Експортно-імпортна діяльність українських підприємств

 

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Маріупольський державний  університет

                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Міжнародна економіка»

Тема: „Експортно-імпортна діяльність українських підприємств”

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала

Студентка 2 курсу

Спеціальності

«Міжднародна економіка»

Калько Л.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           Маріуполь, 2012

 

План

 

Вступ……………………………………………………………………………………….3

Розділ І Теоретичні засади здійснення експортно-імпортної  діяльності……………...5

1.1. Сутність та особливості здійснення експортних та імпортних операцій…………5

1.2. Організація планування  експортно-імпортної діяльності  підприємства………….9

1.3 Система регулювання  експортно-імпортної діяльності  в Україні………………..12

Розділ ІІ Аналіз експортно-імпортної діяльності українських підприємств…………15

2.1. Стан та умови  здійснення експортно-імпортної  діяльності в Україні…………...15

2.2. Динаміка та структура  експортних операцій українських  підприємств…………21

Розділ ІІІ Проблеми та перспективи розвитку експортно-імпортної діяльності підприємств в Україні ……………………………………………………………………….28

3.1. Розробка стратегічних  напрямів розвитку зовнішньоторгівельної  політики України………………………………………………………………………………………..28

3.2. Шляхи підвищення  ефективності експортно-імпортних  операцій………………31

Висновки………………………………………………………………………………….34

Список літератури………………………………………………......................................36

 

 

Вступ

 

Розвиток ринкових відносин в Україні, необхідність її входження  в світовий інтеграційний процес, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), надання підприємствам і організаціям, що випускають конкурентоздатну продукцію, права виходу на світовий ринок вимагають нових підходів до управління ЗЕД. Тому вивчення різних аспектів управління зовнішньоекономічною діяльністю, особливо на рівні підприємства як основної і першочергової ланки зовнішньоекономічного комплексу країни, викликає сьогодні велику практичну цікавість.

Інтеграція підприємств  у міжнародне господарське середовище є одним з найважливіших процесів входження України у ринковий простір. Ефективне здійснення зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств можливе за умови оволодіння тією часткою світового ринку, яка відповідає можливостям природноекономічного та науково-технічного потенціалу держави.

Здійснення активної зовнішньоекономічної політики держави, розширення міжнародної торгівлі, інтеграційних  економічних зв’язків є важливим чинником стабілізації і реформування її економіки. Нині ці відносини включають  у себе не тільки економічні контакти з країнами “далекого зарубіжжя”, а і з країнами СНД, взаємозв’язки з якими базуються на принципах і нормах міжнародних економічних відносин. Все це потребує посиленої уваги до розвитку зовнішньоекономічного комплексу України, вироблення ефективних зовнішньоекономічних стратегії і політики, які б ґрунтувалися перш за все на пріоритеті національних економічних інтересів і гарантували національну безпеку держави.

Поступова інтеграція України  у світову господарську систему  привела до того, що в даний час  у зовнішньоекономічній діяльності беруть участь тисячі підприємців і підприємств. Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) – діяльність суб’єктів господарської діяльності України й іноземного суб’єкта господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. ЗЕД являє собою сукупність міжнародних комерційних операцій, спрямованих на організацію, проведення і регулювання процесу обміну товарами, послугами, результатами творчої діяльності.

Комплексні економічні перетворення, що відбуваються сьогодні в Україні, мають на меті не лише виробити моделі та механізми побудови і послідовної реалізації сучасних економічних відносин, але й поступову інтеграцію українських підприємств у міжнародні економічні зв'язки, з одного боку, і залучення іноземних підприємців до діяльності в Україні, - з іншого.

Метою роботи є дослідження  експортно-імпортних операції підприємств  і визначення напрямів підвищення їх ефективності. Для досягнення зазначеної мети були визначені наступні задачі: дослідити сутність та виділити особливості експортно-імпортних операцій, дослідити умови здійснення експортно-імпортних операцій в Україні, визначити структуру експортних операції підприємств, розробити стратегічні напрями подальшого розвитку зовнішньоторговельної політики України.

