Автор: y**********@gmail.com, 26 Ноября 2011 в 21:05, дипломная работа
Його мета полягає у аналізі і порівнянні авторських інтерпретацій біблійного матеріалу представниками різних національних літератур – вітчизняної та західноєвропейської. Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:
розгляд теоретичних аспектів вивчення художніх образів, традиційного сюжетно-образного матеріалу, зокрема біблійного, опрацювання відповідних наукових робіт;
розгляд явища інтерпретації та з'ясування ролі, яку відіграє це явище в становленні і функціонуванні традиційних образів;
огляд біографій Дж. Г. Байрона та В. Сосюри, з’ясування життєвих обставин, в яких відбулося звернення авторів до канонічної версії;
здійснення аналізу на матеріалі обраних художніх творів вищезазначених письменників трансформації цих біблійних образів, з'ясування відмінностей між авторською та канонічною версіями.
Вступ.……………………………………………………………………….…….3
Розділ І До проблеми традиційних образів……………….………....................5
Літературно-художній образ………………..……………....................5
Традиційні структури.………………………………………………......8
Біблійні образи…………………………………………..………….........14
Протообрази Каїна і Сатани……………………………………….........16
Авторська інтерпретація ……………………………………..................20
Розділ ІІ Інтерпретація Джорджа Байрона………..………………………......23
2.1 Біографічні відомості...…………………………………........................23
2.2 Біблійні образи в поемі «Каїн»…………………………………….......26
Розділ ІІІ Інтерпретація Івана Франко ……………………………………......33
3.1 Біографічні відомості……………………………………………….......33
3.2 Біблійні образи в поемі «Смерть Каїна»…………………………...….35
Розділ IV Інтерпретація Володимира Сосюри…………….....………….........39
4.1 Біографічні відомості……………………………………………….......39
4.2 Біблійні образи в поемі «Каїн»…………………………………….......40
Висновки………………………………………………………………………..46
Список використаних джерел…………………………………………............48
Знаю я, що мислить
Прах. І йому я співчуваю. [5;299]
І це цілком зрозуміло, тому що деяким чином перші люди і Люцифер є товаришами за нещастям. Вони всі були суворо покарані Богом за непокору. Люди втратили Едем, Люцифер – небо. Але Адам і Єва змирилися зі своїм покаранням, вони прагнуть заслужити на пробачення Творця покірністю і слухняністю, Авель також не ремствує, і тільки Каїн затаїв образу на Творця, тому не дивно, що Люцифер, який переживає схожі почуття, знайшов співрозмовника саме в ньому.
Люцифер – носій не зла, а знання. Він відкриває Каїну, що той, як і всі люди, має безсмертну душу і надію на вічне життя.
Живеш і мусиш вічно жити. Бо
Земля – твоє вкриття, а не буття.
Їм прийде край, але лишишся ти
Не меншим, ніж тепер [5;299-300].
Але ні знання, ні вічне життя не є щастям, і Люцифер зізнається в тому, що нещасний. Він повстав проти Бога і програв, але не скорився і продовжує боротьбу, яку Каїн тільки має розпочати.
«Вустами Люцифера Байрон починає суд над богом, тобто над релігією», – стверджує дослідник [45].
На питання Каїна «Що ж ми таке?» Люцифер відповідає:
Ми – душі, сміливі своїм безсмертям,
Ми – душі, що всесильному тирану
В одвічні очі кажемо відважно,
Що зло його – не благо. Він створив
Нас – він це твердить, я цьому не вірю –
Але, створивши, знищити не може:
Бо ми безсмертні! Й він того хотів,
Щоб мучить нас. Нехай! Великий він,
Та в величі своїй не щасливіший,
Ніж ми в борні! Добро не робить зла, –
А що він ще робив? [5;301]
Ця дискусія готує Каїна до бунту і заперечення
влади Бога. Каїн стане богоборцем, але
носієм самої ідеї богоборства в творі
є Люцифер. За словами М. Нольман, цей образ
є «майже логічною формулою заперечення»
[21].
