Відношення між поняттями

 

 

СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ЕКОНОМІКИ МЕНЕДЖМЕНТУ

 

Кафедра економіки  підприємства

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

з дисципліни «Логіка»

 

 

 

 

 

 

Студент – виконавець:    Викладач:

Марченко Олена Валеріївна    Бажан Сергій Петрович

Група ЗМЕ – 01

№ залікової книжки 012107

__________________ (підпис)    ______________ (підпис)

 

 

 

 

 

 

м. Черкаси

2012р.

 

1. ВІДНОШЕННЯ МІЖ ПОНЯТТЯМИ

У логіці всі поняття поділяють на порівнянні і непорівнянні.

Порівнянними називаються поняття, у змісті і обсязі яких наявне дещо спільне: «право» і «мораль», «закон» і «указ», «договір» і «угода» та ін.

Непорівнянними називаються поняття, які відображають настільки віддалені предмети, л в їхньому змісті й обсязі немає нічого спільного: «атом» і «держава», «атом» і «держава» та ін.

Порівнянні поняття бувають: сумісні й несумісні.

Сумісними називаються поняття, обсяги яких повністю або частково збігаються. Існує три види відношень за сумісністю:

1. відношення тотожності - поняття, що відображають один і той же предмет, обсяг тотожних понять збігається повністю, але зміст різний;

2) підпорядкування – існує між такими поняттями, одне з яких входить як частина в обсяг другого;

3) перехрещення – поняття, обсяг яких тільки частково входить один в одного.

Серед несумісних понять розрізняють три види відношень:

1. супідрядності; 2) суперечності; 3) протилежності.

 

Знайти поняття, що знаходяться у відношеннях, які  зафіксовані схемами, назвати ці відношення.

1. Відношення перехрещення

Зміст перехресних понять, за винятком родової ознаки, різний. Але видові ознаки не заперечують  одна одну, навпаки, один і той же предмет може мати ознаки перехресних  понять одночасно:

де «В» – це студент, «А» – це студент відмінник, «С» – це студент двієчник

Дана схема означає, що деякі студенти є відмінниками, а деякі студенти є двієчниками і в один і той же час і відмінники і двієчники є студентами.

2. Відношення перехрещення та підпорядкування

Поняття з більшим обсягом  називається підпорядковуючим, а поняття з меншим обсягом – підпорядкованим. Підпорядковане поняття включає до свого змісту всі ознаки, властиві підпорядковуючому поняттю, плюс ознаки, специфічні тільки для підпорядкованого поняття.

Відношення підпорядкування  може бути як між двома загальними, так і між загальними та одиничними поняттями. Якщо відношення підпорядкування  існують між загальними поняттями, то підпорядковуюче поняття називається родом або родовим поняттям. Якщо відношення підпорядкування існує між підпорядковуючим загальним і підпорядкованим одиничним поняттями, то підпорядковуюче поняття називається видом або видовим поняттям, а підпорядковане – індивідом.

де – «А» - це школяр, «В» - спортсмен, «D» - хлопчик, «С» - футболіст.

3. Відношення протилежності (супротивності) та підпорядкування.

Відношення протилежності (супротивності)існує між двома поняттями, із котрих одне заперечує друге при допомозі утвердження нових ознак, несумісних із ознаками заперечуваного поняття.

Зміст одного супротивного поняття не тільки включає зміст другого, а й протилежного йому. Тому супротивні поняття не можуть застосовуватися до одного й того ж предмета одночасно. Обсяги двох протилежних понять не вичерпують обсяг родового поняття, між ними може бути третє поняття. Тому, якщо предмет входить до обсягу одного протилежного поняття, то це ще не означає, що він входить до обсягу другого. Він може відноситися до якогось іншого класу предметів даного роду:

де «А» - це фрукт, «В» - червоне, «С» - зелене, «D» - яблуко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. СУДЖЕННЯ

Судженням називається думка, в якій утверджується або заперечується що-небудь про предмети та явища об’єктивної дійсності.

Судження відображає наявність  або відсутність у предметів  певних властивостей, ознак, зв’язків і відношень. У судженні виражається  наше знання про саме існування предметів  і явищ та про всі різноманітні зв’язки й відношення між предметами, явищами та їхніми властивостями. За допомогою судження ми охоплюємо предмет у найрізноманітніших його проявах.

Судження може бути або істинним, або хибним.

Істинним називається судження, котре правильно відображає дійсність, відповідає тому, що є насправді.

Хибним є судження, яке неправильно відображає дійсність, не відповідає тому, що є насправді.

Судження складається  із суб’єкта, предиката і зв’язки.

Суб’єкт – це те, про що йдеться у судженні. Суб’єкт не сам предмет дійсності, а поняття про нього. Суб’єкт позначається літерою S (перша літера латинського слова subjectum).

Предикат – це те, що мовиться у судженні про предмет думки. Предикат є поняттям про те, що стверджується або заперечується про предмет, виражений суб’єктом. Позначається предикат літерою Р (praedicatum).

Суб’єкт і предикат судження називаються термінами судження.

Зв’язка в судженні є відображенням зв’язку, існуючого між предметом думки і певною властивістю; зв’язка установлює, належить чи не належить предметові судження властивість, мислима в предикаті. Зв’язка виражається такими словами як «є», «не є» тощо.

Суб’єкт і предикат судження містять знання не однакового характеру. Суб’єкт виражає знання про предмет  думки, а предикат – про ознаку, відношення, властивість, що належить або не належить предмету. Суб’єкт  містить знання відоме, а предикат – нове, раніше не відоме знання. Предикат є характеристикою предмета думки, через нього ми з’ясовуємо те, що властиве (або не властиве) даному предмету. Предикат завжди несе нове знання про  вже відомий предмет.

Судження може складатися з одного суб’єкта і одного предиката  або з кількох суб’єктів і  предикатів.

За складом суб’єкта і  предиката судження поділяються  на прості і складні.

Просте судження – те, яке складається з одного суб’єкта і одного предиката.

Складне судження – те, в якому наявні кілька предикатів і суб’єктів. Складні судження складаються з кількох простих суджень.

Прості судження, залежно  від того, що вони відображають –  властивість чи відношення, поділяються  на атрибутивні судження та судження за відношенням.

Атрибутивне судження – те, в якому стверджується або заперечується належність предмету визначеної властивості чи ознаки (S є Р, S не є Р).

Судження із відношенням – це судження, що відображає відношення між окремими предметами або їхніми ознаками (aRb).

Особливий клас простих суджень  утворюють судження існування.

Судження існування – ті, в яких утверджуються чи заперечується сам факт існування або не існування предмета (S є Р, S не є Р).

Категоричне судження – те, в якому щось стверджується чи заперечується у безумовній формі.

За якістю судження бувають ствердні і заперечні.

Заперечне – те, в якому йдеться про відсутність у предмета якоїсь ознаки.

Ствердне – те, яке відбиває наявність у предмета якоїсь ознаки.

За кількістю судження бувають одиничні, часткові та загальні.

Одиничне – те, в якому щось стверджується чи заперечується про один предмет.

Часткове – те, в якому щось стверджується або заперечується про частину предметів класу.

Часткові судження бувають означені та неозначені.

Означені часткові судження ми висловлюємо у тих випадках, коли наше пізнання якихось предметів завершене і нам відомо, що тільки деякі предмети класу наділені певною ознакою, а інші предмети даного класу цими ознаками не володіють (або володіють).

Неозначене часткове судження – те, в якому виражене знання про те, що в крайньому разі деякі предмети даного класу володіють (не володіють) певною ознакою.

Загальне судження – те, в якому щось стверджується або заперечується про всі предмети класу.

У класі загальних суджень  розрізняються також судження такі, що виділяють і виключають.

Судження з  виділяючим суб’єктом – те, в якому йдеться про те, що ознака, виражена предикатом, належить тільки даному предмету, ніякому іншому предмету ця ознака не належить.

Судження з  виділяючим предикатом – те, в якому йдеться про те, що предмету думки властивий тільки й тільки даний предикат і ніякий інший.

Судження, які  виключають – ті, котрі виражають загальне правило, що має виняток, на які і вказується в судженні.

Оскільки кожне судження володіє певною якістю і кількістю  одночасно, то в практиці мислення користуються об’єднанню класифікацією суджень  за кількістю та якістю. За цією класифікацією  існують такі чотири основні види суджень:

• Загальноствердні («А» - стверджую) – це судження за кількістю загальні, а за якістю ствердні.(всі S є Р);
• Загальнозаперечні («Е» - заперечую) – це судження за кількістю загальні, а за якістю заперечні (жодне S не є Р);

• Частковоствердні судження («І») – це судження за кількістю часткові, а за якістю ствердні (деякі S є Р);
• Частковозаперечні судження – це судження за кількістю часткові, а за якістю заперечні («О»).

Усі неодиничні судження, в  яких відсутні кванторні слова «всі», «жоден» і подібні їм, краще  вважати частковими.

Суб'єкт і предикат судження називають його термінами.

Розподілений  термін — це термін, який мислиться в повному обсязі, тобто обсяг якого повністю включається в обсяг іншого або повністю з нього виключається.

Нерозподілений  термін — це термін, обсяг якого тільки частково включається в обсяг другого або лише частково виключається з нього.

Розглянемо розподілення термінів у судженнях типу А, І, Е, О.

У загальностверджувальних судженнях типу А (формула «Всі S є Р» ) суб'єкт завжди розподілений, а предикат у більшості випадків — нерозподілений. Оскільки обсяг суб'єкта загальностверджувального судження повністю включається в обсяг предиката, останній може бути або рівним обсягу суб'єкта, або ширшим від нього. В першому випадку предикат буде розподіленим, у другому — нерозподіленим. Поза контекстом суто формально-логічними засобами встановити розподіленість чи нерозподіленість предиката загальностверджувального судження неможливо. За цієї ситуації раціонально вважати цей термін невизначеним за своєю розподіленістю.

У частковостверджувальному судженні типу І («Деякі S є Р») розподіленість і суб'єкта, і предиката не можна визначити суто логічними засобами, тобто за структурою. Винятком тут є визначені часткові судження, в яких суб'єкт завжди нерозподілений. Прикладом такого судження може бути вислів: «Тільки деякі люди розрізняють кольори». Тут обсяг суб'єкта судження лише частково включається в обсяг поняття «ті, хто розрізняє кольори», тобто суб'єкт тут мислиться не в повному обсязі. Можна стверджувати (щоправда, не на логічних, формальних, а на змістовних підставах), що як суб'єкт, так і предикат частковостверджувальних суджень у більшості випадків є нерозподіленим. Суб'єкт частковостверджувального судження вважають завжди нерозподіленим, проте це не узгоджується з визнанням того, що іноді кванторне слово «деякі» означає «принаймні деякі», яке передбачає випадки — «а можливо, й усі». В останній ситуації суб'єкт судження виявиться розподіленим. Правда, при цьому подібні судження набудуть статусу загальностверджувальних. Проте без додаткової інформації такі судження вважаються частковостверджувальними.

Розподіленість предиката частковостверджувального судження встановити формально-логічними засобами неможливо. Фактично ж він може бути як нерозподіленим (здебільшого), так і розподіленим (іноді), проте раціональніше вважати його невизначеним або домовитися зараховувати до нерозподілених, якщо це не суперечить контексту, з якого взяте судження.

У загальнозаперечному судженні типу Е (формула «Жодне S не є Р») і суб'єкт, і предикат розподілені. Це зумовлено тим, що обсяг суб'єкта повністю виключається з обсягу предиката (про це свідчить кванторне слово «жоден»), а обсяг предиката повністю виключається з обсягу суб'єкта (про це свідчить зв'язка «не є»). Формально-логічні засоби дають стовідсоткову можливість визначити розподіленість термінів у судженні типу Е. Звичайно, за наявності кванторного слова «жоден».