільністю місця на своєму ринку підприємства і його продукції, а також рівнем продажі продукції підприємства на ринках.

Зразу треба звернути увагу на одну з суттєвих помилок, які роблять наші підприємства. Вона полягає в тому, що ми зосереджуємо свої зусилля на продажі окремих видів продукції, порівнюючи їх з закордонними аналогами, - не завжди кращими, - стараємось перевершити їх по деяких параметрах. А якщо вдалося що-небудь продати за валюту - радість на ґрунті самообману. Ми не враховуємо, не приймаємо до уваги головне, - що єдиний критерій конкурентоспроможності підприємства і його продукції, - стабільне місце їх на ринку, а не разова, нехай навіть вдала угода.

Звідси, для досягнення цього критерію нам треба змінити акценти, перенести центр уваги нашої роботи при вирішенні даної проблеми на створення насамперед конкурентоспроможних персоналу та підприємства. А в цьому тандемі пріоритет повинен віддаватися персоналу, так як саме в людях зосереджується конкуренто-спроможна сила підприємства.

Тільки в цьому випадку вони (персонал і підприємство) зможуть гнучко і ефективно реагувати на запити різних споживачів, задовольняючи їх високі вимоги до тієї або іншої продукції.

З цього можна зробити висновок: у багатогранній практичній діяльності по досягненню конкурентоспроможності акценти повинні бути розставлені наступним чином:

1) Конкурентоспроможність персоналу;

2) Конкурентоспроможність підприємства;

3) Конкурентоспроможність продукції (одержана як похідна перших двох).

Зрозуміло, що вся робота повинна проводитися паралельно, енергійно, відповідними службами, але пріоритет повинен належати персоналу.

В багатогранній роботі по досягненню конкурентоспроможності важливе місце належить показникам, які повинні характеризувати та давати змогу оцінювати конкурентоспроможність того чи іншого об`єкту.

Поняття конкурентоспроможності фірми містить у собі великий комплекс економічних характеристик, визначаючих положення фірми на галузевому ринку (національному або світовому). Цей комплекс може містити характеристики товару, які визначаються сферою виробництва, а також фактори, формують у цілому економічні умови виробництва і збуту товарів фірми.

Конкурентоспроможність продукції і конкурентоспроможність фірми-виробника продукції відносяться поміж собою як частина і ціле. Можливість компанії конкурувати на визначеному товарному ринку безпосередньо залежить від конкуренто-спроможності товару і сполуки економічних засобів діяльності фірми, надаючи перевагу в умовах конкурентної боротьби.

На рівень конкурентоспроможності торгівельної фірми впливає науково- технічний рівень і ступінь удосконалення технологій продажу, використання новітніх винаходів та відкриттів, залучення сучасних засобів автоматизації збуту та збільшення асортименту продукції.

Рівень конкурентоспроможності торгівельної фірми залежить від того, якими товарами вони торгують, де і як товари споживаються.

Конкурентні позиції фірми на ринку залежать також від тієї підтримки, яку фірма отримує з боку національних державних органів і інших організацій шляхом надання гарантій експортних кредитів, їх страхування, звільнення від податків, надання експортних субсидій, забезпечення інформацією про кон’юнктуру ринку та ін.

Як правило, конкурентоспроможним є підприємство (фірма), що здатна довгий час залишатися прибутковим в умовах відкритої ринкової економіки.

До кола показників, які визначають конкурентоспроможність торгіве-льних фірм, включаються:

> частка на внутрішньому і світовому ринках;

> чистий доход на одного зайнятого;

> чисельність зайнятих;

> кількість основних конкурентів.

Слід вважати, що закордонні дослідники класифікують і визначають для всіх рівнів цінову і структурну конкурентоспроможність. Остання, іноді, визначається як "конкурентоспроможність за обсягом", або "загальна конкурентоспроможність торгових підприємств". Відділення цього типу конкурентоспроможності відображає той об`єктивний процес, коли міжнародна конкуренція переміщується із цінової сфери в сферу, де конкурують національні умови виробництва. Іншими словами, структура конкурентоспроможності являє собою інтегральне поняття, в якому відображається виробничий, технологічний, експортний потенціал національної економіки.

Конкурентоспроможність підприємства
Конкурентоспроможність підприємства - це його комплексна порівняльна характеристика, яка відбиває ступінь переваг над підприємствами-конкурен-тами по сукупності оціночних показників діяльності на певних ринках, за певний проміжок часу.
Тобто, конкурентоспроможність можна оцінювати шляхом порівняння конкурентних позицій кількох підприємств на певному ринку.
При цьому обов'язковою вимогою є порівнянність оціночних параметрів, а саме:
а) технології,
б) потенційних можливостей обладнання,
в) рівня персоналу,
г) системи управління,
д) рівня інновацій,
е) стану комунікацій,
є) рівня маркетингової політики,
ж) експортно-імпортних можливостей та інших параметрів.
Найважливішими параметрами-характеристиками конкурентоспроможності підприємства, факторами, що впливають на неї є:
Конкурентоспроможність продукції.
Здатність до адаптації в умовах змін зовнішнього середовища. Швидка ж адаптація забезпечується комплексом технічних, технологічних, інтелектуальних, організаційних та економічних характеристик.
Між показниками конкурентоспроможності підприємства і конкуренто-спроможності продукції існують:
Взаємозв 'язок і взаємозалежність. Це означає, що конкурентоспроможність продукції суттєво впливає на конкурентоспроможність підприємства, а остання у свою чергу в значній мірі визначає конкурентоспроможність продукції.
Відмінності цих категорій. Ними, зокрема, є: а) конкурентоспроможність продукції визначається для кожного її виду, а конкурентоспроможність підприємства охоплює всю номенклатуру; б) конкурентоспроможність продукції визначається в межах порівняно короткого періоду часу, а конкурентоспроможність підприємства - тривалого; в) рівень конкурентоспроможності підприємства цікавить насамперед його власника з метою визначення доцільності виробництва в даних умовах, а споживача не цікавить. Зате споживача ще й як цікавить продукція підприємства, її ціна-якість.
В економічній літературі пропонується розрізняти чотири основні рівні конкурентоспроможності підприємства:
Перший рівень - менеджери дбають лише про випуск продукції, на споживача не зважають.
Другий рівень - менеджери прагнуть, щоб продукція підприємства повністю відповідала стандартам, встановленим конкурентами.
Третій рівень - менеджери уже не зважають на стандарти конкурентів, а вже самі потроху стають „законодавцями моди» у галузі.
Четвертий рівень - коли успіх у конкурентній боротьбі забезпечує в першу чергу не виробництво, а управління і підприємство повністю стає „законодавцем моди» на даному ринку.
Конкурентоспроможність підприємства у свою чергу визначає конкурентностійкість підприємства.
Конкурентностійкість підприємства - це стабільність становища на ринку в часі одного виробника щодо іншого, або - це потенційні можливості підприємства з випуску конкурентоспроможної продукції.
Методи визначення конкурентоспроможності п ідприємства:
Методи, побудовані на основі теорії міжнародного поділу праці (теорія порівняльних переваг). Виявляють порівняльні переваги підприємства, які б забезпечили нижчі витрати ніж у конкурентів.
Методи побудовані на основі теорії ефективної конкуренції:
а) структурний підхід до визначення конкурентоспроможності підприємства - за рівнем монополізації, тобто за рівнем концентрації капіталу, за бар'єрами входу у галузь тощо;
б) функціональний підхід - мається на увазі, що конкуренто спроможність підприємства вища там, де краще організовано виробництво, збут, управління фінансами і таке інше.
Методи, побудовані на основі теорії рівноваги фірми і галузі А.Маршалла та теорії факторів виробництва. Звідси рівновага – це відсутність бажання у підприємства змінювати обсяги виробництва, переходити у інший стан. А відтак критерієм конкурентоспроможності підприємства є наявність на підприємстві факторів вироб
ництва, що можуть бути використані з вищою ніж у конкурентів продуктивністю. (Показники у межах теорії рівноваги: відносна вартість ресурсів, обладнання, процентна ставка за кредити, відносна зарплата тощо).
Методи, що побудовані на залежності конкурентоспроможності підприємства від якості продукції, або якості і ціни. Що вища якість і нижча ціна товару, тим вища його конкурентоспроможність, а, значить, і конкурентоспроможність підприємства.
Оцінка за якістю продукції методом складання профілів, аналогічно складанню профілю підприємства при оцінці його середовища. Лише в даному разі замість показників середовища оцінюють різні критерії задоволення споживачів.
Матричні методи, побудовані на ЖЦТ.
Метод інтегральної оцінки, де інтегральний показник конкурентоспроможності підприємства містить два критерії: ступінь задоволення потреб споживачів і ефективність виробництва.
Спільний недолік всіх методів - вони мало пристосовані до умов України, а ефективність їх застосування висока в повноцінній ринковій економіці.
В умовах ринкової економіки підприємство, що постачає свою продукцію на ринок, не може тривалий час займати, стійку позицію, спираючись у своїй стратегії тільки на показники конкурентоспроможності продукції, тобто не враховувати власні сукупні витрати пов’язані із створенням та реалізацією цієї продукції. При входженні на новий ринок, при появі нових конкурентів, при прийнятті рішень про розширення виробництва або цього скорочення, при здійсненні інвестицій у модернізацію технологічного обладнання або оновлення продукції, що випускається, необхідна оцінка всього підприємства а не окремого цього виду продукції.
Визначення рівня конкурентоспроможності підприємства є початковим моментом планування діяльності та розробки стратегії конкурентоспроможності підприємства. Для функціонування організаційно-економічного механізму забезпечення конкуренто-спроможності підприємства необхідна система оцінки конкурентоспроможності підприємства, яка б врахувала інтереси інвесторів, підприємств, споживачів, держави. Для визначення положення підприємства на ринку необхідна оперативна та об’єктивна методика оцінки потенційної конкурентоспроможності підприємства та ефективності використання потенційної конкурентоспроможності підприємства.
Існують різні методи та способи оцінки та вимірювання конкурентоспроможності підприємства.
Окремою групою в методах оцінки конкурентоспроможності підприємства є матричні методи. До них відносяться:
1. Матриця “зростання/доля”, що розроблена ведучою консалтинговою компанією Boston Consaiting Croup (БКГ). Найбільш конкурентоспроможні будуть ті, що займають значну частку на швидко зростаючому ринку.
2. Матриця “привабливість галузі/позиція в конкуренції”, що створена компанією General Electric. Найбільш конкурентоспроможні згідно цієї моделі є підприємства, які мають більш сильні позиції в конкуренції та працюють в більш привабливих галузях.
Наступний підхід до оцінки конкурентоспроможності використовує систему показників, що відображають ефективність використання підприємством ресурсів. Концептуальною основою даного підходу можна вважати твердження М.Портера, що конкурентоспроможність відображає продуктивність використання ресурсів тому, щоб підтримувати конкурентоспроможність на високому рівні, підприємство повинно дбати про найбільш повне та ефективне використання всіх ресурсів, які в нього є у розпорядженні, та здобуваються для майбутнього використання. Виходячи з цього конкурентоспроможність можна виміряти за допомогою визначення продуктивності використання ресурсів, яка представляє собою найбільшу віддачу, найбільший результат, що приходиться на одиницю витрачених ресурсів.
Використовуючи запропоновану Портером методологію, пропонується використо-вувати в якості оцінки продуктивності показник рентабельності виробництва.
Більш повну оцінку конкурентоспроможності дозволяють отримати методи, що базуються на теорії ефективної конкуренції, згідно якої конкурентоспроможні є підприємства де найкращім чином організовано виробництво, збут продукції та ефективніше управління фінансами .
Прикладом цього підходу може бути методика консультаційної американської фірми “Дан енд Брендстрит”, що містить три групи показників.
В першу групу входять показники, ефективності виробничо-збутової діяльності підприємства. У другу – показники, що характеризують стан виробничої сфери діяльності підприємства. Третю групу формують показники, що пов’язані з фінансовою діяльністю підприємства.
