Аналіз діяльності КЗШВ "Столичний"

     До  активної частини відносять машини і устаткування, передавальні пристрої, транспортні засоби, інструменти і господарський інвентар в частині, яка використовується в виробничих цехах. Доля активної частини відбиває ступінь прогресивності основних виробничих фондів.

     Але не можна недооцінювати роль і пасивної частини основних засобів, так як незадовільні умови праці і побуту призводять до плинності кадрів, підвищення рівня захворювань травматизму, і зниження продуктивності праці, погіршення ефективності використання основних засобів.

     В податковому обліку виробничі основні засоби для визначення сум амортизаційних відрахувань класифікуються на 4 групи:

     1. Будівлі, споруди і передавальні  пристрої

     2. Автомобільний транспорт, запасні  частини, інструменти, прилади,  інвентар і меблі.

     3. Все те, що не ввійшло в 1,2,3 групи, і включаючи технологічне обладнання та устаткування.

     4. Комп’ютерна техніка, засоби  зв’язку, ЕОМ та інші машини  для обробки інформації, їх програмне  забезпечення, пов’язані з ними  засоби зчитування і друку  інформації.

       Відношення  вартості окремих видів (груп) ОВЗ, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних засобів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:

• виробничо-технологічних особливостей підприємства;
• науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
• ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
• відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
• вартості будівництва виробничих об’єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
• територіального розміщення підприємства та ін.

     Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між різноманітними видами ОВЗ, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного оснащення, тим більше можливостей мають підприємства щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі ОВЗ. Але, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання ОВЗ підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.

     Технічний стан основних фондів характеризується степенем їх зносу (придатності), оновлення, вибуття, віковим станом обладнання. Він залежить від своєчасного проведення ремонтних робіт, від виконання плану введення в дію об’єктів, потужностей та всіх основних фондів за рахунок капітальних вкладень.

     Показники, які характеризують технічний стан основних засобів, є коефіцієнт зносу  та придатності.

     Коефіцієнт  зносу – показує питому вагу вартості основних засобів, що вже перенесена на вироблену продукцію. Розраховується за формулою:

     Кзн = ∑зносу / повну первісну вартість ОЗ

     1. Кзн 2006 = 100258,9/127844,6 = 0,78

     2. Кзн 2007 = 103071,8/13874,8 = 0,77

     Коефіцієнт  придатності – показує питому вагу основних засобів, які придатні для подальшого використання у процесі виробництва продукції. Розраховується:

     Кпр = 1 – Кзн

1. Кпр 2006 = 1 – 0,78 = 0,22
2. Кпр 2007 = 1 – 0,77 = 0,23

     Коефіцієнт  зносу і придатності розраховується як на початок періоду, так і на кінець. І, як видно, у 2007 р. коефіцієнт зносу менший, ніж у 2006 році, а значить кращий технічний стан підприємства у 2007році, порівняно з попереднім роком.

     Важливим  етапом аналізу основних засобів  є вивчення їх руху. Рух основних засобів характеризується коефіцієнтами оновлення і вибуття.

     Коефіцієнт  оновлення – відбиває інтенсивність оновлення основних засобів і визначається як відношення вартості основних засобів, які надійшли за звітний період, до їх вартості на кінець цього ж періоду.

     Кон = ОЗн / ОЗк 

     Кон = 7599,6/133874,8 = 0,057

     Коефіцієнт  вибуття – характеризує ступінь інтенсивності вибуття основних засобів із господарського використання і розраховується як відношення вартості основних засобів, які вибули за звітний період, до їх вартості на початок цього ж періоду.

     Квиб = ОЗвиб / ОЗп

     Квиб = 1569,4/127844,6 = 0,012

     Після підрахунків, можна прослідити, що поступово  відбувається оновлення і вибуття  основних засобів, але для покращення ефективності використання основних засобів потрібно:

• технічне переозброєння підприємства;
• механізація і автоматизація виробництва;
• удосконалення технологічних процесів;
• скорочення тривалості виробничого циклу;
• комплексне використання та покращення якості сировини;
• скорочення простоїв устаткування;
• підвищення коефіцієнту змінності роботи устаткування;
• зменшення кількості непрацюючого устаткування.

 
 
 

       1.3. Аналіз організації менеджменту на підприємстві

       Організаційна структура підприємства є засобом  сприяння досягнення менеджерами своїх цілей. Оскільки цілі є похідними від загальної стратегії підприємства, тісний зв'язок стратегії та структури цілком логічний.

       Структура управління – це впорядкована сукупність взаємопов’язаних елементів системи, що визначає поділ праці і службові зв’язки між структурними підрозділами та працівниками апарату управління щодо підготовки, прийняття і реалізації управлінських рішень.

       Структура управління по горизонталі становить  окремі ланки, а по вертикалі –  ступені. Ланки управління являють  собою організаційно відокремлені структурні підрозділи.

