Антимонопольна політика держави

        -  попередження створення монополій;                                                     - обмеження використовування монопольної влади.     Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій в країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їх компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть примусити підприємство, домінуюче на ринку, відновити поставку продукції тому одержувачу, якому в цих поставках було протизаконно відмовлене. Всі їх рішення обов'язкові для виконання. В осоружному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.  Окрім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися із зловживаннями. Така боротьба може бути ефективною тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна раніше всього пресу і інші засоби масової інформації. Пресі повинне надаватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якої-небудь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, який повідомляє про діяльність служби і коментує її.      На Україні єдиною монопольною службою держави, окрім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі якого вже було сказане вище.           Чи може антимонопольна політика держави завдати шкоди економіці своєї країни? Так, може, якщо вона, без урахування економічних взаємозв'язків і без скурпулезної оцінки тієї або іншої проблеми, забороняє укрупнення фірм, яке б було корисне і надало б кращі шанси в конкурентній боротьбі з вітчизняними або зарубіжними конкурентами. Безумовно, від проведення антимонопольної політики в нинішніх важких економічних умовах України чудес чекати не доводиться. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довір'я і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби з своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для всіх. 

      3.1 АНТИМОНОПОЛЬНА ПРАКТИКА В КРАЇНАХ З РОЗВИНУТОЮ РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ

                                                                                          Реалізація положень антимонопольного законодавства за рубіжом здійснюється в адміністративному, судовому або змішаному порядку. В останньому випадку рішення  адміністративних органів можуть бути оскаржені в судах.           Найбільш складна ситуація з державним контролем за монополістичною діяльністю склалася у Великобританії. Особливості розвитку антимонопольного законодавства Великобританії привели до створення двох систем контролю за монополіями. В першій з них, заснованої на законах про добросовісну торгівлю і про конкуренцію, ключову роль грають Відомство по добросовісній торгівлі, Комісія по монополіях, державний секретар торгівлі і промисловості. Друга система контролю, передбачена законодавством про обмежувальну торгову практику, ключову роль відводять Суду по обмежувальній практиці. Відомство по добросовісній торгівлі зберігає різні відомості про зловживання пануючим положенням, інформує уряд про свої рішення і у разі потреби  передає справи про монопольну ситуацію в якій-небудь галузі в Комісію по монополіях, здійснює контроль за передбачуваним злиттям підприємств, передає справи про картельні договори в суд по обмежувальній практиці, порушує справи з приводу встановлення і підтримки перепродажних цін. Слід також відзначити, що діяльність Відомства у визначенні конкурентної політики носить консультативний характер.  Основна задача Комісії по монополіях і злитті полягає в проведенні розслідування і складання докладів з приводу наявності (або можливості виникнення) монопольної ситуації або здійснення злиття підприємств. У випадку, якщо Комісія по монополіях прийде до висновку про порушення публічних інтересів, державний секретар має широкі повноваження по застосуванню різних заходів дії на правопорушника: виносить ухвал про припинення дії договору, про заборони в поставці товарів, зв'язуючих операцій, дискримінації, про заборону або обмеження злиття, про розділення підприємств шляхом продажу яких-небудь їх частин або якимсь іншим способом).  Роль державного секретаря торгівлі і промисловості Великобританії в справі регламентації монополій і конкуренції вельми значна.   

      Оскільки висновки в докладах Комісії по монополіях носять рекомендаційний характер, то остаточне рішення питань по монопольних  ситуаціях або антиконкурентній практиці здійснюється державним секретарем або іншими міністрами.         В США головну роботу по державному контролю за монополістичною діяльністю проводить антитрестовий відділ Міністерства юстиції, який наділений повноваженнями порушувати судові справи проти осіб, які порушують антитрестове законодавство. Окрім Міністерства юстиції проведення державного контролю за дотриманням антитрестового законодавства здійснює Федеральна торгова комісія. Разом з тим слід зазначити, що основне навантаження в проведенні цих заходів падає на федеральні суди і, в першу чергу, на Верховний суд США, який оцінює законність або недійсність тих або інших обмежувальних умов в договорах або методах господарської діяльності.        У ФРН державним регулюванням ринкових відносин, яке веде до пом'якшення негативних наслідків надмірної монополізації, займаються так звані органи у справах картелів. До цих органів відносяться Федеральне відомство у справах картелів, федеральний міністр економіки і самі найвищі органи земель. До них примикає Комісія по монополіях, створена для надання висновків про концентрацію підприємств у ФРН. Діяльність промислових і професійних асоціацій по складанню для своїх галузей правил конкуренції можна визнати як саморегуляція конкурентних відносин приватним бізнесом. Органи у справах картелів можуть проводити відносно підприємств, картелів, промислових або професійних асоціацій адміністративне діловодства,  або здійснювати розслідування. В ході адміністративного діловодства, зокрема, розв'язуються питання дозволу або заборони картельних договорів, визнання договорів про злиття підприємств недійсними, заборони незаконної поведінки домінуючих на ринку підприємств.       

      У Франції контроль за монополістичною діяльністю покладений на Раду з питань конкуренції, Міністерство економіки і суди загальної юрисдикції. Рада з питань конкуренції вважається незалежним адміністративним органом, на рішення якого міністр економіки не може накладати “вето”. Він виконує консультативні функції за замовленням різних установ і організацій, а в певних випадках сам накладає відповідні санкції. Важливою  частиною контролю за монополістичною практикою у Франції є перевірка економічної концентрації на ринку. За ініціативою міністра економіки радою з питань конкуренції може бути перевірений будь-який проект про концентрацію або будь-яка концентрація підприємств, здатна завдати шкоди конкуренції, зокрема створення або посилення домінуючого положення на ринку. 
 