Позитивною якістю даного методу є використання показників, що дозволяють проводити аналіз роботи підприємства в цілому. Разом з тим є ряд недоліків.
По-перше він не враховує можливість окремих груп показників для підсумкової оцінки конкурентоспроможності.
По-друге деякі показники дублюють один одного.
По-третє даний метод не враховує прямі показники конкурентоспроможності продукції – якість та ціну. Застосування не прямих показників (наприклад, відношення чистого прибутку до чистих продаж, або до чистої вартості матеріальних активів) характеризує більше ефективність організації та функціонування системи збуту та просування продукції, ніж її реальну конкурентоспроможність.
Існують також комплексні підходи, які можна класифікувати за двома напрямами:
1. Ті, що базуються на окремих показниках конкурентоспроможності.
2. Ті, що передбачають розробку зведеного показника конкурентоспроможності.
Розглядаючи перший напрямок можна виділити концепції, що базуються на несистематизованому та систематизованому наборі показників. Перша концепція представлена в розробках І.Н.Герчикової та Л.І.Цигичко.
Так І.Н.Герчикова виділяє наступні показники:
- конкурентоспроможність продукції та ефект від її реалізації;
- відношення вартості реалізованої продукції до її кількості за поточний період;
- відношення прибутку до загальної вартості продаж;
- відношення загальної вартості продаж до вартості матеріально-виробничих запасів;
- відношення загальної вартості продаж до вартості нереалізованої продукції;
- відношення суми дебіторської заборгованості до загального обсягу продажу;
- завантаження виробничих потужностей;
- портфель замовлень;
- обсяг капіталовкладень.
Недоліком даного підходу є рекомендація обмежитись показниками виробничо-збутової діяльності підприємства, не розглядаючи його фінансовий стан.
Цигичко Л.І. пропонує вивчати конкурентні позиції підприємства за допомогою порівняння підприємства конкурентоспроможність якого аналізується з підприємствами-конкурентами. При цьому об’єктами оцінки є: обсяг виробництва; обсяг збуту; частка в загальному обсязі виробництва даної продукції; місце в експорті; активи підприємства; чистий прибуток; амортизаційні відрахування; довгострокова заборгованість; обсяг капіталовкладень; відрахування у фонді; показник норми прибутку на капіталовкладення; середні витрати виробництва; розміри оборотних засобів; чистий прибуток за кожним видом продукції; оцінка технічного рівня кожного виду продукції; рівень конкуренто-спроможності кожного виду продукції.
Даний підхід слід було б доповнити інформацією по абсолютним фінансовим результатам (чистий прибуток) характеристикою відносної доходності (рентабельності) продукції виробничих фондів всього майна підприємства.
Отже, позитивною якістю першої концепції є оцінка конкурентоспроможності на конкретному ринку на основі детального вивчення виробничих, збутових, фінансових можливостей підприємства, організації управління, а також привабливості продукції для споживача. Однак відсутність належної систематизації запропонованих показників для дослідження діяльності підприємство ускладнює проведення аналізу.
Друга концепція базується на систематизованій оцінці конкурентоспроможності.
Так, А.Оливье, А.Дайян, Р.Урсе пропонують вивчати сильні та слабкі сторони підприємства за допомогою багатокутника конкурентоспроможності використовуючи вісім основних критеріїв: якість, ціна, фінанси, торгівля, після продажне обслуговування, зовнішня політика, підготовка перед продажем, концепція товару на якому базується діяльність. Це допомагає при співставленні схеми “багатокутника конкуренто-спроможності” для об’єктів, що досліджуються визначити сильні та слабкі сторони підприємства по відношенню до конкурента.
Експерти Американської асоціації управління М.Кастенс, Н.Палей в якості деталізованого варіанту дослідження конкурентних позицій підприємства рекомендують використовувати контрольні аркуші в формі систематизованих таблиць.
При цьому використовують наступні групи показників для контрольної оцінки:
1. Фінанси.
2. Виробничий потенціал.
3. Склад робочої сили
4. Технологія та науково-дослідний потенціал.
5. Організація та управління.
6. Маркетинг.
Таким чином, чітке розмежування всіх складових конкурентоспроможності шляхом виділення основних критеріїв, підвищує ефективність аналітичної роботи, та є головною перевагою методичних підходів другої концепції.
Однак, на нашу думку, виявлення конкурентних переваг підприємства в даному випадку є не досить ефективним, оскільки наведені критерії визначаються за допомогою експертних оцінок. Багато в чому така ситуація обумовлена тим, що окремі критерії включають в себе елементи, які не мають кількісної оцінки.
Підводячи підсумок, слід відмітити, що порівняння підприємств за окремими показниками не може бути достатньою основою для об’єктивної оцінки конкурентних переваг.
Це робить актуальним використання комплексних методичних підходів, націлених на розробку зведеного показника рівня конкурентоспроможності. В цьому напрямку аналогічно можна виділити дві концепції, що ґрунтуються на несистематизовані та систематизовані показники для кожного критерію оцінки конкурентоспроможності.
Представники першої концепції В.П.Єферін та В.В.Мотім [3, с.43-53] пропонують оцінювати конкурентоспроможність за допомогою п’яти відносних показників (обсяг продаж, частка ринку, прибуток, рентабельність виробництва та чисельність персоналу). Ці показники визначаються діленням показників конкретного підприємства на кращі їх значення в галузі чи групі підприємств, що аналізуються. За допомогою відносних показників автори рекомендують розрахувати зведений показник конкуренто-спроможності, що визначається адитивним чи мультиплікативним методом. Якщо вагомість даних показників різна, вони перемножуються на коефіцієнти вагомості, які визначаються експертним методом.
Недоліком цього підходу є обмежене коло, переважно абсолютних показників. Так, потрібно було б, інформацію про чисельність персоналу доповнити показником ефективності (продуктивності праці). Показники обсягу продаж та прибутку дублюють відповідно показники частки ринку та рентабельності виробництва, що визначаються на їх основі.
Ще одним прикладом даної концепції є розгляд конкурентоспроможності на основі двох складових: конкурентоспроможність продукції та ефективності виробництва в порівнянні з конкурентами. Показник конкурентоспроможності виробництва  розраховується за формулою:
=
де Kn – загальний показник конкурентоспроможності продукції,
Ke – індекс відносної ефективності.
На відміну від першої в другій концепції здійснюється систематизоване дослідження конкурентних позицій підприємства.
В досліджуваних роботах оцінюють конкурентоспроможність (Jксп) по трьом критеріям: техніко-економічний стан підприємства, конкурентоспроможність продукції та фінансовий стан підприємства.
В розглянутому підході чітко не визначені показники техніко-економічного стану підприємства. Слід відмітити, що визначення фінансового стану підприємства за допомогою двох показників, що відображають відношення дебіторської та кредиторської заборгованості та платоспроможності є недостатньо коректним, оскільки не враховується фінансова стійкість, доходність, ділова та ринкова активність підприємства.
У світовий практиці застосовують індикаторний підхід, що виявляє конкурентні переваги підприємства за допомогою двох критеріїв: економічної та соціальної конкурентоспроможності.
Для оцінки економічної конкурентоспроможності використовують п’ять індикаторів:
1. Індикатор ефективності бізнесу (КРп)
2. Індикатор ефективності використання економічного простору (КТп).
3. Індикатор попиту споживачів на продукцію підприємства (КЕп).
4. Індикатор рівня доходу робітників підприємства (КДп).
5. Індикатор ефективності використання часу (КЧп).
В результаті загальний фактичний рівень економічної конкурентоспроможності (РЕКп) має вигляд:
РЕКп =
де КРп, КТп, КЕп, КДп, КЧп – бальні оцінки значень індикаторів конкурентоспроможності, що аналізуються;
КРу, КТу, КЕу, КДу, КЧу – бальні оцінки значень індикаторів базового рівня для дослідження конкурентоспроможності.
В якості базових рівнів для дослідження конкурентних позицій підприємства розглядаються:
1. Світові, національні та галузеві нормативи.
2. Показники провідних підприємств (лідерів).
3. Критичні рівні індикаторів, при яких підприємство стає конкурентоспроможним.
Такий підхід дозволяє виявити резерви покращення конкурентних позицій підприємства за допомогою визначення різниці між високим показником того чи іншого індикатора та показником підприємства.
Соціальна конкурентоспроможність з чотирьох індикаторів діяльності підприємства: оцінка споживачами та суспільством (споживчий рейтинг – СРп); оцінка конкурентами (діловий рейтинг – ДРп); самооцінка працівниками та власниками (престижний рейтинг – МРп). Тоді загальний фактичний рівень соціальної конкурентоспроможності (РСКп) розраховується:
РСКп =
де СРпн, ДРпн, ПРпн, МРпн – аналогічні нормативи чи фактичні рівні у конкурентів в балах.
В результаті загальний фактичний рівень (ЗРКп) має вигляд:
ЗРКп =
де РЕКпн, РСКпн – аналогічні нормативні чи фактичні загальні рівні конкурентоспроможності у конкурентів, в балах.
Підводячи підсумок аналізу методів оцінки конкурентоспроможності підприємства, вважаємо, пріоритетне положення мають методики оцінки зведеного рівня конкурентоспроможності, основою якого є систематизований набір показників, при умові використання надійних експертних оцінок.
Достовірність оцінки конкурентоспроможності перш за все залежить від їх можливості постійного сканування ринку, в тому числі за межами країни. Відсутність чи перекручення інформації про діяльність конкурентів може створити у керівників підприємства необґрунтовану думку про переваги над конкурентами, привести до самозаспокоєння та послаблення зусиль, що пов’язані з підтримкою необхідного рівня конкурентних переваг. Тому, для отримання коректних результатів необхідно підсилення стратегічного потенціалу підприємства, здатності до макроекономічного аналізу ситуації в країні та за її межами, здатності до аналізу економічної кон’юнктури ринків товарів та послуг.
Етапи комплексної оцінки конкурентоспроможності підприємства:
Оцінка величини потенційної КСП
Оцінка єфективності використання потенційної КСП
Розрахунок індекса КСП
Оцінка рівня КСП
Етапи оцінки
Визначення складу одиничних показників
Визначення складу одиничних показників
Визначення вагомості показників
Визначення вагомості показників
Збір даних для розрахунків
Розрахунок одиночних показників
Нормування значень показників
Розрахунок показників величини потенційної КСП
Збір даних для розрахунків
Розрахунок одиночних показників
Нормування значень показників
Розрахунок показників ефективності використання потенційної КСП
Відношення показника ефективності використання потенційної КСП до величини потенційної КСП
Ранжування сукупності підприємств що оцінюються за індексом КСП
Визначення рівня КСП, як номер його рангу в сукупності підприємств, що оцінюються
Деталізація основних етапів оцінки
Система показників потенційної КСП
Система показників ефективності використання потенційної КСП
Індекс КСП
Рівень КСП
Результати оцінки.
Виходячи з вище сказаного сформулюємо основні положення, які необхідно враховувати при оцінці конкурентоспроможності підприємства.
1. Методика комплексної оцінки конкурентоспроможності підприємства призначена для виявлення наявних ресурсів підприємства, оцінки ефективності використання потенціалу конкурентоспроможності і визначення рівня його конкурентоспроможності відносно підприємств, які функціонують в одній галузі та належать одній продуктовій групі.
2. Потенціал підприємства – це сукупність ресурсів, які знаходяться в його розпорядженні, за структурно-функціональними елементами та елементами процесу праці. До функціональних елементів підприємства належать: виробництво; НДДКР;фінансовий; комерційний; управлінський;
Елементами процесу праці є: засоби праці; предмети праці; робоча сила;
3. Конкурентоспроможність підприємства – це реальна та потенційна спроможність підприємства проектувати, виготовляти та збувати, в тих чи інших конкретних умовах, продукцію, яка користується більш пріоритетним попитом у споживачів при умові ефективної господарської діяльності та її практичної прибуткової реалізації в умовах конкурентного ринку.
4. Показник рівня конкурентоспроможності підприємства відображає відносний рівень величини та ефективності використання потенційної конкурентоспроможності в порівнянні з іншими підприємствами (підприємствами–конкурентами), що представлені на даному ринку і функціонують в одній галузі та продуктовій групи.
5. Застосування даної методики на практиці дозволить оцінити:
- величину потенційної конкурентоспроможності;
- ефективність використання потенційної конкурентоспроможності;
- відносний рівень конкурентоспроможності підприємства в порівнянні з підприємствами конкурентами.
6 Оцінка конкурентоспроможності підприємства здійснюється у відповідності до чотирьох основних етапів:
- оцінка величини потенційної конкурентоспроможності підприємства;
- оцінка ефективності використання потенційної конкурентоспроможності підприємства;
- розрахунок індекса конкурентоспроможності підприємства;
- оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства.
Конкурентний статус організації - це позиція організації в конкурентній боротьбі, своєрідний визначник її положення на ринку. У цьому розумінні конкурентний статус використовується для визначення порівняльних конкурентних позицій організації при формуванні стратегічних позицій за методом «Дженерал Електрік» - «МакКінсі».
Конкурентні переваги - це характеристики, властивості товару або торгової марки, які створюють для організації певні переваги над прямими конкурентами. Ці характеристики (атрибути) можуть бути найрізноманітнішими і відносяться як до самого товару (базової послуги), так і до додаткових послуг, що супроводжують базову, до форм виробництва, збуту або продаж.
Основними методами конкурентної боротьби є поліпшення якості, дизайну товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати, впровадження заходів інноваційної політики, ефективне рекламування продукції тощо. Поряд з цим використовуються «мирні» методи обмеження конкуренції: таємні угоди про єдину політику цін і поділ ринків збуту, реалізацію крупних науково-технічних проектів, обмін інформацією з різних питань наукової, технічної, ринкової стратегії. Серед неекономічних методів конкурентної боротьби - фінансові махінації та спекуляції цінними паперами, промислове шпигунство, підкуп чиновників державного апарату з метою отримання урядових контрактів, субсидій тощо.
Конкурентоспроможність - це здатність об'єкта, що характеризується отупінню реального чи потенційного задоволення ним певної потреби у порівнянні з аналогічними об'єктами, представленими на даному ринку. Конкурентоспроможність визначає здатність витримувати конкуренцію у порівнянні з аналогічними об’єктами.
Конкурентоспроможність організації може бути визначена як комплексна порівняльна характеристика підприємства, яка відображує ступінь переваги сукупності оціночних показників його діяльності, що визначають успіх підприємства на певному ринку за певний проміжок часу, по відношенню до сукупності показників конкурентів.
Конкурентоспроможність організації можна виявити тільки серед групи організацій, які належать до однієї галузі або випускають товари-субститути, тобто конкурентоспроможність е поняттям відносним. Одну й ту ж організацію в межах регіональної стратегічної групи можна визнати конкурентоспроможною, а на світовому ринку або його сегменті - ні. Оцінюють конкурентоспроможність організації загалом за умови єдиної стратегічної зони господарювання або кожної зі створених у структурі диверсифікованої організації стратегічної одиниці бізнесу, які діють у конкретній стратегічній зоні господарювання.
Конкурентоспроможність фірми нерозривно пов'язана з впровадженням змін, тобто з процесом реструктуризації. Але здійснення таких змін також має певні особливості. Одноразові, надзвичайні заходи можуть на короткий час поліпшити конкуренто-спроможність підприємства, але по-справжньому успішна реструктуризація є тривалим процесом.
Методики визначення та оцінки конкурентоспроможності організації
Таблиця 1.1 Критерії та показники конкурентоспроможності організації

