Вивчення біографії письменника на уроках української літератури

Дослідники наголошують, що історизм є наразі провідним принципом  викладання життєпису письменника. Для України це природно: вітчизняні автори творили в умовах бездержавності, заборон на мову та вільне слово, зазнавали репресій, а то й страчувалися, наче люті злочинці. Крізь призму історії діти розуміють долю письменника, крізь особисту долю – історію батьківщини. Так, З. Савченко радить ненав'язливе спроектувати долю Є. Маланюка на історичний шлях України і зробити це, запропонувавши учням пояснити екзистенційний вибір поста в складних ситуаціях буремних подій епохи. Вона вважає, що при вивченні творчості Є. Маланюка доречним с розгляд не фактів біографії, а внутрішньої логіки подій, проблеми вибору і як той чи інший факт, події в житті поета знайшли інтерпретацію в його творчості [9, с.125]. Походження з козацько-чумацького роду, участь у збройній боротьбі 1917-1921 рр. (старшина армії УНР)   все це сформувало Є. Маланюка як людину лицарського типу. Він завжди пам'ятав, що він сотник Маланюк.

Якщо життєвий шлях письменника  пройшов місцями, де живуть учні, слід сказати про це, і автор стане ближчим школярам, якийсь містичний зв'язок між людьми, які ходять одними й тими самими вулицями, буде встановлено понад часом, що їх роз'єднує.

В. Андрусенко, наголошує, що важливим є визначення місце митця не тільки у літературному процесі, а й у поступі всієї цивілізації. Окрім того, звертаючись до психолого-педагогічного аспекту вивчення біографії, слід мати на увазі, що мова йде перш за все про самовиховання, і тому вчитель повинен виділити з життєпису морально-етичні категорії, що будуть орієнтирами [1, с.43].

С. Жила у своїй статті, присвяченій вивченню біографії Довженка, наголошує на тому, що головною метою вивчення біографії є все-таки не митець і його світ, а творчість письменника, тобто вивчення життєпису – пропедевтичний етап [5, с.225].

Б. Степанишин наголошує на принципі екзистенційності (прямо не формулюючи), акцентуючи увагу на звернення не тільки до подієвого, а до емоційного досвіду учнів: “Поменше дат, назв, другорядної інформації, а побільше цікавих епізодів з життя письменника, до того ж епізодів з підтекстним зверненням до почуттів учнів. Учні часто запитують, яким письменник був у повсякденному житті як син, чоловік; батько, з ким і як дружив, як проводив дозвілля, чим захоплювався – аж до того, який одяг полюбляв. Для учня не так уже й важливо, до якої саме масонської ложі належав письменник чи в котрому саме році , він переїхав на нове місце тощо. Зате для його виховання дуже важливо знати: щедрим душею чи черствим, чуйним чи егоїстичним був даний митець?” [11, с.182].

Таким чином, за умови вивчення біографії  відповідно до виділених принципів митець має постати перед учнями як історична особа, як конкретна доля, як жива людина, яка мислить та емоційно реагує на світ і своє перебування в ньому, як неповторна особистість, як митець, безсмертя якої у художньому спадку, залишеному нащадкам.

1.2. Джерела вивчення біографії.

Джерелами вивчення біографії можуть бути:

• Написане самим письменником, біографія якого вивчається: автобіографія, щоденник: записники; епістолярій; автобіографічні мотиви у творчості.

• Написане його сучасниками: спогади; листи; присвяти; літературно-критичні статті; ювілейні та прощальні промови. Особливо цікавим с написане письменником про письменника-сучасника, колеги по перу краще ніж будь-хто розуміють і відчувають одне одного (М.Коцюбинський про     І. Франка, Леся Українка про О. Кобилянську, М. Черемшина про В. Стефаника).

•  Написане науковцями: біографії; огляди творчості (літературні портрети).

• Написане письменниками: біографічні художні епос, драма, ліроепос,  лірика, есе (“Шрами на скалі” Р. Іваничука, “Іду до тебе”              І. Драча. “Сковорода” П.Тичини. “Іван Вишенський” І. Франка, “Шевченко” Є. ІІлужника, “Тричі мені являлася любов” Р. Горака).

Музейні матеріали: родинні реліквії, особисті речі, рукописи, першодруки, фото, портрети пензля художника та інше. Історичні документи: протоколи допитів, постанови про арешт, тексти вироків, протести видатних людей проти несправедливих переслідувані, українських письменників (наприклад, документи про трагічні долі митців розстріляною Відродження, про В.Стуса). Документи про нагородження письменників-воїнів бойовими орденами та медалями. Учителеві слід використовувати й документи офіційної влади, і свідчення. що суперечили режиму в країні.

Звернення до мемуаристики сприятиме  реалізації принципу екзистенційності при вивченні життєпису до жанрів мемуаристики належать такі: лист, щоденник, записна книжка, нотатки, літературний портрет, есе, оповідання, повість та ін. Науковець узагальнює досвід вчителів-майстрів: “Досвідчені вчителі-словесники знають, що почати розповідь про того чи іншого митця, чия творчість вивчається в даний момент на уроці літератури, можна з якогось влучного вислову, що яскраво характеризує його постать”. Чимало таких оцінок можна почерпнути в сучасній українській письменницькій мемуаристиці. Наприклад, можна почати урок про Г. Косинку зі спогадів його дружини Т. Мороз-Стрілець, або також добирати з мемуаристики епіграфи уроку як-от: “Музична ріка - найкраща характеристика для творчості нашого П. Тичини” (М. Рильський). О. Галич зробив добірку уривків з мемуарної літератури, яка допоможе вчителеві підготуватися до цікавого, змістовного уроку. Постаті В. Винниченка, Є. Маланюка, П. Тичини,    В. Сосюри, М. Рильського, А. Головка, М. Хвильового, В. Підмогильного,           Г. Косинки, В. Яновського, М. Бажана, М. Куліша, Л. Малишка, О. Довженка, І.Багряного, О.Вишні, М. Стельмаха, Г. та Гр. Тютюнників, В. Симоненка,        В. Стуса, О. Гончара подаються в напружених, екзистенційних моментах їх існування. У наведених коротких розповідях мемуарного характеру відбувається глибоке проникнення в душу митця, передається подія, слово, жест, відбивається живе враження від спілкування. Автор не оминає конфліктів драматичних, а то й трагічних – з епохою, з людьми, із самим собою. Так, багатогранний конфлікт відбивають спогади про Григора Тютюнника, що належать перу Б.Олійника, В.Дончика, О.Сизоненка, Р. Іваничука,                    В. Березового, М. Малахути.

IІ. Урок вивчення  біографії письменника: теорія  і практика.

Якщо в теорії викладання цій  проблемі присвячено достатньо уваги,  то на практиці вивчення життєвого  і творчого шляху письменника  виникають певні труднощі, тому що вчитель не завжди вміє вдало подати матеріал. Це призводить до зниження інтересу учнів до української літератури як шкільного предмету.

      На думку багатьох учителів-практиків, у старших класах повинен бути єдиний підручник без поділу його на хрестоматію і критику. Тому слушною є думка вчителя Льва Воловця із Львівщини, що в школу повинне прийти нове покоління підручників: “ За своїм глибоким переконанням (і це підтверджують підручники з літератури західної діаспори), для вивчення літератури у школі досить одного підручника, який поєднує в собі художні тексти і стислі коментарії до кожного з них. Це хрестоматія-критика, де вміщені біографії письменників, а після художнього твору чи уривків з нього йдуть запитання й завдання, розраховані на розвиток логічного й образного мислення школярів, і лише вслід за цим – стислий коментар до твору, який виходить із його проблематично-ідейно-художньої творчості, місця у творчому доробку автора й усієї літератури” .

Неприпустимо розкривати особу  митця слова у відриві від  важливих подій епохи. В реакції  письменника на значні події свого  часу розкриваються його суспільні погляди, характер і темперамент.

У низці літературознавчих праць  домінує думка, що письменник як творча індивідуальність формується на основі трьох факторів: талант, соціальний досвід, ідейні переконання. Кожен із вказаних факторів слід розглядати не ізольовано, а в гармонійній єдності.

2.1. Методи та прийоми  вивчення життєвого та творчого  шляху митця.

Викладання життєпису письменника – іспит для словесника, вчитель має можливість виявити всі свої здібності, захопити учнів, повести за собою в роздумах і почуттях. Хороші вчителі найбільше люблять ці уроки і ніколи не віддадуть життєпис письменника кінопроектору, сторінці підручника чи діафільму – вчитель передусім скаже своє слово, поділиться з учнями своїм баченням славетної постаті, розповідатиме залюблено, як про близьку йому, добре знану людину і водночас як про велета духу і національного культурного діяча. Форма проведення уроків-біографій різноманітна: урок-лекція, самостійні доповіді учнів, робота з підручником, заочні екскурсії, уроки-концерти, уроки-панорами.

О. Демчук (вчитель-практик, заслужений учитель України, переможець всеукраїнського конкурсу “Вчитель року-1999”) наводить приклади таких нестандартних уроків, присвячених вивченню біографії письменника:

• лекція-дослідження;
• урок-семінар;
• урок-інсталяція;
• комбінована лекція (мистецтво і психологія);
• інтегрований урок – психологічний портрет;
• лекція-огляд;
• лекція-коментар;
• компаративний урок;
• лекція-літературознавче дослідження;
• урок-політичний діалог;
• комбінований урок;
• спарений інтегрований урок;
• колективна лекція;
• урок-інтерв’ю [3, с. 3].

Як бачимо, навіть спектр форм організації  навчальної діяльності учнів надзвичайно  широкий.

