Бюджетна система України

Розглянемо, як регулюються  бюджетні відносини відповідними законодавчими  та нормативними актами.

У Конституції України, яка була ухвалена на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, урегульовані такі питання, що стосуються функціонування бюджетної системи:

1. Механізм прийняття Закону України.
2. Повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, органів місцевого самоврядування.
3. Основні бюджетні положення.

Розглянемо окремі положення  Конституції. Так, стаття 95-98 передбачають, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Закон про Державний  бюджет України визначає будь-які  видатки держави на загальносуспільні  потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Таким чином, Конституція обмежує фінансові ресурси, якими може оперувати Уряд протягом бюджетного періоду для забезпечення державної політики. Принципом бюджету визначається його збалансованість; регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

Державний бюджет України  затверджується щорічно Верховною  Радою України на період з 1 січня  до 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Кабінет Міністрів України  не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект Закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.

Кабінет міністрів України  відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений.

На виконання завдань  та положень Конституції України  був розроблений і 21 червня 2001 р. прийнятий Бюджетний кодекс України. Кодекс встановив верховенство бюджетного законодавства, оскільки всі нормативно-правові акти мають застосовуватися у частині, що не суперечить йому та Закону про Державний бюджет України (ст. 4). Визначено структуру та принципи бюджетної системи, дано поняття бюджетного процесу та встановлено компетенцію його учасників. У новому аспекті висвітлено міжбюджетні відносини, у тому числі розмежування доходів і видатків між бюджетами різних рівнів.

Крім виправлення численних  недоліків і заповнення прогалин старого Закону «Про бюджетну систему України» (прийнятий ще у 1991 р.), завданням Бюджетного кодексу стало сприяння швидшому просуванню України шляхом фіскальної децентралізації. У цьому плані новий Бюджетний кодекс орієнтується та спирається на два важливі законодавчі акти — Конституцію України та Закон України «Про місцеве самоврядування», в яких передбачено поступове ослаблення чималої фіскальної влади, зосередженої на обласному та районному рівнях, та створення міцних бюджетів на рівні міст, сіл і селищ, здатних ухвалювати власні видаткові рішення та фінансувати їх переважно з власних джерел доходів. Водночас у законодавстві не було детального механізму практичної реалізації спільної програми фіскальної децентралізації. Оскільки легше децентралізувати видатки, ніж джерела доходів, місцеві бюджети для збалансування у багатьох країнах спираються на трансферти з бюджетів вищого рівня.

Відтепер законодавством передбачено перехід до нормативного планування бюджетів самоврядування, тобто при визначенні централізованих  надходжень до місцевих бюджетів точкою відліку є норматив «бюджетної забезпеченості жителів», а не стосунки розподільників з губернаторами. Кодекс орієнтований на формування регіональних бюджетів на формальній, а не на суб'єктивній основі: на базі нормативів бюджетного забезпечення розраховуватиметься необхідний обсяг витрат того чи іншого регіону.

Водночас Кодекс не ставить  за мету досягти цілковитої бюджетної  децентралізації, оскільки це суперечитиме загальним принципам державності  та суверенітету, закладеним у Конституції України. Згідно з Кодексом місцеві бюджети містять бюджети місцевого самоврядування (бюджети власне територіальних громад) та районні, обласні бюджети і бюджет Автономної Республіки Крим.

Бюджетний кодекс складається  з шести розділів:

1. Загальні положення.
2. Державний бюджет України.
3. Місцеві бюджети.
4. Міжбюджетні відносини.
5. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства та відповідальність за бюджетні правопорушення.
6. Прикінцеві положення.

Закон «Про Державний  бюджет України» приймається на наступний  за звітним роком. У цьому Законі передбачається формування в конкретних обсягах джерел доходів та видатків бюджету, необхідні нормативи відрахувань, дотації і субсидії областям, джерела покриття дефіциту бюджету, поточні пояснення до здійснення бюджету.

До інших законів, що регулюють бюджетні правовідносини, можна віднести:

1. Закон України «Про прожитковий мінімум».
2. Закон України «Про місцеве самоврядування».
3. Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим».
4. Закон України «Про місцеві державні адміністрації».

Закон України «Про прожитковий  мінімум» прийнятий Верховною Радою  України 15 липня 1999 року. Цей закон  складається з семи статей, де подано визначення прожиткового мінімуму, принципи набору продовольчих товарів та послуг, їх перелік, порядок установлення та затвердження прожиткового мінімуму.

Прийняття нормативно-правових актів регламентується Законом  України від 21 грудня 2006 р. «Про Кабінет  Міністрів України». Кабінет Міністрів  України в межах повноважень, передбачених Конституцією України та законами України, видає відповідні акти, які не можуть суперечити Конституції України, законам України, указам Президента України. Ці нормативні акти регулюють поточні питання, які виникають унаслідок здійснення повноважень.

Нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади можуть бути укази Президента, які регулюють поточні актуальні питання, не врегульовані законами України, а також постанови, рішення, накази міністерств, відомств, зокрема Міністерства фінансів, державного казначейства, Головної Державної податкової адміністрації.

Місцеві органи влади  – органи місцевого самоврядування та державні адміністрації в межах  своїх повноважень, згідно з Конституцією України, Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації» та інших нормативних актів, де передбачені їхні повноваження, можуть видавати нормативні акти місцевого значення.

Щодо функціонування бюджетної ситеми це можуть бути рішення  про затвердження місцевих бюджетів, планів соціально-економічного і культурного  розвитку, надання пільг окремим платникам у сплаті податків, які є складовою місцевих бюджетів, створення спеціальних фондів, випуск місцевої позики.

Говорячи про інші джерела бюджетного права, слід звернути увагу на бюджетну резолюцію, що приймається  у вигляді постанови Верховної Ради України, відображає основні напрями бюджетної політики на планований рік та є програмою, на яку уряд має орієнтуватися, складаючи проект Закону про Державний бюджет.

У межах компетенції, визначеної Конституцією України, Бюджетним  кодексом та чинним законодавством, уряд та органи центральної виконавчої влади здійснюють поточне нормативно-правове регулювання бюджетною діяльністю. Визначальне місце у цьому процесі відведено органами системи Міністерства фінансів та Державного казначейства.

У сфері бюджетних відносин помітне місце належить бюджетним документам, що регламентують виконання бюджету за доходною та видатковою частинами. Бюджетні документи поділяються на планові (проекти бюджетів, розписи відповідних бюджетів, кошториси бюджетних установ тощо), оперативні (доручення фінансових органів на перерахування коштів з місцевих бюджетів на реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів тощо) та звітні (звіти бюджетних установ, фінансових та кредитних організацій про виконання бюджетів).

Отже, бюджетне законодавство України побудоване за принципами, визначеними у статтях 8, 95 та 143 Конституції України, що полягають у верховенстві закону та незалежності окремих ланок бюджетної системи країни, що будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

 

2. ДОСЛІДЖЕННЯ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

2.1. Склад і структура державного бюджету України

Складовими  державного бюджету є доходи і  видатки. Кожна з цих складових  розділена на два фонди: загальний і спеціальний. Поділ на два фонди пов’язаний з тим, що в складі державного бюджету виділяється два основні напрями надходжень та використання коштів. Один має загальний характер використання коштів, тобто вони використовуються на загальнодержавні цілі. Спеціальний фонд має як цільові надходження, так і зазделегідь визначені напрями використання.

Доходи державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій.

Система доходів  бюджету України відображає практично  всі методи їх формування. Вона характеризується такими надходженнями:

1. Податкові надходження:

- податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;

- збори за  використання природних ресурсів;

- внутрішні податки на товари та послуги;

- податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

- інші податки.

2.  Неподаткові надходження:

- доходи від власності і підприємницької діяльності;

- адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

• надходження від штрафів та фінансових санкцій;
• інші неподаткові надходження.

3. Державні цільові фонди:

- збір на  обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду загальнообов’язкового державного страхування України на випадок безробіття;

- платежі до Фонду соціального захисту інвалідів;

- збір за забруднення навколишнього природного середовища;

- надходження відрахувань та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування;

- інші фонди.

4. Доходи від операцій з капіталом:

- надходження від продажу основного капіталу (споруди, обладнання, кораблі, літаки, безгосподарне майно, скарби, дорогоцінні метали і каміння);

- надходження від продажу  з державних запасів товарів;

- надходження від продажу землі і нематеріальних активів;

- податки на фінансові  операції та операції з капіталом.

5. Офіційні трансферти:

- безоплатні, безповоротні платежі, отримані від інших органів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій, а саме: дотації (поточні платежі), субвенції (капітальні платежі), надходження.

Видатки з державного бюджету України — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.

Державний бюджет України передбачає видатки  на:

•  фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання та підвищення життєвого рівня населення, заходів щодо соціального захисту;

•  фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що має загальнодержавне значення;

•  фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

•  національну оборону;
• охорону навколишнього природного середовища;
• утримання правоохоронних і митних органів;
• утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;
• здійснення зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності;
• трансферти, що передаються з державного бюджету України до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;
• виплату усіх видів пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, виплату допомог з безробіття, витрати на професійне навчання незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;
• утворення державних матеріальних і фінансових резервів;
• обслуговування внутрішнього та зовнішнього державних боргів та їх повернення;
• інші заходи, що фінансуються з державного бюджету України відповідно до законів України.

У державному бюджеті  України передбачається резервний  фонд Кабінету Міністрів сумою не більше, ніж два відсотки від обсягів  видатків державного бюджету України  для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження державного бюджету України.