Повтор як поетичний принцип у жанрi Украiнського народноi думи

     Фольклорний жанр – це категорія, яка, з одного боку, тісно пов’язана із загальномистецькими  закономірностями (будучи особливим  типом пізнання дійсності, моделлю цієї дійсності), з другого – має відмінності, зумовлені усністю та утилітарністю (побутовою та соціальню закріпленістю) фольклору. Будучи тривалий час усвідомлюваною у межах літературознавчої парадигми, ця категорія визначається тими самими – формальними і змістовими – жанровими ознаками. Проблема співвідношення жанрових / нежанрових ознак вирішується дослідниками залежно від конкретного напрямку вивчення: від абсолютизації власне текстових ознак  до апології питомо уснопоетичних закономірностей.

     Співвідношення  стильових і жанрових параметрів фольклорного твору в усні народній творчості вирішується чіткіше  і послідовніше, ніж співвідношення аналогічних категорій у літературознавстві. Стиль у фольклорі визначається у вузькому  та широкому  розуміннях. На відміну від літературного поняття стилю, стиль у фольклорі позбавлений впливу авторського світогляду.

     Дослідження думи як генологічного предмета у  фольклористиці почалося із записувань та видань текстів. Епізодично записи думи з’являлися з кінця XVII століття, коли Кондрацький у рукописному збірнику подав 4 тексти дум з Волині [Мишанич. Думи Т.2, 398]. Однак ні цей історико-фольклористичний факт, ні пізніші, включно із “Повістями малоросійськими...” (1805), не зробили впливу на формулювання першого визначення жанру думи, оскільки потрапили в обіг значно пізніше за свою появу (збірник Кондрацького надрукував у 1928 році М. Возняк, а “Повісті малоросійські...” – П. Житецький у 1892 році [Мишанич. Думи Т.2, 399] ).

     Найдавніша  згадка про думи є в хроніці  польського історика С. Дарницького (“Annales”, 1587), а найдавніший текст думи знайдений у краківському архіві М. Возняком у 20-х роках у збірнику Кондрацького (1684) «Козак Голота».

     Наукову термінологію назву думи запровадив Максимович, який як і М. Цертлєв, П. Лукашевич, А. Метлинський, П. Куліш, здійснив перші публікації дум. Перше наукове зібрання дум з варіантами і коментарем видали А. Антонович . М. Драгоманов (Исторические песни  малоруського народа, ч.1,2-К., 1874, 1875.)

     Фундаментальні  дослідження дум залишив фольклорист-музикознавець Ф. Колеса, який у 1908 році очолив організовану Лесею Українкою спеціальну експедицію на Полтавщину для запису репертуару кобзарів («Мелодії українських народних дум», «Українські народні думи»).

Найґрунтовніше  наукове видання дум у 20 ст. здійснила Катерина Грушевська (Українські народні думи, т. 1,2-К., 1927, 1931), але воно було вилучено з бібліотек, а дослідниця репресована.

      Дослідження думи як предмета в фольклористиці почалося з записувань та видань текстів. Але булі такі випадки, коли думи з’являлися ще в XVII  столітті. Вперше народні думи з’явилися у 1819 році у збірнику М. Цертелева. Вступна стаття “Розмірковування про старинні малоросійські пісні” наповнена романтичним пафосом і невеликою кількістю конкретики цілком Насправді збирач не подає окремої генологічної назви для розрізнення виданого матеріалу, однак у “Розмірковуваннях...” викладки автора спираються саме на цитати з дум. Досить цікавим є погляд М. Цертелева щодо неспроможності дум бути джерелами для вивчення історії [о старинн. малорос. песнях, 2-3]. Він називає такі ознаки жанру: щирість і правдивість [о старин, 5-7], архаїчність мовлення [о старинн, 3], трагізм і смуток як панівні настрої [о старинн, 12]. Формальні ознаки надрукованих творів залишаються поза увагою видавця.

     Наступним етапом вивчення дум стали збірки М. Максимовича «Малороссийские  песни» (1827), «Украинские народне  песни Ч.1», «1834), «Сборник украинских песен, часть 1» (1849). К.Грушевська, Б. Кардан, Р. Кирчів досліджують розвиток розуміння автором жанру поступово, від збірника до збірника, але вже на підставі передмови до книги 1827 року можна судити про розуміння предмета. Показовим у цьому аспекті є те, що Б. Кирдан досить поблажливо ставиться до редагування вченим народних текстів, оскільки М. Максимович відчував народний стиль і не порушував його.

      З-поміж  жанрових ознак думи М. Максимович називає епічність, героїко-історичний зміст та замкненість кола носіїв – у передмові до збірника “Малороссийские песни” (1827); ритмічну несталість при можливості зрідка приймати пісенний розділ, ліричну забарвленість, системна римованість – у примітках до розділу “Українські думи” збірника “Украинские народные песни Ч. 1” (1834); наявність окрім історико-героїчної ще й соціально-побутової тематики – у передмові до відповідної частини “Сборника украинских песен, часть 1” (1849).

      Підсумовуючи  внесок М. Максимовича у теорію жанру думи, відзначаємо два суттєві моменти. По-перше, дослідник вперше ввів генологічний предмет, генологічне поняття та генологічну назву у системний зв’язок, тобто вперше запропонував називати “думою” корпус фольклорних творів і на основі наукового аналізу виділив для цих творів жанрові ознаки. По-друге, М. Максимович заклав традицію розуміння думи, яка є панівною і у наш час лише уточнюється та доповнюється.

      Наступним зробив свій внесок в розвиток дослідження  дум І. Срезневський. І. Срезневський зробив спробу відрізнити думи від пісень на підставі панівного настрою. Тим не менш, у примітках до дум він висловив припущення про походження дум від пісень.Наскрізною рисою усіх спроб визначити жанр є поетичність та пафосність викладу.

     Своєрідним  синтезом поглядів М. Максимовича та поетичної форми визначень І. Срезневського стала дефініція жанру, запропонована О. Шишацьким-Іллічем у статті “О памятниках местной народности” (1855).

      Суттєвих  кроків у дослідженні генологічного  поняття думи надалі не помічаємо  до появи роботи П. Житецького “Мысли о малорусских народных думах” (1893). Вчений уперше серйозно зупинився на питанні про значення церковних елементів на різних рівнях жанру. Сильним теоретичним підходом автора було звернення до письмових джерел, співставних за часом із сподіваною епохою розквіту думи. Засадничий принцип теорії П. Житецького – дослідження впливів середньовічної літератури на формування жанру – поклав початок одній із двох впливових на сьогодні концепції генезису думи. Попри безсумнівну плідність такого напрямку аналізу, тезу вченого про “шпитальне” походження жанру від немічних старців, що утримувалися при церквах, відкинули вже молодші сучасники та наступне покоління думознавців.

            Великий внесок в  дослідження жанру вніс Ф. Клесса. Принципова новизна його методів  полягає у визнанні форми (поетики у широкому розумінні, але насамперед – мелодії та версифікації) як основної жанрової ознаки [Колесса Укр нар думи т 130, 2]. Попри незгоду із поглядами П. Житецького дослідник не відмовляється від простеження впливів середньовічної літератури на становлення думи, зокрема саме на підставі цього він формулює новий, додатковий до тематичного,  критерій внутрішнього розмежування дум. Крім того, один із розділів у його праці “Українські народні думи у відношенні до пісень, віршів і похоронних голосінь” присвячений окремим випадкам версифікаційного та поетичного впливу письменства на аналізований жанр (“Можливість літературних впливів на форму і зміст дум”).

     Важливим  для жанрової теорії Ф. Колесси є два положення: 1) думи розвинули на новому рівні образну, стилістичну та ритмомелодійну будову голосіння (плачу); 2) жанр має свою специфічну мову, призначену у тому числі і для збереження жанрової традиції.

      Сучасна інтерпретація жанру думи передбачає насамперед звернення до стилістичної характеристики. Переважна більшість  вчених формулює дефініцію жанрового  поняття за рахунок родової (ліро-епічний / епічний жанр), метричної (нерівноскладова будова), виконавської (співається речитативом під супровід гри на бандурі або кобзі) та тематичної характеристик. Практично, на сьогодні визначення не є науковою проблемою, про що свідчить відсутність спроб переглянути обсяг поняття.

      Будучи  розглянутою за цими показниками, світоглядна  модель думи виявляє низку закономірностей, серед яких найсуттєвішою постає тематична неоднорідність, розпад на соціально-побутову та історико-героїчну групи (Б. Кирдан виділяє ще богатирські думи, проте його твердження не обґрунтовується [Кирдан у.н.думи і їх співвідн, 86-87] ). Відповідно, спостерігається увага до різних сфер дійсності – публічної та приватної.