Найголовніший метод викладання біографії – слово вчителя, тобто художня розповідь (монологічний виклад матеріалу з застосуванням ораторських прийомів, що підсилюють емоційний вплив на учнів) [8, с.199]. Передусім вчитель відбирає, що саме він розкаже: які моменти з життя письменника переказуватиме детально, які перелічить без коментарів, що цитуватиме, як унаочнюватиме розповідь, як активізуватиме увагу школярів. У своїй розповіді вчитель прагне до завершеності, цілісності в змалюванні образу художника слова, але зв'язний текст є різностильовим: частини звучать по-різному – як довідка, як художня епічна чи лірична оповідь, як наукове дослідження, як публіцистичний роздум. Продумати, як саме подати кожний з провідних моментів біографічного матеріалу – завдання, у вдалому виконанні якого один із секретів успіху уроку.

Слово вчителя втілюється у методи, важливим серед яких є монологічна  розповідь з широкою постановкою  завдань, що активізують мислення учнів. Взагалі, однією з чільних проблем  є активізація мислення та уваги  учнів і головне завдання вчителя  – подати матеріал так, щоб його слухали з захопленням і високим показником запам’ятовування.

Нарис життя і творчості як вид  вивчення біографії виділяють і  методисти попередніх років, зокрема, В. Дробот. “Нарисом життя і творчості письменника” в школі пропонуємо вважати своєрідний твір (літературний портрет чи усну розповідь) з чітко означеними межами (цілісний, закінчений сюжет), в якому живо, образно і яскраво описуються (розповідаються) основні факти з життя письменника, що характеризують його як особистість, що мають безпосереднє відношення до твору, що вивчається в школі. Це мусить бути розповідь, підтверджена документами, про історію людського життя...” [4, с.86].

Важливим є погляд на письменника  з різних боків, очима різних людей, у тім числі й власними. Слід прагнути зберегти золоту середину, показуючи митця як громадянина та художника, і як людину, яку ми розуміємо і любимо. Все ж – і величне, і побутове містилося в одній душі, яку не можна роз'єднати. Розповідаючи про велич патріотичного подвигу письменника (а доля нації робила подвигом саму вірність рідному слову), не слід впадати в декларативність і зайвий пафос; малюючи приватне життя людини, важливо не втратити делікатності й почуття міри. Слід остерігатися “копання в брудній білизні”, хоча уникати “неприємних” моментів, пов’язаних біографією того чи іншого митця, не варто – краще провести бесіду, в якій розмежувати якісь негативи (чи радше шум від них), притаманні письменнику, як і будь-якій живій людині, і його як геніального творця української літератури. Кілька цікавих моментів треба показати так, щоб учні виразно їх уявили, домігшись ефекту присутності. Саме ці моменти діти обирають потім для біографічних етюдів, які є творчою формою самостійної роботи за біографією письменника Особливе запам'ятається назавжди, тож на кожному уроці вивчення біографії вчитель акцентує це особливе, закладає його в пам'ять школяра як візитну картку митця. Особливе міститься передусім в душі людини, в її внутрішньому світі, а тоді вже виявляється у вчинках, стосунках з людьми та природою, у творчості та поворотах долі.

Цікавих моментів у життєписі письменника  багато. Слід звернути увагу класу  на те, якого він роду, хто його не тільки батьки, а й пращури, яка  генетична пам'ять (якщо є відповідна інформація). Вчитель описує природу та пам'ятки архітектури того краю, де минуло дитинство, дитячі біди й радощі, людей, що були поруч, – це не забувається митцем ніколи і накладає відбиток на всю його творчість. Розповідає про освіту й лектуру майбутнього письменника, його мрії і прагнення, перші захоплення й поривання. У житті кожного славетного художника слова є свій нерв, своя драма, співчутливо змалювати її – значить осягти долю, яка випала митцеві. Любов і ненависть, дружба й зневага визначають становище серед людей, тому слід окреслити коло знайомих, розповісти про перепони на шляху творчості. Цікаво поставити питання учням про щастя, те, чого прагне кожний з нас: чи зазнав поет особистого щастя? Чи побачив він свої твори широко виданими, доступними читачеві? Чи знайшла його слава за життя, а не тільки після смерті? Чи побачив він свій народ вільним і заможним?

Людина, її характер, як відомо, розкривається найперше в діяльності, на “гребені життєвих хвиль”. Щоб яскраво змалювати особу письменника, слід із сотень фактів обрати сім-вісім найхарактерніших, найтиповіших. Скажімо, в життєпису Лесі Українки до таких належать стосунки з батьками, братом Михайлом і сестрою Ольгою, дружба з Сергієм Мержинським, боротьба з недугою, зокрема операції в Берліні, контакти з “Київською громадою”, перебування на Буковині, в Галичині, Болгарії, Єгипті, Італії.