Повтор як поетичний принцип у жанрi Украiнського народноi думи

 

УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ

УПРАВЛІННЯ  ОСВІТИ І НАУКИ

ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

Загальноосвітній  спеціалізований санаторний інтернатний  заклад

II-III ступенів

«Ерудит»  для обдарованих дітей 
 

Територіальне відділення мистецтвознавства та філології МАН, м.Донецьк 
 

                                                                                      Секція «Фольклористика» 
 

ПОВТОР  ЯК ПОЕТИЧНИЙ ПРИНЦИП  У ЖАНРІ УКРАЇНСЬКОЇ  НАРОДНОЇ ДУМИ

                                                                                                                         
 
 
 
 
 

Автор

учениця 11 класу

гуманітарного профілю

обласного багатопрофільного

ліцею «Ерудит»

Борзиста  Валерія Володимирівна 
 
 

Науковий  керівник

асистент  кафедри

історії української літератури

та фольклористики ДонНУ

Цікавий Сергій Анатолійович 

Донецьк 2008 
 
 
 

ЗМІСТ

     Вступ..........................................................................................................3

1 Розділ 1 Історія розвитку українських народних дум……………..5

2 Розділ 2 Аналіз дум……………………………………………………15

      2.1 «Маруся Богуславка»………………………………………………15

      2.2 «Розговор Днепра с Дунаем»……………………………………...17

      2.3 «О Сулиме, Павлюке еще о Яцьке Остраянице»………………...18

      2.4 «Плач невольника»…………………………………………………18

      2.5 «Отаман Матяш Старий»…………………………………………..20

      2.6 «Три брати самарські»……………………………………………..21

     2.7 «Федір безрідний, бездольний»……………………………………..23

      2.8 «Смерть козака в долині Кодимі»…………………………………...24

      2.9 «Козак Голота»……………………………………………………..25

      2.10 «Сокіл і соколя»…………………………………………………..26

     Висновки……………………………………………………………….29

      Перелік використаної літератури…………………………………..31 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 

ВСТУП

     Вивченню  жанру української  народної думи у фольклористиці не приділялося  достатньої уваги. Думи - це один з жанрів українського народного епосу. Вони являють з себе невеликі епічні або ліро-епічні поеми-пісні. Думи мають не характерні  для  іншого жанру художні  форми: відсутність строф, наявність повторів, використання  особливих епітетів. Найхарактернішою такою формою для дум є  повтор.

         Метою нашої  роботи  є на  матеріалах відомих записів українських  народних дум сформулювати функціональне  навантаження повторів, як образотворчих  та текстотвірних засобів.

         Для досягнення поставленої   мети формулюємо та вирішуємо  такі завдання:

     - проаналізувати наукову літературу  присвячену проблемам поетики  жанру думи;

     - скласти робочу гіпотезу про  функцію повтору у фольклорному  тексті, ідей лінгво-фольклористики( дослідження фольклору, як мовного  явища), спираючись на праці   Кирила Чистого та  інших;

     - прослідкувати значення повтору,  як засобу типізації  ( засіб  творення образу, художнього героя), постійне повторення епітетів  при характеристиці  певного персонажа   підтверджує  той факт, що епічний  світ думи зображується з однієї  позиції  , з однієї точки зору - з точки зору народу;

     - проаналізувати повтор, як композиційний  прийом організації тексту думи.

      Актуальність дослідження в обраному  напрямку визначається у зв'язку  з потребою вивчення даного  питання. Характеризуючи поетику думи на сьогоднішньому етапі  розвитку фольклористики, слід звернутися до плідних ідей лінгво-фольклористики( дослідження фольклору, як мовного явища), яка запропонувала аналізувати комунікативну функцію фольклорних повторів. На нашу думку, аналіз повтору, як поетичного засобу, який не вивчається спеціально, в таких умовах заслуговує  на окрему увагу.

       Новизна нашої  роботи полягає  у тому, що від джерел вивчення  народного ліро-епосу заклалося  розуміння важливості  повторюваних  образів та конструкцій у цьому жанрі. Однак, самостійного дослідження цього питання досі  не  існує.

       Об'єктом дослідження  є поетика  жанру української  народної  думи.

       Предметом дослідження є  прийом  повтору, в його образотворчій  та композиційній функції . 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

     ІСТОРІЯ РОЗВУТКУ УКРАЇНСЬКИХ  НАРОДНИХ ДУМ

     Оригінальним  і популярним видом усної народної творчості в Україні є думи.

     Народні думи - це великі пісенно-розповідні твори  переважно героїчного змісту. У думах  найчастіше розповідається про події, пов'язані з героїчною боротьбою українського народу проти іноземних загарбників. У багатьох думах показано страждання козаків-невільників у турецькій землі, їх втечу в рідний край, прославляються також воїни-козаки - хоробрі захисники вітчизни.

     Чимало  дум оспівують визвольну війну  українського народу в середині XVII століття проти польських панів. У думах знайшла також відображення і боротьба трудящих проти гнобителів-багатіїв, розкривається прагнення трудящих до щасливого, радісного життя.

     Улюблені  герої народних дум - це Богдан Хмельницький та його соратники Іван Богун, Максим Кривоніс, Самійло Кішка, Маруся Богуславка, козак Голота.

