Фіскальна політика, дефіцит бюджету та державний борг

     Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливіші з них такі:

     • загальний дефіцит бюджету, який називають також "фактичним" і "касовим", утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

     • зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім  видаткам держави за винятком державних  надходжень від зовнішніх джерел;

     • внутрішній дефіцит - це загальний дефіцит "мінус" зовнішній дефіцит;

     • операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

     • первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

     • поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

     Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

     Неінфляційні  джерела містять  в собі:

     • фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об'єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.

     • трансферти - фінансування у вигляді  безоплатної допомоги.

     Зменшити  дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або за куплені  товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний  характер.

     Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

     Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої  емісії може розвиватися неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

     Кредитну  емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. Так, в 1996 році 25% дефіциту визначали фінансування за рахунок емісійних кредитів НБУ. В 1994 ця позиція становила майже половину, а в 1995 - 67 відсотків. Ще 35 відсотків дефіциту покривалися за рахунок облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських зобов'язань. У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов'язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду. 
 
 
 
 
 

4. Державний бюджет України

     “Єдиним хорошим бюджетом є збалансований  бюджет” Адам Сміт, 1776 р.

     “Хорошим  правилом є те, що бюджет ніколи не повинен  бути збалансованим - крім моменту, копи надлишок, що стримує інфляцію, змінюється на дефіцит, щоб боротися зі спадом”.

     Адміністративно-командна економічна політика в СРСР призвела до нерівномірного економічного розжитку усіх регіонів, ство­рення неструктуризованого, неефективного та однобокого народногосподарського комплексу. Функціонування адміністративно-командної системи сприяло розподілу і перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього продукту СРСР, який вироблявся в Україні.

     Фінансова політика охоплює нейтральну ланку  системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація і регулювання цих відносин здійснюються відповідно до діючого (фінансового правового поля) етапу та стану суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом розжитку економічних відносин.

     Фінансова політика має бути жорсткою, але  справедливою й активною, і повинна  стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб'єктів іноземних  країн. Побудова і формування фінансової політики – це досить складний процес.

     Розвиток  суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації- основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

     Основу  фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних  фондів. Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми за­лежить від її фінансового забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

     Практика  розвитку фінансових відносин ще раз  підтверджує це і вимагає:

     - по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного розвитку України на основі єдиної концепції суспільно-економічного розвитку й у контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;

     - по-друге, досконалого аналізу  та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;

     - по-третє, виконання Державного  бюджету і Державної програми  соціально-економічного розвитку  має проходити ж руслі єдиних  підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;

     - по-четверте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держави ж цілому.

     Бюджет  є головним фінансовим документом країни. Виходячи з нього можна зробити  висновок, що вивчення бюджету (процесу  його формування) є однією з першорядних  задачею економічної науки.

     Міністерство  фінансів України пропонує Кабінету міністрів встановити доходи державного бюджету України в 2010 році на рівні 284,841 млрд. грн., зокрема доходи загального фонду - 219,154 млрд. грн.

     Це  передбачено в тексті законопроекту  про державний бюджет України на 2010 рік, який розглядається 12 вересня на засіданні уряду.

     Витрати державного бюджету на 2010 рік пропонується встановити на рівні 322,963 млрд. грн. Зокрема  витрати загального фонду - 237,347 млрд. грн., спеціального фонду - 85,615 млрд. грн.

     У документі передбачено встановити граничний розмір дефіциту держбюджету  на 2010 рік у сумі 46,748 млрд. грн., зокрема  граничний дефіцит загального фонду 24,814 млрд. грн.

     Нагадаємо, Кабінет міністрів України розглядає  проект закону України про державний  бюджет України на 2010 рік. Згідно з Бюджетним кодексом, бюджет наступного року має бути внесено урядом до Верховної ради до 15 вересня. 

5. Державний борг та його види.

     Існування державного кредиту призводить до появи  державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.

     Державний борг – це сума заборгованості держави перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами.

     Загальна  сума державного боргу складається  з усіх випущених і непогашених  боргових забов¢язань держави (як внутрішніх так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Розрізняють поточний і капітальний державний борг.

     Поточний  борг – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, й належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.

     Капітальний борг – це загальна сума зоборгованості й відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

     Структурно  державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній.

     Внутрішній  державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

     Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

     Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні  є фактичне існування двох типів  державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміну. Реальний внутрішній державний борг, крім номінального боргу, включає також невиконані фінансові забов¢язання держави перед суб¢єктами економіки (неоплачені державні замовлення, заборгованість по заробітній платі перед працівниками бюджетної сфери, невідшкодований податок на додану вартість і т. ін.).

     Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави може бути поділений на дві  частини:

1. Монетизований борг, який складається з боргів опосередкованих кредитними стосунками держави з банками;
2. Немонетизований, який складається:
1. з невиконаних державою фінансових забов¢язань, передбачених чинним законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, допомог, заробітній платі та інших видах соціальних виплат);
2. із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки (заборгованість по державним замовленнях, наданню послуг державними установами та ін.).

     Темпи зростання зовнішнього боргу  залежать від:

• частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наявного боргу;
• процентної ставки (підвищення ставки процента, потребує збільшення зовнішніх позик).

     Слід  зазначити, що внутрішній борг має певні  переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Платоспроможність за внутрішніми позикам забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забеспечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

     Основними причинами створення  і збільшення державного боргу є:

• збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;
• циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;
• скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;
• вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади;
• війни.

     Між розмірами бюджетного дефіциту і державним боргом існує рямий зв’язок. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує державний дефіцит.