РОЗДІЛ ІІІ Інтерпретація Івана Франко
3.1. Біографічні відомості
Іван Франко (1856 р. –1916 р.) за 60 років свого життя встиг залишити вагомий слід не тільки як письменник – поет, прозаїк, драматург, як журналіст – організатор випуску ряду періодичних видань, але також як політичний діяч і науковець.
Він
походив з заможного
Ще в гімназії Франко брався перекладати твори Гомера, Софокла, Горація, «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис». А його власні вірші були вперше опубліковані, коли Франку було 18 років – у львівському студентському журналі «Друг» під псевдонімом «Джеджалик».
Скінчивши гімназію, Іван Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Там його активна громадсько-політична і видавнича діяльність та листування з М. Драгомановим привернули увагу поліції, та після двох арештів і ув’язнень він був виключений з університету.
Закінчити навчання йому вдалося тільки одинадцять років опісля – в Чернівецькому університеті. А дещо після в Відні він захистив докторську дисертацію на тему «Варлаам і Йоасаф» — старохристиянський духовний роман і його літературна історія». Отримавши науковий ступінь доктора філософії, Франко пробував посісти кафедру української літератури у Львівському університеті але через опір своїх політичних опонентів не був допущений до викладання на Галичині. Проте письменник знайшов підтримку у громадських колах Наддніпрянської України і Росії. Харківський університет присудив йому почесний ступінь доктора російської словесності, а представники Російської Академії наук підносили питання про обрання письменника членом цієї академії.
Праці Франка з історії і теорії літератури, фольклористики, етнографії, мовознавства, орієнталістики, історії та економіки, суспільних галузей є могутнім внеском у розвиток української та світової науки[див.1].
Але найбільшої слави, на думку багатьох дослідників, Франко нажив як поет. Він вважається найвизначнішим поетом постшевченківської доби.
Сам він писав про поезію в присвяті Миколі Вороному:
Але огонь в одежі слова —
Безсмертна, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея.
Симон Петлюра писав: «Франкова поезія, крім своїх художніх вартостей, правда, не завжди однакових, цінна ще тому, що в ній надзвичайно правдиво і глибоко відбивається психологія діяльного українця, що зрозумів те лихе становище, в якому опинився рідний народ, що щільно підійшов до хиб свого національного характеру, до червоточин
національної волі»[34;3].
За весь час своєї діяльності І. Франко видав сім збірок поезій та цілий ряд поем і величезну кількість перекладів з світової літератури. Як зазначають дослідники-байроністи, Франко був одним із перших українських письменників, що зацікавились особистістю Джорджа Гордона Байрона У творчій спадщині Франка є переклади творів Байрона і літературно-критичні статті про його творчість. «Одним із найбільш відомих та досконалих перекладів творів Байрона українською мовою є його (Франка) переклад «Каїна» (поема-містерія «Каїн»,1821 р.)», – вважає Оксана Мельник[24,221].
Помер
Франко внаслідок запалення легенів у
Львові.
3.2 Біблійні образи в поемі «Смерть Каїна»
За словами О. Мельник, «містерію Байрона «Каїн» і легенду Франка «Смерть Каїна» можна було б вважати поетичною цілістю, хоча між ними понад 50-літня часова відстань»[24,222]. Франко продовжує, чи, скоріше, закінчує твір Байрона. Такий висновок можна було б зробити і з назви, яка за виразом Умберто Еко, «вже є ключем до інтерпретації»[цит. за 30;54].
Байрон, хоч і значно розширює біблійну фабулу, все ж таки тримається в її межах. Біблійна легенда закінчується розв’язкою, де Господь «вміщує знака на Каїні, щоб не вбив його кожнен, хто стріне його». Після чого говориться:
«І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, й осів у країні Нод, на схід від Едему»[див. 3;Бут. 4:1-17].
Байронівський фінал більш відкритий. У ньому Каїн після вбивства брата, отримавши тавро від ангела Божого, разом зі своєю жінкою-сестрою Адою і дітьми йде блукати по світу в пошуках нового притулку.
Франко починає з того, що:
Убивши брата, Каїн много літ
Блукав по світі [49;328].