  Українські думи (їх ще називали козацькими піснями, поважними піснями) це самобутні твори, які виконували в супроводі кобзи, бандури чи ліри.

     Дух непокори, вічне прагнення до волі, незалежності - саме ці риси, які є  генетично притаманні українському народу також оспівуються у думах. Саме у думах українська історія  повстає такою, якою бачило її серце  звичайного чоловіка. Дуже часто праці істориків - це погляд розуму, а як відомо розумом осягнути усього до кінця не можливо. Художня своєрідність думи визначається їхнім змістом, формою та способом виконання. У центрі переважної більшості дум- українське козацтво, через що їх часто іменують героїчним лицарським епосом. Але серед украïнського епосу були думи, якi розповiдали про родиннi

стосунки: мiж батьками i дiтьми, братами i сестрами: "Бiдна вдова i три сини", "А в недiлю-пораненьку...", "Проводи козака". Вони мали неабияку популярнiсть серед слухачів і виконавців.

     За  змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких  битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України.

     Дуже  специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною.

     Мова  дум збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак  постійно у русі, в дії, тому перед  ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську.

     Думи  відзначаються також молитовною формою. За обсягом думи більші, ніж  історичні пісні, складніша їхня будова.

     Розпочинається  дума зачином, в якому вказується на місце або час дії. Прикладом  може бути поетичний заспів (зачин) "Думи про козака Голоту: "Ой полем, полем килиїмським, То шляхом битим ординським, Ой там гуляв-козак Голота".

     Розповідь про основну подію, яка йде  після зачину, як правило, дуже детальна. Вона уповільнена додатковими епізодами, описами одягу, вчинків героїв, словами-повторами. Кінцівка думи славила героїв та бажала їм усякого добра та гаразду.

     Прикметною  рисою побудови дум є їх неподільність  на строфи. Дума може поділитися на окремі періоди (тиради). Вона відзначається  нерівномірністю рядків. У них  може бути від чотирьох до тридцяти і більше складів

     Рядки у думі можуть бути не заримованими, але дума завжди має свій виразний ритм. Це дає можливість виконавцеві  змінювати мелодію, слова, імпровізувати.

      За  змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням-до голосінь та плачів. Щедро в думах використовувалися народнопоетичні символи (орел,сокіл-козак, крук,ворон-ворг, зозуля-мати,вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: «Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали,-Як із землі турецької Із віри бусурманської, З города Азова , з тяжкої неволі Три брати тікали».

     Стилістичну функцію уповільнення розповіді  в думах відіграють синонімічні  повтори-тавтології (думає-гадає, грає-виграває). Перші збирачі і дослідники фольклору не займалися спеціально класифікаційними питаннями.

     Окреме  місце посідає група сатиричних та пародійних дум („Козацьке життя”, „Про вівчаря”, „Дума про Михія”, „Дума про тещу”, „Про Микитку”), які здобули ґрунтовне висвітлення у науковій літературі лише у ХХ ст. Особливістю цих творів є активне висміювання традиційних форм, образів, кліше та мотивів народного ліро-епосу. Принциповими ознаками пародійних дум є абсурдні за своєї простотою побутові фабули, які розкриваються у легко впізнаваних формах традиційної думи; включення згрубілої лексики; недоречність піднесеного пафосу. Будучи стилістично подібними до основного масиву ліро-епосу, названі твори за світообразними показниками наближаються до сатиричних та гумористичних пісень; поява пародій означає внутрішнє руйнування жанру, його занепад, кризу виражальних можливостей.

     Власне  питання про традиційність як категорію народної творчості було порушено вже у межах романтизму, що стало поштовхом до появи терміну  “народний дух” (нім. Volksgeist) як позначення джерела епічної поезії. Серйозна цікавість до усталених одиниць, що притаманні багатьом текстам, задекларована у працях Ф.І. Буслаєва “Руський богатирський епос” та “Руський народний епос”. Дослідник сформулював засадничі особливості діалогу “традиція – текст”, що залишаються незмінними донині. “... у пам’яті народу залишаються тільки окремі натяки на втрачене ціле, у вигляді звичайних епічних форм або темних повір’їв, несвідомих обрядів і т. п., так само, як у мові залишається ціла низка архаїчних, застарілих форм в утворенні і відмінюванні слів; форм, яких первинне значення вже незрозуміле, тому що вони вже стали не чимось іншим, а старим і розрізненим матеріалом, що пішов на нові будівлі”. Помітним проривом стало і наближення фольклору до мови. Ці ідеї набули продуктивного розвитку лише в останні десятиліття ХХ ст. На основи вчення Ф.І. Буслаєва виразно вплинули принципи метафізичного ототожнення мови і духу народу, що притаманне В. фон Гумбольдту: “Народний епос – так само, як і народне слово, як сама мова, – живе в устах всього народу: повнота і єдність епосу визначаються не зовнішньою формою, але органічною цілісністю і характерною заокругленістю самої народності, усіма духовними інтересами народу…” [6, 191]. Однак, слід зауважити, що в оцінці усного способу побутування поезії Ф.І. Буслаєв недалеко відійшов від романтиків.