У зв'язку з тим, що кожний з цих показників має різну ступінь важливості для розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності організації (ККО), експертним шляхом були розраховані коефіцієнти вагомості кожного критерію та показника.
Тоді конкурентоспроможність організації може бути визначена методом середньозваженої арифметичної:
ККО = 0,15ВД + 0,29ФП + 0,23ЕЗ + О,33КТ
де ККО- коефіцієнт конкурентоспроможності організації;
ВД - значення критерію ефективності виробничої діяльності організації;
ФП — значення критерію фінансового положення організації;
ЕЗ — значення критерію ефективності організації збуту та просування товару;
КТ — значення критерію конкурентоспроможності
товару.
Усі вказані критерії відповідно можуть бути розраховані таким чином.
ВД = 0,31В + 0,19Ф + 0,4РТ + 0,1ПП,
де В - відносний показник витрат виробництва на одиницю продукції;
Ф — відносний показник фондовіддачі;
РТ — відносний показник рентабельності товару;
ПП— відносний показник продуктивності праці.
ФП = 0,29КА + 0,2КП + 0,36КЛ + 0,15КО,
де КА - відносний показник автономії організації;
КП- відносний показник платоспроможності організації:
КЛ - відносний показник ліквідності організації;
КО - відносний показник обіговості обігових засобів.
Е3= 0,37РП + 0,29КЗ +0,21ВП+0,14КР
де РП - відносний показник рентабельності продаж:
КЗ - відносний показник затовареності готовою продукцією;
ВП - відносний показник загрузки виробничих потужностей;
КР - відносний показник ефективності реклами та засобів стимулювання збуту.
Загалом алгоритм розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності організації передбачає три поступові етапи.
Етап 1. Розрахунок одиничних показників конкурентоспроможності організації та переведення показників у відносні величини (бали).
Для переведення цих показників у відносні величини здійснюється їх порівняння з базовими показниками. В якості базових показників можуть виступати:
> середньогалузеві показники;
> показники будь-якої конкуруючої організації або організації-лідера на ринку;
> показники підприємства, котре оцінюється за минулі від» різки часу.
У цілях переведення показників у відносні величини використовується 15-бальна шкала. При цьому значення «5 балів» надається показнику, який гірший за базовий; «10 балів» - на рівні базового;«15 балів» - значення показника більше за базовий.
Етап 2. Розрахунок критеріїв конкурентоспроможності підприємства за формулами, наведеними вище.
Етап 3. Розрахунок коефіцієнта конкурентоспроможності підприємства.
Така оцінка конкурентоспроможності охоплює всі найбільш важливі оцінки господарської діяльності підприємства, виключає дублювання окремих показників, дозволяє швидко та ефективно отримати картину стану підприємства на галузевому ринку.
Розглянутий метод має явні переваги. Він є зручним для використання при дослідженні конкурентоспроможності виробничого підприємства, охоплює основні напрями діяльності такої організації. Разом з тим в його основу закладена експертна оцінка показників вагомості кожного коефіцієнта, а така оцінка не може вважатися абсолютно достовірною.
1.3 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА
Конкурентоспроможність продукції- вагомий критерій доцільності виходу підприємства на зовнішній ринок, умова ефективного проведення зовнішньоекономічних операцій і складова вибору засобів та методів виробничо-експортної діяльності, яка являє собою сукупність якісних і вартісних ознак продукції, що забезпечують задоволення конкретних потреб споживачів.
Конкурентоспроможність продукції- вагомий критерій доцільності виходу підприємства на зовнішній ринок, умова ефективного проведення зовнішньоекономічних операцій і складова вибору засобів та методів виробничо-експортної діяльності, яка являє собою сукупність якісних і вартісних ознак продукції, що забезпечують задоволення конкретних потреб споживачів.
Критеріями оцінки конкурентоспроможності продукції на зовнішньому ринку слід вважати фактори, які визначають його кон'юнктуру:
• наявність споживача даного виду продукції;
• кількість конкурентів, які випускають аналогічну продукцію;
• обсяги виробництва й реалізації продукції підприємств-конкурентів у цілому й у сфері діяльності українського підприємства;
• важливість для конкурентів «панування» на тому сегменті ринку, який опанований чи планується до «завоювання» вітчизняним підприємством;
• основні напрямки конкурентної боротьби на зовнішньому ринку;
• оцінка стратегічної діяльності конкурентів (контроль за каналами збуту та діяльністю підприємств-постачальпиків з мстою зниження рівня витрат);
• політика горизонтальної інтеграції (з метою виявлення можливостей проведення контролю та управління станом сектору певної галузі);
• розмаїття методів конкуренції (ціни, якість, технологічний рівень, дизайн продукції, сервісні послуги, імідж підприємства, товарний знак тощо);
• стабільність попиту на продукцію, яку має підприємство на кожному сегменті ринку.
У сучасних умовах на світовому ринку на зміну ціновій конкуренції прийшла нецінова, тобто конкуренція технічного та якісного рівня продукції. У конкурентній боротьбі за ринки збуту перемагає не той, хто пропонує нижчі ціни, а той, хто пропонує вищу якість, оскільки продукція з кращою якістю значно ефективніша у використанні. Однак при цьому роль ціни не зменшується, вона завжди була й буде виступати найвпливовішим критерієм максимізації прибутку.
Конкуре/ітоспрол южність експортної продукції характеризують показники попиту на неї, а економічний ефект виражається величиною одержаного прибутку від реалізації продукції на зовнішньому ринку. Крім цього, на рівень конкурентоспроможності продукції вказують такі економічні показники, як:
1) динаміка експорту продукції у вартісному та натуральному відтворенні (перевищення темпів зростання вартісного обсягу продукції з урахуванням інфляційного підвищення цін над зростанням її фізичного обсягу свідчить про підвищення попиту на неї);
2) відношення прибутку від реалізації продукції на зовнішньому ринку до обсягу її експорту (збільшення такого показника вказує на підвищення конкурентоспроможності продукції);
3) відношення обсягів реалізації експортної продукції до вартості матеріально-виробничих запасів (зменшення цього показника свідчить про сповільнення оборотності запасів через зниження попиту па продукцію або збільшення матеріальних запасів);
4) відношення обсягів реалізації експорту до нереалізованої експортної продукції (зменшення цього показника свідчить про зниження попиту або перевиробництво експортної продукції);
5) відношення обсягів реалізації експорту до дебіторської заборгованості, яке відображає обсяги комерційних кредитів, наданих іноземним покупцям (чим вищий попит на експортну продукцію, тим нижчий розмір кредиту, менша дебіторська заборгованість);
6) «портфель» іноземних замовлень, обсяг якого характеризує рівень попиту на продукцію вітчизняних підприємств;
7) завантаження виробничих потужностей виготовленням продукції на експорт (зниження попиту викликає зменшення даного показника);
8) обсяги й напрями капіталовкладень (показник відтворює ступінь спрямування капітальних інвестицій на виробництво найперспективиіших і конкурентоспроможних видів продукції).
З точки зору покупців, конкурентоспроможним вважається товар, в якому відношення корисного ефекту до витрат на його придбання та використання є максимальним порівняно з аналогами. При визначенні конкурентоспроможності продукції треба виходити з таких основних методологічних засад:
• конкурентоспроможність продукції оцінюється шляхом порівняння двох чи більше аналогів, що зумовлює відносність даного показника;
• при оцінці конкурентоспроможності продукції враховуються не всі властивості, а лише ті, які викликають інтерес іноземного споживача, задовольняючи його потреби;
• рівень конкурентоспроможності визначається для окремого виду продукції з урахуванням конкретних умов її реалізації та споживання, тобто для конкретного ринку збуту чи його сектору.
На конкурентоспроможність експортної продукції впливає ряд факторів:
• економічних, що характеризують основні економічні та споживчі властивості продукції (ціну, собівартість, рівень попиту на неї тощо) і відтворюються в показниках загальних витрат на придбання продукції та експлуатаційних витрат за термін її служби;
• класифікаціюіих (параметрів призначення), які використовуються для визначення належності продукції до відповідного класу за рядом ознак (видом продукції, її призначенням, змістом, новизною);
• юридичних або нормативно-правових, які визначають правову захищеність продукції на зовнішньому ринку;
• техніко-технологічних, які визначають технічні властивості продукції і регламентуються технологічними стандартами випуску продукції, що відповідає стандартам і нормам, діючим в обраній для експорту країні;
• ергономічних, які характеризують властивості продукції в процесі її використання людиною (гігієнічні, антропометричні, психофізичні);
• естетичних, які відображають виразність і досконалість зовнішнього вигляду продукції, особливості її сприйняття споживачами в процесі експлуатації (насиченість кольорів, дизайн, зручність у використанні);
• організаційних, які призначені для оцінки умов платежу, поставок, термінів та умов гарантії, сервісних послуг тощо.
До факторів, які безпосередньо впливають на забезпечення конкуренто-спроможності експортної продукції, слід віднести не лише високу якість та економічні умови продажу, а й ряд нецінових чинників: унікальність, ефективність бази для поширення інформації про продукцію, динамізм збуту і можливість швидкого реагування на ринкові досягнення.
Реалізація програми підвищення конкурентоспроможності продукції має включати сукупність організаційних, науково-технічних, екологічних, інвестиційних, управлінських та інших рішень, пов'язаних між собою єдиною метою. Для досягнення позитивного результату керівництво повинно забезпечити зростання якісного рівня продукції та максимальне задоволення вимог іноземних споживачів при одночасній мінімізації витрат на її виготовлення й реалізацію. З цією метою необхідно розробити комплекс заходів з удосконалення організації виробництва, звернувши особливу увагу на оновлення й модернізацію основного технічного парку підприємства, раціоналізацію та стимулювання ефективності виробництва, створення системи мотивації управління працею, підготовку персоналу.
Проблема підвищення конкурентоспроможності має декілька аспектів: технічний, організаційний, економічний, соціальний, психологічний, юридичний (правовий), комерційний. І хоч всі вони складають єдину систему забезпечення конкуренто-спроможності продукції, існує відповідна черга у вирішенні питань кожного з аспектів з урахуванням їх «вагомості»:
1) цінова політика щодо конкурентоспроможності продукції;
2) інвестиційна політика держави щодо випуску конкурентоспроможної продукції;
3) оподаткування підприємств, які випускають конкурентоспроможну продукцію;
4) кредитна політика держави і банківських структур щодо підприємств, які випускають конкурентоспроможну експортну продукцію, і щодо самої конкурентоспроможної продукції (розробка, освоєння, виробництво);
5) регулювання імпорту продукції;
6) регулювання фінансового обліку;
7) антимонопольна політика.
Цінова політика у сфері забезпечення конкурентоспроможності продукції повинна грунтуватися на принципах державного регулювання цін на окремі види продукції, наприклад, заборона демпінгових цін, обмеження монопольних, державних, прейскурантних і деяких інших ринкових цін.
Інвестиційна політика держави щодо випуску конкурентоспроможної продукції повинна будуватися на підставі першочергового інвестування перспективних технологій та виробів, цільових програм з їх розробки та впровадження.
Оподаткування як засіб створення конкурентоспроможної продукції повинно носити сприятливий характер для підприємницьких структур, що випускають конкурентоспроможну продукцію або впроваджують новітні технології.
Кредитна політика має носити пільговий характер щодо умов і строків кредитування тих підприємств, які опановують технологію випуску і виробляють конкурентоспроможну продукцію.
Регулювання імпорту продукції з метою захисту вітчизняного виробника пропонує проведення протекціоністських або обмежувальних заходів відносно продукції, яка імпортується в Україну.
Регламентація фінансового обліку повинна здійснюватися за допомогою регулювання складу витрат фінансових результатів підприємств, які випускають конкурентоспроможну продукцію, впроваджуючи новітні розробки системи бухгалтерського та управлінського обліку.
Антимонопольна політика держави для забезпечення
конкурентоспроможності продукції може бути побудована на прикладі держав з розвинутою ринковою економікою з урахуванням особливостей розвитку народного господарства України та його стану у перехідний період.
Тепер, коли проаналізовано основні аспекти становлення маркетингового механізму регулювання зовнішньоекономічної діяльності, фактори впливу на маркетингове зовнішнє та внутрішнє середовище, слід визначити, як вони впливають на формування іміджу вітчизняних підприємств на зовнішньому ринку.
Кожне підприємство має власний імідж. Яким він буде: сильним, прозорим та винятковим або хаотичним, непевним і фрагментарним - цілком залежатиме від уміння менеджера застосувати цей не завжди використовуваний ресурс.
На Заході дослідження у сфері формування позитивного іміджу підприємств (іміджмєгікінгу) одержали значне поширення. Було б неправильним стверджувати, що в нашій країні вони не проводилися взагалі: такі дослідження мали вузьку ідеологічну спрямованість і були закриті для широкого доступу громадськості.
Розвиток ринкової економіки сприяв збільшенню категорій суб'єктів, зацікавлених у правильному і дієвому формуванні власного іміджу. У той же час, опрацьовані схеми рішення подібних завдань не відповідають повною мірою умовам життя пострадянського співтовариства.
Призначення заходів іміджмейкінгу"- позацінова конкуренція, що має за мсту формування керованого іміджу товарів (послуг), самої фірми (підприємства), особистості, моди, ідеології тощо. Як правило, ці заходи складаються не зі штучних (що сприймаються клієнтами як випадкові), а з цілої системи взаємоузгоджепих акцій, спрямованих на дійсних і потенційних.
Корпоративний імідж формується з чотирьох складових:
1) продукти та послуги (включаючи якість продукту, інновації та турботу про споживача);
2) соціальна відповідальність, розуміння ролі підприємства в суспільстві, етичні норми;
3) оточення (офіси, виробничі споруди);
4) комунікації (реклама, Public Relations, особиста комунікація, публікації та програми корпоративіюї ідентичності).
Створення позитивного іміджу підприємств на зовнішніх ринках згідно із зазначеними складовими формується завдяки розробці відповідних стратегій на різних ієрархічних ланках управління підприємством.
Починається цей процес із опрацювання стратегії комунікацій, тобто серед багатьох засобів комунікаційної політики обираються саме ті, які, на думку фахівців відповідної галузі, сприятимуть привертанню уваги потенційних споживачів продукції, що випускає підприємство. На основі обраної комунікаційної стратегії визначається стратегія маркетингу, яку буде сповідати підприємство залежно від сфери своєї діяльності, товарного асортименту, частки зовнішнього ринку, якою воно вже володіє чи сподівається оволодіти. Наступним кроком буде формування маркетингової концепції управління підприємством залежно від обраної мети та напрямків розвитку. І, нарешті, визначальним фактором у становленні позитивного іміджу підприємства на зовнішньому ринку виступає розробка майбутнього образу підприємства, в якому вирішальну роль відіграє такий засіб, як Public Relations (PR) (зв'язки із громадськістю).
Заходи PR спрямовані на досягнення однієї із п'яти основних цілей:
• позиціювання об'єкта;
• підвищення іміджу;
• антиреклама (зниження іміджу);
• відрив від конкурентів;
• контрреклама.
Формування іміджу вбирає в себе елементи усіх перерахованих вище завдань Public Relations, але базою для поняття іміджмейкінгу служить позиціювання.
Якщо об'єкт не позиційований - вій просто незрозумілий потенційним клієнтам.
Об'єктами формування іміджу виступають:
1. Об'єкти, рейтинг яких залежить винятково від створеного ними або для них іміджу. До цієї категорії можна віднести окремихособистостей (політиків, лідерів суспільного і релігійного руху), соціальні групи (військовослужбовці, студенти, пенсіонери), партії, радіо- та телекомпанії, окремі телепередачі.
1. Об'єкти, рейтинг яких в однаковій мірі залежить як від іміджу, так і від якості виготовлених ними товарів або наданих послуг. Це, насамперед, великі національні і транснаціональні корпорації «Злагода», «DAEWOO»). До цієї ж категорії можна віднести і дрібніші фірми (підприємства), якщо їх успіх на ринку залежить не тільки від того, що вони продають, але і від того, як вони це роблять. Метою цих об'єктів є збільшення обсягу продажу при одночасному створенні позитивного іміджу і поліпшенні якості продукції.
3. Об'єкти, для яких коливання іміджу не є вирішальним чинником їхнього процвітання. Переважно це дрібні торговельні організації, чий успіх на ринку залежить від якості запропонованої продукції. Чисельність об'єктів цієї категорії значно зменшується з розвитком культури ринку.
Залежно від категорії об'єкта набір прийомів щодо формування іміджу може змінюватися. Різнпня в складності завдань визначає розбіжності в методах іміджмейкінгу і каналах впливу на аудиторію. Основними каналами впливу (передачі інформації) можна назвати усне повідомлення, наочну агітацію, періодичні друковані видання, телебачення і радіо. Набір каналів для всіх категорій об'єктів залишається незмінним, а їхній вибір визначається Доцільністю і потребами замовника.
Найбільш поширеними методами іміджмейкінгу виступають: 1. Приєднання клієнта до:
• дії інших клієнтів, яка відбувається в поточному періоді;
• раніше зробленої ним дії.
Ефект цього методу заснований па психочогічному впливі, коли людина несвідомо засвоює емоційний стан групи або авторитетної для неї особи.
На практиці він використовується як заснування і підтримка корисних традицій, ритуалів, свят, як приєднання клієнта до дій, які впевнено здійснюються іншими клієнтами.
2. Вкладена дія, яка містить в собі:
• пропозицію клієнту здійснити дію, знайому йому і пов'язану з дією, необхідною виробнику;
• пропозицію клієнту на вибір діапазону товарів (послуг), при якій не обговорюється можливість відмови від вибору;
• ситуацію, коли клієнтів ставлять перед проблемою вибору, знаходячи нові докази «за» і «проти», тим самим роблячи об'єкт звичним для себе і для населення (у випадку трансляції або публікації дискусії);
• «ефект Герострата», коли впроваджується «ніби-то заборона» на якусь дію. Насправді, щоб усвідомити власне заборону, клієнту необхідно спочатку уявити «дію, що забороняється».
3. Зміна каналу сприйняття. Якщо вплив обраного каналу на клієнта
недостатній, то варто удатися до:
• зміни методу впливу;
• зміни каналу сприйняття (при цьому врахувати, що орієнтовно людина запам'ятовує 10% того, що читала, 20% того, що чула, 30% того, що бачила, 50% того, що чула і бачила, 70% того, про що сама розповіла, 90% того, що сама зробила);
• зміни часу або місця впливу;
• одночасного впливу по різних каналах.
4. «Диво» і наступні розповіді про нього. При цьому засобами створення «дива» виступають:
• аномально великі об'єкти і рекордні досягнення;
• «постановка клієнта в глухий кут з наступним виходом із нього»;
• подолання або порушення заборон, норм поведінки (реальне або вдаване).
5. Натяк. Краще запам'ятовуються ще не закінчені людиною дії і забуваються закінчені. При неможливості виконати бажану дію вона заміняється іншою. На базі цих ефектів застосовуються такі композиції:
• натяк як осмислення клієнтом сприйнятого у своїх словах, уявленнях за рахунок використання «вічних стереотипів»;
• осмислення клієнтом потрібного змісту за рахунок попередньо виробленої тенденції;
• «прорив» клієнта до змісту за рахунок «перекладу» навмисно ускладненої форми на мову власної уяви.
Слід зазначити, що секрет успіху далеко не в кількості появ рекламних матеріалів у газетах, на радіо і телебаченні, а в правильності концепції розвитку суспільних зв'язків. Якою б непередбаченою не була реакція громадськості в період реформування вигляду підприємства на зовнішньому ринку, вся система обов'язково повинна підпорядковуватися єдиній концепції логіки.
Доцільним буде зазначити відмінності Public Relations від рекламних акцій, адже перші часто плутають з останніми через їх вражаючу схожість.
Зауважимо, що реклама рідко є метою. Як правило, реклама товару (послуги) є лише частиною загальної кампанії щодо формування іміджу. Отже, Public Relations - це стратегія, а реклама - це тактика успіху. Таким чином, Public Relations має велике значення для суб'єкта ринку. За допомогою старанно продуманих і добре виконаних PR-акцій можливе як успішне позиціювання, а потім підвищення репутації суб'єкта, так і його повне знищення в очах громадськості.
Сильний імідж може дати суттєву перевагу, особливо в тому випадку, коли підприємство (компанія) не відрізняється або незначно відрізняється на ринку від конкурентів. Уже сьогодні в Україні є приклади позитивного використання корпоративного іміджу для позиціювання товару па ринку (можна згадати продукти компаній «Торчин продукт», «Оболонь» тощо). Показово, що інтенсивніше використовують власний корпоративний імідж для просування своїх товарів підприємства, що виробляють продукти харчування, адже саме в цьому секторі спостерігається найбільш жорстка конкуренція як із зарубіжними товарами, так і поміж вітчизняними товаровиробниками.
Ефективність і способи її підвищення
Соціально-економічне значення підвищення якості й конкурентоспроможності продукції полягає в тім, що заходи такого спрямування сприяють формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових відносин. Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами, полягає передовсім у такому:
1) високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди повніше та ліпше задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;
2) підвищення якості продукції є специфічною формою виявлення закону економії робочого часу: загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої зв'язане з додатковими витратами, істотно зменшується;
3) конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;
4) багатоаспектний вплив підвищення якості та, як наслідок, конкуренто-спроможності продукції не тільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність підприємства.
На рівень якості й конкурентоспроможності продукції впливає багато різнопланових чинників. Досягти необхідного рівня якості та конкурентоспроможності реалізовуваних на відповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі і просторі. Сукупність найважливіших конкретних способів (чинників) підвищення якості та конкурентоспроможності всіх видів продукції:
Технічні
1. Використання досягнень науки і техніки в процесі проектування виробів
2. Запровадження новітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни
3. Забезпечення належної технічної оснащеності виробництва
4. Удосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов
Організаційні :
1. Запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління
2. Удосконалення методів контролю й розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції
3. Розширення прямих господарських зв'язків між продуцентами та покупцями (споживачами)
4. Узагальнення й використання передового вітчизняного та зарубіжного досвіду в галузі підвищення конкурентоспроможності продукції
Економічні та соціальні:
o Застосування узгодженої системи прогнозування і планування необхідного рівня якості виробів
o Установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів
o Використання ефективної мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства
o Усебічна активізація людського чинника та проведення кадрової політики, адаптованої до ринкових умов господарювання.
За змістом і спрямуванням їх можна об'єднати в чотири взаємозв'язані групи: технічні, організаційні, економічні та соціальні.
З-поміж технічних способів (чинників) підвищення якості продукції визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування, техніко-технологічної бази підприємства. Це зумовлюється тим, що належні підвалини технічного рівня та якості виробів, як було вже сказано, формуються в процесі їхнього проектування. Саме в цьому циклі здійснюється комплекс лабораторію дослідних і конструкторських робіт, спрямованих на забезпечення необхідних (бажаних) техніко-економічних параметрів зразків продукції. Про вирішальне значення стадії проектування для досягнення рівня якості згідно з вимогами ринку, свідчить хоча б той факт, що понад 50% відмовлень технічних пристроїв спричиняють дефекти, допущені за проектування виробів. Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни.
До важливих і ефективних способів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому й раціональному ринках цілком підставне відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти й технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів до технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, відбивають тенденції розвитку науки і техніки.
Ринкові умови господарювання передбачають активне й широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на всіх підприємствах. До пріоритетних належать: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної (бездефектної) технології; удосконалення Методів технічного контролю та розвиток масового самоконтролю
На всіх стадіях виготовлення продукції нагальною потребою є розробка й використання різноманітних форм і методів дійового соціально-економічного впливу на всю низку процесів формування й забезпечення виробництва високоякісної та конкурентоспроможної продукції. Формами та методами економічного впливу на ці процеси є передовсім узгоджена система прогнозування й планування якості продукції, установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужна мотивація праці всіх категорій працівників підприємства, а формами впливу соціального—усебічна активізація людського чинника, проведення ефективної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯІЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
2.1 Господарсько-правові засади функціонування ЗАТ "КЗШВ "Столичний" та його загальна характеристика
Правовий статус та форма власності
Характеристика підприємства
Юридична адреса (місцезнаходження підприємства): 04073, м. Київ, вул. Сирецька, 27, iдентифiкaцiйний код: 30373419.
Згідно статуту ЗАТ,,Київський завод шампанських вин "Столичний", зареєстрованого Подільською районною державною адмiнiстрацiєю від 14.05.2003 №02096, та довідки про включення до єдиного державного реєстру підприємств i організацій за № 4534 від 02.04.2001, яка видана Київським міським управлінням статистики Державного комiтeтy статистики зазначена діяльність підприємства виробництво вин (в т.ч. ігристих вин), слабоалкогольної та безалкогольної продукції, виробництво лікеро-горілчаних виробів, виробництво та розлив мінеральної води, здійснення вcix видів торгівлі (в т.ч. роздрібної, оптової, фермової).
Cвiдoцтвo про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької дiяльноcтi юридичної особи видане Подільською районною державною адмiнiстрaцiєю у м. Києві за. № 02096 вiд 14.04.1999 року.
Довідка про взяття на облік платника податків вiд 22.04.1999 р. за № 773/183/172, видана у спецiалiзованiй ДПI у м. Києві по роботі з великими платниками податків.
Форма власності - колективна.
Сировинна база підприємства – закупка виноматеріалів вiд первинних виноробних підприємств Одеської, Херсонської, Миколаївської областей, АР Крим та Молдови.
Виробничі потужності підприємства на момент перевірки складають: по місткостям одночасного зберігання - 850 тис.дал, по шампанському - 25000 млн. пляшок на рік, 62% виробничих потужностей належать підприємству, 38% - орендовані потужності.
Історична довідка ЗАТ КЗШВ „Столичний”
За роки діяльності ім’я Київського заводу шампанських вин „Столичний” стало синонімом якості та надійності. Історія заводу – це історія прогресу та розвитку, кропіткої роботи та успіху, об’єднаної однією ідеєю, команди професіоналів.
Початком будівництва Київського заводу шампанських вин можна вважати січень 1950р. І вже за рік завод розпочав свою господарську діяльність, яка полягала в зберіганні коньячного спирту та виноматеріалів. Одночасно тривала реконструкція та побудова приміщень заводу. Постійно нарощуючи темпи виробництва, вдосконалювалась технологія.
Перша черга заводу, потужністю 1,5 млн. пляшок за рік, була прийнята державною приймальною комісією 24 грудня 1954 р. У грудні 1954 р. провели пробні пуски розливу шампанського. Офіційною датою пуску заводу, днем початку його нової ери вважається 27 грудня 1954 р .
З метою розширення асортименту та впровадження нових типів високоякісних ігристих вин у 1957 р. завод розпочав випуск нового тиру ігристого вина «Советское шампанское мускатное». Нова марка шампанського стала оригінальним ігристим світло-золотистим вином, яке відрізнялось від звичайного шампанського особливо ніжним ароматом та приємним смаком, притаманним свіжому мускатному винограду, який входив до складу ігристого. Масове виробництво «Советского шампанского мускатного» було розпочато в 1957 р., протягом якого випустили 62 тис. пляшок. Київський завод шампанських вин вперше в СРСР розпочав випуск нового ігристого вина «Советское шампанское».
На початок 1993р. асортимент продукції, яка випускалась складався з шампанського кондицій: брют, сухе, напівсухе, напівсолодке, солодке. Зваживши на вимогу часу та естетичні уподобання споживачів, прийнято рішення про оновлення всієї етикувальної продукції, для зовнішнього оформлення пляшок з шампанським і досягнуто у цьому значних результатів. На міжнародному конкурсі під егідою міжнародної організації винограду та вина „Крим ігристе – 98”, що проходив у м. Ялта, „Ювілейне” червоне отримало диплом за кращий дизайн.
26 березня 1999р. Проведено установчі збори засновників Закритого акціонерного товариства „Київський завод шампанських вин „Столичний”. Метою діяльності стало отримання прибутків українській та іноземній валютах в інтересах акціонерів. Основним предметом діяльності товириства передбачено виробництво ігристих вин, слабоалкогольної та бекалкогольної продукції, розробка та запровадження нових видів продукції, здійснення усіх видів торгівлі та інших видів діяльності, визначених у статуті товариства.
14 квітня 1999р. Подільською районною державною адміністрацією міста Києва зареєстровано Закрите акціонерне товариство „Київський завод шампанських вин „Столичний” та видано свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницькою діяльністю – юридичною особи з організаційно- правовою формою „акціонерне товариство”.
Головною причиною успіху діяльності заводу є персонал, що відрізняється своїми високими професійними якостями, а результат цього- продукція високої якості,що гідно оцінена в різних країнах світу, таких як: США, Англія, Голландія, Німеччина, Ізраїль, Швейцарія, Росія, Греція, Чехія та ін.
Виробнича діяльність Київського заводу шампанських вин „Столичний” спрямована, насамперед, на збереження лідируючих позицій та підвищення рентабельності підприємства з метою його подальшого розвитку. Статус та лідерський дух Київського заводу шампанських вин „Столичний” є запорукою виконання провідної ролі в галузі виробництва шампанських вин.
На даний час потенціальна потужність підприємства становить 22 млн. пляшок за рік. Достатьо широкий асортимент білих, рожевих і червоних марок шампанського випускається резервуарним періодичним та резервуарним безперервним способами. В перспективі - виробництво шампанського пляшковим класичним методом.

Організаційна структура ЗАТ КЗШВ „Столичний”

При дослідженні підприємства вивчають його загальну структуру, виробничу структуру та організаційну структуру управління.
Виробнича структура ЗАТ „КЗШВ „Столичний” належить до такого типу виробничих структур, як цехова. За цеховою виробничою структурою основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративно відокремлена частина підприємства, у якій виконується певний робіт у відповідності з внутрішньозаводською спеціалізацією. У цеховій виробничій структурі присутнє основне, допоміжне та обслуговуюче виробництво.
Зараз на території заводу розташовані такі підрозділи:
1. Головний корпус, де розміщено біохімічне відділення, цех упаковки і експедиції.
2. Три виносховища.
3. Котельня.
4. Компресорна.
5. Механічна майстерня.
6. Трансформаторна підстанція.
7. Посудотарний цех.
8. Насосна і три артезіанські свердловини.
9. Цех по виготовленню поліетиленових ящиків.
10. Адміністративний корпус.
11. Цех по виготовленню мюзле та поліетиленової пробки.
12. Матеріальні склади.
Також завод має свою прирейкову базу у Мінському районі м. Києва по вулиці Полярній, 16, площа території складає 1,5 га. На території бази розташовані :
- склад тари
- склад готової продукції
- виносховище.
На сьогодні завод має розвинуту інфраструктуру, що у стані забезпечити потужності усім необхідним: енергією, транспортуванням, технічним обслуговуванням і т.д..
Забезпечення заводу виробляється:
o         електроенергією – від державної електромережі, на заводі мається понижуюча підстанція;
o         вода – із трьох власних артезіанських шпар;
o         теплом (гаряча вода і пара) – від власної котельні;
o         скидання стічних вод заводу здійснюється в міську каналізацію.
Основне виробництво - всі процеси, що пов’язані з перетворенням сировини в готову продукцію. Воно займає центральне місце у всій виробничій діяльності підприємства. Від потужності основного виробництва залежить виконання планових завдань і поліпшення техніко-економічних показників підприємства.
Допоміжним виробництвом являється технічне обслуговування основного виробництва. До цього виробництва відноситься ремонт устаткування; виробництво усіх видів енергії (електрики, пари, холоду), інструментів і пристосувань; виготовлення тари, пакувальних матеріалів і літографічної продукції; проведення виробничих експериментів. Допоміжне виробництво має органічний зв’язок з основним виробництвом, воно покликано забезпечити його планомірну і безперебійну роботу.
Побічне виробництво займається переробкою залишків та відходів основного виробництва і виробляє побічну продукцію, що не має відносини до основного призначення підприємства (винної кислоти на заводах первинного виноробства).
При виготовленні шампанського вина застосовується один із двох методів шампанізації: класичний (пляшковий) чи резервуарний. Суть цих методів полягає в тім, що в герметичних ємностях (у закупорених чи пляшках чи резервуарах) за певних умов суміш з різних вин – купаж – піддається вторинному шумуванню, у процесі якого вуглекислота зв’язується з вином природним, а тому міцним чином.
Київський завод шампанських вин складається з шести цехів,а саме :
·               цех виноматеріалів;
·               цех шампанізації;
·               посудотарний цех;
·               ремонтно-механізований цех ;
·               ремонтно-будівельний цех ;
·               цех нових технологій.
Технологія виробництва шампанського на ЗАТ КЗШВ „Столичний”.
Асортимент продукції ЗАТ Київського заводу шампанських вин „СТОЛИЧНИЙ” представлений в основному ігристим вином, але на теперішній час завод випускає газовану воду, воду у сифонах, а також шипуче „Дніпровське”. Шампанське представляє собою насичені діоксидом вуглецю ігристі і пінні властивості.
Відповідно до технологічної схеми контролю на заводі контролюються наступні показники: зовнішнє оформлення, прозорість та відсутність сторонніх домішок, смак, аромат, колір, повнота наливу, масова доля СО2, тощо.
Шампанське повинно відповідати вимогам ГОСТ-13918.
Готова продукція повинна відповідати таким вимогам:
-    за органолептичними показниками:
Таблиця 2.1 Органолептичні показники