Як ми дізнаємося з тексту, після братовбивства пройшло вже стільки років, що Каїн і його жінка постаріли, а їх діти давним-давно залишили їх, щоб дати початок людському роду. Весь цей час Каїн дійсно йшов на схід, але замість того, щоб «осісти у країні Нод», Каїн після смерті дружини повертає назад до Раю.
Як пише проф. Нямцу, продовження це форма переосмислення легендарно-міфологічних і літературних сюжетів, яка створюється за принципом «А що, коли?», що не лише звільняє авторів від строгого дотримання сталих традицій сприйнять і тлумачення класичних зразків, але і передбачає подальшу розробку подієвого плану, оригінальних сюжетних ходів і мотивувань, які зважають на духовно-ідеологічну специфіку епохи-реципієнта. «Причиною створення продовжень, як правило, є прагнення авторів довести популярний сюжет до логічного завершення з точки зору сучасності, яка прямо або опосередковано завжди присутня в новому варіанті традиційної структури. Іншими словами, письменників цікавить, що сталося б, якби, наприклад, Фауст і Дон Кіхот не померли, а продовжили свої шукання і мандри, Гуллівер зробив ще декілька подорожей і т. п.»[30;56].
Цю думку відносно Франко та його поеми підтверджує Оксана Мельник:
«Франко не залишає свого героя з тавром прокляття у вічній мандрівці, у стражданнях, так як це зробив англійський поет, але веде Каїна, крізь труди й терпіння, до пізнання найвищого людського ідеалу, щоб після цього дати йому вінець смерті»[24,222 ].
Отже, Франко фактично створює новий сюжет, в центрі якого –образ Каїна. В цілому, Франко в інтерпретації цього образу йде вслід за Байроном. Але його Каїн – старий і самотній. Він залишається наодинці протягом практично всього розвитку дій у творі. Цей образ розвивається більшою частиною не через дію, яка обмежена мандрами по пустелі і намаганнями заглянути за огорожу раю, а через внутрішні монологи. У першому з них, коли Каїн бачить міраж Раю у пустелі, ненависть змінюється на сум. Спочатку Каїн вибухає прокляттям до Бога:
Проклятий будь ти, привиде зрадливий…
В ім’я усіх мук людських, усієї туги,
Усіх безпільних змагань будь проклятий![49;331]
Але одразу ж після цього Каїна знесилює розпука, жаль і «глибокий безмірний сум».
В наступному монолозі Каїн намагається молитися, що показує значну трансформацію образу. Каїн у Байрона навідріз відмовляється зробити навіть спробу поговорити з Богом, а Каїн Франка таку спробу робить неодноразово протягом твору, хоч і не отримує відповіді.
В його словах звучить мотив самопокарання:
Голос мій проклятий
До бога не доходить. Сам я винен,
Що небо не відповіда мені![49;336]
Потім він ставить перед собою мету – повернутися до Раю.
«…в усіх своїх рефлексіях Каїн врешті стрічається з фактом безцільності його подальшої мандрівки і його страждання. Коли ж являється перед ним мета, навіть на перший погляд недосяжна, Каїн без вагання прямує до неї, прямує до авторитету, до пізнання «Царства Божого», – пише дослідниця [24;224].
Побачивши
Рай, Каїн робить два головних висновки:
не треба бажати ні знання, ні безсмертя
(найголовніші прагнення Каїна
Чуття, любов! Так ми ж їх маємо в собі!
Могучий зарід їх в кождім серці
Живе, лиш виплекать, зростить його –
І розів’єсь! Значить, і джерело
Життя ми маєм в собі, і не треба
Нам в рай тиснутись, щоб його дістати! [49;344]
Після цього Каїн повертається до людей, щоб прийняти смерть від руки сліпого Лемеха – свого правнука. Помирає він щасливим – з любов’ю до людей у серці.
Думка, що людина не може бути щасливою, коли ізольована від інших людей, з’являється ще в Байрона. Однак там вона висловлена устами дружини Каїна Ади:
Одна
Щаслива буть не можу і не хочу. (…)
Один ні щастя, ні добра не знає.
Свою самотність я за гріх вважаю [5;316-317].
Информация о работе Інтерпретація біблійних образів в поемах Дж. Г. Байрона, І. Франка та В. Сосюри