      4. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ  АНТИМОНОПОЛЬНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ  З ПРИРОДНИМИ МОНОПОЛІЯМИ ТА ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ 
 

      При розгляді звернень споживачів та справ про порушення  антимонопольного законодавства суб'єктами природних монополій, органами Комітету виявляються численні нормативно не врегульовані питання їх діяльності. Це стосується, насамперед, процедури надання послуг, оплати цих послуг незалежно від їхніх якісних і кількісних показників, витрат і норм витрат суб'єктів природних монополій при наданні послуг тощо. Таке неврегулювання надає суттєві переваги суб'єктам природних монополій у їхніх відносинах із споживачем. Крім того, у багатьох випадках застосування антимонопольного законодавства є неможливим. Тому на підставі набутого досвіду і з метою запровадження ефективних механізмів контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій увага Комітету зосереджується на необхідності розмежування діяльності суб'єктів природних монополій на основних та суміжних ринках, усунення бар'єрів, що стримують розвиток конкуренції на потенційно конкурентних ринках, удосконалення механізмів реалізації тарифної політики, розробки чи перегляду нормативних актів, що регулюють порядок надання послуг суб'єктами природних монополій, у тому числі й розробки типових договорів, порядку приєднання до мереж тощо.

      Для цього використовуються розроблені галузевими міністерствами і відомствами комплексні заходи реструктуризації, приватизації та посилення державного контролю у сфері природних монополій відповідно до Указу Президента України від 19 серпня  1997  р. № 853 «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій».

      Необхідність прийняття  Указу Президента від 17 листопада  1998  р. №1257/98 «Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій» була зумовлена потребою у запровадженні нового механізму державного регулювання та контролю діяльності суб'єктів господарювання, які діють на ринках природних монополій і деяких суміжних ринках, тісно пов'язаних з діяльністю суб'єктів природних монополій, необхідністю прискорити формування відповідної нормативної бази.

      Через механізм ліцензування органи регулювання мають можливість здійснювати державне регулювання і надійний контроль зазначених видів діяльності. При цьому отримання ліцензії не носить характеру заборони чи дозволу, а зобов'язує суб'єкт господарювання виконувати на відповідному ринку певні обов'язки, які -він, отримуючи ліцензію, погоджується сумлінно виконувати.

      Отже, одне із своїх  основних завдань — сприяння розвитку добросовісної конкуренції — Антимонопольний комітет виконує насамперед шляхом здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства. Водночас, враховуючи, що сфера контролю охоплює лише діяльність господарюючих суб'єктів, об'єднань, рішення міністерств, відомств, держадміністрацій, органів управління та громадських організацій, широке застосування в практичній діяльності Комітету мають його пропозиції, висновки і рекомендації з питань розвитку конкуренції, які подаються до інших державних органів. Як правило, зазначені пропозиції, висновки, рекомендації стосуються внесення змін до проектів нормативних актів, що посилаються на розгляд Комітету іншими державними органами, або ж до чинних актів за ініціативою комітету.

      За роки існування  Комітету його участь в нормотворчому процесі перетворилася на самостійний напрям його діяльності. При цьому Комітет використовує накопичений досвід дослідження ринків, участі в їх демонополізації, контролі за дотриманням антимонопольних вимог у процесах приватизації та економічної концентрації, наявну значну інформаційну базу з цих питань.

      Характерною тенденцією є перенесення акцентів на вдосконалення законодавчо-правової бази конкурентної політики, сформованої у попередні роки. Верховною Радою прийнято розроблений комітетом Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

      Прикладом також  можуть слугувати: погодження проекту  Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», з якого за пропозицією Комітету було вилучено положення про необгрунтоване надання окремим суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності монопольних прав; підготовка фахівцями Комітету редакції статті проекту Закону України «Про електроенергетику» про антимонопольні вимоги до господарюючих суб'єктів, які діють на ринку постачання електроенергії; погодження проекту Закону України «Про металобрухт», звідки вилучено статті, що законодавче закріплювали монопольне становище приватизованих підприємств системи «Втормет». Надалі зазначені закони були прийняті Верховною Радою.

      3 березня 1998 р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», який набрав чинності 31 березня 1998 р. Внесення цих змін обумовлено необхідністю приведення Закону України «Про обмеження...» у відповідність до Конституції України, подальшого вдосконалення антимонопольного законодавства. Зміни враховують набутий досвід роботи органів Комітету, практику застосування антимонопольного законодавства та судову практику.

      Так законом розширено  сферу застосування антимонопольного законодавства, уточнено склад порушень, суттєво удосконалені норми, що стосуються питань, пов'язаних з економічною концентрацією, які в свою чергу ще й забезпечили додаткові надходження коштів до державного бюджету.

      У 1998 р. Комітетом  підготовлено та внесено в установленому  порядку до Верховної Ради України проекти Законів України: «Про внесення доповнень до Закону України «Про звернення громадян», який передбачає врахування особливостей розгляду заяв громадян про порушення антимонопольного законодавства; «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», що передбачає звільнення органів Антимонопольного комітету України від сплати державного мита, коли вони виступають у суді в ролі відповідачів; «Про внесення доповнення до статті 6 Закону України «Про страхування» стосовно включення до Закону норми про державне обов'язкове страхування працівників Антимонопольного комітету України.

      Комітетом також  підготовлено проект Указу Президента України «Про основні напрямки реалізації конкурентної політики на 1999—2000 роки», в якому проаналізовано стан розвитку конкуренції в Україні, сформульовано основні завдання реалізації конкурентної політики на найближчу перспективу та основні заходи щодо її реалізації як в окремих галузях і сферах економіки, так і в українській економіці в цілому.