Аналіз регіональної туристичної політики на прикладі тернопільської області

      На  регіональному рівні діють представники центральної виконавчої влади, що вирішують питання розвитку туристичної сфери та підпорядковані безпосередньо префектам. Діяльність цих представників спрямована на координацію регіональних ініціатив, оскільки повноваження місцевої влади в галузі туризму досить вагомі.

      В Іспанії питання туризму координує Державний секретаріат з питань торгівлі, туризму та малого бізнесу, підлеглий Міністерству економіки. Крім Держсекретаріату Міністерству підпорядковуються: Центральна дирекція з туризму (адміністративні питання, розробка загальних напрямів державної політики у сфері туризму); готельна мережа “Paradores” (83 готелі, розміщені в будинках, що становлять історичну цінність); два виставково-конгресних центри (в Мадриді й Малазі) та Іспанський інститут туризму – “Turespaca”.

      Повноваження  самого Міністерства економіки невеликі. Такі важливі функції, як ліцензування, сертифікація послуг, розробка стратегії  розвитку туріндустрії є прерогативою місцевої влади. З метою координації  їх діяльності в країні створена Рада з розвитку туризму, до складу якої входять представники державних органів влади всіх рівнів та представники приватного бізнесу.

      Україні варто перейняти в майбутньому досвід співробітництва Ради з розвитку туризму із представниками приватного сектора, що здійснюється через впровадження в організацію й облік висунутих останніми ініціатив, особливо з питань просування специфічних та екологічних туристичних продуктів.

      Іспанський  інститут туризму “Turespaca” займається залученням іноземних туристів, здійснюючи рекламну діяльність та промоцію іспанських курортів за кордоном. Дана організація має широку мережу інформаційних офісів в Іспанії та 29 представництв у 21 країні світу. Інститут повністю фінансується з держбюджету.

      У Великобританії очолює сферу туризму Міністерство культури, засобів масової інформації та спорту, якому підпорядковується орган, що безпосередньо координує діяльність у галузі туризму – “VisitBritain”. Він займається залученням іноземних туристів у Великобританію, розвитком внутрішнього туризму, а також консультує уряд й інші державні установи з питань туризму. “VisitBritain” - поряд із традиційною діяльністю на іноземних ринках (поширення інформації туристичного змісту, реклама, участь у виставках) надає платні консалтингові послуги, організовує виставки та семінари, здійснює різні проекти за участю іноземного капіталу, видає та реалізовує путівники, відеофільми та іншу рекламно-інформаційну продукцію.

    Правління “VisitBritain” призначається Міністерством  культури, засобами масової інформації та спорту й складається з голови та 5 членів, а також голів “Wales Tourist Board", “VisitScotland” та “England Marketing Advisory Board”, регіональних структур, схожих за своїми функціями з “VisitBritain”. Важливим чинником у процесі реалізації державної туристичної політики є запозичення Україною досвіду “VisitBritain” з ефективного застосовування сучасних інформаційних технологій та маркетингових компаній.

    В Італії Департамент з туризму входить до складу Міністерства виробничої діяльності. Основні його функції зводяться до координації діяльності регіональних турадміністрацій, розробки нормативно-правових документів загальнонаціонального характеру, досліджень та обробки статистичних даних, а також міжнародної діяльності (міжурядові угоди, взаємовідносини з міжнародними організаціями та ЄС).

    Повноваження  місцевих туристичних адміністрацій  в Італії на даний час також  значно розширені. Вони відають всіма  питаннями ліцензування туристичної  діяльності на своїй території, здійснюють класифікацію готелів, мають право  просувати й рекламувати свої регіони всередині країни та за кордоном (рекламні заходи, участь у виставках тощо). Однак провідна роль у представленні Італії на міжнародному туристичному ринку належить Національному управлінню з туризму ( ENIT), основними функціями якого є рекламно-інформаційна робота, маркетингові дослідження, координація міжнародної діяльності місцевих турадміністрацій. ENIT підпорядковується Департаменту з туризму й повністю фінансується з держбюджету.

      За  масштабами міжнародного туризму та формою організації туристичної галузі для України найбільш прийнятна саме третя модель управління. Однак для ефективного функціонування даної моделі доцільно отримати необхідне державне фінансування (щонайменше, часткове) для участі країни у формуванні й просуванні національного турпродукту, здійснення маркетингових досліджень, рекламно-інформаційної діяльності, організації та проведення міжнародних туристичних виставок, конференцій, семінарів, формування базового пакету інвестиційних проектів у галузі розвитку туристичної інфраструктури тощо.

              Значного поширення на Заході  сьогодні набувають, так звані  „туристичні фонди відшкодування”. Ці фонди беруть на себе  обов’язки відшкодувати витрати  туриста в разі, якщо йому туристичні  організації надали послуги невідповідної якості. Ці туристичні організації повинні бути членами цього фонду і сплачувати внески до нього. Фонд зацікавлений у високій якості послуг, що надаються його членами, і відповідно слідкує за дотриманням ними стандартів, а у випадку невідповідності якості послуг карають організацію, що їх надає (фінансово, чи шляхом виключення зі списку членів) [85, c.87].

      У свою чергу, туристичні підприємства зацікавлені  у членстві в такій організації, бо це підвищує довіру з боку клієнтів, сприяє формуванню позитивного іміджу і збільшенню кількості продаж. Відповідно, їм вигідно дотримуватися високої якості обслуговування.

      Також у світі практикується організація  роботи туристичних інформаційних  центрів. Їхні функції переважно  зводяться до маркетингових послуг туристичним організаціям та регіонам. Вони діють, зазвичай, на комерційній основі, хоча бувають і неприбуткові організації, що займаються пропагандою туризму в тій чи іншій місцевості.

      Міжнародні  організації, як спеціалізовані, так  і не спеціалізовані на туризмі, теж можуть в межах своєї компетенції на засадах міжнародного права впливати на розвиток туристичної галузі, як загалом у світі, так і в окремих регіонах і країнах.

      Найбільшою  і найвпливовішою організацією світу  у сфері туризму є Всесвітня  туристична організація (ВТО). Ця організація розпочала діяльність в Гаазі в 1925 році під назвою „Союз офіційних організацій по туризму” як неурядова організація. З 1974 року її було перейменовано на „Всесвітню туристичну організацію” [89, c.63].

      ВТО вважає, що уряди відіграють головну роль у туризмі, і своїм завданням організація ставить допомагати країнам по всьому світі у максимізації позитивних впливів туризму, зокрема таких, як створення робочих місць, розвиток нової інфраструктури і збільшення експортних надходжень, зменшуючи у той же час негативні екологічні і соціальні наслідки. Крім прийняття рішень, які підлягають ратифікації урядами держав-членів ВТО згідно з нормами міжнародного права, ВТО реалізує конкретні проекти щодо розвитку туризму.

     Економічними й адміністративними механізмами підтримки розвитку туризму в багатьох зарубіжних країнах є:

• податкові пільги, субсидії, дотації;
• національні законодавчі та нормативні акти, що сприяють розвиткові туризму і захисту прав споживача туристичних послуг;
• зменшення паспортних і візових обмежень при в'їзді в країну і  
  виїзду з неї;
• стимулювання несезонного туризму різними знижками і пільгами;
• розвиток і підтримання соціального туризму;
• посилення вимог до безпеки туристів;
• посилення заходів, прийнятих державою із збереження довкілля, культурної й історичної спадщини тощо.

      Найбільш  реальний і відчутний вплив у  системі управління туристичною  діяльністю мають органи державної  влади, оскільки їх вказівки мають здебільшого  зобов’язуючий характер.

      Як  правило, вертикальна структура державного регулювання туризму складається з трьох рівнів:

• вищий – центральні органи влади (загальнонаціональні законодавчі і виконавчі);
• середній (проміжний) – регіональні адміністрації;
• низовий – місцеві адміністрації – рівень громад.

      Питання регулювання туристичної діяльності на місцевому рівні є конкретними, чітко визначеними, вирішення яких досягається шляхом виконання конкретних програм, проектів. Ці проблеми агрегуються, узагальнюються та групуються і на кожному вищому рівні вони стають більш загальними і вимагають більш комплексного і концептуального підходу.

      Місцеві та регіональні ланки здатні краще  враховувати інтереси свого регіону  та конкретних виробників і представляти їх на вищому рівні. Таким чином відбувається потік інформації „знизу-вверх”.

     Важливим  питанням є ефективність співпраці  між усіма суб’єктами і об’єктами  управління. У більшості країн  існують певні інститути при  державних органах влади, які  складаються з представників  різних галузей господарства. Такі структури є і в туристичній галузі. Вони формуються з представників зацікавлених міністерств і відомств та асоціацій виробників туристичних послуг, інколи до них залучаються керівники найбільших підприємств галузі.

      Ефективність  управління туристичною діяльністю залежить від можливостей впливу громадських організацій на рішення органів державної влади. При високому рівні такого впливу досягається максимальна ефективність такої системи управління. Але слід зазначити, що при цьому має бути забезпечена рівноправність різних громадських організацій в представленні своїх інтересів, щоб уникнути можливостей зловживання і корупції.

      Цікавим є приклад формування центральних  і місцевих (регіональних) органів  державної влади в області  туризму в Австрії і Швейцарії. Тут вони формуються як асоціації представників туристичної галузі і зацікавлених секторів економіки. Туристичні союзи в такій системі мають дуже великий вплив на формування політики розвитку туристичної галузі.

     Основними тенденціями в сучасній світовій практиці регулювання туристичної діяльності є:

• інституційна і функціональна децентралізація;
• посилення впливу недержавних інститутів регулювання;
• посилення кооперації і координації між різними рівнями і ланками управлінської системи.

      Таким чином, на основі проведеного аналізу  слід зазначити, що окремі елементи механізмів державного регулювання туристичної галузі зарубіжних країн, ефективність яких перевірена часом та підтверджується конкретними досягненнями в розвитку туризму (про що йшлося вище), доцільно використовувати для розвитку туристичної галузі України з урахуванням її історичних, правових і культурних особливостей.

РОЗДІЛ  2

АНАЛІЗ  РЕГІОНАЛЬНОЇ ТУРИСТИЧНОЇ  ПОЛІТИКИ НА ПРИКЛАДІ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

       2.1. Характеристика туристично-рекреаційного потенціалу Тернопільщини

       Важливе значення для розвитку як міжнародного, так і внутрішнього туризму мають туристичні ресурси, під якими розуміють сукупність природних та штучно створених людиною об’єктів, що мають комфортні властивості та придатні для створення туристичного продукту [49, с.43]. Як правило, наявність туристичних ресурсів визначає формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.

       Загалом туристичні ресурси можна розділити на три групи:

1. рекреаційні (природні) ресурси – унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води, кліматичні та бальнеологічні можливості;

2. об’єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни, - музеї, пам’ятники і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури, а також унікальні архітектурні та етнографічні об’єкти;

3. об’єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці і культурі, медицині та спорті.

       Тернопільщину характеризує наявність колосального туристського потенціалу: природного (клімат, каньйони, гори, печери, водоспади) та історико-релігійного (всесвітні святині, церкви, замки, палаци), проте, з іншого боку, характерним для цього краю є неналежний стан інфраструктури (турбази, комплекси, санаторії, готелі, хостели, атракціони, дороги, вказівники тощо).

     Характеристика туристичного потенціалу регіону