Кадрова політика

- усуненням ієрархічних  відносин між головною (материнською) компанією і її закордонними  підрозділами;

- імплементацією внутрішньо-організаційної  мережі;

- використанням національних  особливостей закордонними підрозділами у процесі реалізації стратегії корпорації[3, c. 18-21].

2.2. Переваги і недоліки  моделей міжнародного менеджменту

Переваги і недоліки кожної із чотирьох моделей, розглянутих вище, представлені в таблиці 1.1.

Таким чином, для інтернаціональної (міжнародної) моделі міжнародного менеджменту  найбільш характерна перевага, пов'язана з можливістю перенесення надбаного досвіду на закордонні ринки. Наприклад, за рахунок упровадження цієї моделі міжнародного менеджменту американські корпорації «Coca-Cola» і «Procter & Gamble» у 1960-70-х роках установили монополію на багатьох європейських ринках у своїх галузях. У той же час, дана перевага поширюється тільки на певну сферу досвіду (розробка і маркетинг марочних споживчих товарів; виробництво, управління матеріалами і розробка нових товарів і т.д.). Тобто одночасно виникають такі недоліки, як відсутність реагування на особливості місцевого попиту; нездатність реалізувати економію на місцезнаходженні; нездатність використовувати ефект кривої досвіду. Іншими словами, міжнародна компанія, «експортуючи» свій досвід, не враховує особливості ринку приймаючої країни, не має можливості досягти переваг за рахунок розміщення своїх підрозділів, тому що вони керуються засадами менеджменту головної компанії і не мають можливості скористатися ефектом так званої кривої досвіду.

Крива досвіду - це функція  постійного скорочення виробничих затрат, що мали місце протягом усього життєвого  циклу продукту. За результатами деяких досліджень було встановлено, що виробничі затрати скорочуються щоразу, коли подвоюється валовий обсяг продукції.

За мультинаціональної моделі міжнародного менеджменту відбувається пристосування до місцевих особливостей, тому що міжнародна компанія функціонує вже не в одній (національній) країні, а в багатьох державах.

Проте такі недоліки, як нездатність  реалізувати економію на місцезнаходженні і використовувати ефект кривої досвіду, залишаються у зв'язку з пристосуванням до місцевих особливостей тільки товарної пропозиції і маркетингу, але не виробництва. Досить часто відзначається неможливість перенесення досвіду на закордонні ринки.

Глобальна модель міжнародного менеджменту сприяє використанню ефекту кривої досвіду й економії за рахунок масштабів. Однак глобальність процесів управління приводить до зниження реагування на особливості місцевого попиту через масштабність діяльності компанії.

Транснаціональна модель міжнародного менеджменту має найбільшу кількість переваг. Серед них: одержання вигоди від глобального навчання, тобто надбання досвіду усередині мережі міжнародної корпорації й обміну знаннями і технологіями між підрозділами і головною компанією.

Основний недолік транснаціональної  моделі управління міжнародними корпораціями полягає в складності впровадження, що обумовлено організаційними проблемами (досить складною і широко розгалуженою організаційно-інституціональною структурою міжнародної корпорації).

Таким чином, на сучасному  етапі економічної глобалізації найбільш ефективною моделлю міжнародного менеджменту є транснаціональна. Це пояснюється тим, що вона використовує переваги стандартизації і диверсифікованості в міжнародному бізнесі.

Крім того, розрізняються  моделі корпоративного управління за національно-регіональною ознакою. З цієї точки зору виокремлюються дві базові моделі - американська і європейська (німецька). Характерна риса американської моделі - високий ступінь розосередження акціонерного капіталу серед інвесторів компанії. Для німецької моделі характерний високий ступінь концентрації власності в руках великих промислових і банківських інвесторів. З метою підвищення ефективності менеджменту міжнародні корпорації використовують переваги тієї чи іншої моделі корпоративного управління. Наприклад, міжнародна автомобільна грпа Daimler Chrysler стане першою в Німеччині компанією, яка впровадить англосаксонську модель корпоративного управління. Нова модель передбачає формування незалежної колегії управління замість звичної ради директорів. Нове керівництво перегляне стратегію компанії і розгляне можливість ліквідації збиткових операцій на ринку США [2, c. 23-25].

Застосування теорій і  моделей управління, які розроблені в одній частині світу, до явищ, що відбуваються в інших частинах, є однією з найскладніших проблем міжнародного менеджменту. Ця проблема вперше виникла відносно американських теорій, а потім також торкнулася японських концепцій управління якістю і придбання знань, а також європейські моделі організаційного проектування і спільного підприємництва. Завдання полягає в тому, щоб розробити загальні основи менеджменту, зберігаючи одночасно гнучкість щодо місцевих умов.

Типові концепції і  моделі управління визначають стратегію, цілі і методи міжнародного менеджменту.

5.Міжнародні корпорації  в системі міжнародного менеджменту

Корпоративний характер міжнародного бізнесу та варіативність кон'юнктурних  умов, численні конкретні підприємницькі завдання зумовлюють диверсифікацію організаційних форм господарської діяльності великих компаній, які можуть як концентрувати свою діяльність у рамках певної галузі, так і функціонувати як міжгалузеві утворення.

Поява міжнародних корпорацій напряму пов’язана з останніми, оскільки в світовій практиці міжнародна корпорація (international corporation) розглядається як форма структурної організації крупної корпорації, що здійснює прямі інвестиції в різні країни світу. Результатом прямого зарубіжного інвестування міжнародної корпорації може бути створення зарубіжного підприємства (асоційованої компанії), в якому прямий інвестор-нерезидент володіє менше 50%, капіталу; дочірньої фірми, де його частка перевищує 50% і зарубіжного філіалу — підприємства, що повністю належить прямому інвестору. 
Розрізняють дві форми міжнародних корпорацій. Транснаціональні корпорації (transnational corporation) — це корпорації, головна компанія яких належить капіталу однієї країни, а філіали розкидані по всьому світу. 
Під багатонаціональними корпораціями (multinational corporation) звичайно розуміють корпорації, головна компанія яких належить капіталу двох і більш країн, а зарубіжні відділення також знаходяться в різних країнах.

Класифікація корпорацій за типами здійснюється відповідно до ступеня усуспільнення капіталів  і об'єднання видів (фаз) господарської діяльності.

Картель - об'єднання підприємців, учасники якого узгоджують між собою обсяги виробництва, поділ ринків збуту, ціни, умови продажів і найму робочої сили, строки та інші умови платежів тощо. При цьому учасники картелів зберігають виробничу і комерційну незалежність. Враховуючи природу та цілі картельних угод, можна вважати природним, що вони, як правило, є одногалузевими.

Фактична мета картелю - досягнення таких домовленостей між суб'єктами пропозиції на ринку, які дають їм змогу поліпшувати параметри та результативність своєї комерційної діяльності за рахунок створення більш сприятливих для себе договірних рамок і спільних засобів політики. Результатом таких домовленостей є зменшення тиску конкурентної боротьби за споживачів, погіршення умов діяльності останніх і послаблення стимулів оптимізації та розвитку виробництва.

З огляду на це картельні об'єднання у класичних виявах цього феномену за ринкової економіки, як правило, забороняються. Щоправда, такі заборони діють переважно на національному рівні і їх можна ефективно обминати. У сфері міжнародної економічної діяльності набули поширення експортні та імпортні картелі. Експортні картелі використовують дочірні фірми ТНК з метою розширення експорту та здійснення узгодженої, цілеспрямованої політики на ринку певної продукції. Імпортні картелі створюються великими імпортерами, часто - за участю дочірніх структур ТНК для протистояння іноземним конкурентам.

Найвідоміший приклад  міжнародної картельної угоди - об'єднання країн-експортерів нафти - ОПЕК. Головним змістом спільних домовленостей цих країн є узгодження обсягів видобутку нафти і вплив на ринкові ціни на неї.

Синдикат - форма об'єднання, за якої учасники зберігають виробничу самостійність, але втрачають самостійність комерційну відповідно до взаємних угод. (У ширшому значенні під синдикатом розуміють комерційне об'єднання фірм задля досягнення спільних цілей.) Найбільшого розвитку синдикати набули на початку XX ст., зокрема в Україні, як і на решті території тодішньої Росії за часів царату, а пізніше й НЕПу. Помітну роль відігравав синдикат "Продвугілля", створений у 1904 p., який був однією з найбільших монопольних структур такого типу в Російській імперії. До нього входило 18 великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких зосереджували майже 75% усього видобутку вугілля в Донбасі.

У сучасних умовах така форма  об'єднання, як синдикат, використовується рідко. На засадах міжнародного синдикату функціонує фактично одна велика ТНК - "Де Бірс", що контролює понад 80% світового ринку діамантів.

Пули - монопольні об'єднання, за яких прибутки надходять до спільних фондів, відтак здійснюється узгоджений їх розподіл відповідно до результатів експлуатації певної частини ринку, в заздалегідь обумовленій пропорції. Прикладом міжнародного пулу є "золотий пул", створений для торгівлі патентами.

Трест - форма об'єднання, в рамках якого учасники втрачають виробничу, комерційну, можливо - юридичну самостійність. Учасники трестів, які є також власниками акцій, розподіляють прибутки відповідно до розмірів їх пакетів акцій. Реальний контроль за трестом здійснює правління або головна компанія. Типовим для трестів є їх поширення в рамках галузей, які виробляють однорідну продукцію, хоча існують і міжгалузеві трести. ТНК як трестові об'єднання не прижилися, цей тип компанії використовується переважно у вигляді структурних підрозділів, відділень і підприємств, що входять до складу ТНК.

Концерн - складна форма господарської діяльності компанії, яка передбачає об'єднання підприємств промисловості, транспорту, торгівлі та банківської сфери. Типовою ситуацію є формальне збереження учасниками концернів юридичної та господарської самостійності за умови здійснення підприємницької діяльності під контролем домінуючих у них фінансових угруповань. Існують концерни дво- та кількаповерхові. Учасниками концерну можуть бути корпорації, які об'єднують свої потенціали й зусилля в ринковій стратегії.

Характерною особливістю  концернів є взаємне проникнення  капіталів різних галузей, а їх головною перевагою (як форми усуспільнення потенціалів виробничої діяльності) - надвелика концентрація фінансових і промислових ресурсів, оскільки в концерні можуть об'єднуватися різногалузеві комерційні структури, власники реальних ресурсів і грошей.

Консорціуми - специфічна форма поєднання економічних потенціалів ринкових агентів. Виникають на базі тимчасових угод між кількома банківськими і промисловими корпораціями, фірмами з метою реалізації певних спільних проектів. Як і інші міжнародні об'єднання, консорціуми набули поширення в різних країнах та регіонах світу. Однак у деяких національних господарських системах консорціуми прижилися найбільш органічно, зокрема в Італії.

Типовим приводом до утворення  консорціуму, нерідко із залученням кількох великих іноземних партнерів, є реалізація великого технологічно складного і капіталомісткого проекту, наприклад літакобудівного, аерокосмічного. Україна, зокрема, бере участь у консорціумному проекті "Sea Launch", учасниками якого є також США, Росія і початково була Норвегія. Передумова ефективної участі України в цьому проекті - її традиційна для останніх десятиліть спеціалізація на військово-космічних розробках і виробництві, що робить для країни особливо перспективним співробітництво в галузі мирного космосу. Крім участі в проекті "Sea Launch", слід відзначити широке використання українських ракет у міжнародних космічних запусках. Наприкінці 90-х років XX ст. у підконтрольній національному космічному агентству України сфері працювало 17 державних організацій і 7 акціонерних товариств, які є світовими лідерами з багатьох напрямів аерокосмічного виробництва. Україна має у своєму розпорядженні ракети-носії "Циклон", "Зеніт-ЗСЛ", "Дніпро" з високими експлуатаційними якостями (наприклад, російський "Союз" здатний вивести на орбіту 4 супутники, а "Зеніт" - 12) і завдяки цьому бере активну участь у міжнародних консорціумних проектах.

Транснаціональні  стратегічні альянси (ТСА) - різноманітні форми союзів самих ТНК. ТСА - особлива організаційна форма міжфірмових, міжкорпораційних зв'язків двох або більше компаній, у рамках якої здійснюється довгострокова координація економічної діяльності учасників з метою реалізації масштабних виробничих проектів, максимізації результатів технологічної кооперації, скорочення тривалості інноваційних процесів, зниження вартості та ризикованості виробництва, поліпшення умов доступу до певних ринків.

Таким чином, ТНК є домінуючою формою функціонування міжнародного капіталу. Вони являють собою мережу взаємопов'язаних підприємств, які походять з однієї країни і мають свої складові та філії в інших країнах. На відміну від національної компанії, ТНК переносить за кордон не сам товар, а процес інвестування, поєднуючи його із закордонною робочою силою в рамках міжнародного виробництва. Тому головними економічними критеріями, за якими визначається належність компанії до ТНК, є: число іноземних держав, в яких діють підрозділи або/та філії компанії; відсоток грошової маси, що виплачується за кордоном; відсоток іноземних капіталовкладень; число зайнятих за кордоном; відсоток, прибутку, який компанія отримує з інших країн; відсоткове співвідношення продукції та отримуваного прибутку в країнах базування і за кордоном; загальний рівень продажу за кордоном.