Антимонопольна політика держави

      — перерозподілу витрат або очікуваного прибутку, у тому числі нав'язуванням

            додаткового  договору (угоди), вимоги попередньої оплати без необхідного обгрунтування;

      —  перепродажної  ціни (наприклад, продажу товару дистриб'ютору з вимогою перепродажу товару за фіксованою або граничною ціною);

      —  таких його умов, що дозволяють установити  контроль  стосовно   обсягу, асортименту товару при виробництві, реалізації, закупівлі з встановленням вимог щодо першочергового постачання товару певному колу споживачів або на певну територію;

      —  обмеження потужностей виробництва, технічного й економічного розвитку, використання технологій контрагентів і т. ін.;

      —  відмови від  продовження договору, від ведення  справ без достатніх на те   підстав;

      —  обмежень стосовно окремих видів діяльності, виробництва, організаційних форм підприємництва, інвестування;

      —  вимог стосовно продажу власного майна, об'єктів  інтелектуальної власності, здійснення бажаних кадрових змін, організаційно-правових форм господарювання, вступу (виходу) до складу об'єднання, заснування  господарських товариств;

      —  інших умов, що передбачають встановлення обмежень або контролю за  діяльністю (опіки) контрагентів, у першу чергу щодо дефіцитних товарів  (ресурсів, послуг, робіт).

      Перераховані вище дії суб'єктів господарювання щодо встановлення цін порушують права споживачів і можуть бути спрямовані на одержання незаконного прибутку або на обмеження конкуренції, особливо при встановленні дискримінаційних цін на регіональному ринку з метою усунення конкурентів.

      Якщо різниця в  цінах на товар пояснюється, зокрема, транспортними витратами, особливостями оподатковування регіону (наприклад, курортне місце), сезонністю товару і т. ін., такі ціни не можуть бути кваліфіковані як дискримінаційні.

      Варто розрізняти дискримінаційні  ціни від диференційованих цін на товари (послуги) щодо груп споживачів за умови, що така диференціація передбачена  законодавчими актами, рішеннями  Президента й уряду.

      Порушення у вигляді  встановлення монопольне високої ціни (тарифу, розцінки) на свої товари, що призвело або може призвести до порушення прав споживачів у всіх випадках спрямоване і призводить до одержання незаконного прибутку.

      Ознаками монопольне високої ціни є збереження високого рівня ціни протягом тривалого часу (більше одного року), наявність високих об'єктивних бар'єрів для вступу нових суб'єктів господарювання на ринки у вигляді великих інвестицій, високих вимог до якості товару або до його виробників, наявність необгрунтованого високого ризику для інвестицій, а також наявність адміністративних бар'єрів (ліцензій, сертифікатів) і т. ін. Як правило, зазначені ознаки не свідчать про наявність монопольне високої ціни на товари (роботи, послуги) суб'єктів природних монополій на ринках природних монополій. Монопольне висока ціна (тариф, розцінка) досягається також шляхом приєднання до ціни реалізації різного роду надбавок (доплат), націнок.

      Порушення у вигляді  встановлення монопольне низьких цін (тарифів, розцінок) призводить до обмеження конкуренції.

      Зниження ціни з  метою одержання додаткового  прибутку внаслідок збільшення виробництва є звичайним заходом суб'єкта господарювання в умовах конкуренції. При встановленні суб'єктом господарювання монопольне низької ціни протягом тривалого часу треба також спрогнозувати можливість повернення на ринок усунутих з ринку суб'єктів господарювання.

      При цьому необхідно  визначитися, чи не одержало монопольне утворення від органів влади  й управління прямо або опосередковано субсидії для покриття збитків від застосування низької ціни. Не може вважатися монопольне низькою ціна, що встановлюється для покриття економічно обгрунтованих витрат.

      Суб'єкт господарювання може також мати виправдані об'єктивними обставинами підстави для продажу товарів нижче собівартості, зокрема у випадках:

      — сезонного розпродажу товарів;

      —  реалізації застарілих моделей і тих, що вийшли з моди;

      —  реалізації некондиційних, бракованих товарів;

      —  знецінення або  істотного зменшення попиту на відповідний товар.

      За зловживання  монопольним становищем на суб'єкта господарювання (юридичну особу) накладається штраф у розмірі до п'яти відсотків виручки від річної реалізації продукції (за рік, що передував року, в якому накладається штраф). У випадку неможливості обчислення виручки чи її відсутності штраф становить до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, підприємств (об'єднань, господарських товариств тощо), установ, організацій, а також громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, несуть адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за порушення антимонопольного законодавства.

      На посадових осіб він накладається у розмірі до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи,— до 30   неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Протоколи про адміністративне правопорушення складаються працівниками Комітету. Постанови про накладання штрафу виносяться суддями народних судів. Крім того, прибуток, незаконно одержаний внаслідок зловживання монопольним становищем, стягується судом чи арбітражним судом до державного бюджету.

      Нарешті, Антимонопольний  комітет України і його територіальні відділення мають право прийняти постанову про примусовий поділ монопольного утворення, що зловживає монопольним становищем на ринку. Збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, підлягають відшкодуванню за позовами зацікавлених осіб у порядку, передбаченому чинним законодавством України. На практиці, у багатьох випадках, порушники добровільно відшкодовують завдані збитки, оскільки це враховується при визначенні розміру штрафу, який призначають за порушення антимонопольного законодавства, як пом'якшуюча обставина.

      Іншим порушенням антимонопольного законодавства є недобросовісна конкуренція. Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, а саме:

      —  неправомірне   використання ділової репутації   господарюючого   суб'єкта (неправомірне   використання   чужих   позначень,   рекламних   матеріалів, упаковки, товару іншого  виробника;   копіювання   зовнішнього   вигляду виробу; порівняльна реклама);

      — створення   перешкод господарюючим суб'єктам у процесі конкуренції   та досягнення    неправомірних     переваг    у     конкуренції      (дискредитація господарюючого суб'єкта; купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання  послуг із примусовим асортиментом; схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта; схилення постачальника до   дискримінації   покупця    (замовника); схилення господарюючого суб'єкта до розірвання договору з конкурентом;   підкуп працівника постачальника; підкуп працівника покупця (замовника);  досягнення неправомірних переваг у конкуренції);

• неправомірне   збирання,   розголошення    та   використання     комерційної таємниці (неправомірне збирання комерційної   таємниці;    розголошення комерційної таємниці; схилення до розголошення комерційної   таємниці;   неправомірне використання комерційної таємниці).

      Поняття, види недобросовісної  конкуренції, відповідальність за неї та правові засади захисту від недобросовісної конкуренції визначено Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

      За вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, на суб'єкти господарювання — юридичні особи — накладається штраф у розмірі до 3 відсотків виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за попередній рік (у випадку, коли виручка відсутня або її неможливо обрахувати — у розмірі до 5 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). На юридичних осіб, їх об'єднання та об'єднання громадян, що не є господарюючими суб'єктами (наприклад, громадські організації) у випадках вчинення ними недобросовісної конкуренції накладається штраф у розмірі до 2 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

      За вчинення недобросовісної  конкуренції громадянами, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, передбачено адміністративну відповідальність у вигляді штрафів, їх розмір становить:

      — у   випадку   неправомірного  використання    товарного   знака,    фірмового найменування або маркування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітації, копіювання, прямого відтворення товару   іншого    підприємця,    самовільного   використання   його імені — до 50  мінімальних розмірів   заробітної    плати   з    конфіскацією    виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини або без неї;

      — у випадку умисного поширення неправдивих або неточних   відомостей,   які  можуть завдати шкоди діловій репутації або  майновим   інтересам   іншого   підприємця, — від 5 до 10 мінімальних розмірів заробітної плати;

      — у випадку отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної  інформації   з   метою   заподіяння   шкоди   діловій   репутації або майну іншого підприємця — від 10 до 20 мінімальних розмірів заробітної плати.

      При встановленні фактів неправомірного використання чужих  позначень, рекламних матеріалів, упаковки, копіювання виробів органи Комітету можуть за заявою зацікавлених осіб прийняти рішення про вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта як у виробника, так і у продавця.

      У разі встановлення факту дискредитації підприємця органи Комітету мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей. Заподіяні недобросовісною конкуренцією збитки підлягають відшкодуванню за позовами зацікавлених осіб у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

      У випадках незгоди  з рішеннями Комітету і його територіальних відділень суб'єкти господарювання, органи державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, інші зацікавлені особи мають право у тридцятиденний строк звернутись до суду, арбітражного суду із заявою про скасування чи зміну повністю або частково відповідних рішень. 
 

      3. АНТИМОНОПОЛЬНА  ПОЛІТИКА В УМОВАХ РИНКОВОЇ  ЕКОНОМІКИ 

      Історія розвитку монополій є одночасно і історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі верстви населення. Навкруги монополій формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.     Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли суспільству зрозуміти всі “плюси” і “мінуси” монополій, виробити по відношенню до них певну політику, яка отримала назву монопольній. Першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними законами: Законом України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” і Законом України ”Про антимонопольний комітет”, про які вже мовилося вище.  Антимонопольна політика і антимонопольне законодавство не мають на меті заборони або ліквідації монопольних утворень. В суспільстві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищений. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя прийшов до висновку, що поява монополій вимагає державного втручання.       Головна мета цього втручання полягає в захисті і збереженні вільної конкуренції, якій загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати таку мету: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача. Існують дві основні форми боротьби з монополіями: