Свiтоглядно-тематичне навантаження новели Франца Кафки "Перевтiлення"

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСКИЙ  УНІВЕРСТИТЕТ

ІМЕНІ Б. Д. ГРІНЧЕНКА 

Гуманітарний  інститут

Кафедра теорії, історії та методики викладання зарубіжної літератури 

СВІТОГЛЯДНО-ТЕМАТИЧНЕ  НАВАНТАЖЕННЯ

НОВЕЛИ  ФРАНЦА КАФКИ «ПЕРЕВТІЛЕННЯ»

Курсова робота

Студентки ІV курсу групи ФАІСб-2-07-4.0д

Афанасьєвої Юлії Євгенівни 

Спеціальність 6.0203

Філологія.

Мова  та література (англійська) 
 
 

« Допущено до захисту»

Завідувач кафедри                                                           Науковий керівник:

теорії,історії та методики                                           кандидат педагогічних наук,     

викладання зарубіжної літератури                            в.о. доцента кафедри     

кандидат філологічних наук,професор                     теорії, історії та методики

Ковбасенко Юрій Іванович                                         викладання зарубіжної 

                                                                                        літератури        

Протокол засідання  кафедри                                       Таранік-Ткачук Катерина

№_______’____’_________ р.                                            Валеріївна 
 

КИЇВ-2011 

     ЗМІСТ

     ВСТУП……………………………………………………………………...3

     РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ 

                         ФРАНЦА КАФКИ…………………………………………...5

1. Експресіонізм як модерністський напрям у літературі початку ХХ

                     століття………………………...……………………………………..5

     1.2. Світоглядні уподобання Ф. Кафки…………………………………....9

     РОЗДІЛ  ІІ. АНАЛІЗ СВІТООГЛЯДНО-ТЕМАТИЧНОГО

                          НАВАНТАЖЕННЯ НОВЕЛИ  «ПЕРЕВТІЛЕННЯ»..…13

     2.1. Жанрові і художні особливості  твору Ф. Кафки «Перевтілення»...13

     2.2. Тематичне навантаження новели  «Перевтілення»…………….......19

     Висновки………………………………………………………….…...26

     Список  літератури………………………………………………..28 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                  ВСТУП

    Франц  Кафка виявився одним з найбільш відомих прозаїків свого століття, одним з найбільш визнаних літературних новаторів. Його творчість відображає складності і протиріччя світу, які автор дивних творів особисто сприймав як абсурд. Він відобразив трагедію безсилля людини перед абсурдністю світу, її приреченість на страждання.

    У своїй творчості  письменник  руйнував традиційні уявлення  і норми. Але зовні він зовсім  не виглядав нищівним – навпаки,  він завжди був боязкою, сором’язливою,  нерішучою, закомплексованою людиною.  Новела «Перевтілення» дає уявлення про творчу манеру письменника, особливості його світосприйняття. Але новела Ф. Кафки – не казка про перевтілення, це насамперед притча, розгорнута метафора, розгалужений символ.

    Головний герой  Грегор Замза – звичайна молода людина, яка виросла у великому місті, прив’язана до своєї родини,відповідальність за яку відчуває дуже гостро. Тим страшніше для нього перевтілення в комаху. З цього моменту світ для героя «перевертається», він змушений пристосовуватись до свого нового огидного тіла, але в душі Грегор залишається тим, ким і був.

    Герой новели Ф. Кафки втілює  страх людини перед життям, самотність, від якої ніхто не застрахований.  В абсурдному світі навіть  родинні зв’язки стають слабким і розриваються. Головне для героїв  – виглядати, такими, як усі. Внутрішній світ людини, його переживання нікого не цікавлять. У творі Франца Кафки світ керується законами, які не підлягають логічній мотивації. Його стиль, насичений побутовими деталями, ніби змушує читача зосередитися на подіях, а не розмірковувати над причинами. Цей стильовий прийом нагадує давні міфи, в яких давалась лише розповідь про події, і кожен мав право тлумачити їх, як захоче. До того ж міфи були витвором колективної творчості, позиція автора не мала ніякого значення. Об’єктивний, або «протокольний стиль», Ф. Кафки має, можливо, таку саму мету. І «міф Ф. Кафки» теж кожен має право тлумачити відповідно до своїх  життєвих цінностей.

    Актуальністю дослідження є розкриття проблеми відчуження людини, її самотності у новелі Франца Кафки.Мотив самотності людини в життєвих ситуаціях і в світі загалом, на жаль, не просто залишається одним з провідних у літературі XX–початку XXI століття, а набуває нового поглиблення і трактування.

    Метою роботи є визначення жанрового, світоглядного та тематичного навантаження, закладеного у новелі «Перевтілення».

    Об’єктом дослідження є новела Франца Кафки « Перевтілення».

    Предметом дослідженняє світоглядно-тематичне навантаження новели Ф. Кафки « Перевтілення».

    Відповідно  до об’єкта і предмета дослідження в роботі були виділені основні завдання:

• дати визначення сутності експресіонізму як модерністського напряму у літературі початку ХХ століття;
• розкрити світоглядні уподобання Франца Кафки;
• зазначити жанрові та художні особливості твору Франца Кафки           «Перевтілення»;
• проаналізувати тематичне навантаження твору  Франца Кафки              «Перевтілення».

    Теоретичною основою курсової роботи є праці Д. В. Затонського,                  Я. Г. Вовк, Є. Ф. Волощук, А. І. Гурдуза, Г. Й. Давиденка і т. д.

    Практичне значення дослідження полягає у можливості зрозуміти специфічність і неповторність новели Франца Кафки « Перевтілення» як один із творів експресіонізму.

     Структура роботизумовлена  логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. У першому розділі розглянуто загальну характеристику експресіонізму як модерністського напрямку у літературі початку ХХ століття. У другому розділі курсової роботи подано аналіз світоглядно-тематичного навантаження новели Ф. Кафки «Перевтілення». У висновках викладено основні результати дослідження, визначено винятковість, неординарність і своєрідність  світосприйняття Франца Кафки у його новелі « Перевтілення».

   Загальний обсяг роботи складає 33 сторінки. Список використаних джерел складається з 30 найменувань. 
 
 
 

     РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ  ФРАНЦА КАФКИ

1. Експресіонізм як модерністський напрям у літературі початку ХХ століття

     Експресіонізм – (від лат. еxpressio – вираз) – напрям в австро-німецькому мистецтві перших десятиліть ХХ ст., Одне з класичних  напрямків європейського модернізму. Для експресіонізму характерний  принцип всеохоплюючої суб'єктивної інтерпретації реальності, запанувала над світом первинних чуттєвих відчуттів, як було в першому модерністському  напрямку – імпресіонізмі. Звідси тяжіння  експресіонізму до абстрактності, загостреною  і екстатичної, підкресленою емоційності, містику, фантастичного гротеску і  трагізмом¹.

     Експресіонізм з`явився в німецькій літературі на початку ХХ ст. Термін вперше вжито  німецьким поетом Г. .Вальденом (1911р.). Німецькі поети-експресіоністи групувалися  навколо журналу „DerSturm”(Буря) (А. Еренштейн, О. Кокошка та ін.). Письменники-експресіоністи намагалися виразити бачення світу через призму авторського „я”. Експресіонізм мав виразне соціальне спрямування, на відміну від інших модерністських течій. Риси експресіонізму властиві творчості російських письменників Л.Андрєєва, О.Серафимовича, В.Вишневського.

     Література  ХХ століття намагалася відобразити  нове світовідчуття. У творах австрійського  письменника Ф. Кафки (1883-1924) (романи „Процес”, „Замок”, „Америка”, збірки новел „Спостереження”, „Сільський лікар”, „Художник голоду”) показано безнадійність людського існування, відчуження особистості, її самотність в умовах сучасної цивілізації. Конфлікти, відображені Ф. Кафкою, мають соціальний та особистісний характер, його твори поєднують відображення повсякденного життя зі світом нереального.

     Експресіонізм – специфічний метод художньої  творчості, характерний для деяких груп та окремих митців авангарду  початку XX ст. і особливо – німецького авангарду. Вважається, що експресіонізм  – це найбільший внесок, який німецькі художники внесли в мистецтво XX ст. Суть його полягає в загостреному виразі за допомогою виключно художніх засобів і прийомів почуттів і  переживань художника, ірраціональних станів його душі, найчастіше трагічного і екзистенційно-драматичного спектрів: тривоги, страху, безвиході, туги, нервозності, роз'єднаності, підвищеної емоційності, болючою пристрасності, глибокої незадоволеності, ностальгії і т. п.

     Спустошеність, меланхолія, психопатія, нерідко істеричність, похмурий есхатологізм, а іноді і  гучні крики протесту проти навколишнього  світу і заклики про допомогу містять чимало творів експресіонізму. Цей сенс терміна експресіонізм  не відразу утвердився в науці. На початку 1910-х рр. їм позначали нерідко  більш широке коло авангардних явищ у мистецтві, пов'язаний з тими чи іншими деформаціями видимої дійсності. Поряд з власне експресіоністами сюди відносили і фовістів (фовізм), кубістів (кубізм), іноді і деяких постімпресіоністів (постімпресіонізм).

     Тільки  в більш пізній період склалося сучасне  розуміння експресіонізму, яке також  не відрізняється чіткою визначеністю кордонів (хронологічних, стилістичних, персоналістичний). Однак центральним  і найбільш характерним для експресіонізму прийнято вважати діяльність, перш за все, німецьких художників, пов'язаних з групою «DieBrucke» («Міст») (організована в Дрездені в 1905 р. студентами архітектури  Е. Кірхнер, Ф. Блейлем, Е. Хекелем, К. Шміт-Роттлюфом, до якої входили також Е. Нольде, М. Пехштейн, О. Мюллер і деякі інші. В 1911 р. вона переселилася до Берліна і припинила своє існування в 1913 р. після випуску Кірхнер «ХронікиБрюке», з якою не були згодні інші члени об'єднання); альманахом «DerBlaueReiter» («Синій вершник»), організованим В. Кандінськім і Ф. Марком в 1911 р. (ця група розпалася в 1914 р. в результаті війни), і з галереєю, видавництвом і однойменним журналом   «DerSturm» X. Вальда (Берлін, 1910-1932 рр.). Періодом розквіту вважаються 1905-1920 рр., тобто час навколо Першої світової війни та соціальних потрясінь у Європі (в Німеччині, перш за все), коли саме експресіонізм у мистецтві найбільш повно висловлював дух часу, був адекватний соціально-політичних перипетій і потрясінь і психологічним настроям багатьох європейців, особливо - художньо-інтелектуальних кіл.

     Прямими попередниками (або ранніми представниками) експресіонізму вважають Ван Гога (Е. Нольде радив навіть своїм друзям назвати групу не «Брюке», а «Ван Гогіана»), бельгійця Ензора, норвежця Мунка. Гравюра «Крик» (1895) останнього фактично є квінтесенцією експресіоністській виразності. Тут відчуття самої метафізики крику (якоїсь невблаганно насувається  апокаліптичності буття) передається  не тільки зображенням самої кричущої фігурки на мосту, але і всією  системою композиційно-графічної організації  поверхні листа. Однак сам прийом експресивного вираження за допомогою  кольору і форми тих чи інших  екстремальних станів людської психіки, глибинних станів душі і духу людини зустрічається в історії мистецтва  з давніх часів.

     Основний  творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного  світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію  суспільства, знеособлення в ньому  людини, на розпад духовності, засвідчений  катаклізмами світового масштабу початку  ХХ ст. З усіх напрямків нового мистецтва 20 ст. експресіонізм гостро відобразив конфлікт художньої особи, людини взагалі  з трагічною і антигуманною буржуазною дійсністю. В творах одних майстрів експресіонізм приводив до надзвичайного  загострення трагічного світосприйняття, у інших — до художніх утопій, елітарності, замкненого середовища, котре  сприймалося острівцем порятунку  духовних та гуманістичних цінностей. Цей конфлікт приводив до радикальності художніх рішень, до бунтівного протиставлення і розриву з академічними традиціями.