Об’єктом дослідження  є зовнішньоекономічна діяльність, а предметом експортно-імпортні операції.

Теоретико-методологічною основою роботи стали праці вітчизняних та зарубіжних вчених, дані статистичної звітності, законодавство України, інформаційні ресурси системи Internet.

 

 

 

Розділ І Теоретичні засади здійснення експортно-імпортної  діяльності

1.1.Сутність та особливості здійснення експортних та імпортних операцій

 

Міжнародна торгівля має ряд специфічних рис, які  відрізняють її від внутрішніх торгових операцій. В ході розрахунків використовуються різні валюти; більш відчутним є державне регулювання операцій; наявні відмінності у здатності до переміщення чинників виробництва між країнами і всередині країни; сучасна світова торгівля має багаторівневу структуру; необхідно вираховувати глобальний характер конкурентної боротьби і множинність цін; мають місце два взаємопов’язаних види торгових операцій: експорт та імпорт.

Експорт – продаж продукції (робіт, послуг) іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення продукції за межі митних кордонів держави з метою отримання доходів від виробничої та інших форм господарської діяльності.

Експортні товари – це товари, вивезені для реалізації за межі митного кордону держави, незалежно від валюти, якою проводиться розрахунок.

Експорт обумовлений  декількома важливими причинами:

а) використання надлишкових  потужностей. Часто компанії володіють  виробничими потужностями у поточному  або довгостроковому періодах, що не користуються адекватним внутрішнім попитом. Це можуть бути розвідані запаси природних ресурсів або конкретні потужності для виробництва певної продукції, які важко переключити на виробництво інших товарів, що мають відповідний внутрішній попит. При цьому прагнення малих країн торгувати значно ширше, ніж великих. Одна з причин полягає в тому, що технологія виробничого процесу може дозволити фірмі рентабельно випускати продукцію лише у разі крупносерійного виробництва, у більших обсягах, ніж це потрібно для задоволення попиту у своїй країні;

б) зниження витрат виробництва. Дослідження показали, що компанії можуть знижувати свої витрати на 20-30% щоразу, коли подвоюється випуск продукції. Зниження може бути пов’язане з кількома факторами: покриття умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції; підвищення ефективності за рахунок досвіду, набутого при виробництві великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням їх великими партіями. Тому очевидно, що лідер ринку може отримати переваги щодо зниження витрат виробництва перед своїми конкурентами. Одним із способів збільшення випуску продукції компанією є визначення ринку з глобальної, а не внутрішньодержавної точки зору;

в) підвищення прибутковості. Виробник може за певних умов продавати одну й ту ж саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж у себе в країні. Це може бути пов’язано з відмінностями конкурентного середовища на зарубіжному ринку від вітчизняного, тому що там товар перебуває на іншому етапі життєвого циклу. Таким чином, етап зрілості всередині країни може викликати зниження внутрішніх цін, тоді як етап зростання за кордоном може нівелювати актуальність зниження цін. Підвищення прибутковості може також статися у зв’язку з відмінностями всередині країни і за кордоном державних заходів, що впливають на прибутковість;

г) розподіл ризику. Виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни, виробник має можливість звести до мінімуму коливання попиту, оскільки цикли ділової активності країн  перебувають у різних фазах, а  одні й ті ж самі товари перебувають на різних етапах життєвого циклу. Ще однин фактор розподілу ризику за допомогою експорту полягає в тому, що виробник може знайти більше клієнтів, зменшуючи свою вразливість у випадку втрати якого-небудь одного або кількох клієнтів [10, с.158].

Багато фірм починають  займатися експортом зовсім випадково. Почавши експортну діяльність, вони стикаються з несподіваними труднощами. Саме тому до початку експортної діяльності необхідно розробити стратегію  експорту і проаналізувати основні проблеми, пов’язані з експортом. Означені проблеми найчастіше зводяться до таких моментів:

• нездатність залучити кваліфікованих експертів з експорту і розробити основний план міжнародного маркетингу;
• недостатня готовність вищої ланки керівництва до подолання початкових труднощів і невірна оцінка потреби у фінансових коштах для експортної діяльності;
• недостатня старанність у виборі закордонних агентів та гуртовиків;
• гонитва за замовленнями з будь-якої країни світу, а не створення бази для розгортання прибуткових операцій та впорядкованого зростання;
• нехтування експортною діяльністю в періоди «ринкових бумів»;
• неспроможність вести справи з іноземними гуртовиками на тих самих засадах, що і з їхніми конкурентами на внутрішньому ринку;
• небажання модифікувати продукцію відповідно до державного регулювання чи інших вимог у зарубіжних країнах;
• нездатність видавати службову, комерційну і гарантійну документацію мовами, зрозумілими торговим партнерам фірми за кордоном;
• нездатність залучити компанію, що спеціалізується на управлінні експортною діяльністю, чи іншого посередника у сфері маркетингу, коли фірма не має у своєму розпорядженні людей, які вміють виконувати спеціалізовані експортні функції;
• нездатність активно використовувати ліцензійні угоди або угоди про створення спільних підприємств.

Компанії, яка займається чи планує займатися експортною діяльністю, варто вирішити, хто саме буде виконувати відповідні функції співробітники  компанії чи інші фірми за контрактом.

Імпорт – це купівля  вітчизняними суб’єктами ЗЕД в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням іх на територію країни.

Основні види імпортних  операцій:

• придбання товарно-матеріальних цінностей в іноземних постачальників на умовах комерційного кредиту;
• ввезення товарно-матеріальних цінностей або отримання послуг в порядку бартерних угод;
• ввезення товарів в рахунок централізованих імпортних закупівель;
• придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з оплатою готівкою;
• отримання товарно-матеріальних цінностей та послуг на умовах безоплатної допомоги [9, с 251].

При цьому перед підприємством  відкриваються три шляхи для  придбання імпортних товарів 

1. Придбання товарів  у вітчизняних гуртових продавців.  Цей спосіб є найшвидшим і  найпростішим, оскільки товар вже  розмитнений і знаходиться на території країни покупця. Недоліком роботи гуртових продавців є відносно висока вартість товарів порівняно з їх вартістю при самостійному ввезенні, а також обмеженість і непостійність асортименту продукції на складах гуртових продавців.

2. Самостійний імпорт товарів. Щоб самостійно ввезти товар на територію країни, підприємство попередньо має зареєструватися в митних органах і відкрити в банку валютний рахунок. Для декларування товарів, що ввозяться, підприємство може прийняти до штату кваліфікованого декларанта або звернутися до послуг митного брокера.

3. Імпорт через посередника.  Якщо підприємство планує здійснити  разову закупівлю специфічних  товарів або тільки починає  свою зовнішньоекономічну діяльність, то на початковому етапі йому  не обійтися без послуг посередників. Цей шлях дозволить швидко ввезти необхідні товари, а також дасть підприємству час, щоб зареєструватися на митниці, відкрити валютний рахунок і підготувати персонал до ведення ЗЕД.

Імпульс до участі в торгівлі може надійти або від експортера. Імпульс від імпортера полягає у тому, що фірма шукає більш дешеві і високоякісні сировинні та інші матеріали, комплектуючі або готові вироби, щоб використовувати їх на своїх виробничі підприємства. Або ж вона може активно шукати нові товари, розроблені за кордоном, щоб доповнити наявні асортиментні групи. Це дозволить компанії більше продукції запропонувати на продаж, а імпортерові – використовувати надлишкові потужності своєї торгово-розподільчої мережі.