Вивчення біографії письменника на уроках української літератури

У розповіді про письменника  обов'язково має бути кульмінаційний момент, який відповідатиме кульмінації в його житті. У Тараса Шевченка це перша подорож в Україну або перебування в казематі, у Івана Франка – арешт і конвоювання по етапу до Нагуєвичів або творчий процес в паралізованому стані, у Лесі Українки – мужній двобій зі смертю або зворушливе доглядання приреченого і покинутого всіма Сергія Мержинського.

Поглядів на життєпис письменника може бути кілька. Наприклад,         О. Слоньовська пропонує розглядати на уроці в 9-му класі біографію Т.Г.Шевченка в планах: екзистенційному, фактуальному, міфологічному, пророчому [10, с. 233-252].

Особливу увагу потрібно звернути увагу на якість мовлення (саме застосування ораторських прийомів, вільна, щира розповідь здатна привернути увагу учнів). Але і розповідь потрібно переривати цитатами, добираючи для цитування текст настільки вражаючий, образний, проникливий, що його не можна переказати без втрат сенсу й стилю. Це може бути цитата з твору, щоденника чи листа письменника, може бути влучна його характеристика, дана сучасником, науковцем, іншим письменником, часто це вірш про нього. Вчитель збирає вірші, написані поетами про поетів, взагалі про художників слова. Вірш треба читати напам'ять, можна відкрити ним урок, можна записати цитату на дошці і перетворити на проблемне завдання, можна підготувати учня, який прочитає вірш.

Іноді деякі підручники хибують тим, що намагаючись викласти складний матеріал доступно, занадто спрощують його, одночасно розтягуючи, і учень може загубитися в думках, або ж, не володіючи в повній мірі читацькими навичками, не виділити головного. Тому як матеріал доцільно використовувати (особливо у сильному класі) наукові статті, перед- та післямови до творів, в яких потрібний матеріал викладений лаконічно, без другорядних деталей.

Прийом самостійною учнівського  дослідження доцільно застосовувати саме при вивченні біографії. Дуже важливо, щоб учень не просто прослухав (хай і найуважніше) розповідь про життєпис поета, прозаїка, драматурга, а ще й сам узяв активну участь у процесі пізнання певної особистості. Тоді його знання стануть переконаннями.

Провівши його, школярі виступають на уроці співдоповідачами вчителя, розкривають одну зі сторінок життя й таланту письменника. На уроці вивчення біографії треба пам'ятати, що життя митця  – це передусім життя його творів. Тож учитель має називані твори, показувати їх різноманіття, зацікавлювати в їх прочитанні. Слід не обмежуватися назвою і жанром, а переказувати цікавий епізод, відзначати мистецьку знахідку, – отже, самому вчителеві знати творчість письменника далеко ширше за шкільну програму. З метою вивчення життєпису письменника учні можуть виконувати такі завдання:

• підготувати співдоповідь про період з життя;

• заповнити хронологічну таблицю (не перевантажувати її датами і другорядними подіями, обов'язково називати в ній твори, написані письменником) ;

• відповісти на питання, що вимагає розуміння життєвого шляху й особистості митця;  написати біографічний етюд;

• написати біографічне есе;

• провести бібліографічне дослідження: зробити список літератури – твори письменника і твори про нього  у бібліотеці (школи, району, міста);

• інсценувати сторінку з життя митця, створити за нею сценарій-монтаж;

• виступити з повідомленням про зміст телепередачі;

• виступити  з рефератом-літпортретом;

• виготовити і пояснити карту життя письменника;

• продемонструвати і прокоментувати діафільм.

Б. Степанишин радить кожний урок вивчення біографії розпочинати по-іншому, з вигадкою, інтригуючи, викликаючи інтерес до постаті, про яку йтиметься [11, с. 182]. Неповторна особистість – неповторна розповідь про неї, певно, таким має бути методичний принцип викладання біографії. Він заперечує сам термін “біографія”, вживаючи натомість “вивчення, пізнання особистості письменника”, тобто його внутрішнього світу, світогляду, вдачі, уподобань, особистого та громадського життя. “І про це все треба оповісти так, щоб у читачів створилося враження, наче ви, вчителю, все це бачили на власні очі, наче ви особисто знали письменника і оце, нещодавно з ним розлучившись, з приємністю ділитеся враженнями про свого улюбленця. Йдеться про так званий ефект присутності. Класичний зразком в цьому для вчителів може правити нарис Івана Франка “Володимир Самійленко”. Йдучи за Франком, вчитель сам спроможний створити аналогічні нариси-оповіді” [11, с. 183]. Це ж стверджує і О. Демчук: “Щоб привернути увагу учнів до письменника, не гріх їх заінтригувати. Приступаючи до теми “Павло Грабовський”, можна розпочати її так:

“Учора ввечері, як звичайно, багато з вас з цікавістю дивились телепередачі. Телеекран переніс вас у захоплюючий і хвилюючий світ образів, дум і переживань, у світ чарів мистецтва і чудес техніки, таємниць природи і складності душі людської. І все це, звісно, принесло вам неабияке задоволення. А чи задумались ви над тим, кому цим зобов'язані? Борисові Грабовському, інженерові-фізику, який перший створив рухомі телепередачі. А чи знаєте ви, що він – син видатного українського поета Павла Грабовського, вивчення життя і творчості якого ми розпочинаємо. Родом цей письменник із Сумщини...” [3, с.7].

Як безпомилково обрати один зі згаданих засобів? Найперший критерій: щоб його суть відповідала характерові особи письменника. Слід виходити і з наявних матеріалів, і з особливостей, притаманних учителеві: наприклад, словесник-златоуст найчастіше розповідатиме, а інший звернеться за допомогою до техніки тощо. Та хоч який би засіб не обрав учитель, у застосування його потрібно вкладати душу. Академічна стриманість і безпристрасна об'єктивність – не для загальноосвітньої школи.

Варто окремо звернути увагу на додаткові  засоби, здатні “освіжити” вивчення біографії, зробити його незвичайним. О. Демчук пропонує застосовувати такі засоби і прийоми:

• прослуховування музичних композицій (напр. “Пустельник” Пікардійської терції при вивченні біографії Івана Вишенського, медитативна музика – при вивченні життєпису Григорія Сковороди);
• проведення зв’язку з сучасними реаліями (заповіді П.Іванова і життя Г. С. Сковороди);
• активна демонстрація фотографій. Вчителі здебільшого користуються портретами, що не створюють враження живої людини. Проте до наших днів дійшли численні фото митців ХІХ ст, серед яких Т. Шевченко (радимо звернути увагу, наскільки розумний та іронічний погляд живого Кобзаря відрізняється від погляду на портретах), М. Кропивницький, сім’я Старицьких. Особливу цінність мають сімейні фото.
• психологічні тести (“Детектор чесності” при вивченні життя і творчості В. Винниченка);
• документалістика (фрагменти судових справ М. Рильського);
• літературні карти, як України певного часу, так і місць, пов’язаних з творчістю певного письменника (особливо цікавими вони будуть при вивченні біографії митців-емігрантів).

Цікавим і дидактично правильним, і, більше того, необхідним є пов’язання моментів життя і творчої діяльності митця з суміжними родами мистецтва. С. Жила, розробляючи питання вивчення біографії Олександра Довженка, радий  пов’язати літературу і живопис (порівняти мальований і словесний портрети батька), літературу і кіномистецтво. При вивченні життєпису П.Тичини неможливо не згадати про музику, що пізніше значно прояснить розуміння його творів, В.Стефаника і М.Коцюбинського – живопис (експресіонізм та імпресіонізм відповідно).

Проте за художністю не слід забувати і про точність. Багатьом учням  цікавими будуть форми роботи, що вимагають  аналізу, який обов’язково повинен  бути наявним на уроках вивчення життєвого  та творчого шляху. Це можуть бути порівняльні таблиці (“Національне та більшовицьке в житті та творчості Миколи Куліша”, таблиця улюблених тем лірики О.Олеся та О.Ольжича як представників старшого та молодшого поколінь), аналіз впливу життєвих обставин на творчість тощо.

Під час вивчення біографії важливим є застосування активних та інтерактивних методів навчання, покликаних активізувати учнів, підвищити ефективність сприймання (загальновідомим є факт, що інтерактивні методи мають на порядок вищу ефективність, ніж пасивні). Цікавими для учнів будуть популярні зараз рольові ігри, прес-конференції з “присутніми письменниками”, що розповідатимуть про своє життя. Наприклад доцільною видається така форма роботи під час вивчення діяльності митців-емігрантів, коли за одну годину потрібно подати життєвий і творчий шлях цілого літературного покоління – цікавих, оригінальних та неповторних митців.

Цікавою та новою є позиція Г.Токмань  щодо інтеграції методів та прийомів викладання біографії для створення  цілісного процесу: “Об'єднавчим у  реалізації принципів викладання життєпису та у використанні численних джерел роботи може стати екзистенційний діалог, який учитель провів з уявлюваним ним письменником. Педагог розповідає про свою першу зустріч з творами митця, про своє відкриття фактів його біографії, особистісні відгуки на них. Добре, якщо вчитель подорожує і може передати школярам свої враження від рідних місць письменника, від екскурсії меморіальним музеєм, від хвилин біля його могили. Іноді викладач перевтілюється в митця і вживає форму невласне-прямої мови, починаючи говорити від його імені. Найкраще це робити для того, щоб показати наочно ситуацію екзистенційного вибору, в яку потрапив письменник - тоді поворот долі митця буде тлумачитися як його вільний вибір, навіть в жорстких історичних обставинах” [12, с.123].

Таким чином, при порівняно невеликій  кількості методів (художньої розповіді, розповіді з постановкою завдань, розповіді із самостійною роботою  учнів) викладання біографії письменника  є величезна кількість прийомів, що дозволяють зробити цікавим цей важкий для викладу матеріал. Першорядне значення грає саме слово вчителя, його здатність доходити до душ дітей, хвилюючи їх уяву та збуджуючи цікавість до окремого митця, його творів і українського письменства взагалі; а також на інтелект – чітко і ясно викладати матеріал, не перетворюючи розповідь в “краснобайство”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Досвід вчителів-словесників  у викладі життєпису письменника.

 

Оскільки методика викладання літератури — наука творча, та вимагає від  учителя певного практичного досвіду роботи в школі, то, щоб уникнути релятивістських суджень, можна посилатись на методичні прийоми викладу біографії письменника , які були випробувані вчителями-словесниками .

Розглянемо приклад уроку-викладу  біографії письменника у формі художнього нарису.

... “ Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка... ”. Пам'ятаємо, що цими словами розпочинається повість “Микола Джеря”

 І. С. Нечуя-Левицького.

Батьківщина Нечуя-Левицького – Черкащина, Шевченкова земля, оспівана в думах і піснях. Тут, у містечку Стеблів, що біля Корсуня, 25 листопада 1838 року в родині священика народився син Іван. Його батько, Семен Степанович Левицький, був освіченою, прогресивно налаштованою людиною. На власний кошт він збудував приміщення для громадської крамниці та організував школу для селянських дітей. У цій школі пізнав ази грамоти майбутній письменник. Уже згодом в “Уривках з моїх мемуарів та згадок” він зазначав: “Спочатку сорокових років мій панотець почав вчити мене читати, писати та загадував мені вчити коротеньку “Священну історію” напам'ять”.

Восьмирічного хлопчика батько одвіз  до Богуслава для вступу у «підготовчий клас» духовного училища. Обстановка в училищі не сприяла навчанню. Схоластика, знущання вчителів, жорстокість – такими були його будні. Вчився І. Нечуй-Левицький успішно, був здібним і старанним учнем та добрим товаришем, до нього не раз зверталися за допомогою однокласники.

У 1852 році закінчив училище, а наступного року вступив до Київської духовної семінарії. У “Життєписі Івана Левицького (Нечуя) ”, написаному ним самим, майбутній письменник так зазначає про той час навчання: “В семінарії було легше жити: там не було ні різок, ні паль, наука була інтересніша”. Далі він згадує про “молодих вчителів літератури, які у кожному класі семінарії на власний кошт і на гроші семінаристів позаводили маленькі бібліотеки”. На цей час припадає його знайомство з художньою літературою.

Після закінчення Київської духовної семінарії викладав географію, арифметику, старослов'янську мову в Богуславському духовному училищі, а в 1861 році повертається до Києва навчатись у духовній академії. У двадцятирічного юнака з'являється потяг до писання літературних творів.

Закінчивши у 1865 році академію, Левицький  відмовляється від духовної кар'єри й іде учителювати, не залишаючи водночас думки про літературну працю. Він переконаний, що освіта народу, наука і література – “...це єдине джерело, звідкіль поллється світ на Україну... ”. Левицький викладає словесність у Полтавській духовній семінарії, в Каліші (Польща), в Кишиневі (Бессарабія). У своєму «Життєписі» письменник розкриває ті обставини, які змушували його тривалий час приховувати свою літературну діяльність: «Почавши писати свої повісті в той час, коли була заборонена українська література, я ніколи не говорив про це: об тім навіть не знали ті товариші, що жили зі мною на одній квартирі, не знав батько, хоч ще до його смерті вже були надруковані в “Правді” перші мої повісті”.

У 47 років магістр богослов'я  І. С. Левицький, достроково залишивши  службу і вийшовши на пенсію, переїздить до Києва, де цілком віддається літературній діяльності.

Далі учням  рекомендуємо самостійно опрацювати матеріал підручника і скласти хронологічну таблицю життя і літературної діяльності письменника.

Вивчаючи життєвий і творчий  шлях Лесі Українки, можна використати документальні матеріали та ілюстрації про життєпис письменника – фотоальбом “Леся Українка”. Фотоальбом багатий на ілюстрації, а тому вчитель використовує апарат  для проектування ілюстрацій на екран, щоб увесь клас міг із ними ознайомитись. Тут доречно використати окремі фрагменти спогадів про Лесю Українку із книги “Спогади про Лесю Українку”. — К.: “Радянський письменник”, 1963; збірник “Леся Українка. Документи і матеріали 1871-1970”. — К.: “Наукова думка”, 1971, художньо-дотсументальні твори: Анатоль Костенко. “Леся Українка”. — К.: “Дніпро”, 1985; Микола Олійник. “Дочка Прометея”. — К.: “Дніпро”, 1966; Касян Гранат. “Велетом покликана”. — К.: “Радянський письменник”, 1965; Касян Гранат. “Велет розпалює ватру”. — К.: “Радянський письменник”, 1967; Олександр Дейч. “Ломикамень”. — М.: “Детская литература”, 1971 тощо.