Антимонопольна політика держави

      ІІ.  АНТИМОНОПОЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО 

      В країнах,  де ринкова  економіка розвивалася найбільш успішно — у Сполучених Штатах Америки та Німеччині — ще наприкінці минулого століття держава вдалася до законодавчого обмеження монополізму та боротьби із зловживаннями підприємцями своїм монопольним становищем. Майже столітній досвід з очевидністю свідчить на користь такої практики. Сьогодні у світі антимонопольне законодавство мають 60 країн. На початку 90-х рр. прийнято антимонопольне законодавство і створено органи, покликані здійснювати контроль за його дотриманням, в усіх країнах СНД і Балтії.  

      Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і несумлінній конкуренції здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції. 26 Листопада 1993 року набув чинності Закон “Про Антимонопольний комітет”, який юридично визначив повноваження принципово нового по своєму правовому статусу і компетенції органу, об'єднуючого контрольно-наглядові і судові функції.  Зараз на нього покладаються великі задачі в надії, що і закон, і державна програма демонополізації економіки можуть створити необхідні умови для розвитку добросовісної конкуренції на ринку.     Антимонопольний комітет України утворюється Верховною Радою України. В своїй діяльності Антимонопольний комітет України підлеглий і підзвітний Верховній Раді України.      Антимонопольний комітет України є юридичною особою, має друк із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням. В своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується справжнім Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затвердженою Верховною Радою України.            Відомості, отримані Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями  є комерційною таємницею, не підлягають розголошуванню. Збитки, заподіяні розголошуванням відомостей, що є комерційною таємницею, підлягають відшкодуванню в повному об'ємі Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок державного бюджету. 

            2.1  Способи контролю за станом конкуренції та методики оцінки 

                           конкурентного середовища 

      Визначення монопольного становища здійснюється відповідно до вимог Методики визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимо-нопольного комітету України  від 10.03.1994 р. № 1-р і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.03.1994 р. за № 48/257 зі змінами та доповненнями. Ця методика встановлює порядок визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу рівнів монополізації як загальнодержавного, так і регіональних ринків.

      Об'єктами аналізу  для визначення монопольного становища  є окремий суб'єкт господарювання або група суб'єктів господарювання за наявності угод (погоджених дій), що усувають конкуренцію між ними.

      Метою визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку є отримання інформації для прийняття рішень з питань демонополізації економіки, анти монополь ного регулювання та контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень.

      Визначення межі товарних ринків і монопольного становища суб'єктів господарювання на них є одним з повноважень Антимонопольного комітету України. Право самостійно, а за необхідності — разом з іншими територіальними відділеннями — визначати межі регіональних товарних ринків, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на них, дано територіальним відділенням Комітету.

      Монопольним становищем визнається домінуюче становище  суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного

      товару. Монопольним  визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного  товару перевищує 35 відсотків.

      Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювапая, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків, якщо встановлено, що цей суб'єкт господарювання має можливість обмежувати конкуренцію. Визначення суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне становище, обумовлює певні особливості державного контролю за його діяльністю.

      Для визначення монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку:

      — складається перелік  товарів, щодо яких визначається монопольне становище суб'єкта господарювання, а також перелік їх споживачів;

      — встановлюється проміжок часу, протягом якого визначається монопольне становище суб'єкта господарювання (як правило за рік);

      — визначаються товарні  межі ринку;

      —  визначаються територіальні межі ринку;

      — визначається обсяг  ринку, на якому діє суб'єкт господарювання;

      — визначається обсяг  товару, що надходить від суб'єкта господарювання на цей ринок;

      — визначаються частки суб'єктів господарювання на ринку;

      —  визначається структура ринку;

      — визначаються ознаки ринкової влади, що підтверджують можливість об'єкта аналізу обмежувати конкуренцію  на ринку.

      Визначення межі товарних ринків і монопольного становища  суб'єктів господарювання на них  здійснюється на підставі досліджень стану відповідних ринків за період, що, як правило, дорівнює одному календарному року.

      Товарні межі ринку розглядаються як група взаємозамінних товарів (товарів однієї споживчої вартості), у межах якої споживач може перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Ринки товарів цієї товарної групи розглядаються як один товарний ринок.

      Територіальні межі ринку визначаються шляхом встановлення мінімальної території, за межами якої, з погляду споживача, придбання товарів, що належать до групи взаємозамінних товарів, є неможливим або недоцільним.

      Як обсяг ринку, на якому діє суб'єкт господарювання, визначається загальний обсяг надходжень на ринок у визначених територіальних межах товарів відповідної групи, до якої належить товар підприємця. 
 

      2.2  Типові порушення антимонопольного законодавства і заходи, які 

                        застосовуються до порушників 

      Найпоширеніші порушення  антимонопольного законодавства:

      —  зловживання  монопольним становищем;

      —  недобросовісна конкуренція.

      Як свідчить практика, зловживання монопольним становищем залишається найпоширенішим типом порушення антимонопольного законодавства. Велика ринкова влада з придбанням монопольного становища за рахунок значної ринкової частки або штучно отриманих виняткових прав дозволяє суб'єкту господарювання зневажати вимоги законодавства.

      Неправомірні дії  монопольних утворень, як правило, спрямовані на одержання незаконного прибутку негайно або додаткових переваг у конкуренції шляхом недопущення, обмеження або усунення конкуренції з метою одержання незаконного прибутку в майбутньому; покриття неефективних витрат за рахунок споживачів та інших підприємців або збуту товару низької споживчої якості.

      Зловживання    монопольним    становищем  є  різновидом   монопольної діяльності й призводить або може призвести до:

      — істотного обмеження  конкуренції;

      — тимчасового або  тривалого обмеження виробництва  товарів або товарообігу  

           зі  створенням дефіциту на певному ринку або суміжних   із   ним   ринках.  

           Зазначене  може  призвести до   руйнації    ринків   або   необгрунтованого   великого  обсягу бартерного обміну товарів;

      — порушення прав і законних інтересів споживачів, підприємців.

      Згідно із Законом  України «Про обмеження монополізму  і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» зловживаннями монопольним становищем вважаються:

      —  нав'язування таких  умов договору, що ставлять  контрагентів   у   нерівне, становище   щодо   монопольного  утворення  і щодо інших  контрагентів монопольного утворення або нав'язування контрагенту додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

      —  обмеження  або  припинення   виробництва, а також вилучення з обороту товарів, що призвели або можуть призвести до   створення   або  підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

      —  часткова  або   повна  відмова   від  реалізації   чи  закупівлі   товару   при  відсутності  альтернативних джерел постачання або збуту, що призвели або   можуть   призвести   до  створення  або  підтримки  дефіциту на ринку чи   встановлення   монопольних цін;

      —  інші дії, що призвели або можуть призвести до створення  перешкод доступу на ринок (виходу з  ринку) інших суб'єктів господарювання;

      —  встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів;

      —  встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на   свої  товари,  що призвело або може призвести до порушення прав споживачів;

      —  встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої   товари, що призвело або може призвести до обмеження конкуренції.

      Нав'язування умов договору монопольним утворенням може здійснюватися  у вигляді примусу контрагентів до таких дій, при яких монопольне утворення одержує переваги в конкуренції, посилює ринкову владу, одержує незаконний прибуток, знижує товарний асортимент тощо.

      Зокрема, такі дії  можуть здійснюватися у вигляді  нав'язування в договорі:

      —  монопольної  низької закупівельної ціни, що призводить до порушення прав споживачів,    або монопольної   високої   закупівельної  ціни товару, що призводить до обмеження конкуренції,   у тому числі у вигляді націнок, доплат, надбавок, знижок, комісійних і т. ін.;