Експортно-імпортна діяльність українських підприємств

Якщо міжнародні поставки сировини, матеріалів і комплектуючих знижують затрати виробництва або підвищують якість готових виробів, компанія, що здійснює закупівлю, володіє більшою стійкістю проти конкуренції з боку готових виробів, що імпортуються, і може ефективно конкурувати на експортних ринках.

Імпортер, як і експортер, має змогу розподіляти свої ризики. Розширюючи коло постачальників, фірма менше залежатиме від диктату єдиного постачальника.

Загалом фірми віддають перевагу іноземним, а не внутрішнім товарам, виходячи з таких основних причин: ціна, якість, недоступність певних матеріалів у своїй країні, прискорення і безперервність поставок, більш ефективне технічне обслуговування, сучасна технологія, досягнення визначених маркетингових цілей, зв’язок з іноземними підприємствами, що є іноземними філіями головної фірми.

Незважаючи на відомі вигоди, з послугами іноземних  постачальників пов’язані і деякі  труднощі: вибір за кордоном місця  розташування постачальника з належною репутацією; час підготовки до випуску  продукції і терміни поставок; труднощі експедиторського супроводу матеріалів, що постачаються; політичні проблеми і труднощі встановлення нормальних відносин з персоналом іноземного підприємства; коливання обмінних курсів; методи здійснення платежів; якість товарів; брак і проблема повернення дефектної продукції; митні тарифи і мито; витрати на оформлення додаткової документації, необхідної для митного очищення; правові проблеми; транспорт; мова; культурні і соціальні традиції.

1.2 Система  регулювання експортно-імпортної  діяльності в Україні

Для здійснення регулювання зовнішньоторговельної діяльності  держава використовує систему заходів,  заснованих  на  сукупному поєднані та використанні економічних і адміністративних методів у відповідності до законодавства України.  До  головних   цілей державного   регулювання   зовнішньоекономічної діяльності в Україні належать:

• забезпечення збалансованості економіки  та  рівноваги  внутрішнього  ринку країни;
• стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;
• створення найбільш сприятливих умов для залучення  національної економіки в систему світового поділу праці;
• наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання  такої  діяльності  здійснюється  за   допомогою   законів України, актів  тарифного та  нетарифного  регулювання,  економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансових,  кредитних та  ін.),  рішень недержавних органів управління економікою,  які ухвалюються відповідно  до їхніх статутних документів,  договорів,  що  укладаються між   суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

По-перше основою регулювання  діяльності підприємств України  на зовнішніх ринках є Закон "Про  зовнішньоекономічну діяльність", який дає визначення основним термінам, застосовуваним у практиці зовнішньоекономічної діяльності; закріплює основні принципи і правила здійснення зовнішньоекономічної діяльності; визначає коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, їх права та обов'язки; дає перелік можливих видів зовнішньоекономічної діяльності; законодавчо закріплює регулювання зовнішньоекономічної діяльності; регулює економічні відносини України з іншими державами та міжнародними міжурядовими організаціями; захищає права та інтереси держави і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; зумовлює відповідальність України як держави і суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності при порушенні ними Законів України чи обов'язків, пов'язаних з виконанням контракту, а також визначає застосовувані до них санкції [8, с. 223].

Регулювання зовнішньоторговельної  діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів. Економічні методи,  у  свою  чергу, поділяються  на  тарифні  й  нетарифні.  Центральне   місце   в   державному регулюванні  зовнішньої  торгівлі  належить  тарифному  регулюванню,  яке  в Україні спирається на Закон “Про єдиний митний тариф”.  Митний  тариф  —  це систематизований  перелік   товарів   із   зазначенням   мита,   яким   вони обкладаються  під  час  перетину  митного  кордону  країни.  

 До нетарифних  методів  державного  регулювання   зовнішньоторговельної діяльності  відносять:  надання  субсидій  виробникам  експортних   товарів, пільгове   експортне   кредитування,    застосування    індикативних    цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари  та  ін.  Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за  характером  виплат  їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються  експортеру  у  формі безпосередніх  виплат  на  відшкодування  різниці  між  його  витратами   та отриманим доходом, а непрямі —  є  формою  надання  пільг  в  оподаткуванні, позик  за  більш  низькими  ставками,  пільгових  умов   страхування   тощо..

    При укладенні договорів при здійсненні експортних операцій контрагенти зобов'язані використовувати затверджені Міністерством Зовнішньоекономічних Зв'язків “Положення про форму зовнішньоекономічного контракту”, яке закріплює основні умови укладання договорів купівлі-продажу. А деякі аспекти цих договорів закріплені у спеціальних правових актах.

      Важливу    роль    з-поміж     економічних     методів     регулювання зовнішньоекономічної   діяльності   відіграють   валютні   обмеження,    які спрямовано  на  розширення  або  отримання   розвитку   зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі,  рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та  інших  платежів.  У галузі  зовнішньої  торгівлі  валютні  обмеження  вважають   опосередкованим фактором стримування імпорту,  оскільки  використання  валюти  на  закупівлю іноземних товарів дозволяється  лише  після отримання на  це  спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується  на підвищення ефективності іноземного інвестування  в  економіку  країни.  Воно має  подвійний  характер.  З  одного  боку,  державне   регулювання   сприяє створенню  сприятливого  інвестиційного  клімату  за   допомогою   державних гарантій та надання пільг, а з іншого — обмежує  вплив  іноземного  капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.

Порядок квотування і  ліцензування експорту визначає Декрет Кабінету Міністрів України “Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)”, згідно з яким рішення про запровадження режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України з визначенням списку конкретних товарів (робіт, послуг), що підпадають під режим ліцензування та квотування, і строків дії цього режиму; а також щорічні Постанови “Про перелік товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуванню”.

В основу законодавчої бази страхування експортних операцій покладено  Декрет Кабінету Міністрів України  “ Про страхування”

З метою запобігання демпінгу використовується Указ Президента України "Про заходи для попередження експорту товарів походженням з України за цінами, що можуть розглядатися як демпінгові, і врегулювання торгових суперечок".  

1.3. Організація планування експортно-імпортної діяльності підприємства

У міжнародній торговельній практиці використовуються два основні методи здійснення експортно-імпортних операцій, а саме: прямий експорт та імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачеві або закупівлю в нього відповідних товарів, і непрямий експорт та імпорт, що припускає продаж і купівлю товарів через торговельних посередників. Загальні принципи організації та управління виробничо-збутовою діяльністю промислових фірм. Промислові фірми мають у своєму складі різні підрозділи, які можна розділити на три групи: 1) виробничі відділи, що займаються питаннями, пов’язаними з випуском продукції; 2) функціональні відділи, куди входять відділи збуту, вивчення ринків, реклами, постачання, транспорту, страхування, юридичний, економічний і планування; 3) адміністративні відділи: фінансовий відділ, бухгалтерія, відділ кадрів, відділ відносин із службовцями й урядом. Організаційна структура фірми і принципи управління визначаються низкою чинників – розмірами виробництва, виробничим профілем, технологією виробництва, сферою діяльності, масштабами закордонної діяльності й ін.

Розрізняють дві головні  форми управління промисловими фірмами: централізована і децентралізована. Централізована передбачає управління господарською діяльністю підприємств  з одного центру, жорстку регламентацію і координацію їх діяльності, повну відсутність господарської самостійності. Децентралізована форма управління передбачає створення усередині фірми виробничих відділень, що користуються повною господарською самостійністю. До структури управління децентралізованої фірми входять: центральний апарат; виробничі відділення; центральні служби, контрольна і фінансова служби. Центральний апарат. Вищою керівною ланкою фірми є загальні збори акціонерів. Практично фірмою керує наглядова рада і правління. Наглядова рада обирається на загальних зборах акціонерів. Очолює раду голова. Кількість членів визначається Статутом. Члени правління одержують високу зарплату або гарантовану у вигляді відрахування від прибутку. Сьогодні президент фірми рідко сам керує фірмою, звичайно управління здійснюється колективно з участю різних комітетів, які створюються при наглядовій раді і формуються з її членів. Виробничі відділення. Сучасна велика компанія складається зі значної кількості виробничих відділень. Їх очолюють управляючі. Виробничі відділення об’єднують дочірні компанії, що входять до фірми і здійснюють свою діяльність через відповідні функціональні відділи. Розрахунки здійснюють на основі трансфертних цін через бухгалтерію, грошових платежів немає. Управляючі самі встановлюють норму прибутку для всього відділення. Вони самостійно ведуть облік, підбір кадрів. Центральні служби децентралізованої фірми представлені науково-дослідними і конструкторськими відділами, лабораторіями обчислювальних машин, статистичними відділами, відділами будівництва, транспорту, збуту, постачання, маркетингу, реклами, юридичного відділу і відділу планування. Контрольна та фінансова служба складається з контролера, скарбника, головного ревізора і бухгалтера.. Якщо обсяг зовнішньоторговельних операцій у фірми незначний і основна частина продукції реалізується на зовнішньому ринку, то для здійснення зовнішньоторговельних операцій вона використовує торговельний апарат, призначений для роботи на внутрішньому ринку. При збільшенні зовнішньоторговельних операцій створюється спеціальний експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього збутового апарату. Він, як правило складається з таких підрозділів: функціональні сектори; територіальні сектори; галузеві сектори. Іноді замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи в закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом. Їм підпорядковуються всі збутові і виробничі фірми за кордоном. Для реалізації продукції усіх своїх підприємств великі фірми нерідко створюють центральний офіс у вигляді юридичного самостійного акціонерного товариства або дочірньої експортної фірми, при цьому комерційна діяльність повністю відокремлюється від виробничої. Створення таких офісів зі збуту продукції вигідно великим підприємствам. Формально фірма не відповідає за діяльність цих офісів, що дає змогу проводити будь-які операції. Дрібні і середні фірми іноді організовують спільні збутові компанії у формі експортних асоціацій. Поширеною формою експортних операцій великих фірм є складальні заводи. У країнах, що розвиваються, монополістичні об’єднання створюють змішані збутові компанії. У результаті менший ризик втрати власності, зменшуються податки, використовуються місцева збутова мережа. Великі фірми створюють власний зовнішньоторговельний апарат за кордоном. До його завдань входить вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів. За кордоном експортер може організовувати оптові фірми зі збуту продукції. Вони приймають від імпортерів замовлення, пересилають їх своїм фірмам, стежать за виконанням замовлень, беруть участь у здаванні продукції замовникам, роблять із ними фінансові розрахунки, організовують рекламу. Деякі фірми мають склади готової продукції. Тоді їхні функції розширюються, вони демонструють товари і реалізують їх за кордоном. За кордоном створюються і фірми, що займаються не тільки оптовою, а й роздрібною торгівлею [7, с.84].      

 Організація роздрібної торгівлі за кордоном характерна для фірм, що випускають автомобілі, телевізори, взуття, парфумерію й інші товари. Оптові фірми виконують свої функції через комівояжерів, що є безпосередніми представниками промислових фірм. Вони приймають замовлення, ознайомлюють покупців із товарами, інформують фірму про смаки покупців, іноді є інкасаторами сум, одержуваних від покупців.

Розділ ІІ Аналіз експортно-імпортної діяльності українських підприємств

2.1. Стан та  умови здійснення експортно-імпортної  діяльності в Україні

Зовнішня  торгівля  України  в останній  період розвивалася під впливом двох визначальних подій: членства у СОТ, набутого у 2008 р., та світової фінансово-економічної кризи 2007-2010  рр.  Членство  в  СОТ  надало  національним  експортерам  низку  переваг, пов’язаних  зі  скасуванням  квотування  експорту  української  металопродукції,  зменшенням антидемпінгових  обмежень  тощо.  Разом  з  тим,  зміцнення  позицій  України  на  зовнішніх ринках  не  змогло  відвернути  обвальне  скорочення  обсягів  експорту  України.  Кризове зменшення зовнішньоторговельного обороту в Україні досягло пікових значень у четвертому кварталі 2008  року,  коли  воно  склало 33 %  порівняно  з  попереднім  кварталом,  тоді  як загалом  у  світі  аналогічний  показник  становив 20 %.  Така  ситуація  значною  мірою  була спричинена  зниженням  попиту  на  традиційні  експортні  товари України (металопродукцію, хімічну та сільськогосподарську продукцію). Водночас - внаслідок девальвації національної валюти та падіння купівельної спроможності населення - суттєвого скорочення також зазнав імпорт .

Розглянемо основні дані зовнішньоторговельного балансу України у таблиці 2.1.

Таблиця 2.2 Зовнішньоторговельний баланс України (млн. дол. США) [15]

Як видно з даних таблиці сальдо зовнішньоторгівельних операцій у 2011 році знизилося порівняно з 2010 і стало від’ємним. Це відбулося за рахунок подальшого зниження обсягів експорту порівняно з обсягами імпорту, але разом з тим загальні показники експорту та імпорту у 2011 році значно зросли.

В Україні формування основ політики державної підтримки і стимулювання експорту знаходиться на початковому  етапі. Існуюча система державної  підтримки експорту не має цілісного  характеру. Це обумовлено тим, що більшість  елементів законодавчо не оформлені і, відповідно, не можуть стати чіткими орієнтирами для виробників експортної продукції на майбутнє. Велика частина заходів державної системи розвитку експорту має адміністративний характер. Найбільш поширеними є застосування квотування і заборона експорту, нульова ставка ПДВ на експортну продукцію, ліцензування експортної продукції, регулювання валютної виручки від реалізації вітчизняних товарів на зовнішніх ринках. Через недостатній розвиток страхової та банківської систем, відсутність спеціальних інститутів підтримки експорту на державному рівні в Україні практично не діють фінансові інструменти (кредитування і страхування експорту, державні гарантії, податкове регулювання), які виступають найбільш ефективними засобами формування експортного потенціалу, як свідчить досвід інших країн.

Перші  ознаки  відновлення  світової  економіки,  підвищення цін  на продукцію  чорної металургії та сировинні ресурси  сприяли  збільшенню вартісних обсягів  товарного експорту України. Аналіз щомісячних даних щодо зовнішньої торгівлі товарами України свідчить, що позитивна  динаміка  експортно-імпортних  операцій  поступово  відновлюється  після  різкого падіння внаслідок світової фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр. Особливо відчутним цей  процес  став  у 2010  році −  на  початку 2011  року (рис. 2.1).

 Рис.2.1 Динаміка щомісячних обсягів експорту, імпорту та сальдо торгівлі товарами України за період 2006-2011 рр, млн дол. США [15] Так,  у 2010  році  товарний експорт України збільшився на 29,2 % порівняно з попереднім роком  і склав 52,2 млрд дол. США. Зростання експортних поставок відбувалося як за рахунок цінового фактору (на 18,1 %), так  і завдяки нарощуванню фізичних обсягів зовнішніх поставок (на 9,7 %) Насамперед це  пов’язано  з  відновленням  зовнішнього  попиту:  за  оцінками  експертів  МВФ,  обсяги світової  торгівлі  в 2010  році  зросли  на 12 %.  При  цьому  варто  зауважити,  що  членство України у СОТ сприяло обмеженню нетарифних бар’єрів щодо українського експорту. Так, припинено квотування  імпорту металопродукції з України до ЄС, скасовано антидемпінгові заходи щодо імпорту карбаміду, кількісні обмеження експорту зернових, насіння соняшнику та  соняшникової  олії, що  дозволило  експортерам  суттєво  наростити  обсяги  експорту  даної продукції; зменшилась кількість антидемпінгових та спеціальних захисних розслідувань, від яких потерпають українські металургійна та хімічна галузі.