1. Замісник директора з загальних питань. Йому підпорядковані ремонтно-будівельний цех, АГО, цех харчування.
2. Замісник директора з фінансово-економічних питань. Йому підпорядкований фінансово-економічний відділ.
3. Головний юрконсульт.
4. Спеціаліст по ОТ.
5. Головний інженер. В сферу його управління входить виробнича лабораторія, конструкторське бюро, ремонтно-механічний цех, енергоцех, метрологічна служба, цех шампанізації, посудотарний цех, цех виноматеріалів.
6. Начальник управління маркетингу. В сферу його управління входить відділ збуту, відділ постачання, прирельсова база, цех готової продукції, автотранспортний цех.
7. Начальник ВК. Він відає відділом кадрів.
8. Головний бухгалтер. Йому підпорядкована бухгалтерія.
9. Начальник ВТК. Він відає відділом техніко-технологічного контролю.

       Структуру управління на Київському заводі шампанських  вин можна віднести до лінійно-функціональної (лінійно-масштабної), за якої лінійна  підлеглість з усіх питань, пов’язаних із управлінням певного об’єкта, поєднується з функціональним управлінням. Ця структура ґрунтується на розподілі сфер повноважень і відповідальності за функціями управління, а по вертикалі – за підлеглістю нижчих ланок вищим.

       Лінійні керівники – начальники цехів, майстри  – здійснюють безпосереднє керівництво виробництвом, кожен з них виступає в якості єдиноначальника у відповідному підрозділі. Лінійні керівники наділені необхідними правами і несуть відповідальність за кінцеві результати діяльності підпорядкованих їм виробничих підрозділів.

       Функціональні служби – фінансово-економічний  відділ, відділ маркетингу, відділ технічного контролю, головна бухгалтерія та інші – ведуть підготовчу роботу та розробляють рекомендації кожна  в своїй сфері. На основі цих рекомендацій лінійний апарат приймає необхідні рішення і віддає розпорядження, які забезпечують виконання певних завдань.

       Підрозділи  підприємства утворюють його організаційну  структуру.

       Виробничі підрозділи підприємства – цехи та обслуговуючі господарства, зв’язки  між ними, взяті у сукупності, утворюють його виробничу структуру.

       Розрізняють три типи виробничої структури підприємства: предметний, технологічний і змішаний. Аналізуючи виробничу структуру  Київського заводу шампанських вин  її можна віднести до технологічної. При технологічній структурі в кожному цеху і на кожній дільниці здійснюються однорідні технологічні процеси по виготовленню різних виробів, наприклад, цех виноматеріалів обробляє різних сортів виноматеріали, в цеху розливу відбувається розлив різних марок шампанського.

       Принципова виробнича структура підприємства складається з таких підрозділів:

• основні цехи; - допоміжні цехи; - обслуговуючі господарства. Більш конкретно наведено в таблиці 1.2.1.

 

        

         Таблиця 1.3.1. Виробнича структура підприємства

 

       Види  контролю, які використовуються на підприємстві

       Контроль  – це вид управлінської діяльності по забезпеченню процесу, за допомогою  якого керівник організації визначає, на скільки правильні його управлінські рішення, а також напрямки здійснення необхідних коригувань.

       Необхідність  контролю, як функції менеджменту  визначають такі фактори:

1. Невизначеність зовнішнього  середовища ( ситуаційна зміна впливу факторів зовнішнього середовища).
2. Зміни у внутрішньому середовищі організації.
3. Небезпека виникнення кризових ситуацій.
4. Доцільність підтримки успіху підприємства.
5. Боротьба за  ринки збуту товарів.

        На КЗШВ «Столичний»  система контролю поділяється  на 3 види: попередній, поточний, кінцевий(остаточний).

1. Попередній контроль – реалізується через правила, процедури, норми, функції, положення, нормативи, інструкції, законодавчо-нормативні акти, які регламентують функціонування даного підприємства та діяльність працівників КЗШВ «Столичний». Цей вид контролю використовується, в першу чергу, для забезпечення наявності та якості ресурсів, які потрібні для ефективного виконання виробничих завдань.
2. Поточний контроль – здійснюється через систему зворотного зв’язку. Цей вид контролю характеризується такими ознаками:

• Має характер управлінської необхідності;

• Має конкретну мету при кожному замірі;
• Використовує зовнішні ресурси, які у разі необхідності перетворює в ресурси внутрішнього споживання, для ліквідації виявлених відхилень;
• Корегує відхилення, які виникають у процесі управління, з метою забезпечення ефективного досягнення цілей організації, з метою забезпечення ефективного використання виробничих завдань.

3. Остаточний контроль – виконують після виконання роботи. Він необхідний для врахування можливих майбутніх ситуацій та для забезпечення реалізації функції менеджменту – мотивації, а також для остаточної оцінки стану об’єкту управління по реалізації поставлених цілей.

       Контроль  на різних етапах повинен: