Вивчення творчості Валерія Шевчука на уроках української літератури в старших класах

І, нарешті, естетичний рівень – той рівень, коли читач за образами, подіями, фактами бачить автора, биття його серця, пошук правди, його аналіз фактів з метою розкриття побаченої ним духовної сутності людського буття.

Буває, що людина читає велику кількість творів художньої літератури, але сприймає в них тільки скупу послідовність подій, які в пам’яті змішуються з подіями інших творів, а ті духовно-узагальнювані знання, заради яких і написані відповідні твори, проходять повз такого читача, нічим не збагативши його духовний світ думок і почуттів.

Саме для того, щоб подібного  не трапилося, викладачі літератури, літературознавці й методисти шукають  шляхи та форми роботи, які б допомагали літературному розвитку реципієнта.

Формувати літературно-художнє сприймання учнів можна тільки на основі високохудожніх творів, сповнених високих думок і почуттів.

До таких видатних творів належить усе те, що створив наш славетний  земляк, людина високої душі – Валерій  Шевчук.

Зупинимося лише на одному з його творів, щоб показати, яку роль він може відігравати у формуванні літературно-естетичного сприймання читачів.

Відомо, що структура художнього сприймання включає в себе емоційну реакцію  читача, його творчу та відтворюючу  уяву, сприймання розуміння змісту й форми твору на одному з двох згаданих рівнів.

Ця структура зумовлює характер осмислення твору, послідовність роботи над ним, а значить і те, який слід залишить цей твір у душі читача.

Так, для з’ясування перших вражень  від читання роману-балади «Дім на горі» можна поставити запитання:

- Чи цікаво  було читати роман? Чому й  коли ви переривали читання  твору?

- Які герої  роману справили на вас найбільше  враження? Які події з життя  героїв найбільше запам’яталися?

- Назвіть чоловічі образи, що справили на вас особливе враження.

- Якою ви уявляєте Галю –  молоду дівчину – і Галину  Іванівну – вчительку?  

Ці питання спрямовані на вияснення емоційної реакції учнів. Саме емоційна реакція – та першооснова, яка зумовлює характер і глибину сприймання художнього твору і передбачає не просто суху констатацію подій і фактів, а їх творче осмислення.

- Як відобразилась  у долі Галини Іванівни легенда  про дім на горі, яку розповідає бабуся?

- Чи справді  вірить у цю легенду Галя? А  ви? Яке враження вона справила на вас?

- Які думки у вас виникли?

Відповідаючи  на ці запитання, учні осмислюють свої почуття, викликані легендою, своє ставлення  до героїні, задумуються над тим, що таке доля людська і від чого вона може залежати.

- З якою метою автор неодноразово повертається до цієї легенди? Яку роль вона відіграє в творі? Передайте зміст легенди близько до тексту й наведіть приклади, що показують, як вплинула вона на долю окремих героїв твору.

- Назвіть цих героїв, коротко розкажіть про них.

Відповіді на ці запитання спонукають учнів (та й студентів) до уважного перечитування  тексту і сприймання його в єдності  форми і змісту; подій, що відбуваються в романі, заглиблюючись у їх естетичний смисл; образів роману та окремих  деталей і їхньої естетичної ролі.

Людина, яка  не працювала в школі, може не зрозуміти  важливості запропонованих питань і  ролі їх послідовності. Проте вони побудовані так, щоб зосередити увагу реципієнтів на осмислення своїх почуттів, свого ставлення до героїв, а уява дій і вчинків героїв, картин і деталей, образів природи, серед яких вони живуть і діють, – на основі закону реальності почуттів, відкритого Л. Виготським, – поглиблює почуття читачів, сприяє розвитку творчої думки. Відтак, сприймання художніх творів індивідуально-суб’єктивне, неповторне, варіативне, але в ньому виділяється інваріативне ядро, яке насамперед співвідноситься з фабулою твору, із зображеним у ньому предметним світом, а через них і з авторським задумом, так званою естетичною ідеєю.

А все це формує, поглиблює художньо-естетичне сприймання, духовно збагачує читача – учня, студента чи просто людину, яка читає.

Вони бачитимуть автора, його радість  і біль, його ставлення до кожного  з героїв. Для цього можуть бути використані й додані питання  про те, які імена мають герої, прізвища, що свідчить про близькість долі героїв серцю автора, яким ви уявляєте автора, його духовний світ тощо.

З цього приводу варте уваги спостереження відомого вченого О. Потебні про те, що «митець повідомляє читачам не так свою думку, як викликає у них особисту» Отже, така робота стає засобом, що веде до глибокого художньо-естетичного сприйняття твору, формує естетичні погляди, розширює літературні горизонти читача.

Твори Валерія  Шевчука несуть почуття любові до людини і рідної землі. Вони збагачують душу, породжують увагу до долі людської, сповнюють духовний світ читача прагненням до добра, правди і краси.

Особливо велику роль вони відіграють у літературному розвитку учнів. Створені автором образи і ситуації відкривають таку правду життя, що назавжди залишаються духовними реаліями світу людини.

А здатність сприйняти, відчути, зрозуміти  відкриті автором духовні сутності виступає як свідчення духовного поступу, літературно-естетичного розвитку читача взагалі, у тому числі – учня.

Твори Валерія Шевчука входили  в духовне буття шкіл Житомирщини  в процесі ознайомлення з літературою  рідного краю, а також розглядалися на уроках позакласного читання. Їх вивчення передбачено і чинними програмами школи.

Роль цих творів у літературному розвитку учнів визначає особливий характер письменницького дарування автора, його уміння відкривати глибокі духовні сутності у звичайних явищах і предметах життя.

Розкриваючи невидимі зв’язки людини й образів її життя, її прагнень і  долі людської, автор створює такі картини буття своїх героїв, які  будять уяву, спонукають до роздумів, змушують переглядати сторінки власного життя, а відтак – розвивають здатність  сприймати й розуміти художній твір як явище мистецтва.

В "Алхіміку" Пауло Коельо є  такі слова: "Всевишній створив  цей світ для того, щоб люди крізь видиме прозрівали духовне"

Прозрівати  крізь видиме духовне, те, що виражається  видимим, – це і є здатність  естетичного ставлення до життя, та людська якість душі, без якої неможливе глибоке сприймання і  розуміння мистецтва взагалі, в  тому числі і літератури.

І твори  Валерія Шевчука в цьому плані  є чудовим засобом розвитку здатності  крізь зображене бачити смисл того, що воно виражає. У життєвій правдивості, у художній яскравості зображеного автором, доповненого таїною, що проявляє себе в долі його героїв, для читача створюється та атмосфера уяви, роздумів і почуттів, у якій формується його творчий потенціал, здатність мріяти, творити, поєднувати свій досвід пізнання почуттів із роздумами над долею героїв твору; а все це – благотворне поле для літературного розвитку учня, студента чи й людини, за плечима якої вже пролягли довгі роки життєвих доріг.

Кожен твір, кожен образ Шевчука, зображені ним події й ситуації виступають як видиме, доступне всім, крізь яке автор допомагає читачеві прозрівати духовне, яке не всім удається відкрити самому.

Так, у побутовому розуміння дім – це будівля, приміщення, де люди ховаються від холоду й дощу, працюють і відпочивають, квартира для життя.

А дім на горі в романі з тією ж назвою – несе високу, відкриту автором духовну сутність, в якій виразилася таїна зв’язку дому людського і долі людини. Автор відкрив те, що не тільки характерне для героїв його роману-балади, а й виступає як загальна закономірність долі людської та її буття в рідному домі.

Дім і доля…

Розглядаючи символ дому в романі В. Шевчука, Микола Жулинський підкреслює, що це знак надійності, збереження роду, духовної спорідненості  поколінь. А в широкому узагальнюючому плані - це саме і є взаємозв’язок Дому і Долі, точніше обумовленість долі – домом, у якому людина стала людиною. А тому логіка авторського аналізу, покладена в основу роману-балади, відображає правду духовного буття людини, правду людської долі.

Говорячи про особливості роману "Дім на горі", Марко Павлишин підкреслює реалістичний характер зображення в ньому елементів життя:

"Часом на Галю находило: хотілося  убратися у найкращу одежу,  взяти сина за руку й податися  у кіно чи просто пройтися по вулицях; накидала гачок на двері й годину крутилася біля дзеркала, видивляючись на себе".

А далі зроблено висновок, що такі й  подібні реалістично зображені  елементи життя вкладаються в  зовсім не реалістичну загальну схему. Зв’язок між подіями підлягає не ланцюгові причин і наслідків, а правилам циклу вічного повторення, у якому вирішальну роль відіграють надприродні сили. Ці правила об’єднуються в міф дому на горі, якого кожна мешканка передає своїй спадкоємиці

Цей міф відіграє особливо важливу  роль у романі:

" – Наш дім трохи незвичайний…  Так от, народжуються в цьому  домі здебільшого дівчата, чоловіки  сюди приходять… Вони підіймаються знизу і, як правило, просять напитися води. Той, хто нап’ється з наших рук, переступає цей поріг і залишається в домі назавжди. Так було і в матері твоєї, так повинно бути і з тобою… Мені бракує розуму, щоб усе це пояснити, але так воно траплялося …"

Цей цикл вічного повторення створює  в читача особливу психологічну установку: те, що залишається таємничим, не підвладним раціональному тлумаченню, будить уяву й почуття читача, під впливом яких формується його творча думка; доля героїв книги входить у духовний світ читача, вони мовби зливаються з ним, від чого й болі і радощі героїв стають болями й радощами читача, а їх проблеми й радощі – його проблемами й радощами. Нерозривно пов’язаний із ними спільністю тривог, він не може відірватися від долі героїв, іде з ними до кінця книги й продовжує цей шлях і тоді, коли книга вже прочитана. У цьому особлива сила справжнього, глибокого художнього твору. Таким твором і є "Дім на горі" В. Шевчука.

Образ дому часто використовують і інші письменники  для вираження глибоких закономірностей  людського життя. В Олександра Твардовського  дім біля дороги стає символом вітчизни; у Василя Бикова згарище рідного дому виступає як знак біди, яку принесла людям війна; Юзеф Крашевський у хаті на краю села відобразив прагнення й надію на щастя своїх героїв; дім на горі В. Шевчука в цьому переліку виступає як відкриття ще однієї сутності людського життя – взаємозв’язку дому й долі людської. І хоч не причинно-наслідкові закономірності лягли в основу міфу, що передається з покоління в покоління героїнями твору, у самій суті своїй міф передає відкриту автором глибоку правду людського буття: доля людини нерозривно пов’язана з домом, у якому вона виросла й живе.

Можна провести аналогію: у притчі про блудного сина батько мовби порушує справедливість, радо приймаючи сина, який розтратив одержану спадщину і знову повернувся до батька. Але ж батьківська любов вища за просту справедливість… Про це каже Біблія.

Правда, яку відкриває "Дім на горі" В. Шевчука, вища за просту побутову реальність, це не тільки вища, але й віща правда мистецтва. Відчути, пізнати, відкрити її – значить піднятися на новий щабель у своєму розумінні мистецтва й літератури.

Саме тому "Дім на горі" несе в собі особливий  заряд творчості й духовного розвитку читача. Уже багато років у школі іде пошук шляхів і методів, які б допомогли розвивати здатність учнів мислити, відкривати, бути творчими людьми. Цій темі присвячені дослідження педагогів, психологів і методистів, конференції, семінари тощо.

Прагнучи  вирішити цю проблему, у школі використовуються схеми, таблиці, діаграми залежностей  і причинно-наслідкових зв’язків подій та явищ, проте не завжди враховується інтуїтивне пізнання, на що давно звернув  увагу відомий учений-літературознавець  В. Р. Щербина: "Внаслідок ряду обставин розвитку нашої теорії літератури і  мистецтва проблеми емоційного, уяви, фантазії, підсвідомого, інтуїції, що відіграють у художній творчості значну роль, залишаються нерозкритими"

Твір "Дім  на горі" з його показом особливої  закономірності долі героїв виступає як могутній засіб, що будить мрії й  почуття, розвиває інтуїцію, здатність  до творчості.

І можна  зробити висновок, підказаний практикою: хто раз напився із духовної чаші письменника, той назавжди залишається прихильником творчості автора. Це теж правда, така ж закономірна, як правда авторської легенди.

Валерій Шевчук зберіг для нащадків духовне обличчя Житомира післявоєнного часу і Житомира нинішнього.

Герої його "Теплої осені" – добрі, щирі, сповнені душевної сили й краси  – приходять до читача зі своїми скромними радощами і надіями, викликають співчуття й біль, що несе в собі відзвук їхніх тривог і сердечної  чистоти. І цей біль сповнює нас  гіркою радістю співчуття й надії, від чого серце читача стає глибшим  і багатшим. У його героїв було невеселе життя, але ж сонце над головою все-таки світило, і в цьому вони вміли бачити щастя.

Надію на щастя несуть у нелегкий час всі його герої: і Стефа, і Георгій, і навіть самотня стара Зінчиха, що жила разом із сонцем…

Таке гуманне ставлення до людини характерне для всіх творів письменника. Не можна залишатися байдужим, читаючи, наприклад, такі його слова: "Це я, синку. Матері чутливі, навіть, коли їх немає на світі, а коли в їхніх дітей горе, вони покидають могили".

Живою панорамою недавньої нашої  історії стає для учнів його роман "Юнаки з вогненної печі", у якому мовби запеклися гіркі  епізоди життя, коли за слово на уроці виключали зі школи, коли після презентації фільма Параджанова "Тіні забутих предків" почалися арешти у переслідування багатьох людей.

Відомий критик у свій час сказав слова, суть яких можна передати так: ви розповідаєте казку або повість. Заховайтеся за них, і хай промовляє мовою любові й життя і німий камінь, і польова билинка, і тихе звучання рівчака. У Валерія Шевчука мовою любові й життя промовляє й осінь, що грає на тонкій павутині повільну і прегарну пісню, і павук, що мандрував поміж кущами й розвішував перше жовте листя; він відкриває радощі й тривоги душі Івана з Вишні, і пошук правди, яку відкривають митці; крізь видиме прозріває духовне його герой козопас Іван Шевчук, що відкриває в шелесті трави голос віків, поклик і заповіти предків.