Iнвестиційний розвиток на підприємстві

Дослідивши поняття інвестиційної стратегії хочеться зазначити своє бачення з даного приводу. Розглянемо інвестиційну стратегію як систему довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, обумовлений загальними задачами його розвитку й інвестиційною ідеологією, а також вибір найбільш ефективних шляхів його досягнення. «Візитна картка» інвестиційної стратегії подана в табл. 1.

Таблиця 1. «Візитна картка»  інвестиційної стратегії компанії

Отже, інвестиційна стратегія  підприємства є системною концепцією, яка пов'язує і спрямовує розвиток її інвестиційної діяльності.

Існує два види інвестиційної  стратегії. Активна інвестиційна стратегія  забезпечує зростання прибутковості  до середньогалузевого рівня вкладень та передбачає відбір і реалізацію різних інноваційних проектів. За такої стратегії інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, проводить їх техніко-економічне обґрунтування, селекціонує їх, відбирає найперспективніші й формує відповідний інвестиційний портфель. Пасивна інвестиційна стратегія передбачає підтримку незмінного рівня розвитку підприємства. Реалізуючи цю стратегію, інвестор прагне зберегти вже досягнутий ним рівень показників своєї господарської діяльності за рахунок інвестицій [2].

Розробка інвестиційної  стратегії є творчим процесом, що включає постановку цілей інвестиційної  діяльності, визначення її пріоритетних напрямків і форм, оптимізацію структури інвестиційних ресурсів і їхнього розподілу, вироблення інвестиційної діяльності.

Систематизувавши існуючі  підходи до побудови механізмів формування стратегій, ми вважаємо, що загальний організаційний механізм формування інвестиційної стратегії підприємства має містити в собі довгострокові інвестиційні цілі, технології, ресурси й систему управління, що забезпечує конкурентну дієздатність до реальної економічної ситуації:

• загальне резюме (короткий опис інвестиційної стратегії);
• цілі (визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності);
• обґрунтування ресурсів (опис витрат на реалізацію стратегії);
• обґрунтування корисності (обґрунтовується корисність розробки реалізації інвестиційної стратегії у сформованих умовах).

Розробка інвестиційної  стратегії відіграє зачну роль у  забезпеченні ефективного розвитку підприємства. Л.С. Селіверстова зазначає такі положення, що характеризують роль розроблення інвестиційної стратегії [1].

• забезпечує механізм реалізації довгострокових загальних та інвестиційних цілей майбутнього економічного та соціального розвитку підприємства в цілому й окремих його структурних одиниць.
• дозволяє оцінити інвестиційні можливості підприємства.
• забезпечує можливість швидкої реалізації нових перспективних інвестиційних можливостей, які виникають у процесі динамічних чинників зовнішнього економічного середовища.
• враховує заздалегідь можливі варіації розвитку неконтрольованих підприємством чинників зовнішнього інвестиційного середовища і дозволяє звести до мінімуму їхні негативні наслідки для діяльності підприємства.

Ми вважаємо, що розробка інвестиційної стратегії можна  розглядати у більш ширшому значенні. Адже, вона також відображає переваги підприємства в інвестиційній діяльності порівняно з його конкурентами; забезпечує чіткий взаємозв’язок стратегічного, поточного й оперативного управління інвестиційною діяльністю підприємства; забезпечує реалізацію відповідно менталітету інвестиційної поведінки в найбільш важливих стратегічних інвестиційних рішеннях підприємства; відбувається формування значення основних критеріальних оцінок вибору реальних інвестиційних проектів і фінансових інструменті інвестування; є однією з передумов стратегічних змін загальної організаційної структури управління й організаційної культура підприємства.

В умовах ринкової економіки  існують різноманітні можливості для інвестування. Разом з тим будь-яке підприємство може мати обмежені фінансові ресурси, доступні для фінансування. Тому потрібно діяти, дотримуючись власної інвестиційної стратегії в цілому, а також враховувати позиції інвестиційної політики.

Отже, при розробці стратегії  підприємства та її адаптації в сучасному інвестиційному середовищі, інноваційний принцип розвитку повинен логічно поповнювати існуючі засади функціонування, посісти щільне місце в системі управлінських підходів та працювати на користь підприємства.

1.3. Поняття та особливість інноваційної стратегії

Стратегічне управління інноваціями  є складовою інноваційного менеджменту. Воно вирішує широкий спектр питань планування та реалізації інноваційних проектів і програм, які розраховані  на якісні зміни в діяльності організації  на ринку, виробництві або соціальній сфері підприємства (організації-). 
Поняття «стратегія» (грец. strategos — мистецтво перемагати) у сучасному розумінні — це сукупність усіх дій управлінського характеру, спрямованих на зміцнення позицій організації (підприємства, корпорації) і задоволення споживачів, які сприяють досягненню місії та цілей організації1. 
Стратегія — це комплексний план, що орієнтує організацію не на сьогодення, а на перспективу. Метою стратегії є забезпечення не стільки поточного успіху, скільки прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку.

Існує багато визначень управлінської  стратегії. В огляді, присвяченому питанням стратегії в науковій літературі, Р. Сміт' характеризує дану тему як «термінологічне  мінне поле». Такі поняття, як стратегічне  планування, корпоративне планування, корпоративна стратегія, стратегічний менеджмент, стратегія бізнесу застосовуються дуже широко і часто як синоніми. Проте деякі вчені розділяють ці терміни.

Інноваційна стратегія —  один із засобів досягнення цілей  організації, який відрізняється від  інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому. 
Слід зазначити, що будь-які стратегічні кроки організації мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше грунтуються на нововведеннях в економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах. Наприклад, одна з характерних для ринкового господарювання стратегій — продуктова — спрямована на розвиток нових видів продукції та технологій, сфер і методів збуту, тобто базується виключно на інноваціях. Це стосується й інших типів стратегій. Так, стратегія розвитку організації передбачає забезпечення сталих темпів її зростання та функціонування в перспективі і ґрунтується на використанні науково-технічних досягнень у сфері техніки, організації, технології, управлінні, тобто на комплексі інновацій.

Проте з метою планування інноваційних процесів доцільно стратегії інновацій розглядати окремо. Стратегія нововведень (інноваційна політика) передбачає об'єднання цілей технічної політики та політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових технологій і видів продукції, послуг. У цьому розумінні стратегічне управління інноваціями орієнтується на досягнення майбутніх результатів безпосередньо через інноваційний процес. 
За своїм змістом інноваційна стратегія враховує основні базисні процеси в організації і в її зовнішньому середовищі, можливості зростання інноваційного потенціалу організації.

Саме інноваційні стратегії  є основою сучасного інноваційного  менеджменту в умовах постійних  змін навколишнього середовища. 
Кризова ситуація в інноваційній сфері української економіки зумовлена насамперед відсутністю інноваційної стратегії в управління інноваційною діяльністю. На думку дослідників [148, 149], головною метою інноваційної стратегії в нашій державі є запобігання розпаду науково-інноваційної сфери і створення передумов для швидкого та ефективного впровадження технічних і технологічних інновацій у всіх сферах господарської діяльності, забезпечення структурно-технологічної передумови як на рівні підприємств, так і економіки в цілому.

В основі розробки інноваційної стратегії мають лежати стратегічні  управлінські рішення, які:

• орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни середовища; 
  пов'язані з залученням значних матеріальних ресурсів, широким використанням інтелектуального потенціалу;
• характеризуються гнучкістю, здатністю адаптуватися до змін ринкових умов;
• ураховують неконтрольовані організацією зовнішні чинники.

Інноваційними стратегіями  можуть бути: інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання  нових продуктів, технологій і послуг; застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; перехід до нових організаційних структур; застосування нових видів  ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів. Відносно внутрішнього середовища інноваційні стратегії підрозділяються на кілька великих груп: продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення і реалізацію нових виробів, технологій і послуг); функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні); ресурсні (фінансові, трудові інформаційні, матеріально-технічні); організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління). Це спеціальні інноваційні стратегії. 
Інноваційні стратегії є також однією зі складових економічної стратегії і з цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних для організації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної політики для їх реалізації.

В основі розробки інноваційної стратегії лежать такі підходи:

• визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, виходячи з цілей і завдань базисних стратегій фірми;
• скорочення кількості рівнів в управлінні з метою прискорення процесу «дослідження — виробництво — збут»; 
• максимальне скорочення строків розроблення інноваційних проектів і впровадження нововведень, використовуючи певні принципи організації роботи: паралельне та інтегральне вирішення інноваційних завдань.

              Прийняття інноваційної стратегії здійснюється на вищому рівні керівництва організацією й управління службою НДДКР. Вище керівництво встановлює орієнтири для керівників служб НДДКР, які вони використовують для визначення локальних цілей і стратегій, приймають рішення відносно обсягу, інтенсивності роботи, характеру використання одержаних результатів. Виходячи з зазначеного, розрізняють такі групи стратегічних рішень:

• виділення асигнування;
• фундаментальні дослідження;
• оцінка результатів;
• відкриття;
• патенти;
• сфери та напрями досліджень;
• звіти про дослідження; » товарний знак.

На середньому рівні управлінської  ієрархії приймаються рішення щодо визначення конкретних цілей НДДКР, строків одержання результатів  досліджень і розробок та їх реалізації з метою забезпечення швидкого виходу інновацій на ринок.

Обмежені ресурси і  матеріально-технічна база мають використовуватись  таким чином, щоб забезпечити  максимальне зростання вартості капіталу. Зазвичай це пов'язано з вибором певної лінії поведінки з деякої кількості альтернатив. Для того щоб в умовах невизначеності вибрати її оптимальний варіант, необхідно мати комплекс правил для прийняття інноваційних рішень, які максимі-зують або мінімізують очікувані результати, а також ураховувати інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

І. Ансофф виокремлює чотири групи правил, що визначають напрями  дій при визначенні інноваційної стратегії:

• правила, які використовуються для оцінки діяльності фірми тепер і в майбутньому;
• правила, за якими складаються стосунки фірми з її оточенням. Вони визначають, які види продукції та технології фірма розроблятиме, яким чином досягатиме переваг над конкурентами. Ці правила називаються продуктово-ринковими стратегіями;
• правила, згідно з якими встановлюються відносини та процедури всередині фірми;
• правила, за якими фірма провадить оперативну діяльність. 
  На рис. 1 показано інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.