      Початковий  етап вивчення дум, окрім становлення  уявлень про жанрові ознаки думи, має ще одну рису: часто поєднуючи фольклористичну роботу із поетичною практикою, діячі цього часу не бачили неперехідної межі між народною словесністю і літературною творчістю. Як свідчить будь-який ґрунтовний огляд історії видання фольклору взагалі і дум зокрема, практика редагування народних текстів була невіддільним атрибутом збирацької діяльності. З іншого боку, як показує досвід дослідження впливу фольклорних жанрів на літературні проміжною ланкою між народним та власне авторським твором, яка забезпечує трансмісію жанрів між системами,  є саме редакційна та видавнича обробка. 

     Жанр  думи як специфічна форма пізнання дійсності та породжуваний нею образ  світу спеціально не розглядалися (окрім, очевидно, часткових аспектів у проникливих  зауваженнях Ф. Колесси [т.131, с.18-21],  Н. Мойл [Мойл, с.8-13] та – меншою мірою – деяких інших вчених; у подальшому розгляді ми спиратимемося саме на праці названих дослідників та власні спостереження). Дослідники приділяли, разом із тим, пильну увагу змістовим параметрам народного ліро-епосу, тим сферам дійсності, які потрапили під осмислення, однак тематикою світообраз (Н. Лейдерман, Н. Копистянська) жанру не обмежується. Образ дійсності жанру визначається також хронотопними показниками, оцінною позицією щодо дійсності в цілому та її окремих виявів.

     Побудова  загальної поетики фольклору  повинно складати розробку як теоретичних, так і описових її частин на усіх рівнях: гносеологічному, жанровому, сюжетному, текстовому. Можливі ще й інші рівні  і аспекти. Усі вони взаємнопов’язані, якого-небудь одного аспекту на якомусь одному рівні і небезпечно, і умовно. Та все ж таки , доки не складена загальна історична і теоретична поетика фольклору, треба йти саме таким шляхом.МИ будемо розглядати деякі проблеми поетки фольклорного тексту в комунікативному аспекті. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2

     АНАЛІЗ  ДУМ

     Відповідно  до мети і визначених завдань наукової роботи, її практична частина буде присвячена оглядові повторів та спробі їх класифікації. Повтори можуть бути поділені на декілька груп: одиничні повтори, групові повтори, повтори, які притаманні якомусь одному виду дум, стійкі словосполучення, повторення цілих рядків.

     Як  було визначено, деякі думи мають  не один варіант свого запису. Тому в нашій роботі ми будемо подавати приклади повторів в одному й тому ж сюжеті дум, але в різних записах і до уваги братимуться неспівпадання в їх текстах.

     Розглянемо  класифікацію повторів на прикладі конкретних дум. 

     2.1. Дума «Маруся Богуславка»

     Варіант А, який був вміщений під цим індексом у виданні К. Грушевської, був виданий вперше Антоновичем і Драгомановим у I томі, с. 233, варіант Б, який був вміщений під цим індексом у виданні Куліша, у I томі, с. 210, варіант В, який був надрукований під цією назвою у виданні П.Мартиновича у I томі с. 256, варіант Г, був виданий під цією ж назвою у виданні  Ф.Колесси у I томі, с. 163, варіант Ґ, який був вміщений під цим індексом у виданні Ф.Колесси у II томі, с. 194, варіант Д, який був надрукований під цим індексом у виданні Ф.Колесси у II томі, с. 145.

     У різних варіантах цієї думи спостерігаємо повторення цілих рядків:

«Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка…» [24, 26, 25, 27]

«Вона теє зачуває,

 Словами  промовляє…» [ 25, 26, 24, 27]

«Ми в  темниці пробуваєм,

Ніколи  світа сонця не видаєм!» [ 26, 25, 24, 27]

«На Чорному  морі, на каменю біленькому,

Там стояла темниця камяная,

А в  тій темниці пробувало сім-сот  бідних невольників.» [ 27, 26, 25, 24]

«То дівка-бранка добре дбає,

До темниці  приходжає,

Темницю одмикає,

Словами промовляє…» [27, 26, 25, 24]

      Також можна знайти повторення словосполучень або окремих слів: